Галицька святиня
Святослав ДІДУХ. – «Галичина», 1 вересня 2007 року
Найвизначніший храм ХII-ХVI сторіч
Кожний народ має свої архітектурні святині, що є символами його героїчного минулого. Такою святинею для нас, українців, є Успенський собор (1152—1157), що містився у самому центрі давнього Галича, у княжому Крилосі.
Перша літописна згадка про храм Святої Богородиці (Приснодіви Марії), або ж Успенський собор, пов’язана з похованням тут 1187 р. князя Ярослава Осмомисла. Інші письмові джерела розповідають про урочистості з нагоди церемонії вокняження в Галичі Данила Романовича у 1208 і 1239 роках, а також про коронування в соборі королевича Коломана на короля Галичини 1215 р.
Маємо і таку згадку літописця. Під час здобуття Галича 1219 року Мстиславом Удатним у соборі закрився угорський королевич Коломан: « ...зробив укріплення на церкві Пречистої Владичиці нашої Богородиці, яка, не стерпівши осквернення храму свого, і оддала його (Коломана) в руки Мстиславові». Ця подія відбулася тоді, коли князь Мстислав, перемігши угорського полководця Філю, вступив у Галич: «І вибігли тоді (угри) на склепіння церковні, а інші на вірьовках піднялися, а коней їхніх половили. Укріплення ж було зроблене на церкві, і ті стріляли, і каміння метали на городян, (але) знемагали от спраги, бо не було води в них. А коли приїхав Мстислав, то вони здалися йому і їх зведено було з церкви». Щось таке саме сталося і 1254 р., коли князь Ізяслав оборонявся в Галичі від Данилового сина Романа.
Збереглися й інші згадки про галицьку катедру, що стосуються ХIV-ХVI ст., але точної дати руйнування Успенського собору не знаємо. Та й місцерозташування головної святині княжого Галича довший час було невідомим. Її руїни шукали і в теперішньому Галичі, й на високому березі Лімниці, і в Крилосі, на місці Успенської церкви. Дуже близько до розгадки таємниці собору підійшов дослідник Й. Пеленський, який у 1911 році зробив пробні розкопки біля Успенської церкви в Крилосі. Але остаточно пам’ятку локалізувала лише 25 липня 1936 р. експедиція Наукового товариства імені Т. Г. Шевченка, якою з благословення митрополита Андрея Шептицького керував славетний археолог Ярослав Пастернак. Учений два роки поспіль закладав розвідкові траншеї на Крилоському городищі, й тільки сонячний липневий день названого вище року став сенсаційним — лопата робітника Дмитра Михальчука натрапила на масивний мур з тесаних кам’яних блоків. Це був перший слід фундаменту старого катедрального собору княжого Галича. Виявилось, що він за розмірами (32,5х37,5 м) лише на півтора метра за шириною та довжиною менший від найбільшого київського храму Св. Софії. А за багатством оздоби та просторовим розташуванням він не поступався жодній найвизначнішій святині того часу.
Велич галицького храму
Фундамент собору був викладений переважно з грубооброблених блоків крейдянику та вапняку, стіни — з тесаних блоків алебастру та вапняку. Численні знахідки архітектурних деталей та скульптурного декору дають нам уявлення про вигляд величного галицького собору. Входи до храму оздоблювали перспективними порталами, у зовнішньому декорі застосовували зубчасті фризи, півколонки з капітелями, карнизи-гзимси.
Що стосується внутрішньої частини галицького собору, то вона також була оздоблена не менш парадно і продумано. Підлога Успенського храму була вимощена плитами алебастру і пісковику в поєднанні з керамічними плитками, оздобленими рельєфними зображеннями рослин і фантастичних тварин. Судячи з фрагментів штукатурки зі слідами фресок, храм усередині мав розписи. Баня собору й опуклі поверхні склепінь були покриті свинцевою бляхою, а дах — червоною черепицею. Ймовірно, у храмі Успіння було зображення Оранти.
