За свідченням документів, перший грек у Ніжині з'явився 1672 року. А з кінця XVII ст. грецька колонія в Ніжині стає чи не найбільшою в Україні.
Небагато знайдеться людей в Україні, які не чули про ніжинські огірки. Покуштувавши їх по дорозі до Криму в далекому ХVІІІ ст., російська імператриця Катерина ІІ дала наказ: «Впредь неизменно поставлять нежинские огурцы к царскому столу в Петербург». Потьомкіну, як розповідали сучасники, вони настільки прийшлися до смаку, що під час другої російсько-турецької війни він посилав за ними гінців за сотні верст аж з-під Очакова. Нині ними смакують і при дворі британської королеви Єлизавети ІІ, і практично в усіх європейських столицях.
А от з’явилися огірочки у нашому місті та стали відомими завдяки… грекам. Вони i зайнялися, крiм рiзних промислiв, огiрковою справою, гiдно оцiнивши унiкальнi властивостi мiсцевого ґрунту й води.
Поява грецьких переселенців у Ніжині була викликана драматичними обставинами — втрати народом Греції національної і державної незалежності. Коли у 1453 р. війська турецького султана Магомета II захопили столицю Візантійської імперії місто Константинополь, для православного народу Еллади настали нелегкі часи османської окупації. Щоб врятувати національну культуру, рідну мову та православну віру, тисячі греків емігрували на сусідні землі. Переселяючись у країни Східної Європи компактними групами, вони будували там церкви та монастирі, при яких відкривали школи, бібліотеки, створювали православні братства.
Окрім того, Україна теж була зацікавлена у діяльності грецьких купців – і Богдан Хмельницький у 1657 р. видав кілька універсалів, якими надав грекам право вільної торгівлі та звільнив від підпорядкування місцевому уряду. Загалом в архіві Ніжинського грецького братства свого часу зберігалося 57 гетьманських універсалів та царських грамот.
За свідченням документів, перший грек у Ніжині з'явився 1672 року. А з кінця XVII ст. грецька колонія в Ніжині стає чи не найбільшою в Україні. За даними 1782 р. у місті налічувалося біля 11200 мешканців – на кілька тисяч більше, ніж у Києві. З них 765 осіб (понад 110 сімей) – грецької національності, що складали за чисельністю другу групу населення після українців. Гiдно оцiнивши унiкальнi властивостi мiсцевого ґрунту й води, греки, окрім торгівлі й промислів, зайнялися й огірковою справою.
Вже у 1679 р. ніжинські греки звернулися до духовної та світської влади з проханням дозволити побудувати в Ніжині свій православний храм, оскільки не розуміють «руського набожества», тобто слов'янської церковної служби, і тому не можуть «священикам виразно сповідувати гріхи свої». Видатну роль в історії Ніжинського грецького братства відіграв його засновник священик Христофор (або Христодул) Димитрієв, який став ініціатором цього звернення. Він став першим ктитором і першим братчиком, збудував два храми і 16 років був при них благочинним, все своє майно заповів братській церкві.
Саме йому і належить честь заснування в Ніжині «хрестоносного» Братства, організації грецької православної парафії та будівництва перших грецьких храмів. На жаль, про отця Христофора сьогодні ми знаємо дуже мало. З'явився він у Ніжині у 1677 р. і походив з Північної Греції із села Ангелокастро, залишив батьківщину внаслідок переслідувань, яких зазнав від турок або, як пізніше він сам писав, «побачивши від бусурман велику наглість».
Одержавши у 1680 р. благословення від Константинопольського патріарха Якова та Чернігівського архиєпископа Лазаря Барановича, отець Христофор розпочав будівництво дерев'яного храму на честь архистратигів Божих Михаїла та Гавриїла.
Спорудження храму – справа надто копітка й затратна, коштів вистачило тільки на зведення стін. Тому у 1684 р. ніжинські греки відрядили двох своїх представників задля збирання пожертв та милостині на будівництво храму, сам отець Христофор особисто звертався за фінансовою допомогою до місцевих купців, урядовців та церковних єрархів. Двічі він їздив і до Москви, де одержав певні кошти від царів Івана та Петра Олексійовичів.
Загалом коштів вистачило навіть на те, щоб збудувати поряд з дерев’яним храмом архангелів Михайла і Гаврила ще одну муровану церкву на честь Всіх Святих. У 1696 році будівництво та оздоблення храмів було вже завершене і вони відкрили двері для жителів міста.
