Двохсотрічна церква і Попова криниця
Ключівка, що на Красилівщині, – село невелике, має кілька сотень мешканців. Колись його називали Мазепинці, місцеві кажуть, що на честь воїнів гетьмана, які вирішили повернутися до мирного життя і заснували тут поселення. Після Другої світової війни село перейменували на Ключівку на честь події, яка сталася набагато раніше, а саме – на честь кринички (ключа), яка принесла селу спасіння у засушливе літо. Та розказати про неї не можливо, не згадавши про місцевий храм...
Ключівську церкву видно здалеку, ще при в'їзді у село. Симпатичний дерев'яний храм виблискує на сонці трьома банями. Дивовижно, але історія цієї церкви налічує понад 200 років! Збудували її на кошти сільської громади у 1803 році. Закладали храм на Покрову, а тому і назвали його Свято-Покровським.
Церкву збудували 213 років тому.
Через 80 років при храмі почала діяти церковно-приходська школа, в якій навчалося 33 учні.
«У нашому храмі правило багато священиків. Ось збереглася могила ієрея Андрія Геруса, який служив тут з 1848 по 1890 рік, – розповідає староста храму Василь Надолинський. – Перед війною були гоніння на віру, тоді віддали храм під зерносклад, а дзвіницю спалили. Люди врятували церковне майно, ховали ікони та інші цінності в своїх хатах, а коли церкву знову відкрили – позносили все назад. З 1983 року настоятелем храму служить отець Микола Бондар. Ми називаємо його священиком-будівельником, адже він чимало зробив для збереження нашої церкви, також відбудовував храми в інших селах. І наша Свято-Покровська церква, незважаючи на такий солідний вік, з кожним роком лише молодіє».
Могила ієрея Андрія Геруса, який служив тут понад 40 років.
У церкві над вівтарем є ікона Богородиці Скоропослушниці, яку особливо шанують місцеві парафіяни. За легендою, за часів графа Потоцького з цією іконою йшов хресний хід через Антоніни, і граф навіть наказав відкрити брами палацу, хоча зазвичай простий люд у маєток не пускали.
Всередині храму.
«Цю ікону опускають для преклоніння лише в особливих випадках, зокрема, коли молодята беруть шлюб. Усі прохання, направлені до цієї ікони, швидко збуваються, адже вона – Скоропослушниця», – розповідає Василь Микитович.
Всередині храму.
До речі, завдяки цій іконі церква має два храмові свята: 14 жовтня на Покрову та 22 листопада, коли вшановують ікону Богородиці Скоропослушниці.
Старовинна дзвіниця не збереглася, тому селяни спорудили нову.
Під пагорбом, на якому стоїть храм, збудована капличка, з-під якої б'є джерело. Коли саме тут з'явилася вода, старожили не пам'ятають. Знають лише, що криницю викопав священик. Ось який переказ існує про ту подію: «Був якось дуже засушливий рік, насувався голод. Тут служив молодий дуже хороший священик, допомагав кожному, чим міг: і добрим словом, і молитвою, і навіть червінцем. І у те посушливе літо він вирішив викопати криницю. Вдень працювати було нестерпно, а тому священик копав вночі. Коли вода з'явилася і достатньо очистилася, священик зібрав усіх прихожан біля неї і розпочав богослужіння. Не встигло воно закінчитися, як пішов рясний дощ. Село було врятоване від посухи, а криницю відтоді називають Поповою».
Над криничкою збудували капличку, поряд роблять купіль.
«Моя бабця казала: «Влітку вода в цій криниці гостра, взимку – клоца». Тобто, вона має постійну температуру (+11ºС), тому влітку здається прохолодною, а взимку – теплою, м'якою. Також вона тече з постійною, досить інтенсивною, швидкістю у будь-яку пору року. Щоб набрати десять літрів, вистачить 15 секунд», – розповідає Василь Надолинський.
Ключівська церква здалеку виблискує золотими банями.
Селяни неодноразово відправляли воду на аналізи, а тому знають, що вона має багато корисних для здоров'я людини елементів. Зараз люди з навколишніх вулиць приходять по воду, приїздять і з інших сіл-міст. А в давнину цінували її ще більше. Переповідають, що граф Потоцький, який жив в Антонінах, щодня до криниці посилав бричку, адже його родина пила лише ключівську воду. Так і церковний староста Василь Надолинський, хоча має на подвір'ї дві криниці, для пиття та приготування їжі бере воду саме з Попової криниці.
Будете на Красилівщині, заїдьте також в Антоніни, де збереглися залишки палацу Потоцьких, та Пилипи, що також має старовинну церкву. Щоб збудувати її, місцевий панський кухар подався у мандри аж до царя у Петербург.
Ксенія ЖУЖА
