На початку червня Центром прикладних досліджень і апостоляту, дослідницькою інституцією при Джорджтаунському Університеті (Вашингтон), було оприлюднено звіт «Глобальний католицизм: тренди і прогнози». Представлені в дослідженні дані показують масштабну картину основних тенденцій розвитку Католицької Церкви в шести регіонах світу: Європі, Північній і Південній Америці, Африці, Азії та Океанії.
На початку червня Центром прикладних досліджень і апостоляту (CARA), дослідницькою інституцією при Джорджтаунському Університеті (Вашингтон), було оприлюднено звіт «Global Catholicism: Trends and Forecasts» («Глобальний католицизм: тренди і прогнози»). Він став підсумком аналізу сотень регіональних соціологічних досліджень та статистики Ватикану стосовно розвитку Католицької Церкви в світі протягом 1980–2012 років. Представлені в дослідженні дані показують масштабну картину основних тенденцій розвитку Католицької Церкви в шести регіонах світу: Європі, Північній і Південній Америці, Африці, Азії та Океанії.
Фокус дослідження було зосереджено на трьох основних показниках: кількості вірних, парафій і священиків. Було враховано також дані стосовно хрещення, миропомазання (конфірмації) та шлюбу. Хоч, як зазначають автори дослідження, серцем життя Церкви є Євхаристія, але даних проте скільки саме католиків регулярно приступають до святого Причастя немає, тому важко визначити точну кількість тих вірних, про яких можна було б сказати, що вони беруть найповнішу участь в житті Церкви.
Відносно кількості населення планети протягом останніх 50 років, кількість католиків трималась на рівні 17,5%. Оскільки кількість вірних Католицької Церкви зростала пропорційно зі зростом населення планети. У 2012 році населення Землі сягнуло 7,3 мільярда людей, з них 1 228 612 000 є католиками (Згідно з даними на 2013 рік , католиків вже було 1 253 926 000). У 1980 році кількість католиків була на рівні 783 662 000 осіб, а населення планети складало 4,4 мільярда.
Для порівняння: в субтропічній Африці в 1980 році цей показник становив 6,76, а у 2012 – 5,15. Тому збільшення кількості католиків в Африці великою мірою пов’язано не так з місією чи євангелізацією, як це було в минулі століття, як з високим рівнем народжуваності. В Латинській Америці народжуваність у 1980 році була на рівні 4,2, а у 2012 становила 2,18.
Відповідно до прогнозів зростання населення (до 2100 року очікується приблизно 10 млрд.) до 2050 року кількість католиків в світі зросте на 372 мільйони, тобто очікується зріст на 29% вірних. В Африці кількість вірних на 2040 рік очікується приблизно на рівні 460 мільйонів супроти 198 575 000 у 2012. В Азії цей показник очікуються на рівні 192,6 мільйонів супроти 134 642 000 у 2012.
Цікавим буде порівняти також статистику, яку мала Католицька Церква у 70 роках, оскільки саме з першими двома десятиліттями після ІІ Ватиканського собору пов’язують різке скорочення кількості вірних та священиків. За два десятиліття після Собору Католицька Церква втратила більше 45 тисяч священиків. Згідно зі статистикою Католицької Церкви , на 1970 рік 419 728 священиків служили для 653,6 мільйонів католиків, у 2014 році 414 313 священиків служили для 1,229 мільярда вірних (тобто число священиків майже не змінилось, а кількість вірних виросла вдвічі). Важливо також поглянути на один із показників, що стосується участі вірних в Таїнствах Церкви. У 1970 році на 653,6 мільйонів католиків припадало 3,306 мільйонів шлюбів, у 2014 році на 1,229 мільярдів католиків припадало лише 2,486 мільйонів шлюбів. Тобто кількість вірних зросла протягом 44 років приблизно вдвічі, а кількість укладених церковних шлюбів при цьому зменшилась майже на 800 тисяч.
Проте це не слід пов’язувати з діяльністю ІІ Ватиканського собору, що схильні робити представники традиціоналістичних католицьких кіл. Головною мірою така ситуація склалась із зміною загальної культури населення Європи, а саме відходом від традиційної культури, в якій Церква займала одне з чільних місць, а також секуляризацією чи плюралізацією публічного простору. Про те, що зі зменшенням суспільного тиску церковне життя зазнає змін в Католицькій Церкві почали говорити ще в першій половині ХХ століття. А такі мислителі як Жак Марітен формували нову парадигму католицизму, більш персоналістичну. В якій віра є особистим і свідомим вибором людини, а не культурним спадком. Як тільки суспільний тиск стосовно релігійних практик почав слабшати, це відразу почало відображатись і на «церковній» статистиці. Учасники ІІ Ватиканського собору намагався врятувати ситуацію і змінити парадигму діяльності Церкви у світі, який стрімко змінювався. І все більш ставало зрозуміло, що віра перестала передаватись в суспільстві «автоматично» , від покоління до покоління, через загальну культуру.