У процесі будівництва церков, у 1687 році релігійна громада ніжинських греків оформилася у Церковне братство, статут якого написав сам Х. Димитрієв.
Нове братство було санкціоновано грамотою київського митрополита Варлаама Ясинського від 3 липня 1696 р. та універсалом гетьмана І. Мазепи від 19 жовтня 1696 р. Грекам надавалося право без втручання ніжинського ігумена вибирати свого пресвітера, який підлягав лише київському митрополиту, право заснувати школу і шпиталь, а також стверджувалася непорушність автономної грецької юрисдикції.
Церковне та громадське життя ніжинських греків базувалося на стародавньому «грецькому праві», кодифікованому ще у XIV столітті Костянтином Арменопулом. Ці закони, записані в книзі «Прохірон» або «Шестикнижжя», дбайливо зберігалися членами Братства в особливому міцному футлярі. Згідно зі статутом Ніжинського Грецького Церковного Братства, написаним у 1697 році наступниками священика Христофора, до Братства входили всі бажаючі греки та не греки, що знали грецьку мову, але правом голосу при виборах керівного органу (Ради 12-х) користувалися тільки чоловіки віком понад 20 років, які сплачували щорічно грошові внески на церкву. Грецькі храми в Ніжині перебували під особливою охороною Константинопольського патріарха та підпорядковувалися виключно Київським митрополитам, а місцевій церковній владі заборонялось втручатися у духовні справи ніжинських греків.
Храми відігравали важливу роль не тільки в духовному, але й громадському житті греків. На церковному дворищі регулярно збиралися братчики, щоб вирішувати всі важливі справи: обирати священиків церкви, членів братського суду, а з 1785 року – бургомістрів та членів органу місцевого самоврядування громади – Грецького Магістрату. Там же відбувалися «братські канони» – великі громадські свята та урочистості. Гроші з церковної скарбниці часто видавалися в борг купцям, а за рахунок відсоткових прибутків Братство надавало допомогу збіднілим членам громади та сиротам, утримувало школу та шпиталь.
Греки здійснювали значний вплив на життя міста. Так, у 1714-1718 рр. ніжинським війтом був Стерій Тернавіот, а у 1727-1750 рр. – його син Петро.
Постійне зростання грецької громади в Ніжині та наявність коштів дозволили грекам розпочати у 1714 році перебудову дерев'яної Михайлівської церкви. За дозволом гетьмана І. Скоропадського на місці попереднього дерев'яного храму закладено кам'яний фундамент. Будівництво тривало понад 10 років, його завершив у 1729 році священик Микола Босняк. Останній і був ктитором храму протягом 1719-1739 років. 28 травня 1731 року храм освятив митрополит Київський Рафаїл Заборовський. Ця урочиста подія в житті ніжинських греків увічнена написом на мармуровій дошці, яка і досі зберігається в інтер'єрі храму. «Приходський літопис» грецької Михайлівської церкви початку XIX ст. так подає зміст цього меморіального напису: «Воздвигнут сей храм архистратигов Михайла й Гавриила при ктиторстви господина Миколая Михайловича Босняка, коему храму заложено основание из согласия всех братьев 1714-го году, й оставалась без производства работ до 1725 года. Затем, продолжая работу, окончен в 1729 году, й по приезде из Киева архиерея господина Рафаила, освящен в 1731-м году расходами братьев».
Михайлівський храм практично не має ніякого зовнішнього оздоблення. Це проста тридільна, однобанна церква. В її стіни (товщина яких майже 2 м) вмуровані брили з епітафіями грецькою мовою.
У 1760-х роках почалась реконструкція Всіхсвятської церкви, будівництво якої закінчилось у 1805 р. До речі, коли у 1820 р. в місті відкрилась Гімназія вищих наук кн. Безбородька, дирекція цього закладу радила гімназистам відвідувати грецьку Всіхсвятську церкву, адже вона стимулювала вивчення іноземних мов, розвивала естетичні почуття. А для дітей з грецьких родин церква Всіх святих була чи не єдиною можливістю поєднатися з батьківщиною.
