Два крила капелана

До Дня капелана – який поки що в Україні не відзначається на офіційному рівні – відбулося кілька важливих заходів. 7-8 жовтня — Капеланський форум «Об’єднані в служінні. Бути поруч», його організувала Рада Євангельських Протестантських Церков України (РЄПЦУ). А 13 жовтня відбувся брифінг на тему «Військова капеланська діяльність в сучасних умовах війни».

На форум до Києва прибули близько 450 осіб, серед яких 360 військових капеланів і капеланів-волонтерів. Захід став майданчиком для налагодження співпраці між представниками різних протестантських Церков, створення спільної бази освітніх, служіннєвих та реабілітаційних ресурсів для військових капеланів. Учасників Форуму привітали представники влади та Сил оборони України.

А брифінг в Українському національному інформаційному агентстві «Укрінформ» організував Генеральний штаб.

Доповідачі й учасники заходів відзначили помітний прогрес у формуванні системи військового капеланства – що створюється, по суті, «на ходу», а також поділилися величезним досвідом військового капеланства, який наразі активно опрацьовується та масштабується.

Поклик і стійкість

«Ми живемо в непростий час, вороги лякають зброєю, але я хотів би, щоб кожен з нас розумів: надія наша тільки на Господа: “Одні колісницями хваляться, інші кіньми, а ми хвалимось Ім’ям Господа, Бога нашого! Вони впали й полягли, а ми встали і стоїмо прямо!”, — звернувся до учасників форуму «Об’єднані в служінні. Бути поруч» головуючий РЄПЦУ, єпископ Олександр Зайцев.

Саме військові капелани покликані допомагати воїнам триматися прямо. Вони підтримують військових духовно, допомагають зберігати моральну стійкість, віру в сенс боротьби та сприяють духовному злагодженню підрозділів. «Духовна стійкість – це певна внутрішня сила, яка дає можливість тримати удар, базуючись на певних внутрішніх переконаннях, на вірі, на цінностях», — нагадав заступник начальника Служби військового капеланства Збройних сил України о. Ростислав Височан. Разом із партнерами з Великої Британії співробітники Служби здійснили опитування всіх штатних капеланів і вивели п'ять основних складових, які формують духовну стійкість. Як з’ясувалося, це віра в Бога, патріотизм, сім’я, традиція справедливої війни і свобода.

Лейтенант капеланської служби шейх Саїд Ісмагілов, який тривалий час був стрільцем в одному з підрозділів Збройних сил України, зазначає, що капелан дає військовому відповіді на питання, які його хвилюють: про сенс боротьби, про основи витривалості. Адже поки тримається український воїн, тримається й українська держава. «Людині страшно загинути, — каже шейх Саїд. – Вона хоче знати, заради чого вона живе, заради чого вона б'ється, щохвилинно ризикує своїм життям».

Капелан може запалити вірою, тільки якщо сам є прикладом духовної стійкості. «Якщо ти хочеш бути капеланом в зоні бойових дій, перше, дай собі відповідь: чи ти готовий померти, — каже баптист, військовий капелан Євген Савченко. – Залишити дітей, дружину. А що ти робитимеш, коли відриватимуть шматочки твоєї душі, коли дуже багатьох людей, з якими ти їв, спілкувався – не стане? Це буде удар по твоїх стосунках із Богом, твоїй вірі. Та якщо ти почув поклик, то як би не було важко, Бог проведе тебе через долину смерті».

«Турне» чи «буття поруч»?

Як зазначив начальник Служби військового капеланства Збройних Сил України полковник Олександр Вовкотеча, військова капеланська діяльність охоплює чотири основні напрями: душпастирську опіку, релігійно-просвітницьку роботу, соціально-доброчинну діяльність та консультування командування з релігійних питань.

На подіях до Дня капелана неодноразово наголошували, що капеланське служіння не має зводитися до волонтерства, постачання продуктів чи техніки. Капелан не повинен бути сприйнятий як той, без кого військові не мали б гуманітарної допомоги. Гуманітарні подарунки є лише «місточком» для налагодження роботи капелана в підрозділі. Капелана мають сприймати як духовну особу. Його справжність виражається через системний підхід та постійне перебування з військовими. А не через в швидке «турне» час від часу для роздачі допомоги та фотографій.

