Рабе Барух, або Борис Олос замолоду був музикантом, барабанщиком. А ще актором у театрі, каскадером, а сьогодні він власноруч виготовляє ортопедичні пояси та кує різні ножі: мисливські або звичайні кухонні. Ще шиє зі шкіри палітурки на Біблії і співпрацює з Українським Біблійним Товариством як незалежний перекладач із давньоєврейської та арамейської мов. За словами Бориса Олоса, крім нього арамейською мовою сьогодні в Україні ніхто з християн не володіє.
Були часи підйомів і падінь. А коли в мене були важкі часи, це були 90-ті, то я задумався над життям… Якось троє хлопців підійшли до мене на вулиці і сказали: «Бог живий і Він тебе любить!» Мене це дуже зачепило… Запросили мене на створення нової церкви: там, сказали, буде стародавнє послання, але в сучасному форматі. І мене, грішника, запросили як консультанта по барабанам.
Я пішов, але дивно мені було, що молоді люди там, коли молились, то заплющували очі, дехто плакав. Я подумав тоді, що вони дивні і хороші актори. Жодного об’єкту поклоніння — ні ікон, ні розп’ять — я не знайшов. Я сам був актором, об’їздив практично весь Союз, тому все ж схилявся до думки, що вони-таки актори. Але я б так довго не зміг грати. Я зрозумів, що в них такий стиль життя, він відрізняється від інших людей, і я теж захотів так жити. Поговорив з пастором, він подарував мені Біблію і я «з’їв» її за 2 тижні. Відкрився для Бога і Він почав говорити до мене. І відтоді життя змінилося кардинально. Ловив себе на думці, що тяга до звичних шкідливих речей — алкоголь, сигарети, лайка — стали для мене огидними. Незабаром ці зміни в мені помітила і дружина.
Я влився в створення цієї нової церкви — вона тепер називається церква «Свобода» і входить до Об’єднання п’ятидесятницьких церков України. Я думав, що буду барабанщиком до кінця життя, але почав вивчати Писання і …почав ходити в синагогу. Раніше я не ходив туди, хоча коріння є, але мої батьки були світськими. Чому я пішов туди? Тому що якось почув від інших братів-християн, які хотіли мене переманити в свою церкву, що спасіння, яке людина отримує, коли навертається до Бога, можна втратити і насправді в оригіналі Біблії написані не зовсім ті речі, які ми читаємо в сучасному перекладі. Це мене зачепило: наче і правильні слова вони говорили, але миру в серці я не мав. Я почав молитися до Бога і Він відповів мені, просто думка прийшла: почни вчити мову оригіналу. Наступного дня я пішов у синагогу.
Там на порозі сидів старенький голова громади, читав газету. Кажу йому: «Добрий день, я хочу придбати у вас якусь азбуку і книжки, щоб почати вчити єврейську мову». Він почав мене проганяти, але я не відставав і він поступився. Каже: «Добре, у нас завтра свято — Суккот, або Кучки. Якщо допоможеш мені зробити цю сукку, то я дам тобі і азбуку, і сидур (щоденний єврейський молитовник) з перекладами». Ми зробили з ним ту сукку і він був дуже задоволений. Його звали Іцик Лейб Гофман, він мені подарував і азбуку, і молитовник такий цікавий, де текст був написаний івритом, єврейськими літерами, паралельно текст на івриті російськими літерами і переклад російською. Так я почав вчити іврит.
Крім того, він запросив мене в суботу, коли зможу, прийти зранку в синагогу, увімкнути світло, поставити чайник на вогонь, бо ж їм у суботу нічого робити не можна, а я би був шабесгоєм (неєвреєм, найнятим юдеями для роботи в шаббат). А він мені за таку мою роботу давав постійно книжки читати і вивчати мову. Так я почав ходити в синагогу і водночас служив у церкві.
Потім якось кантор у синагозі захворів і не зміг проводити служіння, і я — на той час був вже "легалізований" у синагозі як свій, бо в архіві знайшли мої коріння — встав, вийшов наперед, відкрив молитовник і почав проводити молитву замість кантора. Відтоді я влився в служіння ще і в синагозі.
Так я вивчав давньоєврейську і якось мав полеміку із ортодоксальними рабинами. Вони посилалися на Талмуд, але він побудований не на давньоєврейській, а на арамейській мові. А ці мови відрізняються одна від одної як, скажімо, російська і польська. Тобто десь ти щось і можеш зрозуміти, якісь корені слів, але далеко не все. В біблійні часи прості люди не розуміли арамейської мови, нею володіла тільки знать. Я почав особливо вивчати ті місця Біблії, на яких конфесії між собою поламали списи, почав розбиратися в причині, в корні проблеми.