Всіхсвятська церква кілька разів перебудовувалася: сучасний вигляд вона отримала завдяки будівництву, розпочатому 1800 року. Але оскільки первісний проект за цей час було загублено, запросили до співпраці відомого чернігівського архітектора Антона Карташевського. До нашого часу дійшла пояснювальна записка до проекту відбудови Всіхсвятської церкви, написана рукою А. Карташевського 14 лютого 1800 року. Зокрема, там зазначалося: «Оная церковь давно уже начата строится. Ныне стены оной, выведенные от поверхности земли вышиною в три сажени с небольшим, весьма крепки, толсты и совершенно прочны. Под сею церковью сделаны внизу погреба, а наверху тиоплая церков со сводами... Но как старый план затерян, то при сочинении новаго положено, что тиоплой церкви быть ненужно. Потому и назначено сломать своды внутренние посреди самой церкви и над алтарем... Впрочем, вся фигура, пропорция и величина всей церкви как внутри, так и с наружи объяснено в плане, фасаде и профиле». Саме за цим проектом у 1805 р. і завершено будівництво церкви. Храм був прикрашений красивими класичними портиками доричного ордеру, що надало церкві чітких рис класизизму.
Поруч з Михайлівською церквою в 1805 р. звели високу триярусну дзвіницю з тонким кількаметровим шпилем, яка склала цілісний архітектурний ансамбль грецьких храмів. Випускник Ніжинського юридичного ліцею письменник М.В. Гербель писав про дзвіницю, що вона «по легкості і височині не має собі рівних». До 1951 року це була найвища споруда Ніжина.
Архітектори вважають ніжинським феноменом будівництво великих напівпідвалів під будинками (із заґратованими вікнами), які слугували ще й спусковими отворами для завантаження товарів. Майстри вміли мурувати підвали з такою вентиляційною системою, щоб товари не замерзали взимку й не псувалися спекотним літом. Особливо оптимальні умови створювалися для зберігання солоних огірків, які греки заготовляли й постачали в різні європейські міста. Для зберігання вин використовувалися підвали Всіхсвятської церкви. Оренда підвалів сприяла наповненню церковної скарбниці.
Влітку 2016 року розпочалося дослідження підземель Всіхсвятської церкви археологами, геодезистами, науковцями, кілька приміщень було розчищено від сміття та бруду. Цікаво, які таємниці вони приховують?
Одне з найбільш шанованих для греків місць у Ніжині займала могила грецького священика (святителя) Михайла. За переказами, він прибув у 1720-х роках до ніжинської общини греків і дуже швидко своєю скромністю, смиренням, стражданням за православну віру прихилив до себе серця ніжинців. Тому після його смерті (у 1721 р.) у місті панувало переконання, що Святитель неодмінно має бути зачислений до лику святих угодників Божих.
Через незавершеність будівництва кам’яної Михайлівської церкви вирішено було захоронити священика біля південної стіни нещодавно освяченого Благовіщенського собору. Здавалося б, можна поставити крапку у цій історії. Але доля розпорядилася інакше. Через 100 років архимандрит ніжинський Віктор Черняєв (1803-1823рр.), відбудовуючи Благовіщенський собор після нищівної пожежі 1797 р., оглядав підвалини храму і відкрив камінний склеп грецького священика. З подивом він помітив, що тіло Михайла, незважаючи на височенну вологість могили, абсолютно ціле і неушкоджене, так що можна навіть розпізнати лик покійника.
Коли чутки про це розповсюдилися містом, православні ніжинці почали служити панахиди біля гробу явленого Угодника Божого. В цей час один із келейників архимандрита Віктора Черняєва монах Спиридон таємно відправився до гробу Михайла і відрізав частину його риз, сподіваючись через них надавати допомогу хворим. Але в ту ж ніч Святитель з'явився йому уві сні, наказуючи повернути відрізану частину риз на місце. Спиридон не підкорився вимозі і тоді сон повторився вдруге, втретє, причому святитель Михайло попереджав про грядуще покарання за непослух. Не витримавши, Спиридон зізнався в усьому архимандриту Віктору, і вони удвох зійшли до гробу Святителя і пришили відрізану частину риз.
Цей випадок ще більше змусив ніжинців молитися до Святителя Михаїла, а архимандрит Віктор, при розписуванні Благовіщенського собору живописом в 1816р., звелів тут же, над могилою, написати на пілястрі образ Святителя Михайла і зробити такий напис: «Сего Святителя Михайла здесь почивают нетленные мощи; скончался в 1721 году».
Більш як 200 років існувала в Ніжині грецька громада і двері грецьких храмів були широко відчинені для прихожан. Коли в 1872 р. Сенат Російської імперії закрив грецький магістрат, греки не полишали стін своїх храмів, приводячи туди дітей, онуків. Храми перейшли у загальне користування мешканців Ніжина.
