Село Гвардійське, що на Хмельниччині (в дівоцтві Фельштин), варто відвідати лише заради місцевого костелу. Але це не єдина місцева родзинка. Тут є пам'ятка, що навіть віднесена ЮНЕСКО до світової спадщини людства.
Та одразу ж зізнаємося — у пересічної людини, яка мало на тому розуміється, жодних емоцій вона не викличе. Але про те далі.
Донедавна в Україні було аж два містечка з однаковісінькою і дивною для нашого вуха назвою “Фельштин”. Перше — в Старосамбірському районі Львівської області, відоме ще p XIV ст. Друге — на Поділлі. “Східний” Фельштин — молодший свого тезко і закладений щойно 1584 р. Прадавніх назв обидва Фельштини позбулися майже одночасно. Галицький — в 1945 р., тоді він став Скелівкою. Подільський позбавили імені в 1947 р. — його перетворили на Гвардійське (на честь Першої гвардійської загальновійськової та Третьої гвардійської танкової армій, що воювали тут за Другої світової). Після розпаду СРСР місцеві мешканці намагалися повернути історичну назву, але чомусь не склалося.
Аби то були якісь пересічні Іванківці, чи там Петрівці з Зарічанкою, — такі назви-близнюки нікого б не здивували. Іванківці, наприклад, чи не у кожному районі є. Але така рідкісна і екзотична назва навіть в однині дивує. Тож варто пояснити читачам цей топонімічний феномен.
Що у першому, що у другому випадку з назвою “наслідили” Гербурти. Цей поважний шляхетський рід походив з чеської Моравії. Його ж основоположником став Герборт з міста Фюльме у Вестфалії (Німеччина). Назва цього міста походить від німецького “Fäulnis” — гниль. В даному значенні — болото. У ХІІІ ст. згаданий Гарборт був лицарем єпископа Омолуцького Брунона з Гамбургу. Згаданий єпископ й наділив свого васала землями в Чехії. В пам'ять про батьківщину лицар Герборт й назвав свої маєтності Фюльменштейн — камінь на болотах. Згодом назва трансформувалася в Фульштейн, потім в Фельштейн і, врешті, в Фельштин. Того первісного Фельштина, до речі, теж давно немає. Обидва ж українські Фельштини, як добре зрозуміло з вище сказаного, названі на честь родового гнізда Гербуртів.
Невідомо, як там з “галицьким” Фельштином, але з його подільським двійником Микола Гербурт не лише увічнив батьківщину предків, але й скористався логікою славетного лицаря Герборта. Нагадаємо, що Фюльменштейн перекладається як камінь на болотах. Ця назва якнайкраще підходила до подільського Фельштина. Зведене на пагорбі поселення з усіє боків оточене болотами. Саме з цих місць бере свій початок річка Смотрич.
Буремну історію Фельштина-Гвардійського від закладення містечка та десь до XVIII ст. опустимо. Вона стандартна для цієї частини Поділля. Містечко неодноразово плюндрували татари, через нього прокочувалися повстання та епідемії. Звісно, що побували тут козаки Богдана Хмельницького та яничари султана Мехмета IV...
Чи не найбільший татарський набіг на Поділля стався 1615 р. Зазвичай набіги здійснювали невеличкі загони, які грабували виключно беззахисні села. Тоді ж “у гості” завітало величезне військо на чолі з самим ханом Джанібек Гіреєм. Хан облаштував свою ставку під Фельштином, звідки кримці протягом року здійснювали набіги.
Повернімося ж до головної родзинки села.
Перший, ще дерев'яний, храм звели за наказом фундатора містечка Миколи Гербурта в 1594 р. Його присвятили святому Войцеху — чеху, який одночасно є й небесним покровителем родини Гербуртів та Польщі.
Нагадаємо, що у XVII ст. Поділля зазнало страшного спустошення. Спочатку татари, потім Хмельниччина, по тому турки... Майже століття безперервної війни. Звісно, що маленький та майже беззахисний Фельштин отримав своє по-максимуму — його випалили майже вщент.
На початку XVIII ст. власником містечка стає ротмістр панцерної корогви Ян Любеч Стшеменський, який захотів відбудувати храм, але навіть не зміг знайти місце, де раніше стояв знищений попередник. Зведений ротмістром костел (теж деревний) простояв недовго та був спалений гайдамаками. Замість спаленого 1753 р. тодішні власники Фельштина Йосип (Юзеф) Граб'янка та його дружина Мар'яна з роду Калиновських закладають вже мурований костел. Ім'я талановитого майстра, який розробив проект, загубилося у нетрях історії. Але спеціалісти вбачають у рисах костелу руку відомого на той час архітектора Артемізія Брауна.
