Українським і зарубіжним прочанам село Грушів, що у Дрогобицькому районі Львівської області, відоме здавна. Але особливе зацікавлення тисяч паломників викликало об’явлення Матері Божої, яке сталося 26 квітня 1987 року, рік після Чорнобильської трагедії.
На балконі каплиці Пресвятої Трійці зі свого подвір'я Її побачила 12-річна дівчинка Марія Кізим. Вона саме тоді над ранок вийшла зі своєї хати, що стоїть за 100 метрів від храму, на пагорбі. І не дивлячись на ті совєтські часи та відсутність соціальних мереж інформація про це чудо поширювалася моментально.
Розміщується Грушів на правому березі річки Бистриці. Охоплює своєю територією три колишні села – Старе село, Красну та Калічу гору. На перший погляд воно нічим не відрізняється від інших сіл Львівської області. Ті ж старі дороги, звичні сільські хати, де-не-де більш ошатніші, три церкви, школа, садочок, лікарня…
Згадувана дерев'яна церква Пресвятої Трійці стоїть на пологому схилі у північній частині села, при дорозі Дрогобич-Комарно. Ії можна відразу побачити, проїжджаючи повз до зупинки. Та, мабуть, не кожен знає, що це місце розташування церковці зовсім не випадкове…
Селяни дуже любили приходити до цієї верби — там вони оздоровлювались. Та таке паломництво до чудотворного місця не дуже подобалось місцевим урядникам, тому вони й сплюндрували святиню — зрубали дерево, закидали нечистотами криницю й знищили паркан навколо. Ікону Пречистої Діви людям вдалось врятувати, сховавши у церкві села Грушева.
Та за 15 років, а саме у 1855 році почалась епідемія холери, яка і примусила грушівчан згадати про збезчещене святе місце, яке вони не захистили. Тому, аби уникнути подальшої Божої кари селяни придбали у сусідньому Дорожеві каплицю, на місці якої планувалось зведення нової церкви. Опісля, зрубавши стару вербу, очистили в її дуплі криницю й обклали з середини дошками. А з купленого капличного дерева, навколо криниці спорудили невелику церковцю. Врятований образ Матері Божої люди почепили на стіні. Тоді й минула холера.
Посвятили каплицю 1856 року на честь Пресвятої Трійці, оскільки під час будівництва церковці деякі люди бачили три яскраві свічечки над криницею, інші — Діву Марію у давньоєврейському одязі, а ще інші – чули дзвони у цьому місці. Та простояла церква недовго — всього 22 роки, після чого почала руйнуватись. Тому на її місці у 1878 році місцевий парох о. Іван Коростенський звів іншу, дерев'яну каплицю, з одним куполом. А опісля відновили і давню ікону, вмістивши її в рамку. А ще, за декілька років, у 1883 році у церкві був споруджений іконостас. Позолотили його вже за наступного пароха Грушева, радника єпископської консисторії, о. Ієрона Борковського. Тоді ж був оновлений великий престіл, розмальоване олійними фарбами святилище й покрита оцинкованою бляхою каплиця. Правилось у ній, допоки радянська влада не закрила церковцю у 1959 році.
Мені пощастило побувати у каплиці Пресвятої Трійці, відомої чи не на весь світ. Зайшовши на вимощене плиткою подвір'я, з лавочками, туями і трав'яним покривом навколо, відчула неймовірну енергетику святого місця. Своєрідний ореол довершили сонячні промені, які ніжно торкались золотистого куполу каплиці.
Побачивши, що я підійшла до невеликого балкону, з образом Діви Марії з дитятком на руках, парох Грушева о. Зеновій Майкут почав розповідати як на цьому балконі явилась Пречиста. «Побачивши Богородицю у темному вбранні зі свого подвір'я, Марія Кізим відразу покликала маму, — ділиться отець. – А опісля на її подвір'ї, біля каплиці вже зібралася сила-силенна людей. Охочі побачити Пречисту прибували звідусіль». За словами священика, нині пані Марія працює у школі кухарем.
Попри міліціонерів і кагебістів, які намагались не допустити паломників, до Грушева їхали численні автобуси. Прибув і відомий греко-католицький дисидент Йосип Тереля. Зокрема, він писав: «Церква переливалась від багаточисленних великих букетів квітів. Пожертвування доходили аж до ста карбованців. Гроші засовували у тріщини між вікнами». Бачив Йосип Тереля і великі групи дітей, які приїхали в село — їх з-поміж натовпу не могли виловити вчителі, які в той час мали боротися з «релігійною пропагандою». Їхні колеги з художнього училища Дніпропетровська йшли в процесії навколо церкви, співаючи гімн і читаючи вервицю. Одним словом, про Грушів тоді говорили по всьому СССР і далі: хтось з цікавістю, хтось з острахом, хтось з недовірою, а влада безуспішно намагалася зупинити потік людей сюди.
