Джерела миру й тероризму в ісламі: підсумки вебінару
Чому так стається і як цьому зарадити – обговорювали учасники вебінару-дискусії «Тема миру в ісламі», що відбувся 6 липня цього року в рамках проєкту «Порозуміння. Релігійні спільноти і подолання поляризації українського суспільства».
Священна не війна
«Тема миру в ісламі є центральною, — пояснює кандидат філософських наук, муфтій Духовного управління мусульман України «Умма» шейх Саїд Ісмагілов. – Саме слово «іслам» перекладається як «підкорення себе Богу». І є однокореневим із словом «селям» — мир. Тобто мусульмани мають бути найбільш мирними. Але певні процеси, що відбуваються у світі, зачіпають мусульманський світ і він реагує на них по-різному».
Відомо, що мусульман у світі – понад мільярд. Хоча іслам не є монолітом. Тут є різні напрями, школи, стародавні і сучасні течії – від ліберальних до радикальних, від містичних до наукових та практичних. Утім явище джигаду об’єднує усіх сповідників ісламу. Це арабське слово перекладається як «докладати максимальних зусиль для подолання труднощів і проблем». Як релігійний термін, воно означає «зусилля, старанність, боротьбу за те, щоб покращити становище людей».
За словами шейха Саїда, духовний джигад має три рівні. Найвищий і найважчий рівень – це великий джигад, тобто, самовдосконалення і боротьба з власними недоліками. Середній рівень – це позитивна діяльність на благо суспільства, у різних його сферах. І третій рівень джигаду – це захист від агресора. Адже життя, майно і честь мусульманина є недоторканними.
«Для віруючого мусульманина мир – це звичайний стан, а війна – виняток, — наголошує Саїд Ісмагілов. – Ця релігія чесно каже, що конфлікти і війни – це невід’ємна частина людського буття. Це погано, ми проти того, але іслам враховує, що є час миру і час війни». До речі, в ісламі немає поняття «священна війна», яке йому приписують.
Нападники чи захисники?
«Зіткнувшись із війною, пересічні українці починають замислюватися: як реагувати, коли в нас відбирають майно, нашу землю, наші життя? Люди тепер питають: що іслам каже про захист, і що робити вірянам, які опинилися під ворожою агресією?» – каже шейх Саїд. У Корані є відповіді на ці питання. Там є приписи, як можна вести війну і як не варто, як поводитися з військовополоненими і навіть як молитися, якщо мусульманин опиняється на полі бою.
Закон засвідчує, в чому різниця між мусульманином-нападником і захисником.
«На війні, що зараз триває, наші мусульмани-воїни зустрічали мусульман з іншого боку, — розповідає муфтій. – До нашої мечеті у Донецьку, де я був імамом до вересня 2014 року, приходили озброєні мусульмани, щоб помолитися. Одні отримали наказ і прибули його виконувати. Інші перебували під впливом російської пропаганди і вірили, що тут страшні злочинці вбивають невинних людей, отже, приїхали «захищати скривджених». А були і відверті негідники, які воліли просто стріляти і вбивати. Я пояснював, що мусульмани, які сюди приїхали, є агресорами, бо не Україна напала на Росію, і бойові дії точаться не на території Росії. Відповідно, вони порушують Божий закон, бо відбирають життя, територію, мирне життя у людей».
За приписами ісламу, мусульманин має захищати своїх близьких, своє майно і гідність. Хто не в змозі бути воїнами, мають допомагати діями (як лікар, водій тощо) або пожертвами – по суті, бути волонтерами.
«Піклуватися про обороноздатність армії своєї держави – один з обов’язків мусульманина, — пояснює старший науковий співробітник Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАН України, президент Центру релігієзнавчих досліджень та міжнародних духовних стосунків Ігор Козловський. – Війна для мусульманина – це останній крок, коли інші, мирні способи вже вичерпані. Щодо ворога іслам вимагає дотримуватися законів. В ісламі прописані також дії щодо сепаратистів та зрадників, які об’єдналися і вийшли з-під підпорядкування державі. Утім, як навчає Коран, ненависть до ворогів не повинна штовхати до гріха».
Гріх слабкості й невігластва
За словами Ігоря Козловського, політичний тероризм виник у Росії в ХІХ столітті. Його теоретиком був Пьотр Ткачов, автор статті «Тероризм як єдиний засіб морального і суспільного відродження Росії» та «Катехизму революціонера-терориста». Під його впливом народовольці здійснювали свої теракти. Згодом ця теорія набула розповсюдження за межами Російської імперії. Іслам на той час не знав цього явища. «Згодом були «чорносотенці», — нагадує пан Ігор. – А нинішні «Російська православна армія» та «Вєлікоє войско донское» на Донбасі живцем людей в землю закопували. Тероризм, насправді, це прояв внутрішньої слабкості, про це скаже будь-якій фахівець з психіатрії. До того ж, більшість людей, які стають терористами, це невігласи. Цим користуються певні групи. Цей стан минає, коли піднімається рівень культури, освіти».