У притворі храму під час розкопок 1937 р. Ярослав Пастернак виявив кам’яний саркофаг з тлінними останками князя Ярослава Осмомисла. Більшість науковців дотримується думки, що собор збудовано за князювання Ярослава Осмомисла до 1157 р., і пов’язують цю подію зі створенням у Галичі самостійної єпископії. Давні рукописи, які збереглися до наших днів, — Галицьке Євангеліє 1144 р. і Добрилове Євангеліє 1164 р. — переконують, що при соборі існувала бібліотека та скрипторій-майстерня для переписування книг. До цього культурно-освітнього комплексу входила і так звана «школа Осьмомисла», про яку із захопленням та похвалою згадують давньоруські літописці.
Після монголо-татарської навали 1241 року, коли Данило Галицький почав будувати нову столицю — місто Холм і новий катедральний собор Йоана Золотоустого, Успенський собор став швидко підупадати. Востаннє літописець згадує храм 1254 р., а в письмових джерелах він фігурує ще на початку ХIV ст. А за указом 1455 р., який видав польський король Казимир IV, було заборонено будувати, ремонтувати й відновлювати давньогалицькі храми. Цей указ повністю поховав надії галичан на відбудову Успенського собору. З його залишків пізніше збудовано неподалік Успенську церкву, каплицю Св. Василія та частково замок у сучасному Галичі.
Каплиця Св. Василія та церква Успіння Пресвятої Богородиці
На фундаментах Успенського собору наприкінці ХV ст. було зведено каплицю Св. Василія. Крилошани збудували її з блоків давньоруського храму. Понад сторіччя ця невеличка церква разом із дерев’яною надбудовою та дзвіницею була центральною святинею Галицької митрополії. Каплиця, як і інші храми Галичини, потерпіла від нападу військ Ібрагіма Шайтана-паші. У каплиці зберігали рукописи, стародруки та документи.
Під час артилерійського обстрілу 1915 р. каплицю було частково зруйновано, а цінні документи, що стосувалися історії нашого краю, на жаль, згоріли. Кам’яну частину пам’ятки частково відреставрували у 1975 та 1988 роках. Каплиця Св. Василія, яка була першим музеєм історії давнього Галича, має цінні архітектурні деталі — нішу-вівтар та оригінальне кругле віконце (люнет), яке збереглося з малої абсиди літописного Успенського собору.
Неподалік фундаменту Успенського собору нащадок боярського роду Марко Шумлянський 1586 р. побудував церкву Успіння Пресвятої Богородиці. Для побудови храму він використав кам’яні блоки і пластику з Успенського собору. Як пам’ять про будівництво над хорами у храмі зберігся замурований камінь з гербовим знаком єпископа. Він має вигляд вістря стріли з двома літерами по боках — А-С.
У напрестольному Євангелії, яке подарував храмові єпископ Йосиф Шумлянський 1679 р., є запис про страшний турецько-татарський напад на Галичину 1676 року. Власне тоді церкву було пограбовано, багато жителів Крилоса вбито і захоплено в полон. Постраждали сама будівля та укріплення, зведені навколо неї. 1699 р. розпочали реставраційні роботи з відновлення святині. Вона була відбудована з білого каменю в стилі ренесанс 1702 року. Владика Йосиф Шумлянський не лише реставрував церкву, а й збудував навколо неї оборонні укріплення, звів цегляні стіни, кутові вежі та в’їзну браму.
Велику мистецьку цінність становить західний портал церкви, фланкований двома пілястрами та завершений фронтоном, тимпан якого оздоблений різьбленою в камені композицією «Успіння Богородиці». Північний портал оздоблений різьбленими з каменю кронштейнами і завершений трикутним фронтоном, у тимпані якого розміщено емблему реставратора церкви — єпископський герб з літерами І.Ш.Є.Л.Г.К. — А-В, які розшифровуються — Йосиф Шумлянський, єпископ Галицький, Львівський, Каменець-Подільський — 1702 рік. Цікаво, що під час відбудови храму Й. Шумлянський віднайшов надмогильну плиту над гробівцем свого славного предка, фундатора Успенської церкви. Її встановлено 1991 р. неподалік центрального входу до святині. На білокамінній плиті викарбовано: «Тут лежит Марко Шумлянський на великих й малих шумлянах дедичний пан, церквисти кафедральной галицкой фундатор, жил лет пе (85) преставился за короля полского» Зигмунта Августа, року Божий АФЛЕ». Нині ця плита міститься у притворі церкви.