Виявляється, більшість причин різних міжконфесійних суперечок лежить у різночитанні. Тобто, тут такий переклад, а там — інший. І кожен базується на думці з різних перекладів, і так почалися суперечки та нерозуміння. Християни подрібнені на різні конфесії, тому що кожен відстоював свою правоту в розумінні Біблії. Це момент роздріблення. За цим Бог не стоїть. І тоді, це було давно, років 20 тому, мені прийшла думка про те, щоб якимось чином об’єднати християн...
Останнім часом помічаю, що Бог почав повертати єврейську складову в Тіло Христове — у церкву. Але не в такому форматі, що єврей відрікається від свого коріння, і стає християнином. А залишається євреєм і вірить у свого Спасителя — стає месіанським євреєм, тобто євреєм, який вірить у Месію Ісуса Христа. І тут є конфлікт між класичними церквами і месіанськими громадами, тому що християни відділяють євреїв і диктують їм, мовляв, отой ваш Старий Завіт — то минуле, а ви повинні жити за Новим Завітом і робити тільки так, як ми. А тут з’явилися новозавітні євреї, які розуміють Біблію так, як вона написана, і тлумачать так, як їм підказують їхні єврейські мізки. Тому і виникли незалежні месіанські громади.
Свого часу до нас приїжджав з Ізраїлю, з Натанії, один служитель, Девід Лоден, який рукоположив мене на месіанського рабина. Це рукоположення інші церкви не визнали, але воно дало мені поштовх і я почав служити серед інших євреїв, як ортодоксальних, так і світських. Якось я молився і побачив у думках мапу України повну маленьких месіанських громад, які не мали ані бачення, ані стосунків і вони варяться в своєму соку. І Бог дав мені завдання: ти їх збереш і створиш Об’єднання. В березні цього року ми провели в Києві конференцію, і на ній ми об’єднали месіанські громади України. Ми хотіли передати їм, перш за все, наше бачення: благовістя єврейському народу зрозумілою євреям мовою; навчання в церквах, де є дуже багато різночитань; виявлення антисемітизму в церквах, бо ж як ти можеш говорити, що любиш того єврея, якого не бачиш, коли не любиш того, якого бачиш?..
Поки що офіційних паперів немає, але наше об’єднання месіанських общин називається «Кагал». Офіційно воно ще не створено, але вже є спільнота, ми спілкуємося, будуємо плани. Нас поки небагато — 24 громади з 56 наявних в Україні.
Я залишився одним зі служителів церкви християн віри євангельської п’ятидесятників «Свобода» у Хусті. У нас є дочірня церква в ромському таборі і я 12 років служив серед ромів місіонером. Вивчив їхню мову, культуру, і я для них не був якимось ґаджо (не ром) в білому костюмі, а був своїм. До кожної громади, кожного етносу в Бога є ключі, а місіонер, який має ці ключі, може зрозуміти чужих йому людей і стати зрозумілим для них.
У синагозі мене призначили ґабаєм, тобто служителем, який відповідає за духовну частину богослужіння в синагозі: щоб правильно читалися молитви, щоб було читання і тлумачення Тори. Це щось середнє між дияконом і пресвітером. І оскільки євреїв тепер у Хусті дуже мало, мені довелося попрацювати з кожним індивідуально і ті «двієчники», які ходили тільки на Пасху і на Йом Кіпур, тепер приходять кожну суботу і питають, який розділ Тори та пророків читаємо, а вся літургія побудована на Книзі Псалмів. То виходить, що раз у тиждень вони читають усю Біблію! І якщо єврей раз на тиждень заряджає свій «акумулятор», то вважаю, моє служіння перед Богом зараховано.
Так, я відвідую обидві церкви, з цього приводу були певні нарікання, мовляв, ти визначайся, де ти — з нами чи з ними, але я все пояснив місцем з Писання, коли апостол Павло говорив: «Для юдеїв я був, як юдей, щоб юдеїв придбати; для підзаконних був, як підзаконний, хоч сам підзаконним не бувши, щоб придбати підзаконних. Для тих, хто без Закону, я був беззаконний, не бувши беззаконний Богові, а законний Христові, щоб придбати беззаконних. Для слабих, як слабий, щоб придбати слабих. Для всіх я був усе, щоб спасти бодай деяких» (1 до Коринтян 9:20-22).
І з певного часу я перестав розрізняти конфесії, навати їм великої ваги… Бог підняв мене трошки, щоб я міг усе побачити під трошки іншим кутом. Я побачив, що християни в своїх конфесіях ніби закриті в окремі коробочки, які відділяють їх від усіх інших стінами з усіх боків. І тільки знання Слова Божого визначає висоту стелі в тій коробці — наскільки людина може духовно піднятися.
Є два полюси: релігія і віра. Релігія — це набір традицій, обрядів, харчові закони, свята, все, що завгодно, тільки не особисті відносини з Богом. Релігія — це правила. І в кожній деномінації свої правила. Це роз’єднує людей.