«Бути частиною особового складу», отже й «перебування поруч» передбачає не лише «лекції», а й спільну працю: копання окопів, рубання дров, спільне споживання їжі. Перебуваючи постійно в підрозділі, капелан має змогу набути довіру й авторитет, налагодити тісні взаємини з командуванням, особливо з командирами рот, бо вони є ключем доступу до особового складу. Вивчити потреби військових та їхні проблеми. Особливо ті, що пов’язані з родинами – адже місією капеланів є також праця з сім’ями військових, аби вони збереглися в час випробувань.

Опіка родин передбачає програми відновлення та реабілітації, а також проведення таборів для дітей та паломництв. Сім’ї потрібно навчати й спеціально готувати до прийняття пораненого чи того, хто повертається з полону, адже їхній психологічний стан є дуже складним. Це й турбота про підтримку дружин військових у їхніх церквах. Адже в деяких громадах досі військова служба сприймається як щось неприпустиме для вірянина.

Із таким об’ємом роботи самі лише «кадрові» військові капелани не впоралися б. Тому їм допомагає значна кількість капеланів-волонтерів та помічників капеланів, які, згідно з доктриною, не є священнослужителями.

Мур від зловмисників

Команда підтримки капелана також може зміцнити «мур безпеки» від недоброчесних релігійних організацій. «У цій гібридній війні ворог без совісті застосовує релігійну складову», — каже представник Православної Церкви України, начальник служби військового капеланства військової частини А0987 майор о. Леонтій Никитенко.

Лейтенант ЗСУ, шейх Саїд Ісмагілов деталізує: не можучи здолати українського захисника на полі бою, ворог використовує для впливу на наших солдат релігійні організації, вкладаючи мільйони в пропаганду. «На прикладі мусульман я спостерігав, як це працює, — каже шейх Саїд. – Вони шукають військових-мусульман у лавах збройних сил через соціальні мережі і звертаються до кожного персонально. Кажуть: навіщо ти воюєш за Україну, це не мусульманська держава, тут мусульман дуже мало, навіщо тебе гинути за неї, кидай зброю, переїжджай в мусульманську країну.

Вони намагаються таким чином демотивувати воїна, дезорієнтувати, посіяти сумнів. Що має робити капелан? Він має з точки зору релігії, з точки зору Божих цінностей давати відповіді, щоб солдат був впевнений, що він виконує Божу праву, що він захищає свою Батьківщину і тих людей у тилу, які вірять і надіються на нього».

Шейх Саїд Ісмагілов наголошує, що ворожа пропаганда поширюється і на цивільних. Капелану доводиться ще й спростовувати фейки й дезінформацію.

«За таких умов релігійна просвітницька діяльність, покладена на капеланів, зміцнює нашу загально-національну стійкість, — підсумовує Саїд Ісмагілов. – Щоб і воїни, і командири точно знали, за що живуть і за що б'ються».

До речі, представники афілійованої з Московським Патріархатом Української Православної Церкви, яка так само помічена в транслюванні ворожої пропаганди, не можуть бути капеланами в українському війську. Це регулює держава. Утім, бували випадки після 2022 року, коли священники відчували поклик до служіння своєму народові, вони переходили до ПЦУ, щоб отримати можливість служити військовим.

Серця, відкриті до нового

Щоб орієнтуватися в такій великій кількості питань, проблем і потреб, військовий капелан має бути всебічно освіченим. «Перше, що я би сказав капелану-добровольцю: треба вчитися. Тому що, коли я починав, то думав, що капелан – це євангеліст», — каже військовий капелан Віталій Хмельницький. Якісна духовна освіта допомагає капеланові уникнути суто церковного служіння, прямої євангелізації. Капелан постійно має «тримати своє серце відкритим» до нового досвіду та інструментів.

Щоб стати військовим капеланом, потрібно бути священнослужителем із досвідом та дипломом ліцензованого духовного вишу, і пройти підготовку у Центрі підготовки військових капеланів Військового інституту КНУ ім. Т. Шевченка. Там священнослужителі опановують загальновійськовий блок та блок фахової підготовки. Помічники капеланів також проходять блок психологічної підготовки.

Начальник Служби військового капеланства полковник Олександр Вовкотеча інформував, що з 2023 по 2024 рік Центр підготував 236 військових капеланів з 12 релігійних організацій. На 2025 рік заплановано проведення 8-тижневних курсів чотири рази на рік.

