Монастир св. Онуфрія у Добромилі – один із тих в Україні, відновлення яких триває ще й на сьогодні. Обитель розташована у мальовничій і далекій від світських суєт місцині сучасного українсько-польського прикордоння.
Монастир св. Онуфрія у Добромилі – один із тих в Україні, відновлення яких триває ще й на сьогодні. Обитель розташована у мальовничій і далекій від світських суєт місцині сучасного українсько-польського прикордоння. Тут, посеред заліснених вершин, життя пливе розмірено і настрій до «контемпляції»... Як колись писали, – до споглядання світу, з’являється невимушено – він природний у Підгір’ї.
«На тому місці, від нас їм даному і дарованому, вільно їм буде і Церкву, і монастир, якнайліпше будуть розуміти ‒ і з муру, і з дерева ставити, і набоженьства стародавнього, як за предків наших здавна бувало, віри релігії грецької уживати і його за своєю вірою відправляти».
У XVII ст. монастир підтримували також Устрицькі ‒ сусіди Гербуртів по маєтностях. У 1691 р. обитель перейшла до унії, а в 1739 р. ‒ була інкорпорована у склад Чину Святого Василія Великого.
Зазначимо, насамперед будівлі монастиря були дерев’яними. Вони, як і перша Церква, присвячена св. Миколаю, стояли на південь від теперішнього храму св. Онуфрія ‒ там, де згодом заклали перше монастирське кладовище. Храм св. Миколая простояв до початку ХІХ ст., коли перед 1803 р. його зруйнував вітер. Кладовище у цьому місці діяло до 1840 р., проте незадовго було закладено нове, що простягалося на захід від монастиря. Там же збудували ще одну дерев’яну Церкву св. Іллі. Будівництво храму завершили у 1744 р., хоча відомо, що уже в 1740 р. у ньому відбувалися великі відпусти. Однак у 1772 р. Церкву продали у село Перекопаня, що неподалік від Перемишля. Монастир отримав за це 772 злотих і 15 грошів.
Збережена до наших днів мурована монастирська Церква св. Онуфрія постала у 1705-1711 рр. Значні пожертви на спорудження будівлі зробив ігумен обителі о. Єронім Кузьмич та його мати. Коли настоятель побачив, що бракує каменю, то розпорядився розібрати ще й родинний будинок у Перемишлі та перевезти матеріали у Добромиль. У підземеллях храму останній спочинок знайшли представники родин Устрицьких, Братковських, Яворських, Чернецьких та інших.
Мурований двоповерховий монастирський комплекс у стилі рококо звели в 1731 р. Відтак дзвіницю завершили у 1751 чи 1784 р. Вгорі вежі був годинник, а внизу ‒ просторий в’їзд, який наприкінці ХІХ ст. замурували. У ньому облаштували каплицю.
Монастир обрали за помешкання на схилі свого віку перемишльський владика Єронім Устрицький (рік народження невідомо ‒ 1746 р.) та хорватський владика східного обряду Теофіл Пасіч. Добромильській обителі підпорядковувалися менші: у Буковій ‒ біля Фельштина, Наклі ‒ біля Перемишля і Журавині ‒ біля джерел Сяну. У 1744 р. до неї приєднали монастирі у Брюховиці (Рибнику), що неподалік від Самбора, Колоденці ‒ неподалік від Жовкви, св. Івана Богослова ‒ у Перемишлі та Улучі ‒ неподалік Сянока. Із Колоденки у Добромиль передали чудотворний образ св. Онуфрія.
У 1693-1781 і 1793-1902 рр. в Добромилі діяв василіанський новіціат. Рішення про його відкриття прийняли у 1693 р. на перемишльському синоді. Відтак монастир мав у своєму розпорядженні багату та різноманітну бібліотеку. Її розформували, коли у 1905 р. скасували добромильський новіціат.
У 1882 р. монастир став місцем виховання оновлених василіан. Реформа ЧСВВ полягала у тому, щоб повернути його до духу засновників ‒ св. Йосафата Кунцевича ‒ полоцького архиєпискова та Йосифа Вельямина Рутського ‒ митрополита київського.
Протягом ХІХ ст. зазнав суттєвих змін і зовнішній вигляд монастиря. Оскільки в обителі відчувалася значна сирість через високий рівень ґрунтових вод, то у 1868 р. було прокладено осушувальний канал. Після виконання цих робіт у митця із Пряшева Михайла Федоренчака замовили новий іконостас, престол і два вівтарі. Зазначимо, старий іконостас продали до села Наварія, що біля Львова. Розписи храму св. Онуфрія виконував львівський художник Мартин Яблонський. У 1887 р. обитель отримала від Папи мощі св. Пассива ‒ їх перенесли у Крехів у 1905 р.
Монастир пустував із 1910 р., але згодом у 1928 р. пам’ятку було відновлено. Загальний кошторис робіт становив величезні кошти на ті часи ‒ 15 тис. доларів США. У пам’ятці розмістили насамперед філософські, а згодом ‒ вищі гімназійні студії ЧСВВ. У 1930 р. святиню відвідав відомий громадський і політичний діяч, журналіст, публіцист та літератор Осип Назарук (31 серпня 1883- 31 березня 1940). Він зазначив:
«Враження, якого я зазнав у Церкві, довго вночі наповняло мене милим спокоєм, що є хтось і серед нашої розваленої суспільності, хто молиться до Бога безнастанно. Я відчував при тім зв’язку якусь безпеку й радість».
Кардинальні зміни, що відбувалися у Західній Україні, зумовили її приєднання до УРСР. Останнього добромильського довоєнного ігумена о. Макарія Розумійка заарештували у 1945 р. Його відправили на 10 років на заслання у Воркуту до Хабаровського краю, але отець, все-таки, повернувся у рідну йому Жовкву. Відзначимо, незадовго в обителі з 1950 р. запрацював психоневрологічний заклад для жінок. Церкву розділили на два поверхи: перший відвели під склад, другий слугував за клуб.
Відновлення монастиря почалося після того, як у вересні 1992 р. його повернули василіанам. Відпусти тут відбуваються щороку на свята Преображення Господнього ‒ 19 серпня, і Воздвиження Чесного Хреста Господнього ‒ 27 вересня.
Джерела та література