Шейх Саїд Ісмагілов пояснює, що тероризм і вживання зброї масового ураження в ісламі категорично заборонені. Убити невинну людину – то великий гріх для мусульманина, за це передбачена смертна кара. Навіть дерева приписується не знищувати під час воєнних дій. Однак, за словами шейха, серед терористів є свої «релігійні авторитети», які «прикрашають» злочини і аргументують їх тим, що, мовляв, вони роблять світ кращим, борються зі злом. Вони вербують молодих, малоосвічених людей та осіб, що перебувають у кризовому стані і спонукають до екстремізму. А щоб завербовані не вагалися, їм забороняють ходити до мечетей та спілкуватися з духовними лідерами, утворюється ізольована група, часто таємна. Саїд Ісмагілов переконаний, що мусульманський світ має сам подолати цей вірус своїм імунітетом. Адже коли мусульмани дотримуються базових принципів ісламу, вони не підуть на радикалізм. А коли починають поділяти погляди, непритаманні ісламу, то починають убивати іновірців, не визнавати існуючі держави чи закони країни, громадянами якої вони є, або ж вважати, що інші мусульмани «неправильні» і їх потрібно знищити. Мало хто знає, але більшість жертв Іділу – то мусульмани, які не погоджувалися з його ідеологією.
Мирні ініціативи ісламу
Ректор Відкритого православного університету Святої Софії-Премудрості, протоєрей Православної Церкви України отець Георгій Коваленко попросив учасників вебінару навести приклади ісламських мирних ініціатив та миротворчої діяльності у різних регіонах.
Релігієзнавець Ігор Козловський розповів, що в наш час відбуваються конференції, присвячені питанням взаєморозуміння між представниками різних держав, що представляють різні конфесії. Так, за ініціативи короля Йорданії було поширене Аманське послання, спрямоване на толерантність і взаєморозуміння між представниками різних релігій та конфесій.
Шейх Саїд Ісмагілов нагадав про конференцію в Катарі, присвячену міжрелігійному миру, яка перед пандемією проводилася що два роки. На неї запрошували авторитетних представників християнства, ісламу і юдаїзму з різних країн світу. У 2008 році була оприлюднена Хартія мусульман Європи, в якій мусульманські організації декларують своє ставлення до іновірців та держав, у яких вони живуть. А в 2016-му була ухвалена Хартія мусульман України, яку підписали близько 40 мусульманських об’єднань.
Проте між представниками різних течій і шкіл ісламу не завжди і не всюди панує мир. «Років 20 тому я спостерігав за великою кількістю конференцій, присвячених темі примирення між сунітами і шиїтами. Відбувався своєрідний екуменічний діалог у мусульманському світі, — згадує Саїд Ісмагілов. – Шейхи домовлялися про різні питання. Скажімо, про взаємне визнання обрядів одне одного. Потім почалася епоха конфронтації. І на сьогодні у кількох країнах тривають сунітсько-шиїтські конфлікти. Найгарячіші – у Ємені, Сирії й Іраку. Утім є країни, де міжконфесійний діалог досяг успіху. Це Азербайджан і Грузія. Серед мусульман там є і шиїти, і суніти. В Азербайджані за розпалення ворожнечі між цими конфесіями можна потрапити за грати. А в Тбілісі є соборна мечеть, яка доти була розділена глухою стіною на дві частини. Коли почався діалог, зали об’єднали і вже декілька років суніти і шиїти там моляться разом».
Іслам і війна на Донбасі
Шейх Саїд Ісмагілов народився в Донецьку, брав там участь у молитовному Майдані, тепер живе в Києві, провадить наукові дослідження, видає книжки і є серед авторів Енциклопедії ісламу. Він представляє традиційних мусульман-сунітів, таких в Україні більшість. Загалом в Україні близько мільйона мусульман. Вже понад 1000 років іслам присутній на теренах України і є невід’ємною частиною нашої історії та культури, нашого життя.
Духовне управління Умма», яке чолює шейх Саїд, демонструє абсолютну підтримку Україні, українським цінностям та інтересам. Тому для окупантів стало ворогом. «Ті з мусульман Донеччини, хто погодилися працювати за російським сценарієм і вимогами – визнані офіційно, — розповідає Саїд Ісмагілов. – А наші громади на окупованих територіях припинили свою діяльність. У Криму тривають репресії. Їх мета – залякати мусульман, щоб якомога більше їх покинуло півострів, а решта підкорилися і стали колаборантами. Релігійних авторитетів, які пішли на співпрацю з окупаційною адміністрацією, використовують для легалізації злочину. Вони мають демонструвати перед міжнародними делегаціями та закордонними ЗМІ, як добре ведеться сповідникам ісламу в Криму, і в той же час переконувати кримських вірян бути лояльними і не чинити опір. Тому що півострів розглядається як військова база і присутність незадоволеного окупацією населення для них небажана».
З іншого боку, в самій Росії заборонені певні мусульманські організації, а щодо їх послідовників тривають арешти. Хоча до чверті жителів Росії є або мусульманами, або вихідцями з мусульманських родин, росіяни не надто толерантні до ісламу, подекуди можна навіть говорити про ісламофобію. Шейх Саїд переконаний, що це наслідок боротьби Чечні за незалежність.
«Я бачив, як на молитовному Майдані Донецька християни і мусульмани допомагали одне одному, це була співдія, — каже Ігор Козловський. – Шейх Саїд робив усе можливе щоб витягти греко-католицького отця Тихона Кульбаку з полону «російської православної армії». Значна частина мусульман пішла до українського війська чи стали волонтерами. Однак певна кількість мусульман регіону ще до війни була зорієнтована на Росію і стала на позицію колаборації. Утім сьогодні вони не мають тих прав і свобод, які мали до окупації».
В організації вебінару взяли участь також об‘єднання «Європа без кордонів», Відкритий православний університет Святої Софії-Премудрості, видавництво «Дух і Літера», Національна платформа «Діалог про мир і безпечну реінтеграцію», Нова бібліотека Софії, Інститут екуменічних студій УКУ.