Будівництво костелу завершилося за Тадея Граб'янки. Того самого, що дружив з графом Каліостро, був фундатором руху ілюмінатів та хотів створити Республіку Світла, а крім того мав титул “Король Нового Ізраїлю”. Детальніше про це читайте “Сутківці – церква-фортеця, граф Каліостро та масони”. Власне будівництво завершилося стараннями Терези Граб'янки — дружини масона Тадея. Чоловіку ж було не до таких дрібниць. Він у Європах грався у таємні масонські ігри та планував підкорення принаймні половини світу. Догрався він до того, що 1781 р. був змушений на певний час віддати половину Фельштина кам'янецькому каштеляну Онуфрію Морському за борги.
Храм освятили 26 липня 1790 р. Традиційним вже титулом св. Войцеха — єпископа і мученика. Таку неформальну назву — костел св. Войцеха він носить і сьогодні. Але офіційно костел фігурує під титулом Божого Провидіння.
3 травня 1791 р. на Чотирилітньому сеймі, що проходив у королівському замку в Варшаві, було прийнято Конституції Речі Посполитої. Це була перша у Європі та друга у світі (після США) діюча Конституція. На слові “діюча” — наголосимо, бо більш давня Конституція Пилипа Орлика все ж була лише прожектом. Прийняття Конституції 3 травня не обійшлася без певних чудесних збігів та обставин, тож багато сучасників вважали, що без Божого Провидіння тут не обійшлося.
Поділля на цьому історичному Сеймі зокрема представляли тогочасний “напівласник” Фельштину Онуфрій Морський та єпископ Кам'янецький Адам Станіслав Красінський. Останій, до того ж, був одним зі співавторів тексту Конституції. Аби увічнити цю подію за ініціативою вищезгаданих персон 26 липня 1791 р. храм було пере освячено особисто єпископом Красінським на честь Божого Провидіння. З того часу й пішло — парафія св. Войцеха, але храм — Провидіння.
За “совітів” у 1933 р. храм традиційно закрили та облаштували тут спочатку МТС, а по тому клуб з кінотеатром. За німецької окупації служби в костелі відновилися, але 1950 р. костел знову закрили і вже надовго. Саму ж споруду перетворили на склад міндобрив. Наприкінці 1980-х храм повернули вірним. На початку дев'яностих розпочався його масштабний ремонт. Вже 25 червня 1994 р. єпископ Ян Ольшанський заново освятив костел, — як раз до 400-ліття фельштинської парафії Св. Войцеха.
Зауважимо, що до відновлення храму гвардійці підійшли досить старанно. Зокрема, за старими фотографіями повністю відновили декор та інтер'єри храму. З історією костелу можна ознайомитися в міні-музеї історії костелу, облаштованому в бічній капличці. Крім цікавих світлин та картин там можна побачити різноманітні знахідки, зроблені в процесі реставрації — зокрема натільні хрестики та медальйони-іконки що датуються другою половиною ХІХ — початком ХХ ст.
Інща унікальна пам'ятка Фельштина-Гвардійського тріангуляційний пункт так званної Дуги Струве. Ззовні, як вже сказано вище, нічого цікавого. Невеличкий курганчик, на вершині якого стоїть зварена з металевих труб геодезична пірамідка та простенький пам'ятний знак поряд. Насправді це видатний памятник людському розуму, допитливості та впертості, що цілком заслужено віднесено ЮНЕСКО до світової спадщини людства.
Дуга Струве — це мережа з 265 тріангуляційних вимірювальних пунктів, які утворювали 258 тріангуляційних трикутників, а також 60 додаткових пунктів. Вона служила для визначення форми та розміру Землі. Автором ідеї став випускник Дерптського університету видатний астроном та геодезист Фрідріх Георг Вільгем Струве. Він же Василь Якович Струве — таке ім'я він отримав в Російській імперії.
Всі заслуги перед наукою пана Струве перераховувати не станемо. Зупинимося лише на тому, що стосується згаданої “Дуги”. На той час то був величезний міжнародний проект, адже вимірювання пройшли на територіях Російської імперії та унії Швеції та Норвегії. На сьогодні Дуга проходить територіями 10 країн — Норвегії, Швеції, Фінляндії, Росії, Естонії, Латвії, Литви, Білорусі, Молдови та України. Починається вона на березі Норвезького моря та закінчується на околицях Ізмаїлу. Загальна довжина — 2820 км. Про масштабність проекту говорить той факт, що вимірювання тривали з 1816 по 1855 рік. Завдяки Дузі Струве вдалося з великою точністю виміряти діаметр планети. Згодом в добу супутників, лазерних вимірювачів, комп'ютерів та інших високотехнологічних гаджетів виявилося, що тоді вчені помилилися всього на кілька сантиметрів!
До нашого часу збереглося лише 34 пункти з 265 первісних. В Україні таких лише 5 і один з них на околицях Гвардійського, навпроти цвинтаря по дорозі на Городок. 7 червня 2016 р. Нацбанк України навіть випустив монету номіналом у 5 грн., присвячену 200-річному ювілею від початку вимірювань по Дузі Струве.
Фото автора