Гуцульське Різдво: унікальна виставка Національного музею у Львові

У виставці здебільшого були використані фонди Національного музею ім. А. Шептицького (НМЛ), а також деякі предмети з фондів Музею народної архітектури та побуту, Інституту колекціонерства українських мистецьких пам’яток при НТШ, Музею етнографії та художнього промислу, Музею Українського католицького університету. Також на експозиції знаходяться речі з приватних колекцій Косова, Криворівні та Львова. «Гуцульське Різдво» – це плід копіткої праці науковців НМЛ. Куратор експозиції – Любава Собуцька, завідувач відділу народного мистецтва.

Виставка «Гуцульське Різдво» тематично поділена на п’ять залів – «Різдво», «Ґазда», «Коляда», «Ґаздиня» та «Йордан». У першому залі частково відтворено інтер’єр гуцульської хати, а саме – різдвяного столу під час Святвечора. Представлені різноманітні ікони на склі та хатні образи. Тут можна побачити керамічні декоративні кахлі зі сакральними зображеннями, відтворені «замовляння» ґазди, які він казав перед входом в ґражду напередодні Святвечора.

Цікаво зауважити, що в гуцульській хаті ікони могли ставити не на покутті, як зазвичай, а в один ряд – на стіні перед різдвяним столом. Зокрема, на виставці можна побачити рідкісні різьблені дерев’яні дощечки із зображеннями хреста. Ці «образи» передували хатнім іконам із зображеннями святих і були парними, хоч різьба на двох дощечках могла не відрізнятися суттєво. Особливе місце в експозиції займає дідух («дідівський дух»), який був пов’язаний із віруванням у присутність душ предків під час Різдва.

Також у сам Святвечір ґазда вичісував та вимивав худобу, йшов до стайні зі святковими наїдками й годував маржинку. Існувало повір’я, що у Святвечір Христос, як новонароджений у яслах, приходить до домашніх тварин та цікавиться, чи добре з ними поводиться господар протягом року.

У залі «Ґазда» широко експоновані традиційний чоловічий гуцульський одяг, сумки-табівки, топірці, келефи, різноманітні порохівниці. Куратор виставки Любава Собуцька зауважила, що для гуцула вбрання та прикраси були не менш важливими, ніж для жінок. Вишивка та оздоба чоловічого одягу нічим не поступалися жіночому. Також чоловіки на свята одягали великі латунні нагрудні хрести, які, на перший погляд, можуть здатися священичими. Зрозуміло, що на свята гуцули вбиралися якнайкраще, бо одяг був відображенням і статусу, і статків господаря. Бувало навіть, що влітку на свята можна було побачити гуцула в кожусі, який вважали дорогою річчю. Також гуцул не міг вийти на люди по-святковому вбраним, але без пістоля та топірця, які закладали за пояс-черес.

Третій зал присвячений гуцульській коляді, що теж є унікальним і своєрідним дійством. Власне, серед горян не були популярні театральні вертепи, для них ближчими стали танці та розмаїті колядки. Інколи гурт колядників міг співати в одній хаті протягом двох годин. Коляду співали для сім’ї та господарки, для кожного члена родини окремо, до того ж, коляда різнилася від віку дітей та батьків, від їхнього статусу і заможності. Якщо село було велике, то збирали декілька гуртів колядників, щоб ті за різдвяний час встигли обійти кожну хату.

Організовував коляду в селі «береза» - ватажок, який входив у хату першим, тримаючи ручний хрест, який цілував господар. Також серед колядників був «вибірця», який обирав хлопців до святкового гурту й ходів зі скарбонкою, куди господарі кидали пожертву. «Кінь» ходив із торбою, куди скидали харчі. Обов’язково у гурті були музики. Усі мали топірці, з якими виконували танець «Плєс» на подвір’ї церкви, а після того вже могли йти колядувати.

На завершення колядувань чоловіки збиралися в хаті «берези», де ділили між собою харчі, а гроші, що цікаво, віддавали «церковному братчику», котрий після Служби оголошував, який гурт колядників назбирав найбільше грошей і пожертвував на церкву.

На виставці можна побачити велику репродукцію світлини гурту колядників в с. Жаб’є 1923 р. (тепер – Верховина, Івано-Франківська обл.).

У четвертому залі широко представлений жіночий гуцульський одяг та прикраси. Щодо останнього, то гуцулки у святкові дні могли гонорово носити на собі до 4 кілограмів прикрас, які виготовляли чи не з усього: венеційські коралі, скло, бісер, латунь та навіть – насіння рослин.

Кожне гуцульське село мало не тільки відмінний орнамент вишивки, але й кольорову гаму. Це було майже принципово, адже за цими ознаками гуцул впізнавав, з якої місцевості його майбутня дружина.

На експозиції представлені різьблені шафи-мисники, різноманітні автентичні вишиванки, скрині, постоли (шкіряне взуття). Деякий одяг висить на балці – саме так прикрашали хату до Різдва, вивішуючи на спеціальних балках найкращі одяг та тканину.

В останньому залі облаштована дзеркальна інсталяція Йорданського хреста, в ополонці якого хрестили воду. На цій експозиції можна побачити велике різноманіття свічників-Трійць, які мусив мати кожен порядний ґазда і які символізували Трійцю в часі свята Богоявлення (Водохрещі). Тут також представлені різьблені поліхромні та монохромні ручні хрести. Що цікаво, інколи на таких хрестах замість Розп’яття можна побачити сцену Хрещення Ісуса Христа та Богоявлення.

Нагадуємо, що виставка «Гуцульське Різдво» триватиме до 29 січня 2017 року.

Години роботи: вівторок - неділя, з 10.00 до 18.00.

Адреса: Національний музей ім. А. Шептицького у Львові, проспект Свободи, 20.