Експерт: зміни в УГКЦ – свідчення зрілості Церкви

Очевидно, що теперішні зміни в УГКЦ є свідченням зрілості і духовної повноти Церкви. Маю на увазі її якісне і кількісне наповнення, що дає право як її керівникам, так і спостерігачам, пов’язувати створення Львівської, Івано-Франківської і Тернопільської митрополій з новим статусом цієї Церкви.

До патріархату Греко-Католицька Церква прагнула ще з часів митрополитів Веніямина Рутського і Петра Могили. Тоді вперше й виникла ідея об’єднання Унійної Церкви із Православною на засадах Київського патріархату.

У ХІХ ст. греко-католики, які перебували на території Австро-Угорщини, також бажали об’єднатися в межах спільного патріархату. За дорученням пап Григорія XII та Пія ІХ Конгрегація пропаганди віри підготувала відповідні проекти. Мова йшла про об’єднання українських, румунських і сербо-хорватських греко-католицьких єпархії з центром у Львові. Влада в особі канцлера К. Меттерніха теж сприяла подібному упорядкуванню церковного життя. Проте вплив противників зміцнення ГКЦ серед політиків і в самій Римській Курії виявився домінуючим.

У ХХ столітті були чергові спроби надати Галицькій митрополії статус патріархату. Радикально питання патріархату ГКЦ поставив кардинал Йосиф Сліпий, який, власне і носив титул Патріарха. У своєму “Заповіті” він з гіркотою говорив, що політичні чинники не дозволили втілити задум. Справді, на перешкоді стало бажання Ватикану не псувати стосунки з Москвою.

Наполягав на вирішенні питання патріархату і кардинал УГКЦ Любомир (Гузар). На Соборі УГКЦ 2002 р. було одноголосно проголошено патріархат. Така єдність є ознакою консолідації Церкви в питанні її майбутнього розвитку. Знаменно, що й у Ватикані на той час вже склалася доволі впливова група діячів, яка підтримувала цю ідею, вважаючи, що за ступенем розвитку церковного життя УГКЦ вже є патріаршою. Думаю, багатьом запам’яталося інтерв’ю професора Папського Східного Інституту, відомого спеціаліста з візантійської літургіки о. Роберта Тафта, який досить різко критикував позицію Святого Престолу щодо українських греко-католиків, які вкотре стали заручниками відносин між Ватиканом і Москвою.

У 2002 р. рішення Синоду УГКЦ не отримало підтримки офіційного Ватикану, проте й не було скасоване…

Згадаймо, що коли Любомир (Гузар) вирішив скласти свої повноваження, він сказав, що його наступник має вирішити цю проблему. Тож симптоматично, що владика Святослав (Шевчук) прийняв титул патріарха – це свідчить про пріоритети його діяльності.

Звертає на себе увагу відсутність критики цих процесів з боку очільників інших Церков, зокрема УПЦ. Є тільки приватні коментарі. Це свідчить, що у Церквах є певний рівень розуміння свого місця в суспільстві. До того ж, у кожної конфесії є свої проблеми, пов’язані з їхнім канонічним становищем. Думаю, рух УГКЦ до патріархату стане стимулом до усвідомлення свого статусу в УПЦ, яка підпорядкована Московському патріарху.

Елла БИСТРИЦЬКА,

професор, доктор історичних наук