На білокам’яних блоках-квадрах, з яких змуровано стіни церкви, є численні графіті — написи видряпані на камені. Більшість з них датується ХII-ХIII ст. Це свідчить про те, що саме ці блоки — залишки катедрального Успенського собору. На час закінчення будівництва в кінці ХVI ст. церква була чотиристовпною, тринавною, однобанною спорудою розміром 25,8х13,4 м з трьома півкруглими апсидами та прямокутним у плані притвором із заходу.
Як відомо з письмових джерел, баня церкви зазнала значних пошкоджень ще в першій половині ХVIII ст. (можливо, через землетрус). У роки Першої світової війни під час артилерійського обстрілу традиційне завершення однобанного чотиристовпного храму обвалилося, і дах замінили на чотирисхилий, покритий бляхою, завершений сигнатуркою. У такому вигляді церква простояла до 2001 року, коли розпочали її реставрацію, після якої святиня набула сучасного виду. Цікаво, що в процесі реставрації церкви було розкопано фундаменти стовпів, які підпирали її баню. Це дало багатий археологічний матеріал. Було знайдено численні фрагменти стінових конструкцій Успенського собору ХII ст., елементи кам’яного декору храму, фрагменти фрескового розпису, які нині доповнюють уяву дослідників про зовнішній вигляд і внутрішнє декорування катедрального собору. Нині відреставрована церква Успіння Пресвятої Богородиці сяє на сонці позолоченими хрестами. Чудовою її окрасою є іконостас, який виконав визначний майстер українського живопису початку ХХ ст. Антон Манастирський, а також — Крилоська чудотворна ікона Божої Матері. Оригінальною пам’яткою давньогалицької кам’яної пластики ХII ст. є вирізьблене у північній стіні притвору церкви зображення казкової істоти — крилатого змія-грифона, з пащі якого росте пагін дерева. Дослідники вважають його символом літописного Галича і називають Галицею, або Галою.
Чудотворна ікона Матері Божої Крилоської
1157 року, коли був освячений собор у княжому Галичі, князь Ярослав Осмомисл подарував до храму ікону Пресвятої Богородиці. З того часу вона стає покровителькою галицьких князів та їх нащадків. За переказами, у ХIII сторіччі князь Лев переніс галицьку ікону до Львова, де вона прославилася чудесами. За іншими свідченнями, Крилоська чудотворна ікона перебувала в Галичі аж до ХVII сторіччя. Під час одного з турецьких нападів, коли церква згоріла, ікону знайшли в лісі поблизу с. Сокола й перенесли її до найближчого монастиря.
Стараннями єпископа Йосифа Шумлянського чудотворну ікону на початку ХVIII сторіччя знову повернули до Крилоса, де вона, переживши численні пожежі й руйнування, перебуває й досі. З щедрих пожертв оздоровлених галичан 1773 року для ікони справили срібний оклад. З того часу в Крилосі дуже часто відбуваються прощі. Сюди, на Крилоську гору, часто приїжджають галицькі митрополити Сильвестр Сембратович, Андрей Шептицький. А відкриття 1936 року Ярославом Пастернаком решток катедрального Успенського собору ще раз засвідчило, що Богородиця і далі опікується Галичем-Крилосом. 2006 року ікону стараннями парафіян відреставровано. А 28 серпня того ж року блаженніший патріарх Києво-Галицький Любомир Гузар на празник Успіння Пресвятої Богородиці коронував її.