В Україні нам також слід слід очікувати і зниження суспільного тиску (чи просто відмирання традицій) і плюралізації (чи секуляризації) публічного простору і «зниження» статистики церковного життя у всіх вимірах і у всіх конфесіях.
З 1980 року в Католицькій Церкві на 7% (15 300) зросла кількість парафій. Проте це зростання виявилось непропорційним відносно зросту загального числа католиків – 57%. Ця непропорційність стає відчутною при розгляді статистики кількості вірних відносно однієї парафії. Якщо у 1980 році на одну парафію припадало 3 759 вірних, то у 2012 році одна парафія охоплювала в середньому 5 491 осіб. В Південній і Північній Америці кількість вірних на одну парафію на сьогодні складає більше 10000, тому в майбутньому їх кількість необхідно буде збільшувати. Загалом в 1980 році в світі діяло 208 483 католицьких парафій, у 2012 році їх стало 223 752. У 2050 році Католицька Церква потребуватиме 300 000 парафій, тобто необхідно буде відкрити більш ніж 75 000 нових.
Тому автори звіту відзначають наступний прикрий момент: в Європі, де знаходиться найбільша кількість католицьких парафій і які служили людям протягом століть, сьогодні відчувається брак вірних в той час, як в Африці чи Азії є сильний брак храмових приміщень. В Європі у 2012 році діяло 122 159 парафій, що становило близько 55% від загальної світової кількості. Але до цих 55% парафій належало, лише 23% всіх католиків світу. На одну парафію в Європі припадало 2,348 вірних.
Проте ці дані не свідчать про те, що в Європі Католицька Церква переживає повний занепад. Як і 35 років тому, католики складають 40% від загальної кількості населення. Проблеми стосуються більше браку священиків та розуміння власної релігійності європейськими католиками (про це див. нижче). З іншого боку, ці показники свідчать, що там, де Церква динамічно розвивається – в Африці та Азії, Церква не має достатньо ресурсів для розбудови необхідної кількості парафій.
Розвиток парафіяльної мережі стримується також браком священиків. Починаючи з 1980 року, коли Церква мала 783 662 000 вірних і 413 600 священиків, кількість вірних зросла до 1 228 612 000, а кількість священиків зменшилась на 20 547 осіб, і становила у 2012 році 393 053. Найбільшої втрати зазнала Європа, де протягом 35 років кількість священиків зменшилась на 78 090, з 243 319 до 165 229.
Цікавими є пропорції розподілення священиків та вірних в глобальному масштабі. Як вже було сказано вище, у 2012 році кількість європейських католиків становила 286 868 000, (23% Католицької Церкви). Ці вірні належать до 55% (122 159) всіх католицьких парафій світу і для них служать 42% всіх католицьких священиків (165 229). Багато зі священиків, які служать на парафіях в Європі чи Північній Америці є вихідцями з країн Африки чи Азії, що не раз ставало приводом нарікань для африканського і азіатського католицького єпископату, оскільки вони так само потребують своїх священиків для розвитку Церкви в Азії та Африці. Натомість, Європа і Північна Америка залишаються матеріально привабливими для служителів з бідних країн.
Оскільки для нашого регіону найбільш цікавим буде детальніший регіональний розгляд трендів і статистики саме для Європи, то я зосереджусь саме на них. Щодо Америки, Азії, Африки і Океанії зацікавлені можуть звернутись до дослідження, яке доступне англійською мовою.
Протягом 1980-2012 років католики становили 40% населення Європи. Помітним є зріст кількості вірних Католицької Церкви між 1980 і 1990 роками з 271 649 000 до 285 294 000, що не в останню чергу було пов’язано із розпадом Радянського Союзу і з відродженням Церкви на землях колишнього радянського табору. На початку 2000 років ця цифра дещо зменшилась – до 280 144 000, але у 2012 році знову становила 286 868 000 вірних.
До 2050 року, за прогнозами експертів, кількість католиків в Європі зменшиться на 5% (36 мільйонів осіб), такі самі прогнози звучать і щодо загального населення. Цьому не зарадить і притік мігрантів-католиків до Європи. Головно через спад народжуваності та секуляризаційні процеси кількість вірних Католицької Церкви буде зменшуватись.