Розроблено також тижневий курс підготовки офіцерів Служб військового капеланства. А в Університеті оборони розроблена онлайн-програма, за якою також офіцери, які навчаються в Університеті оборони, можуть проходити цю підготовку.

Окрім того, проводяться навчання військових капеланів Збройних Сил України за кордоном: з американськими капеланами на базі 7-ї тренувальної армії Сполучених Статів Америки в місті Графенвер, Німеччина, та британськими капеланами на базі Центру підготовки військових капеланів Академії оборони Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії. За 2023-2024 роки таким чином підготовлено 162 військових капелани.

Тепер усе інакше

За словами голови Служби військового капеланства полковника Олександра Вовкотечі, за останній рік вирішено низку актуальних питань. Наприклад, затверджено та введено в дію доктрину задоволення духовно-релігійних потреб. Розпочато розроблення проекту професійного стандарту офіцерів тактичного рівня Збройних Сил України за військово-обліковою спеціальністю військово-капеланська діяльність. Розроблено проєкт методичних рекомендацій з організації військової капеланської діяльності в Збройних Силах України. Через Центр масштабування технологічних рішень Збройних Сил України розроблено систему ідентифікації релігійної належності особового складу, яка буде працювати у червні 2026 року. Відповідно до рішення головнокомандуючого Збройних Сил України, створено міжконфесійні мобільні групи для забезпечення духовно-релігійних потреб особового складу Збройних сил України.

Військовий капелан УГКЦ, головний спеціаліст відділу підготовки військових капеланів і взаємодії з релігійними організаціями Служби військового капеланства ЗСУ Апарату Головнокомандувача ЗСУ о. Ростислав Височан інформував, що його відділ розробив інструкцію з організації та використання духовних центрів у Збройних Силах України, тепер вони діють офіційно.

30 серпня було відкрите центральне меморіальне військове кладовище, і, згідно з наказом міністра оборони, напрацьований алгоритм проведення церемонії прощання та поховання військовослужбовців. Також розроблений уніфікований алгоритм церемонії поховання неіндентифікованих військовослужбовців, який узгодили з різними релігійними організаціями.

«Я бачу, що капеланська служба професіоналізується, — каже голова Державної служби України з етнополітики та свободи совісті Віктор Єленський, який задіяний у розробці національних стандартів військового капеланства з 2014 року. – Вона вийшла з середовища ветеранів, які просто хотіли бути поруч з військовими. Їхали священики абсолютно непідготовлені, заради того, щоб причастити, інколи відспівати, щоб бути поруч, підтримати. Тепер це офіцери-священнослужителі».

Єдність – сила проти ворога

Викладач Центру підготовки військових капеланів Військового інституту університету ім. Тараса Шевченка, представник протестантської спільноти, лейтенант капеланської служби Денис Гореньков зазначає: «Наша мета – допомогти Службі військового капеланства, яка є замовником послуг Центру підготовки капеланів, створити з великої кількості осіб з різними релігійними традиціями спільноту взаєморозуміння».

І це вдається, адже, за словами речника Генштабу Андрія Ковальова, Служба військового капеланства демонструє просто унікальний досвід міжконфесійної співпраці для духовної підтримки, військовослужбовців Збройних Сил України. На сьогоднішній день у ЗСУ проходять службу на посадах структури служби військового капеланства представники 13 релігійних організацій. У Збройних Силах України забезпечення посад різними спільнотами відбувається пропорційно до кількості представників цих релігійних спільнот загалом у Збройних Силах. Відбувається таємне опитування, відповідно до цього визначається, скільки посад ЗСУ потребують для, скажімо так, православних, греко-католиків, римо-католиків, протестантів, мусульман, юдеїв.

Капелани мають діяти згідно зі своєю релігійною традицією, без прозелітизму та дотримуватися стандартів професійної священичої етики і моралі.

«В окопі не дуже розпитують, якої ти конфесії. Представник однієї Церкви стає капеланом для вірних іншої Церкви, — зазначає голова ДЕСС Віктор Єленський. – Хоча є певні особливості, наприклад, є літургійні Церкви, є протестантські. І хороший капелан завжди знайде можливість запросити, скажімо, протестантського пастора чи православного отця, щоб той висповідав, причастив за своєю традицією».

