Джгут – знаряддя капелана. У Дніпропетровську майбутніх капеланів навчали тактичної медицини

15 хлопців та дівчат з Міжнародного біблійного коледжу отримали практичні навички. За результатами тестування дехто з них вже найближчим часом може відправитися до зони АТО. Організували навчання представники громадської організації «Перший український батальйон військових капеланів».

У Дніпропетровську майбутні капелани вчилися основам тактичної медицини. 15 хлопців та дівчат з Міжнародного біблійного коледжу отримали практичні навички. За результатами тестування дехто з них вже найближчим часом може відправитися до зони АТО. Організували навчання представники громадської організації «Перший український батальйон військових капеланів». В ній уже працює 30 священнослужителів різних конфесій, які несуть службу разом з українськими солдатами. Власкор РІСУ побувала на польових навчаннях майбутніх капеланів.

“15 секунд біг, вище коліна!” — тренування хлопців та дівчат, які хочуть долучитися до капеланського служіння, розпочинає інструктор з тактичної медицини, представник ГО “Всеукраїнська рада реанімації та екстреної медичної допомоги” Денис Сурков.

“Оп, час пішов,” — відраховує 30 секунд, протягом яких учні повинні якнайкраще накласти собі джгут, аби зупинити умовну кровотечу. Час вичерпано.

“Залік!” — інструктор відходить від першого хлопця. “Будуть тебе тягнути, стечеш ти весь кров'ю і помреш!” — констатує Денис Сурков біля наступного учня. Далі перевіряє силу накладання джгута в учениці Ірини: “Помреш, незарах!” — відправляє невдах тренуватися та викликає наступних учасників.

На околиці Дніпропетровська, серед сосен, кущів та піску, тренування з тактичної медицини проходять 15-ть учнів Міжнародного біблійного коледжу. Один з них, Ігор Чорний, житомирянин 29-ти років, приїхав сюди, аби навчитися давати собі раду та допомогти іншим. Каже: “Спочатку тренуємося самі собі накладати джгут, оскільки не завжди може бути можливість, що тобі хтось допоможе. А якщо сам собі не допоможеш — можеш померти”. Ігор, колишній військовослужбовець з 6-річним стажем, впевнений, що вже готовий їхати в АТО “вчити людей молитися та допомагати”.

На польових зборах майбутніх капеланів вчать навіть поводитися зі зброєю. Учні знають, що капелан не має права її застосовувати. Але, на думку учасника тренування Юрія Рафальського: “Стріляти можна в цілях самозахисту. Рахується, якщо ти не захищаєшся — це як самогубство. А це — тяжкий гріх!”.

Зараз учні проходять скорочений 8-годинний курс. Денис Сурков запропонував для молодих служителів більш цивільний спрощений курс. Втім, коли виявилося, що більшість з них може відправитися на передову в АТО — ускладнив завдання. Основне в навчанні — засвоїти правила виживання та надання медичної допомоги. “У нас, поки не буде навчено хоча б 60 відсотків особового складу правилам надання допомоги на полі бою, ми нікуди рухатися не можемо. Це велика праця. В Україні поки що недостатньо інструкторів. В структурі втрат серед бійців у нас майже 90 відсотків — незупинені кровотечі. Якщо всі навчаться швидко та якісно зупиняти кров — втрати на полі бою відразу знизяться. Це повинні вміти робити також і капелани,” — пояснює інструктор.

Спостерігає за навчанням новачків капелан Олександр Бєлих. Він представник однієї з харизматичних протестантських церков та заступник командира Першого українського батальйону військових капеланів. Саме її члени і зробили таке навчання. У зоні АТО він був на позиції капелана у 92-й бригаді та у 5-му батальйоні ДУК “Правий сектор”. Каже, що його основне завдання — молитовна охорона та захист бійців. “В Пісках кожного разу, коли хлопці йшли на бойові позиції, ми ставали в коло і молилися. Ми молились 90-м псалмом, молились іншими молитвами — і Бог відповідав. У нас було нуль втрат, незважаючи на те, що тоді по нам вдень випускали по 300-400 ракет «градів»”.

Допомогу я нікому не надавав медичну, тому що нікому було. А от повзком рухатися доводилося. Туди в Піски приїхали браття наші капелани-греко-католики. Я вдягнув бронежилет, каску, ще одна людина взяла зброю. Ми під вогнем снайпера пробиралися на служіння,” — згадує Олександр.

Капелан впевнений, що військовим священикам треба неодмінно розумітися на зброї: “У випадку нападу — я можу підключитися до бою. Якщо йде евакуація пораненого і я бачу, що є загроза його життю і моєму — то я тоді вступаю в бій”, — моделює ситуацію Олександр Бєлих і сподівається, що так діяти не доведеться.

“Курс військового капелана має на меті підготувати універсального помічника для бійців на фронті,” — каже командир Першого українського батальйону військових капеланів Руслан Бусько. Зараз у складі організації — 30 капеланів, представників УПЦ КП, протестантських церков харизматів та п'ятдесятників. Якщо всі 15 учнів пройдуть навчання та покажуть свою моральну та фізичну готовність служити у зоні АТО — батальйон значно розширить свої можливості.

“Раніше в нас було лише тюремне капеланство, але зараз нам довелося перекваліфікуватися у військових капеланів. От уже півроку я — військовий капелан. Ми аналізуємо кожного капелана, який перебуває там, який вертається додому. Ми просимо у нього писати звіт, щоб зробити висновки, як правильно рухатися у навчанні далі. Там такі обставини, що не потрібно довго розказувати, що Бог є. Там є загроза втратити життя і серця людей швидко відкриваються для Бога. Там віруючі практично всі”, — твердить О.Бєлих.

Працює громадська організація “Перший український батальйон військових капеланів” за замовленням теж. Її члени відслідковують потребу у капеланах на фронті. “Ми знаходимо контакти, наприклад, і в регулярні війська, і в добровільні батальйони. Тобто ми в них запитуємо, чи потрібні їм капелани. Якщо так — то надаємо такого. От ми наступного тижня повеземо людину в Нацгвардію під Маріуполь. Ми з замполітом поговорили — їм потрібна така людина,” — звітує Руслан Бусько.

Декільком дівчатам, які вчаться разом з хлопцями, теж обіцяють підшукати роботу. Звичайно, на передову їх не відправлять — вони зможуть служити при госпіталях.

Такі навчання представники ГО «Перший український батальйон військових капеланів» влаштовують власним коштом та за рахунок меценатів. Кажуть, будуть не проти, якщо до цього процесу долучиться і держава.

Софія Богуцька