Фiорд у мiнiатюрi
Майже опівночі ми вирушили Подільським експресом відкривати для себе одне з чудес України — Дністровський каньйон. У найближчі три дні нашим житлом буде намет, а замість потоків машин на столичних вулицях ми будемо споглядати то спокійні, то швидкоплинні води Дністра та його приток, неповторної краси краєвиди, скельні монастирі та інші дива Подільської землі.
Стартували з містечка Старої Ушиці, до якого дісталися з автовокзалу автобусом. Погляду відкрилася широка водна гладінь Дністровського водосховища. Його рівень піднімали поступово з 1981 до 1987 року. Наша карта виявилася застарілою: там, де на запланованому маршруті були позначені дороги, населені пункти, мости через притоки Дністра, вже плескалися води рукотворного «моря». Тож довелося коригувати плани. І от похмурої днини, коли важко сказати, що надворі — полудень чи вже вечір, через с. Гараївку, а далі дністровськими кручами ми допленталися до високої, 120-метрової гори, яка обривалася до водойми прямовисною стіною. Колись під нею стояв літописний город Бакота, що був столицею Пониззя (так в давнину називалося Поділля), потім однойменне село, яке у 80-х поховали води Дністра. Пам’яттю про них залишився Бакотський скельний монастир (ХІ — ХV стст.) — нині популярний екскурсійний об’єкт. Обитель припинила існування після зруйнування Бакоти польськими військами, а 1620 р. спричинений землетрусом обвал засипав, здавалося назавжди, її будівлі. Монастир був повернутий із небуття в ХІХ ст., коли археологічна експедиція, очолювана професором Київського університету Володимиром Антоновичем, розкопала завали.
На горі — екскурсійний автобус, легкові автівки. Піднімаємося на її верхівку — чудовий панорамний пункт. Обнесена перилами невелика гвинтоподібна печера вела, як припускають, до видовбаної у скелі церкви. До розташованого на невеликій терасі печерного храму, огинаючи скелі, веде стежка. Поруч — кілька вцілілих печерних приміщень тисячолітнього монастиря. На побілених стінах — ікони, рушники, в нішах для поховань — хустини, квіти. Десь на стіні зберігся напис ХІІ ст. Поблизу храму — джерела зі смачною водою. Від монастиря, траверсуючи крутий лісистий схил, стежка виводить через дитячий табір до широкої затоки.
Наступного дня, спочатку вздовж затоки, потім через глибокі долини річок Руска і Студениця (вода у ній дійсно не по погоді холодна), ліси та квітучі луки, села Колодіївка й Кулачківці ми дісталися до каплички на північній околиці села Субіч. Від неї стежка повернула ліворуч і невдовзі вивела на вузьку полицю у скельній стіні. Йдемо під скелею, що нависає над нами, потім минаємо грот, і невдовзі опиняємося перед двома видовбаними у скелі печерами з такими ж, як і в Бакоті, іконами, рушниками на стінах. Монастир у Субічі менш відомий, поступається Бакотському за розмірами. Але такі вражаючі краєвиди нечасто можна побачити у Дністровському каньйоні. Панораму з гори, що здіймається над монастирем, не передати ні словами, ні на фото. Треба бачити! Перед монастирем відгалужується вниз, до Дністра, стежинка. Продираємося через чагарник лівим бортом каньйону. Глибоко внизу — Дністер. Позаду біліє капличка. Останній погляд на неї — і через село Демшин нитка маршруту вивела до затопленого каньйону річки Тернави. Справжній фіорд у мініатюрі!
Останній день подорожі почали з відвідання розташованого поруч села Китайгород. Його назва при в’їзді подана українською і китайською мовами, хоч в дійсності назва «китай» в перекладі з тюркської означає «укріплення». На краю села — городище із залишками викладених каменем підземних ходів. За словами нашого випадкового гіда — літного чоловіка з Ка’мянця-Подільського, який захоплюється давньою історією краю, корені села сягають римських часів. У центрі — костел Діви Марії (1779 р.), а поруч, з видом на каньйон Тернави — руїни палацу, який ще недавно був школою.
Далі через села Станіславівка, Баговиця, Тарасівка, Шутківці шлях проліг до річки Смотрич. На ній — наступна і остання «родзинка» маршруту — село Панівці. На правому березі — залишки колись могутнього замку ХVІ ст. Сюрпризом виявилися замкові підземелля. Поруч — перебудований костел. Панський палац не вцілів, хоч деякі будівлі маєтку використовуються і нині. Сильне враження справляють могутні опори недобудованого сотню років тому залізничного мосту через каньйон Смотрича.
У Кам’янці-Подільському знову сідаємо в Подільський експрес. Після тяжких переходів розслабитися б на полиці вагону. Але ніч мусимо проводити у сидіннях при невимкненому світлі й думати про часи, коли втіляться в життя задуми чиновників про заміну усіх нічних потягів на експреси, і в усі кінці України не доведеться їздити з такими «зручностями»...
ДОВІДКА «Дня»
Дністер, друга за величиною (1363 км) річка України, бере початок у Карпатах. На межі Івано-Франківщини і Тернопілля врізається у південно-західну окраїну Подільської височини. Саме тут і починається каньйон, що простягнувся на 250 км. На туристичних стежках району щедро розсипані каскади водоспадів, давні фортеці, замки та храми, занурені у вічний морок таємничі печери.
Володимир ГРИПАСЬ,
фото автора
