• Home page
  • Blogs
  • Святкування російського Різдва
_image

Святкування російського Різдва

27.12.2011, 10:05
25 грудня Різдво святкує Римо-Католицька Церква, більшість протестантських та православних Церков — включаючи Константинопольську (крім Афону), Антіохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку

У жоден інший час так як у час наближення до Різдва не відчувається абсурдність подвійних різдвяних святкувань. Особливо, якщо взяти до уваги, що більшість православних церков вже пристосували свій календар до змін, встановлених Богом у природніх законах.

У цілому світі проходять передріздвяні приготування, а ми готуємося до новорічних святкувань. Новий Рік у нас фактично перебиває цей підготовчий період. Ялинка, святковий настрій, вечеря і решта святкової атрибутики повинні б мати свій початок у святкуванні Різдва Господнього. А в нас святкування Різдва бере свій початок у святкуванні нового року. Різдвяні святкування українців візантійського обряду вже є ніби вчорашнім борщем. У час існування телевізора, інтернету та інших засобів інформації всі вже мають можливість насолодитися різдвяною радістю всесвітнього Різдва. Його вже не можна називати католицьким у конфесійному значенні цього слова, внаслідок святкування його іншими православними церквами воно стало католицьким у значенні всесвітнім.

Недавно читав надзвичайно цікаву статтю львівського історика Олега Павлишина про спробу впровадження нового календаря станіславівським єпископом Григорієм Хомишином. Календарна реформа була успішно впроваджена у церковне життя станіславівської єпархії. Це ані не поділило церкви ані не викликало гучних протестів.

Кроком у минуле стала уніатська політика (інакше назвати не можу при всій моїй великій повазі до митрополита) Андрея Шептицького, його намагання навернути Росію. Хомишина змусили відмовитись від нового стилю. У цьому світлі їх пізніше протистояння стає зрозумілішим. (До речі те саме патр. Йосиф (Сліпий) зробив пізніше з чікагською єпархією).

Не знаю доки ця увага до нашого північного сусіда буде стримувати розвиток наших церков та держави. Ярослав Грицак у своєму виступі “Третя Україна” на TEDxLviv називає одним із “гальм” розвитку країни причетність до візантійської традиції. Проблемою є не причетність до візантійської традиції, але якесь неадекватне ототожнення цієї традиції із одним із її центрів у Москві.

Якщо колись святкування церковних свят за старим стилем і могло бути оправданим дотриманням традиції та сопричастю із східними православними церквами (бо більшість їх вже синхронізувала свій церковний календар із астрономічним: 25 грудня Різдво святкує Римо-Католицька Церква, більшість протестантських та православних Церков — включаючи Константинопольську (крім Афону), Антіохійську, Олександрійську, Кіпрську, Болгарську, Румунську й Грецьку), то сьогодні воно є лише ознакою зашореності та залежницької лояльності до Російської Православної Церкви.

Сподіваюся, що у новому році і церква і держава почнуть незалежний органічний для них розвиток здорового глузду і не будуть залежні від ніяких псевдоідеологій „РУССКОГО МИРА”, які лише гальмують всі добрі починання.

Все, написане вище, почав писати на початку цього року (2 січня). Минув рік, але нічого не змінилося. Північний патріарх і далі їздить по Україні, українське православ'я і далі, замість орієнтуватися на вселенське, очікує визнання від російського, греко-католики возять ялинки в Рим, починаючи вселенські різдвяні свята, які бояться прийняти і таким чином показати, що навчились осмислювати традицію і робити з неї висновки. Всюди панує не ”РУССКИЙ МИР”, а „РОССИЙСКИЙ СТРАХ”! Є сміливість творити структури, нема сміливості їх осмислювати. Сумно. Висловлюю ще одну надію на Євро 2012. Ікону „Євробогородиці” ми створили, може дасть Бог розуму і на вселенське святкування Різдва Його Сина.

Дозволю собі подати кілька цікавих (для греко-католиків і не тільки) цитат:

Артикули берестейської унії: Новий календар, якщо не можна вживати старого, ми приймемо, однак не порушуючи Пасхалії і наших свят, тобто так, як це бувало за часів згоди, бо ми маємо деякі свої особливі свята, яких панове римляни не мають: це, наприклад, у день 6 січня, коли вшановуємо охрещення Господа Христа, і на перше об’явлення Бога, в Тройці єдиного, яке в нас зветься Богоявлениям; того дня ми маємо особливу церемонію освячення води.

