Відверті розмови в Церкві задля осмисленої розмови з Богом: нотатки з презентації книжки про Літургію

У ній взяли участь співавторка книги і керівниця проектів Центру гідності дитини Іванка Рудакевич, викладач літургійного богослов’я Українського католицького університету Максим Тимо, директор видавництва “Свічадо” Богдан Трояновський. Модерував зустріч віце-ректор ЛДС о. Михайло Лесів.

Також була присутньою на ній керівник редакції видавництва “Свічадо” Анна Пецюх, котра в минулому випускала журнал “Кана”, від якого і беруть свій початок “Розмови”.

Іванка Рудакевич колись була журналістом цього видання. Для нього висвітлювала різні духовні теми. Брала участь у житті парафіяльної спільноти. В один момент на це наклалася особистісна криза, коли Іванка вже не вірила в те, що раніше. Літургія стала тим останнім, що її тоді тримало. Згодом Іванка вирішила з’ясувати, чим є Літургія та яке значення вона має в житті християнина. І стала брати інтерв’ю для журналу в доктора літургійного богослов’я та викладача УКУ о. Василя Рудейка. Відтак навіть після закриття “Кани” розмови Іванки з о. Василем продовжилися і врешті стали книжкою.

Перед кожним інтерв’ю авторка багато читала про Літургію. Збирала фокус-групи зі своїх знайомих, щоб дізнатися, що конкретно цікавить людей у цій сфері, і щоб потім спонукати їх до активніших розмов про Літургію.

Ми говоримо про Літургію дуже рідко. Так почав свій виступ Максим Тимо, котрий як “уважний читач” представляв книжку замість її другого співавтора, о. Василя Рудейка. Він багато років тісно співпрацює з о. Василем і в Літургійній комісії, і у майстерні літургійних перекладів “Трипіснець”, тому поряд з власними судженнями щодо богослужбового життя висловлював погляди і цього, як він висловився, одного з найкращих дослідників східної Літургії у світі.

Зокрема о. Василь свідомий, що наше богослужіння не є ідеальним. Воно сформувалося під впливом різних історичних процесів, внаслідок чого набрало на себе багато зайвих нашарувань. А тому потребує реформування.

Однак до цього реформування треба підходити вдумливо й обережно. Ми не можемо, за словами Максима, взоруватися на реформу західної Церкви, яка пішла шляхом примітивізації. У ній все, чого вірні або навіть і духовенство не розуміють, відкидається. Але, каже Максим, кожного тижня виходять нові моделі штучного інтелекту, і люди не лінуються їх вивчати. Тоді якою є наша віра, якщо ми не докладаємо зусиль, щоб вивчати святі речі, а просто їх відкидаємо?

Не кращим є підхід і у щоденній парафіяльній практиці. Бачачи переобтяженість богослужінь, священики бездумно “викидають” або їхні частини, або й цілі богослужіння, як-от Вечірня чи Утреня. Але тоді можна втратити багато важливого, цінного й геніального.

На запитання модератора, що потрібно робити задля адаптації богослужінь до темпів життя сучасного християнина, Іванка відповіла: “На них просто треба приходити”. Викликом є не трудність в адаптації, а відсутність у розкладах богослужінь Вечірні, а тим паче Утрені. Про них не говорять – їх просто усувають.

З позиції мирянки Іванка зазначила, що вірному достатньо захотіти прийти на богослужіння, і свій ритм він пристосує під нього. Але щоб захотіти, про це треба говорити. Будувати на літургійних текстах катехизацію, навчати важливості Літургії священиків та єпископів. Адже, за словами Максима, багато спроб реформувати богослужбове життя у Церкві розбиваються власне об її владу.

До відсутності волі серед єпископату додається елементарний страх щось змінити в тому, як це було віддавна. Як приклад Максим навів страх священика читати певні молитви вголос, які сьогодні він недоладно промовляє по-тихому під час єктеній. А Богдан Трояновський додав, що його завжди дивувала молитва трьох “Отче наш” і трьох “Богородице Діво” в наших церквах по завершенні цілісного заупокійного богослужіння.

Який же очистити Літургію від зайвих нашарувань і повернути вірним її справжній сенс – прославу, подяку і святкування? Виходом є розмови. Відвертий діалог, який усуває панівне мовчання, коли всі все розуміють, але бояться висловити вголос. Отець Михайло Лесів поділився своїм досвідом, як бачачи, що на одній парафії служать якісь незрозумілі богослужіння, він просто засипав пароха питаннями щодо них, і врешті ці богослужіння зникли.

Такий підхід використовує й Іванка в “Розмовах” з о. Василем. Її метою є не розкритикувати чи поставити під сумнів Літургію, а добратися до її суті, з’ясувати кожний термін і кожне явище, які видаються незрозумілими. Як зазначив Максим, спілкування на сторінках книжки є не завжди гладким, але завжди відбувається в атмосфері любові й поваги. Бо з любові випливає і заклик о. Василя реформувати богослужіння, зробити його “логічним”, і тоді воно вестиме людей до зрілості, а відтак до Бога.