Гетьманська усипальниця
Мурована Спасо-Преображенська церква, що постала на високому правому березі річки Псел, збудована 1732 року стараннями гетьмана Лівобережної України Данила Апостола. У той час Великі Сорочинці належали до земель, якими володів наказний гетьман. Цей храм побожний козак звів як свою родову усипальницю. Архітектором Данило Апостол запросив одного з найкращих зодчих того часу – лаврського послушника Степана Ковніра. Саме цей геніальний митець створив 33-метровий архітектурний шедевр у стилі українського бароко. Від самого початку храм мав дев’ять куполів. Після пожежі, що трапилася від удару блискавки у 1811 році, храм було відновлено уже як п’ятиглавий. Такий його можна побачити і досі.
Витончений зовнішній ансамбль сорочинської церкви доповнює її внутрішнє оздоблення. Головною окрасою храму є розкішний п’ятиярусний іконостас.
— Наш іконостас має 17 метрів заввишки і 22 – вшир, – розповідає нинішній настоятель храму протоієрей Іоанн Сидор. — Він складається приблизно з сотні ікон, які є ровесниками самого іконостасу. Усе оздоблення було вирізано з липи й позолочено. Але оскільки за 270 років не було жодної серйозної реставрації, позолота пропала сама собою.
Унікальність сорочинського іконостаса ставить цей храм в один ряд із найціннішими пам’ятками національного культурного надбання. Сьогодні в Україні лише Великі Сорочинці можуть похвалитися тим, що мають іконостас XVIII століття, усі ікони якого збереглися.
У середині минулого століття частину сорочинських ікон було відреставровано. Але ті, що не потрапили до їх числа, через певний час можуть повністю втратити свої зображення. Тому сьогодні це дивовижне творіння наших предків чекає на меценатів, які б допомогли врятували його від неминучої гибелі.
Окрім іконостаса з часів побудови храму тут залишився родинний герб Данила Апостола, розроблений самим гетьманом. Основою для цього герба послужила медаль “За труди і Вітчизну”, яку славний козак отримав за перемоги у боях зі шведами та кримськими татарами.
У часи, коли поставав Спасо-Преображенський храм, церкви часто будували не лише як місце для відправлення богослужінь, але й як міцні укріплення, у яких можна було сховатися від ворога. Тому і цей храм має півтораметрові стіни та довгі підземні коридори, які в разі небезпеки могли вивести з храму через річку Псел за кілька кілометрів.
Мрія будівничого Преображенського храму здійснилася – він став родовою усипальницею Данила Апостола. Також тут було поховано його дружину та членів родини. “Моя церква – моя усипальниця”, – ці слова гетьмана, які він сказав перед своєю кончиною, виявилися пророчими.
Зі Спасо-Преображенським храмом пов’язано також ім’я ще одного нашого земляка – Миколи Гоголя. У сорочинському храмі майбутній світовий класик прийняв таїнство Хрещення. Мати письменника Марія Іванівна Гоголь-Яновська, боячись ускладнення пологів, приїхала з рідного села Яновщини у Великі Сорочинці до свого знайомого лікаря Миколи Трохимовського. Таким чином, геніальний письменник і драматург став навіки пов’язаний з цією місцевістю. Сьогодні на місці будиночка, де народився Гоголь, знаходиться його музей.
Любов письменника до своєї малої батьківщини була безмежною. Місцеві краєвиди й улюблену річку Псел він оспівував у своїх творах. Саме завдяки Гоголю весь світ дізнався про легендарний Сорочинський ярмарок. Сьогодні, через півтора століття, завдяки безсмертному творінню класика, лише у Великих Сорочинцях зберігся цей унікальний старовинний ярмарок, який і досі щороку наприкінці літа скликає до себе усіх бажаючих. Відвідуючи це місце, поринаєш у його своєрідну стихію, проймаєшся духом часу, в якому жив і творив наш великий земляк. Як і раніше, сьогодні у центрі ярмарку красується невелика каплиця. Ярмарок у Великих Сорочинцях триває лише один тиждень. Після того село знову перетворюється на тихий полтавський куточок зі своїми буднями.
У сьогоднішні Великі Сорочинці хочеться приїжджати якомога частіше, щоб вдосталь намилуватися його краєвидами, по можливості побувати на ярмарку і обов’язково відвідати місцеву святиню – Спасо-Преображенський храм, видатну пам’ятку архітектури, свідка нашого славного минулого. Сорочинська земля і до сьогодні зуміла зберегти ту привабливість і неповторність, за яку її так шанували і любили наші предки і завдяки якій саме полтавський край здавна вважається душею України.
Сергій БАРШАЙ. – «Православіє в Україні», 22 вересня 2005 року
