Цьогорічна піша проща до Святоуспенської Унівської Лаври УГКЦ пройшла під гаслом: «Молитва за Україну: Пресвятая Богородице, спаси нас!». Ця духовно-патріотична тематика і присвята молитов Україні стала особливістю прощі.
Чисельність прочан серпневої прощі щороку збільшується. Не стала винятком і ця проща, адже 27 серпня до Унева прибуло вже 1486 мирян – представників практично всіх регіонів України. Дві третини прочан склали діти шкільного віку та студенти. Також за Україну молилися гості із Білорусі та Росії (Москва).
Вже дванадцять років поспіль разом із своїми помічниками, друзями незмінний керівник прощі отець Юстин Бойко організовує піші прощі до Святоуспенської Унівської Лаври. Провідник прочан так пояснив вибір цьогорічної теми прощі: «25 серпня – день яким розпочинається 20-та річниця незалежності України. А це добрий час, щоб підбити підсумки того, що ми осягнули і що нам потрібно переглянути у нашому духовному житті, щоб ми стали також добрими християнами на своїй же землі, оскільки зі землею пов’язаний не тільки ґрунт, а передовсім культура, традиції, мистецтво і т. д. До теми ми ще додали слова «…Пресвятая Богородице, спаси нас!». Таким чином ми пов’язали тему із Успенським празником. Ми присвятили наші молитви під покров Богородиці, просячи її ласки і заступництва для нашого народу».
Спонукали до таких тематичних роздумів і питання постійних пороків народу, які не дозволяють йому гідно формуватися. «Це і брак єдності, це поверхневість у відношенні до всього: любові до Бога, до ближнього; надмірна прив’язаність до земних речей. А коли людина не цінує духовні речі, то не буде цінувати й матеріальних речей, а саме землі своєї. Ще є багато й інших пороків. Ми одночасно маневруємо між двома протилежними ефектами. Перше – щасливість, яку символізують великі мученики і сповідники нашого народу і друге – трагічність. Цей парадокс нашої історії не дозволяє нам піднятися на вершину. Але ми хочемо піднятися і виразом того є бажання, щоб Україна стала заможною, щоб Церква стала єдиною. Ці бажання потрібно підхоплювати, бо вони є знаком часу і, я б сказав, знаком Божим в якому напрямку нам рухатись. І це теж один із аргументів вибору тематики», – розповів о. Юстин.
За традицією проща розпочалася із Літургії в храмі Св. Архистратига Михаїла. Далі прочани вирушили до храму Благовіщеня Пресвятої Богородиці, що у Львові, а вже після їхня дорога проходила через села Соснівка, Шоломия, Звенигород. Наступного дня піша проща рушила до сіл Романів, Під’ярків, Станимир, у яких прочани мали нагоду молитись в унікальних храмах Св. Арх. Михаїла, Свв. Бориса і Гліба та Богоявлення Господнього. А вже 27 серпня паломники завітали у село Лагодів, а звідти прибули й в Унів. У кожній церкві, у якій зупинялись прочани, відправлявся Молебень до Пресвятої Богородиці. Також у цей час й оголошували проповіді окремі священики. Серед них о. Михайло Димид, професор УКУ, о. Миколай Фредина, ректор Львівської Духовної Семінарії Святого Духа УГКЦ, єрм. Венедикт Алексійчук, єпископ-номінант Львівський УГКЦ, о. Борис Ґудзяк, ректор УКУ та інші.
У селах Звенигород та Станимир, які були й місцями зупинки прочан на ночівлю, Літургії відслужили відповідно Преосвященні владики Ігор Возьняк, Архиєпископ Львівський УГКЦ, та Тарас Сеньків, Адміністратор Стрийської єпархії УГКЦ.
Прощу організували так, щоб кожен мав можливість почути як розважання поодиноких священиків, так і представників мирянського руху на духовно-національні теми. Це сталось вперше під час прощі у такому форматі. Тому цьогоріч проща збагатилась глибоко моральними філософськими промовами Євгена Сверстюка, відомого дисидента, головного редактора газети «Наша віра» та віце-ректора Українського Католицького Університету Мирослава Мариновича, адже хто як не ці люди, які є патріотами, християнами, можуть поділитися своїм духовним досвідом і розповісти, як вони в час, коли не було надії на свободу, зберегли віру в Бога і нею жили та зберегли любов до Батьківщини.
Євген Сверстюк, як людина, котра як ніхто інший розуміється у понятті істинного патріотизму і теми «Бог і Україна», під час своєї повчальної промови у селі Звенигород доречно пригадав про повстанців, воїнів УПА: «Якщо говорити про джерело їхньої патріотичної енергії, про джерело їхньої жертовності, то все ж таки тим джерелом є віра. Вона може бути непоказною, але вона живе в кожній людині, її пам’яті, в пам’яті дитинства. Чому віра і патріотизм так поєднані? Для багатьох українців Україна є свого роду релігією, тому що в час боротьби проти різних окупантів на перше місце виступав патріотизм, поєднаний з глибокою вірою».