Сучасники високо оцінили храмові споруди ніжинських греків. Надзвичайно цікавими для нас є свідчення володимирського генерал-губернатора князя І. М. Долгорукова, який двічі (у 1810 та 1817 роках) відвідав Ніжин та залишив докладні описи своїх мандрівок: «Поміж новими будівлями можна виділити Грецьку церкву. Вона схожа на усі новітні собори, які ми бачили в Одесі та Херсоні. Іконостас та оздоблення церкви - у грецькому стилі... Дзвіниця гарна та наскрізна. На жаль, поскупились греки зробити з третім уступом ще один поверх. Вона була б тоді взірцевої краси...»
Неприємно вразив мандрівника той факт, що у величезному підвалі церкви практичні греки зберігали вино, яке потім продавали на ніжинських ярмарках. Вдруге прибувши до Ніжина через сім років, ближче познайомившись з містом і його мешканцями та відвідавши вечірнє богослужіння у Всіхсвятській церкві, мандрівний князь був вражений красою храму та залишив схвальний відгук: «Храм дуже великий та утримується зо всією благопристойністю. Змальовуючи його, я повинен поставити набагато нижче у всіх відношеннях наші (тобто російські) не тільки парафіяльні, але й численні навіть соборні храми. Яка чистота та охайність! Усі панікадила були запалені свічками та лампадами. Ченці, з яких один з острова Кріт, служать благоговійно та пристойно. На крилосі по одному дячку, співають не поспішаючи та без метушні. Біля них стоять у два ряди школярі Грецького училища, деякі з них читають псалми та навчаються грецьким співам... Все пристойно, все священно, і зізнаюсь, якби я розумів грецьку мову, то переважно став би ходити до всякого Богослужіння в Грецьку церкву... Греки не жаліють коштів на утримання свого храму: витрачають великі гроші. Кожні три роки вони запрошують з Греції та Цареграда своїх священиків. Зараз у них три ченця та ієродиякон».
Донька видатного конструктора космічних кораблів Наталія Корольова, згадуючи у своїй книзі «Батько» про ніжинський період життя Сергія Павловича, описує діяльність його бабусі Марії Матвіївни, що мала грецьке коріння: «Ніжин славився на всю Росію своїми соліннями - знаменитими ніжинськими огірочками. Тут ними займалися давно, і Марія Матвіївна також вирішила спробувати щастя». З її ініціативи вирішили продати будинок і купити велику садибу в центрі Ніжина по вул. Кушакевича. Садиба займала близько гектара землі. Сюди входили: будинок грецької архітектури (зруйнований під час Великої Вітчизняної війни), фруктовий сад із вишнями, яблунями, грецьким горіхом та великий двір. Будинок був старовинний, дерев'яний, одноповерховий, але на високому цегляному фундаменті. Як прийнято було в грецьких будовах, вхід знаходився з двору – високий ґанок, а на ньому чотири масивні колони. Обійстя купили у старої гречанки Бояновської. У неї Марія Матвіївна взяла і рецепт соління огірків. Невдовзі справа пішла з великим успіхом.
Ось як описує в щоденнику ці заготівельні жнива знайома сім'ї Москаленків, етнограф Є.Г. Спаська: «На широкому подвір'ї кипіла робота: лежали гори діжечок, під'їжджала валка підвід з огірками, фруктами, метушилися робітники, топилися печі, варилося варення, солилися огірки, маринувались гриби».
Процес соління тривав близько місяця. Як тільки він завершувався, Марія Матвіївна їхала торгувати. Молода, красива, розумна, комунікабельна, з чудовим умінням переконувати, використовуючи соковитий український фольклор, вона сама їздила до своїх замовників. Бувала в Москві, Санкт-Петербурзі, Варшаві, Лодзі, Ризі, Любаві... Укладала угоди, збирала в поїздках інформацію про покупців: хто вони, що хочуть купити.
Солили огірки тільки у ніжинській воді. Спосіб засолу та рецептура спецій була таємницею і ревно оберігалася. В кожній оселі малися свої секрети переробки огірків, але народна селекція створила настільки бездоганний сорт, що соління вдавалося за будь-яких нюансів. Вирощені на ніжинській землі, багатій сріблом, огірки набували такого смаку й аромату, якого в інших краях набрати не могли. І зберігатися в бочках вони могли протягом кількох років.
