Історія монастиря отців Василіан в містечку Добромилі Старосамбірського району Львівської області є доброю ілюстрацією церковного життя в Галичині від давніх часів і до сьогодення. Тетяна ШПАЙХЕР у своїй статті намагається висвітлити його славні сторінки історії, а також наголосити на проблемах сьогодення.
Починаючи з 1693 р. аж до 1902 р., з невеликою перервою в Добромилі був новіціят Чину святого Василія Великого. У другій половині ХVІІІ ст. деякий час тут проводилися богословські студії. У ХІХ ст. через суспільно-політичні обставини Василіянський Чин опинився в кризі і Добромильський монастир почав занепадати. Як вихід із ситуації, було запропоновано реформувати василіанський новіціят, передавши на деякий час монастир єзуїтам. Проведена ними у 1882 р. відома Добромильська реформа мала визначальний вплив на подальший розвиток Чину. В той час і також сьогодні її сприймають по-різному. Одні вважають її черговою спробою латинізації, інші – добрим виходом з кризи. У 1883 р. своє монаше життя тут розпочав митрополит Андрей Шептицький. Після закінчення новіціяту він до 1889 р. був тут магістром новиків.
Одним із плодів реформи було започаткування молитовних практик до Серця Христового, яке згодом поширилося у всьому світі. Через незадовільний стан монастирських приміщень єзуїти в Добромилі довго не затрималися. Новіціят було перенесено до Крехівського монастиря, де він є і сьогодні. Під час радянської влади в монастирі зробили психоневрологічний диспансер для жінок. Це завдало великої шкоди сакрально-мистецькому виміру монастиря. Василіяни знову прийшли сюди тільки у 1992 р. З того часу відбудовано монастирську церкву і звершується відбудова каплиці Найсвятішого Серця Христового. Ремонт монастиря настоятель здійснює головно за пожертви місцевих вірних. Через відсутність необхідних коштів і досі не відремонтовано монаші келії і монастирську дзвіницю ХVІІ ст.
Кожної неділі до монастиря приходять із Добромиля і ближніх сіл вірні на Літургію. Оскільки монастир знаходиться за містом на Чернечій горі, то для багатьох недільний прихід на Літургію має характер прощі. Двічі на рік в монастирі відбуваються відпусти, на які прибувають сотні вірних із добромильської округи і з-поза її меж.
Якщо говорити про майбутнє монастиря, то його головною проблемою є відсутність коштів на його відбудову. Будь-які зміни можливі тільки після ремонту. В минулому монастир відігравав важливу для Василіянського Чину роль, оскільки саме тут відбувалося формування молодих монахів. Сьогодні, коли добромильські келії ще потребують серйозного ремонту, новіціят вже протягом довгого часу знаходиться у відбудованому Крехівському монастирі.
Якщо ж говорити про перспективу відпустового центру, то і сьогодні в монастирі відбуваються відпусти, але вони мають радше локальний характер. Що ж стосується загальноцерковного рівня, то навряд чи зараз існує така необхідність. УГКЦ вже має відпустові центри і звичайно всі вони знаходяться на Західній Україні. Добромиль, через його близькість до польського кордону, міг би відіграти важливу роль у спілкуванні УГКЦ Польщі з греко-католиками України. На щорічні відпусти до монастиря численно могли би приїжджати духовенство і вірні Перемиської митрополії. В свою чергу греко-католики України відновили б прощі до Кальварії Пацлавської, що зараз знаходиться на території Польщі. Такі заходи матимуть позитивний вплив на зміцнення внутрішньої єдності УГКЦ, яка є не тільки в Україні.
Іншою перспективою є перебудова монастиря під реколекційний центр для молоді, місце для проведення сарепт і молодіжних таборів. Цю ідею висловив настоятель монастиря о. Макарій Флячок. Монастир чудово підходить для таких цілей, оскільки трохи віддалений від міста, має достатньо площі під забудову і знаходиться серед прекрасної природи. Добромиль також цікавий своїми історичними пам’ятками, серед яких руїни середньовічного замку Гербуртів, монастирська дзвіниця XVII ст., костел Преображення Господнього XVIII ст., церква Св. Духа, соляні шахти Саліни з ХІІ ст., в яких в ХХ ст. комуністичною владою було замордовано понад три тисячі людей та ін. Для втілення цієї ідеї, як і для двох попередніх, необхідні хороші фінансові ресурси, а їх поки що немає.
– Отче Макаріє, скажіть будь-ласка, з якого часу Ви служите в цьому монастирі і відтоді тут сталися якісь зміни?
– Я прийшов сюди у травні 2000 року за дорученням протоігумена о. Йосифа Будая, ЧСВВ. Я застав зруйновану церкву, в якій розпочав ремонт мій попередник о. Никодим Гуралюк. Він встиг вимурувати центральну баню. Мені довелося довершувати її будівництво, перекривати храм, ремонтувати його всередині. Також ми розпочали відбудовувати монаші келії, в яких за радянської влади знаходився психоневрологічний диспансер для жінок.
Цього року ми почали відбудовувати монастирську каплицю Найсвятішого Серця Христового. Отець Мелетій Лончина започаткував цю набожність і вона розповсюдилася по всьому світу. В монастирському саду була капличка, яку колись зруйнували. Отець Володимир, який є тут зі мною, розпитав старожилів про її точне місце. Цього року ми розпочали відбудовувати цю капличку, а вже в червні 2007 році плануємо відправляти в ній молебні.
– Відбудова монастиря розпочалася з монастирської церкви саме через потребу вірних. Чи співпрацюєте ви з іншими священиками в цій окрузі?
– Так. Наші монастирі віддавна були місійними центрами, куди люди приходили на прощі з різних парафій, сюди приходили також священики. Інколи виникали певні непорозуміння між монастирем і парохією. Донедавна люди масово приходили і щоб було де молитися, ми мали відбудувати храм. Але зараз всі непорозуміння вже позаду і тісно співпрацюємо з о. Віктором Коцимірою, парохом і деканом Добромильським.
– Як частими є відвідувачі монастиря, коли тут немає відпустів?
– Часом сюди приїжджають туристи із сусідньої Польщі або родини монахів які тут колись жили. Інколи сюди приходять ті, хто досліджує монастирі, цікавиться їхньою історією. Є навіть студенти, які пишуть дипломні про наш монастир.
– Скажіть будь ласка, що зараз нагадує в монастирі про його минуле?
– Єдиною пам’яткою є монастирські мури і чернечий цвинтар. Ми впорядкували всі його могили, але не знаємо хто де похований. Нам вдалося розпізнати лише могилу о. Мелетія Лончини, на надгробнику якої збереглися ініціали.
– Як ви плануєте використовувати монастир у майбутньому?
– Ми хочемо зробити реколекційний комплекс для молодіжних християнських організацій. Тут є досить велика площа і гарна природа. Це є доброю мотивацією для відбудови, але монастир має також історичну цінність. Звідти вийшло багато визначних постатей. Тут розпочинав свій духовний шлях митрополит Андрей Шептицький. Спочатку він проходив новіціят, а потім був магістром для новиків. Зрештою з нашого монастиря розпочалася знаменита Добромильська реформа Василіянського Чину.
Світлини зі сайтів радіо "Воскресіння" і "Замки та храми України"