О устройстві и реформі календаря Греко-Рускои Церкви / Написавъ и издавъ Іосифъ Мhльницкій, Д-ръ Св. Богословія, Пралатъ почетный Совітникъ и Референтъ Гр. Кат. Митроп. Консисторіі, Вицеректоръ Гр. К. Генераль. сіменища духов. во Львові. Львôвъ, 1903. С. 36-37: „Такъ доказалисмо, що календарь греко-рускій безъ нарушеня обряду и головныхъ засадъ своихъ може бути поправленъ, щобысмо по звычаю ôтъ отцівъ, переказаному въ ті саміи дни съ западною церквію, головніи таинства віры едынымъ серцемъ и едыными устами прославляли”.

о. І. О. М-й. В справі зміни калєндаря, Нива 1914 Т.11 ч.13-14, С. 421: „Через захованє юлїянського калєндаря Русини-католики руського обряду неможуть заховувати і триматись свого обряду, не можуть після свого обряду заховувати своїх свят, як Русини руського обряду, урядники, жовнїри, міські слуги, фіякрові фірмани, дозорцї камениць і домів. Ті всї люди є примушені обставинами власне з причини юлїянського калєндара раз навсїгди покинути руський обряд, а приняти латинський”.

о. Г., Справа принятя Григорянського калєндаря. Нива 1914 Т.11 ч.4-6, С. 127-128: „через наш калєндар ми тратимо що року тисячі одиниць з нашого обряду. […] ми неначе змушуємо тисячі наших слуг, робітників, ріжних приватних і рядових функционарів поволи відзвичаювати ся від нашого обряду і народу. Годї вимагати від хлїбодавця, щоби він позволив свому слузї сьвяткувати подвійні сьвята. А знова слуга, робітник не може задля того покинути службу, бо нинї тяжко найти лиш у свого зарібок на хліб. […] Найбільше відчуваєсь ріжницю нерівного численя по містах, мішаних селах, на пограничах польсько-руських, та в мішаних супружествах”.

Вважаєте, що ці аргументи відносяться до початку століття? Я знаю принаймні 5 глибоко-віруючих культурних і освічених підприємницьких грекокатолицьких родин, які цього року вирішили святкувати із цілим католицьким світом.

Навіть Російська Православна церква не завжди категорично ставилась до святкування за новим стилем див. прот. Владислав Цыпин «Церковный календарь» // Церковное право. М., 2006: «На Московском Совещании 1948 г . было вынесено официальное постановление, касающееся календарной проблемы, согласно которому для всего православного мира обязательно совершать праздник Святой Пасхи только по старому (Юлианскому) стилю, согласно Александрийской пасхалии, а для неподвижных праздников каждая автокефальная Церковь может пользоваться существующим в этой Церкви календарем, и наконец, клирики и миряне обязательно должны следовать календарю или стилю той поместной Церкви, в пределах которой они проживают.

Однако, руководствуясь принципом икономии, Священный Синод Русской Православной Церкви в 1967 г . вынес постановление: «Имея в виду практику Древней Церкви, когда Восток и Запад (Рим и азийские епископы) праздновали Пасху по-разному, сохраняя полное молитвенно-каноническое общение между собой, принимая во внимание опыт Православной Финляндской Церкви и наших приходов в Голландии, а также исключительное положение прихожан храма Воскресения Христова среди инославного мира, разрешить православным прихожанам, проживающим в Швейцарии и находящимся в юрисдикции Московской Патриархии, совершать неподвижные праздники и праздники Пасхального крута по новому стилю»».

о. Костянтин МОРОЗОВ, Секретар Літургійної Комісії при Конференції Римо-Католицьких єпископів України, консультор Конгрегації у справах Богопочитання і Звершення Таїнств: Римо-католики святкують Різдво 25 грудня, тому що всі без винятку християни святкують Різдво 25 грудня. Щоправда одні за юліанським, інші – за григоріанським календарем. Розбіжності календарів спричиняються до різних дат святкувань, але всі ми однодумно святкуємо Різдво 25 грудня. І не тому, що достеменно відомо, що Ісус Христос народився в цей день. Більше того, в жодному історичному документі, ні в Євангеліях, ми не знайдемо точної дати народження Ісуса.