І врешті Пресвята Богородиця, з'являючись у Грушеві у 1987 році кількаразово, звернулась до прочан (записав Йосип Тереля): «Моя дочко, Україно! Я прийшла до тебе, найбільш страждальної, бо незважаючи на всі ці терпіння, ти зберегла віру у своєму серці. Я прийшла до тебе, бо незабаром ти відділишся від Росії. Молися за Росію. Молися за цілу російську націю, бо, якщо Росія не навернеться до Бога, третя світова війна буде неминучою». Також Пречиста благала у людей, аби вони молились на вервиці, носили її чи вдягали на шию.
Отримуючи ласки від Матері Божої, віруючі залишають свої свідчення у спеціальній книзі у каплиці Пресвятої Трійці. Зціляються люди від раку, виразки шлунку, фіброми матки, захворювань очей, ніг…
А киянин Володимир, який був у Грушеві в 2005 році, не тільки зцілився від хвороби ноги, а й побачив Пречисту, яка з'явилась йому в каплиці в синьому одязі. «Від сьогодні твоя недуга буде здорова», — мовила Діва Марія. Й хвороба, яка мучила чоловіка впродовж 10 років, відпустила.
Оздоровились в храмі Пресвятої Трійці й пані Анна з донькою Галиною з села Рихтичі Дрогобицького району. Після важких пологів жінка не могла ходити, а її донька постійно плакала – її тіло повністю було вкрите прищиками. Лікарі не могли нічого вдіяти. Та після того, як бабуся скупала дівчинку у водиці, набраній з криниці у грушівській церковці, прищики зникли. А мати, яка теж пила воду, встала на ноги.
Коли ми з отцем Зеновієм Майкутом наблизились до верби, що росте на подвір'ї храму, я помітила невеликий затертий портрет, опертий на стовбур. Отець Зеновій розповів, що це портрет австрійського прочанина Фелікса Вахтера, який дізнавшись про об'яву Матері Божої, сім днів з дружиною йшов до Грушева. Через його молитви оздоровилась донька. А на честь Фелікса, який вже помер, селяни посадили вербу.
Після цих подій 1987 року та виходу УГКЦ з підпілля релігійне життя в Грушеві почало дуже активно розвиватись. У 1993 році у церкві Пресвятої Трійці відправив Літургію Патріарх Мирослав-Іван кардинал Любачівський.
Та на цьому чуда Грушева не закінчились. 10 травня 2011 року фігура Матері Божої, яка зустрічає приїжджих при в'їзді в село з боку Дрогобича, заплакала.
Першими сльози Пречистої побачили школярі Андрій Летнянка і Іван Жук. Вони прийшли до скульптури аби сфотографувати її для альбому-презентації села. Ближче до вечора біля плачучої Діви було відправлено молебень. І знову, як в 1987-му, до Грушева ринули люди. Молячись біля скульптури, вони випрошували ласки для себе і для своїх родин. Тоді, за 2 місяці, оздоровилось 12 вірян. Серед них і Марія Летняка з села Дорожів, у якої був поганий зір. Повертаючись з Грушева додому, жінка притулила до очей шматок полотна, яким торкалась до скульптури Матері Божої, й вмить почала краще бачити. За три тижні темні сліди від сліз на обличчі Богородиці зникли.
Нині біля фігури Божої Матері вимощена хресна дорога, поруч стоять альтанки. А недалеко біля них, як переконує отець, з часом повстане пам’ятник Небесній сотні.
Використана література:
1. Боянівський В. Коротко про Грушів та Грушівську ікону Богоматері. – Трускавець: Упр. Самбір. — Дрогобич. Єпархії УГКЦ, 1995. — 19с.
2. Белз Й. Проща до Грушева. – Дрогобич: Коло, 2007. – 160 с.
3. Жаровська Ольга. Паломницькі Святині. – Львів: Свічадо, 2009. – 200 с.
4. Майкут В., Борис Т. Нове чудо в Грушеві. – Дрогобич: Коло, 2011. – 135 с.
5. Тереля Й. Грушів (скорочений варіант книги «Свідок»). – Львів: Добра книжка, 2011. – 93 с.