Головною проблемою Католицької Церкви в Європі залишається брак священичих покликань та духовенства, яке б обслуговувало рясну мережу парафій. Тому в майбутньому європейці і далі будуть залучати до служіння священиків з Азії і Африки.
Щодо парафіяльної мережі, то на 2012 рік в Європі діяло 122 159 парафії. З яких 76 168 мали постійного священика, а ще 8 046 постійного священика-монаха. Не мають власного пароха – 36 444 парафій. 237 громад є під опікою постійних дияконів, 149 – монаха, 124 – монахині. 621 парафія адмініструється мирянами. 880 парафій в Європі у 2012 році були вакантними (в 1980 таких було 1166). Таким чином, 31% громад в Європі не мають постійного священика.
Протягом 32 років в Європі на 35% зменшилась кількість єпархіальних (дієцезіальних) священиків: з 168 908 до 110 482. Тут слід привести дані щодо нових рукоположень і смертей священиків протягом 32 років. В середньому протягом цього часу кількість смертей серед священиків на 1,5 тисячі перевищувала кількість нових руко положень. Так , у 2012 році Церква отримала 1717 нових пресвітерів, в той час як 3 304 священнослужителі померли, а 222 відійшли від служіння через хвороби (-1539). У 1980 році різниця становила 1940 священиків.
Водночас зменшувалась і кількість монахів у сані священика - з 74 411 до 54 747.
Кількість монахів зменшилась з 35 445 до 17 574, монахинь з 527 707 до 269 505. Значно зменшилась також кількість мирян, які приналежні до різних згромаджень богопосвяченого життя (Третього чину тощо). Чоловіки з 438 (1990) до 377, жінки з 24 834 (1990) до 15993.
Проте дві категорії духовенства протягом цього періоду значно збільшились. Протягом 32 років в Європі на 357 осіб зросла кількість єпископів (у 1980 році їх було 1 255, а у 2012 стало 1612), та постійних дияконів: з 1382 у 1980 до 13 538 у 2012.
Відчутно збільшилась також кількість мирян, які присвячують себе різним формам служіння в Католицькій Церкві. Що, вочевидь стало наслідком мирянського піднесення після ІІ Ватиканського собору, який звернув особливу увагу на апостольство мирян в загальній місії Церкви. Від 2000 року до 2012 зросла кількість мирян-місіонерів з 1 857 до 6 456. Кількість катехітів зросла з 209 осіб у 1980 до 549 878 у 2012.
Разом із зменшення кількості духовенства зменшилась і кількість формаційних закладів (семінарій, факультетів філософії і теології). У 1980 році в Європі їх налічувалось 1 799, у 2012 році залишилось 1 113.
Кількість студентів, які готуються стати священиками, зменшилась з 78 370 до 30 281. Кількість тих, що залишають навчання протягом цих років, утримувалось на рівні 5-4% пропорційно до загальної кількості студентів.
Водночас кількість вихованців, учнів та студентів в католицьких навчальних і виховних закладах протягом 32 років в Європі залишалась більш менш стабільною. Як і кількість самих закладів католицької освіти і виховання.
У 1980 році Католицька Церква в Європі мала 22771 дитячий садочок, в яких було 1 634 337 дітей. У 2012 році було 23 959 садочків і 1 955 249 дітей. Дещо зменшилась кількість початкових і середніх шкіл та відповідно учнів в них. Проте різко зросла кількість студентів, які навчаються в католицьких коледжах і університетах: з 243 459 до 623 087. Загалом на 2012 рік в католицьких закладах освіти навчалось 9 228 071 молодих європейців.
На 2012 рік Католицька Церква в Європі також утримувала 1039 лікарень (2030 у 1980), 2 637 диспансерів (2418), 21 психіатричну клініку (7 у 1980), 8201 – будинок для престарілих чи осіб з особливими потребами (6 485 у 1980) тощо. Загалом протягом 32 років кількість соціальних і медичних католицьких інституцій в Європі зросла з 25 268 до 37 442. Це свідчить, що незважаючи на загальне зменшення кількості вірних, священиків, монахів та монахинь Католицька Церква в Європі примножила своє соціальне служіння (зокрема подружніх консультацій збільшилось з 1 403 до 6 173).
Перше причастя в порівнянні з 1980 роком у 2012 році прийняло майже на 900 тисяч менше дітей. (2 775 740 супроти 1 864 505), конфірмацію (миропомазання) отримали у 2012 році 1 599 414 супроти 2 181 981 у 1980.