«Я постійно бачу цю єдність між капеланами, — каже капелан 10-го армійського корпусу, підполковник Юрій Сидоренко. – Де б я не служив, в якій бригаді, в якому корпусі, постійно бачу, які діла робить через нас Господь, коли ми об'єднуємося в одній цілі – спасіння дорогоцінних людських душ».

«Діліться негативним досвідом…»

На форумі РЄПЦУ пастор В’ячеслав Когут присвятив доповідь безпеці капеланів. «Маємо слухати й бачити себе вухами та очима ворогів», — наголосив він. Пастор дав практичні поради. Скажімо, капелан має пильнувати за тим, що він передає комусь через когось, потрібно виключити перевезення боєприпасів, спиртного, наркотичних речовин. Не довіряти неперевіреним людям, навіть хлопцям у формі і не брати пакунки від невідомих осіб. Не підвозити попутників, особливо невідомих військових, без розуміння ризиків. Адже траплялося, що такі залишали мітки в авто, яким капелан їхав у військову частину.

«Для мене була новинка, коли мені показали, як легко «розшифрувати» приховані деталі на фото, — продовжив В’ячеслав Когут. – Я заблюрив номери своєї автівки на своєму фото і за 30 секунд, на тому ж сайті, з’явилася моя автівка знову з номерами. Тому варто зробити фото так, щоб навіть сам уже не згадав номера».

Не потрібно надавати свої та інші контакти чи документи третім особам без погодження. Слід відключати локацію на фото та відео і проаналізувати ландшафти та будівлі на задньому плані.

«Ми бачимо, як війна змінюється. І так само, я думаю, і духовна війна дуже змінюється, — каже пастор В’ячеслав. – Тому нам потрібно частіше робити семінари, навчання, відновлення, щоб ми могли зростати. Не соромимося ділитися негативним досвідом, він дуже цінний».

Тил Церкви

Капелан – це не суперсолдат. Єпископи наголошували на важливості церковного піклування про капеланів: кожному з них потрібен пастор, який супроводжує його на непростому шляху служіння. Представникам Церкви рекомендують навіть провідувати своїх капеланів на місцях служіння.

Шейх Саїд Ісмагілов звернув увагу на те, що капелан пропускає через себе всі побачені й вислухані ним жахіття, він має зрозуміти людину, що до нього прийшла, допомогти їй духовно, але сам при цьому вигорає. Потрібно поповнювати ресурс. Денис Гореньков розповів, шо за підтримки Олександра Вовкотечі Центр освіти капеланів інтегрував у програму тижневі ретрити для військових капеланів, які живуть у побутово складних умовах. «Ми робимо для військових капеланів реально класні умови, — каже пан Денис. – Лазня, масаж, психологічне розвантаження, контактний зоопарк. Люди відчувають до себе повагу».

Капелан – це представник Церкви у війську, представник команди. І ця команда має всіляко підтримувати делегованого капелана. Має виробляти механізм захисту честі та гідності капеланів, за потреби створювати групу юристів для боротьби з дискримінацією – якщо відчувається неприйняття капелана певної конфесії, скажімо, у військового командування.

Церква має висилати команди капеланів-добровольців для допомоги штатним. І виділяти багато грошей для капеланського служіння. Водночас, Церква має першою з'ясовувати, чи були їхні капелани причетні до випадків «некапеланської» поведінки.

А що робити капелану, коли віряни в церкві називають військових убивцями? Пастори мають окремо поговорити з такими людьми. Якщо вони не зупиняються, має бути «виховна робота» в рамках помісної церкви, оскільки існує поняття справедливої війни і захисників, а вбивця – це агресор.

«Ставлення до збройного опору, до війська, до капеланського служіння у протестантських Церквах зараз змінюється, — каже Денис Гореньков. – Історично наші спільноти є здебільшого пацифістськими. У Радянському Союзі багато навіть моїх знайомих пасторів, які обирали йти у в'язницю, а не служити в Збройних Силах держави, яка була атеїстичною імперією, яка постійно намагалася збройним шляхом посилити свій вплив у світі. Зараз цієї держави вже, слава Богу, не існує, і наша держава Україна веде боротьбу з російським окупантом. Ситуація абсолютно змінилася. У нас є дуже-дуже багато військових, які пішли в військо, взяли зброю і захищають зараз Україну».