Найбільшою популярністю серед міщан та гостей Ніжина користувались відправи в грецьких церквах - Михайлівській та Всіхсвятській. Ось що писала на початку 20-х років про свято Пасхи в Ніжині в своєму щоденнику відомий етнограф Євгенія Спаська: «Баби, підіткнувши спідниці, швидко йшли «до греків» (Грецької церкви), бо в цю ніч з часів глибокої старовини відбувається особлива служба «Освячення мира». Ця служба залишилась в спадщину від справжніх греків, і вона правиться в цю ніч лише в Сімферополі та Ніжині».
Початок ХІХ ст. став останнім яскравим періодом в історії Ніжинського грецького братства. У той час, коли в Греції посилюється національно-визвольний рух проти турецьких завойовників, у Ніжині будується Грецьке Олександрівське училище (1816р.), церква Костянтина і Олени (1819-1821р.) на Грецькому кладовищі, мурований інвалідний будинок (вул. Московська), купці жертвують значні кошти на відкриття нових храмів, училищ, бібліотек, фінансують видання просвітницької та класичної літератури.
У 30-х роках ХІХ ст. прискорюється занепад Грецького братства – в результаті реформ російського уряду Ніжин з великого полкового міста поступово перетворюється на глуху провінцію. Після перемоги в Греції національно-визвольної революції та проголошення у 1830 р. незалежності ніжинські греки починають повертатися на історичну батьківщину або переселяються до портових міст півдня Росії.
ХХ століття з його безжальним винищенням історичних та культурних пам’яток, нехтуванням народними традиціями важким бульдозером пройшло по білосніжних храмах. Спочатку закрили Михайлівську церкву, перетворивши її на склад. У 30-ті знищили верхні поверхи дзвіниці, після війни – те, що змогло уціліти в роки окупації. Наприкінці 1960 р. у приміщенні Всіхсвятської церкви загупали м’ячі – вона перетворилася на спортивний зал сусідньої школи… Назавжди втрачено художні розписи та іконостаси.
Змінювалися часи, а разом з ними – і ставлення до релігії, духовних надбань народу. На рубежі 1980-1990 років було проведено реставраційні роботи над грецькими храмами в Ніжині. У грудні 1994 р. вперше після 30-річної перерви запросила до себе ніжинців Всіхсвятська церква (Київського Патріархату).
Руками ніжинських майстрів споруджено величний іконостас Всіхсвятської церкви (автор — відомий художник О. Кошель). Іконостас дерев’яний, покритий спеціальною фарбою (на позолоту не вистачило коштів, та це, як показав час, і на краще) – в Україні він один з небагатьох, і помилуватися ним приїжджають з різних куточків країни.
Створений з чистими думками і помислами гостей сонячної Греції, нині цей храм ніби продовжує вболівати за долю України. 15 грудня 2014 р. замироточила ікона святого Сергія Радонезького, який вважається одним з православних символів України й Росії. А ще раніше у храмі мироточила ікона «Всіх Скорботних Радість».
Влітку 2016 р. у Всіхсвятській церкві сталася ще одна визначна подія – закровоточила ікона із зображенням відтятої голови Іоанна Предтечі (під правим оком святого з’явилася кривава пляма). Настоятель храму отець Сергій (Чечин) пояснив, що це не дуже добрий знак, але таким він є для тих, хто чинить зло іншим, а праведна людина не повинна лякатися. Кровоточива ікона Іоанна Предтечі побувала в зоні АТО – українським солдатам, яким так потрібна підтримка настоятель пояснив, що це добрий знак – сигнал Господа, що ми переможемо.
Отця Сергія по праву вважають своїм капеланом багато бійців на Сході, адже він щотижня доправляє їм продукти першої необхідності, харчування, одяг, його подвижницька діяльність знаходить підтримку і визнання серед населення міста. Це надзвичайно світла людина, яка ніби випромінює любов, здатна знайти для кожного слова підтримки, допомогти, порадити, без якої важко уявити церкву Всіх святих.
А духовне життя Ніжина важко уявити без Всіхсвятської церкви, що дісталася нащадкам у спадщину від ніжинських греків. Завершуються відновлювальні роботи на сусідній Михайлівській церкві, яка теж невдовзі стане окрасою архітектурного ансамблю історичного центру міста. На черзі – досить занедбана кладовищенська церква Костянтина та Олени, біля якої спочивають в українській землі кращі сини грецького народу.
Не лише огірками славне місто Ніжин…
Список використаних джерел та літератури