585 594 пари взяли шлюб у 2012 році, проте у 1980 році таких пар було 1 453 846. (Змішаних шлюбів у 2012 році було укладено 64 946, а у 1980 – 97 253).
Таким чином, на 1000 католиків в Європі припадає 7,5 хрещень, 6,5 перших Причасть та 2,3 шлюбів.
Все це свідчить, на думку авторів дослідження, що в Європі скорочується не лише показник народжуваності, відвідуваності богослужінь, але й кількості тих, хто бажає укласти церковний шлюб.
На думку авторів дослідження, виключенням з загального правила в Європі є лише наша Україна. Так, кількість хрещень в нашій державі протягом 2000 до 2012 року зросла на 37% (з 28 658 до 39 152), а кількість церковних шлюбів збільшилась на 3% (з 17 975 до 18 507). Це стосується лише українських греко-католиків і римо-католиків.
Проте слід уважніше придивитись до ситуації в нашій державі. Цікаво порівняти дані про активність участі європейських християн в недільних богослужіннях (пригадаю, що щонедільні богослужіння в країнах Західної Європи в середньому відвідують 20% католиків ) із українськими показниками. Оскільки Україна, хоч і вважається однією з найбільш релігійних країн Європи, проте загальна картина тут суттєво відрізняється в непередбачувану сторону. Не зважаючи, що приблизно три чверті громадян України вважають себе віруючими, показник реальної участі в житті релігійних спільнот тут один з найнижчих в Європі. Лише 7-8% українців реально беруть участь в житті Церкви (в Польщі та Хорватії, це половина населення, Словенії третина, а в Угорщині кожен п’ятий ) (В. Єленський «Велике повернення», 2013). Цей показник, згідно з аналізом Віктора Єленського, близький до ситуації в Чехії, яка вважається однією з найбільш секуляризованих держав Європи. Українська статистика різниться також і в залежності від регіону. Житель Західної України буває в храмі 22-23 рази в рік, натомість Східної – 7-8 разів. При цьому відповідно до конфесій щотижня в храмі буває 31% вірних УГКЦ, 21,1% - УПЦ (МП) і 19,1% - УПЦ КП («Релігія та Церква в сучасній Україні», Ukrainian Sociology Service). «Це означає, що західні українці бувають в церкві так само часто, як італійці, португальці чи словаки; кияни – як словенці, швейцарці, західні німці, британці чи голанці; а українці півдня і сходу – так само часто, як французи, естонці, латиші й албанці і частіше за болгар, росіян, чехів, східних німців, шведів і данців» (В. Єленський, 2013).
Не зважаючи на досить низьку реальну участь українців в житті Церкви, більшість з них звертається до неї у випадку необхідності хрещення немовлят, укладення шлюбів чи похоронів родичів. Кількість українців, які хрестять дітей чи хочуть християнського похорону, ростають знову ж таки зі Сходу на Захід. Якщо в Миколаївській області таких є 52,2%, то на Закарпатті – майже 100%, в Київській приблизно 90%. (В. Єленський, 2013).
Ці показники свідчать, що релігійність українців зосереджена головно навколо окремих Таїнств, які освячують ті чи інші періоди життя (народження, шлюб, поховання). Це досить пасивна, щоб не сказати "споживацька" релігійність. Християнство в Україні поки залишається частиною традиції, а не є особистісним вибором особи (це в Україні більш притаманно протестантам). Проте з змінами в загальній культурі, сповільненням інерції традиції (як її характеризує о. О. Гірник), процесами секуляризації та зменшенням суспільного тиску, як це мало місце в свій час в Західній Європі, всі українські конфесії з часом відчують значну втрату вірних, так само як це було на Заході. Враховуючи, що рівень катехизації в Україні й близько не є таким, яким є, наприклад , в Польщі, ці процеси можуть бути ще інтенсивнішими. До того ж в Україні початковий стан не є далеко таким, як був в західній Європі, де, наприклад, щонедільні богослужіння відвідувало у 1980 році 37% вірних.
З іншого боку, втрата парафіян не означатиме, що українці стануть менше цікавитись релігією чи прагнути релігійного досвіду. Цього не відбулось і в Західній Європі і загалом в світі. Проте необхідно буде шукати нових форм та методів комунікації та роботи з людьми. Сучасній людині питання про трансцендентне є не менш близьким, ніж людині ХІХ століття, проте вона стає байдужою до старих форм релігійності.