Але є фактор віри: всі ми віримо в Творця, в Бога єдиного і більшість із нас вірить в основу християнства і в основу юдаїзму — це Боже Слово, написане Боже Слово. Це нас об’єднує. Віра — це особисті стосунки з Богом. І я бачу багато віруючих людей серед роздрібленої маси, тому що були часи, коли людей ділили по релігіям. Моє завдання — помирити людей з Богом. І коли людина мириться з Богом, тоді релігія не має значення.
Ми прийняли служіння примирення, і працюємо над тим, щоб у Тілі Христовому не було роздріблення, не було антисемітизму, не було неприйняття однієї конфесії іншими.
... В Хусті тепер дуже небагато євреїв, але на служіння необхідну кількість людей ми збираємо. За законами юдаїзму, на служіння мають зібратися 10 дорослих євреїв, мужчин. Може бути в храмі повний зал, але якщо серед них немає 10 євреїв, то служіння відміняться. Читається просто коротка молитва і все. Ми збираємо 12 євреїв. Цей закон прийняли ще в середні віки, щоб мотивувати євреїв ходити в синагогу, але ці людські закони — це палиця на два кінці. Ісус же говорив: «Де двоє в Ім’я Моє зберуться, там Я серед них»...
Збираємося ми в центральній хоральній синагозі. Раніше в Хусті було 9 синагог різних напрямків, ця — найбільша, її почали будувати в 1850 році як консервативну синагогу, а не ортодоксальну. Сьогодні тільки вона одна й залишилась... Раніше ж євреїв у місті було так багато, що було 4 черги на богослужіння: одне закінчувалося і синагога наповнювалася новими людьми для наступного служіння.
До сувою Тори читати молитву спочатку викликають нащадка Аарона, — розповідає далі рабин Барух, — з коліна Левіна з роду первосвященника Ааронового. Їх називають Коген або Коган. От голова нашої громади — Володимир Кац — справжній Коген. Саме слово «коген» означає «жрець», «священник».
Другим до читання Тори треба викликами нащадка Левита, з коліна Левіна, але не з роду священників. У нас тепер у Хусті є 2 Левита, яких я можу по черзі викликати.
Третім викликаю якогось поважного старця, або когось, хто перебуває у скорботі. Останнім викликаю читати Пророків найбільш шанованого члена громади.
— Ну, в юдаїзмі є багато своїх таємниць, які стараються не відкривати. Деяка інфомація може бути зашифрована в прізвищі людини. Скажімо, прізвище Кац — це абревіатура двох слів: коген цадік, тобто святий священник. От Хазанов — це нащадок хазана — чоловіка, який у синагозі читає молитву або співає. Він ще називається кантор.
Я несу служіння примирення і моє серце болить через те, що народжені згори люди конфліктують один з одним. Болить через те, що люди, які вірять в Ісуса Христа, ненавидять євреїв — родичів Ісуса. Ці речі я пробую розтолковувати людям. Ми не є ідеальними, але поважати нас бодай за те, що в нашому народі з’явився Спаситель для всіх народів, думаю, можна.
Щодня я на ринку продаю свою продукцію, яку сам виготовляю — ортопедичні пояси, кую ножі, заточую ножі, ножиці і трохи благовіщу. Ну але благовіщу на побутовому рівні, тому що люди є різні: підходять п’яні, сваряться, проклинають Ісуса... Кажу їм: «Будь ласка, трошечки акуратніше... Трошечки ніжніше про Ісуса Христа». Вчора підійшов до мене один дядько п’яний і давай зачіпати: «Ти шо, віруючий? Ти жид? А я — гріхокатолик!..». Кажу йому: «Ну, ви самі сказали, хто ви такий...».
Вільно почуваюся у всіх конфесіях, крім двох: Свідків Єгови, які не визнають Божественності Месії та не визнають Божественності Духа Святого, і РПЦ МП. Там мене не люблять, тому що коли почалася війна проти України, то я підняв інформацію про те, що одним із коренів цієї війни був Московський патріархат, який організовував ці речі. І я про це відкрито говорив на християнських конференціях, де ми збиралися. Коли я почав глибше вивчати історію МП, то побачив, що це терористична організація, яка під покровом релігійності працює проти всього світу.
Так сталося, що я поховав одного молодого хлопця, якого вбили на сході України, але перед тим кілька днів тримали в підвалі... Коли його привезли додому, щоб поховати, то мішок з тілом не дозволяли відкривати, але ми все-таки його відкрили... На ньому були випалені православні хрести, вирізані шматки шкіри на тілі у формі православного хреста... І були свідчення, що робив це батюшка, разом із тими бандитами катував наших воїнів... В мене виникло дуже багато питань. Як представники Бога можуть робити такі речі?!
##DONATE_TEXT_BLOCK##
Матеріал підготовано у рамках Програми «Діалог» імені владики Василя Лостена, за підтримки Центру міжконфесійного та міжрелігійного діалогу «Лібертас»