Письменник переконаний, що у той час боротьби важливу роль відіграв Митрополит Андрей Шептицький, а саме своїми нагадуваннями про те, що Бог займає перше місце, а вже потім Україна. «Бог і Україна разом, але Бог вище. І не забуваймо, що треба любити свій край, треба дарувати йому життя. І в молитві Андрея Шептицького це підкреслено – кожне покоління повинно дати тих людей, які приносять себе в офіру. […] Вони повинні приносити себе на вівтар Батьківщини для високого і безкорисного служіння. І без цього служіння немає продовження традиції і справжньої нації», – зауважив Євген Сверстюк.
Сьогодення письменник назвав «епохою девальвації слова та споживацтва» та поділився, що « в цю епоху надзвичайно важко вціліти людині віри, яка зберігає дух ідеалізму. Нині особливо важливо, щоб в основі патріотизму була глибока, шляхетна віра в Бога, бо тільки тій людині, яка має вищі цінності, ніж матеріальні, можна вірити і на неї покладатися». Завершуючи своє правдиве слово, Євген Сверстюк зробив висновок, що «яким би не був чи є наш народ, але його рятувала віра і його може врятувати тільки віра».
У селі Станимир перед Храмом Богоявлення Господнього свою промову оголошував Мирослав Маринович, віце-ректор УКУ. Відомий публіцист звернув увагу на занепад моралі в нашій країні. «Ми говоримо про кризу політичну, економічну і т. д. Але все це зводиться до кризи нашого духу і саме це причина всіх наших бід», – аргументував публіцист. Він зауважив, що духовною загрозою для сьогодення стали лукавство, цинізм, лінивство влади, а дехристиянізація душ досягла величезної межі. «Ми просто забули, що таке християнство і його мудрості», – такий висновок зробив Мирослав Маринович. Як важливу складову моральності народу релігіє знавець виділив таку якість як солідарність: «вміння довіритися іншій людині, солідарно з нею стати проти зла – це великий дар від Бога, велике завдання наше як мирян, християн, тому що любов до ближнього неможлива без солідарності». А на останок Мирослав Маринович дав прочанам таку пораду: «Тоді буде переображеною Україна, коли ми переживемо переображення наших душ».
Проща також відіграла свою роль у зміні сіл. Окрім того, що люди прибирають своє село, оселі, вона ще й спричинилася до об’єднання різних конфесій. Так, наприклад, цьогоріч у селі Звенигород прочан зустріли представники двох конфесій – УГКЦ та УПЦ КП. Ще слід відзначити гостинність, привітність та щедрість людей, які приймали прочан, які з радістю відчиняли двері перед втомленими прочанами. Шлях прощі проходив в основному ґрунтовою дорогою, тому дивувала й милувала прочан своєю красою галицька природа.
Своєрідним гімном прощі стала пісня «Ой у лузі червона калина…», а також щовечора прочани виконували Духовний Гімн України «Боже Великий, Єдиний». Вже другий рік поспіль прочан супроводжує молодіжний хор «Аксіос» (що в перекладі з грецької – «гідний»), який співає у Храмі Св. Архистратига Михаїла щонеділі, а також під час Великого Посту можна почути їх неповторне, у сфері хорового співу, виконання Літургії передосвячених дарів. Керівник хору Марта Карапінка зізналася, що хористи радіють можливості послужити Богові і прочанам.
Окрім співу пісень, спільної та приватної молитви, часу тиші прочани під час зупинок мали час і для біблійних читань. Також для роздумів прочанам запропонували послання Митрополита Андрея Шептицького до української молоді 1932 року, яке є актуальним і в наш час. Ось кілька рядків про риси та духовні основи правдивого патріотизму із звернення Митрополита: «Служба любови, мої дорогі, не знає лаврів, так довго, як довго жертва ще не повна, а жертва одної хвилини не заступить довголітньої муравлиної праці. Не поривами одної хвилини, лише безупинним напруженням і безупинними жертвами аж до крови і смерти многих поколінь двигається народ. І легше часами кров пролляти в одній хвилині ентузіазму, чим довгі літа з трудом сповнювати обов’язки і двигати спекоту дня, і жар сонця, і злобу людей, і ненависть ворогів, і брак довір’я своїх, і недостачу помочі від найближчих, і серед такої праці аж до кінця виконувати своє завдання, не чикаючи лаврів за перемогу, ані винагороди за заслугу!»
За звичаєм, 27 серпня в Уневі прочан зустрічали квітами, а надалі на них чекала ніч покаяння та молитви. Нічні чування розпочиналися Великою Вечірнею з Литією, згодом прочани взяли участь у винесенні та обході навколо монастиря із Плащаницею Пресвятої Богородиці, поклонінні їй, у поході зі свічками на Чернечу гору та Панахиді за тими отцями і братами, які відійшли у вічність. Ще обов’язковим для мирян є поклоніння Чудотворній іконі Пресвятої Богородиці та копії Туринської плащаниці, що встановлена та освячена у монастирі з 2008 року. О шостій ранку миряни були на Літургії, надалі відбулось водосвяття, освячення зілля, читання молитов над недужими.
Попри фізичну втому під час ходи, попри брак часу для сну між паломниками панував дух покаяння, покори, жертовності, а радість від шансу близького єднання із Богом, від нагоди пережити очищення душі й із всією земною та духовною втомою поклонитися святому місцю звеселяла і об’єднувала прочан.
Опісля цих днів покаяння і молитви за Україну розумієш, що молитви прочан на колінах перед Богом є виразом того, як піднімається Україна перед світом.
Наталя ЮРАХ