Е.Квінлан, Скрипт з предмету “Літургійний рік” УКУ 2000:Розглядаючи причини встановлення дати 25 грудня, бачимо, що існують три основні теорії, і кожна теорія представляє інший підхід до часу та святкування подій Спасіння.

Перший підхід є історичним. Він вважається найменш переконливим. Деякі Отці Церкви намагались встановити історичну послідовність подій. Ці події розпочинаються 23 вересня зачаттям св. Йоана. Благовіщення припадає на шостий місяць після цієї дати, а народження Ісуса - на девятий місяць від Благовіщення. Недолік аргументу в тому, що ми також не знаємо точної дати зачаття Йоана.

Другий підхід до встановлення дати Різдва повязаний із сонячним циклом року. Він повязує різні свята із тривалістю дня: зачаття св. Йоана припадає на 23 вересня (день осіннього рівнодення); Різдво - на 21 грудня (найкоротший день); Благовіщення – на 20 березня (день весняного рівнодення), народження св. Йоанана 24 червня (найдовший день - 29 червня). Крім того, багато символів сонця використовуються в нашій Літургії: вівтар в церкві, як правило, звернений в напрямку сходу сонця. Під час церемонії Хрещення, коли ми відкидаємо диявола, то повертаємось на захід, а коли приймаємо Христа - на схід. Питання залишається в тому, чи це повернення до поганства, чи виправдане використання символів природи для глибшого вираження релігійного значення.

Третій підхід полягає, можливо, в тому, що 25 грудня в Римі святкували день народження сонцяNatalis invicti. Тобто, Церква в Римі могла прийняти поганське свято і наповнити його християнським змістом. Та щодо цієї теорії існує одне вагоме історичне заперечення. Свято непереможного сонця було новим святом в Римі. Його встановив імператор Аврелій в 274 році до Христа. Сумнівно, що християни прийняли таке нове свято, яке ще не могло глибоко ввійти у їх релігійне життя, та відкинули багато давніших та популярніших свят.

Василь Рудейко, Літургійні святкування Різдва Христового: Факт, що у Типіконі Великої церкви та й у сучасних літургійних текстах неділя перед Різдвом Христовим особливо згадує Даниїла і трьох отроків, може вказувати на невідому нам із джерел традицію святкування свята Різдва у неділю. Зокрема, на це може вказувати також апокриф , датований п’ятим століттям — “Слово Йоана Богослова про упокоєння святої владичиці нашої Богородиці і Приснодіви Марії”, що між іншим говорить наступне: “І звістив нам (апостолам) Святий Дух: “чи знаєте ви, що у неділю Діва Марія удостоїлась благовіщення від архангела Гавриїла, в неділю народився Спаситель у Вифлеємі, в неділю ж люди єрусалимські вийшли з галузками зустрічати Ісуса, мовлячи: ’Осанна в вишніх! Благословен, хто йде в ім’я Господнє!’. І в неділю він воскрес з мертвих, і в неділю прийде судити живих і мертвих, і в неділю зійде з небес у славі і честі задля переставлення святої Діви, що Його породила!”

Тиждень перед Різдвом відповідає Великому тижневі перед святом Воскресіння. У ці дні особливі святкування: стихири, канони — все закликає нас остаточно приготуватися до приходу Христа. Повечір’я цього тижня містять особливі канони — тріоді, створені на зразок тріодей Великого Тижня перед святом Воскресіння. Не лише структурно, але й тематично ці тріоді відповідають тріодям Страсного Тижня. Тріоді понеділка та вівторка згадують про добровільний прихід Христа у плоті. У середу згадується задум Ірода убити Христа. Тексти четвергового канону поєднують прихід Христа у тілі із відданням Його Тіла і Крові за спасіння всього світу. П’ятниця говорить про вбивства вифлиємських дітей, яке стає прообразом Страсної П’ятниці Страждань і Смерті Христа. І нарешті, у текстах суботнього канону згадано пелени, якими був сповитий невмістимий Творець всього, як образ сповитого плащаницею і лежачого у гробі Христа, що гряде смерть подолати і воскресши із мертвих, світ спасти.

Ці факти можуть вказувати на те, що існувала традиція святкувати Різдво не у конкретну дату, але у неділю, найближчу до 21-го грудня.

Є над чим подумати богословам і літургістам.