Церква поміж студентського життя, захована краса жіночого монастиря, зруйнований єзуїтський костел, синагога, що зовні нагадує резиденцію митрополитів, і трон для австрійського цісаря у Малій Базиліці.
Коли кілька років тому у столиці Буковини з’явився новий слоган – “Чернівці – унікальність в різноманітті”, здається сучасні городяни якнайкраще передали дух і сутність свого міста. І хоча зараз центром міста не прогулюються поважні пари чи то євреїв, чи австрійців, як було раніше, все ж Чернівці зберігають ту атмосферу полікультурності і поліконфесійності, яка панувала тут у давні часи. Уявіть собі, що лише більше століття тому у Чернівцях було майже 60 синагог, на головній площі міста стояла скульптурна композиція “Пієта”, а трохи нижче від Ратуші, у напрямку до так званого єврейського кварталу, розташовувалися вулиці Діви Марії та площа Святого Хреста з величним Розп’яттям на ній.
Кожний храм, кожна синагога до наших днів зберегли свою унікальну історію. А скільки ще залишається невідомим! Як от, навідуючись до Чернівців, туристи часто посміхаються у бік головного храму УПЦ (МП) – Святодухівського собору, мовляв, хто це пофарбував святиню у такий рожевий колір. Однак ця церква криє у собі і незнані факти: багато років тому тут у хорі співав видатний тенор світової слави Орест Руснак. А прямуючи від Центральної площі до головного корпусу Чернівецького університету, екскурсовод обов’язково зупинить туристів біля кінотеатру “Чернівці” і розкажу їм про те, як колись ця будівля була синагогою, що отримала назву”Темпль” і яка з 1877 року була окрасою центральної частини міста. У роки Другої Світової війни синагогу було підпалено. В якості кантора у цій синагозі співав ще один буковинський талант, але вже єврейського походження – теж тенор світової слави Йозеф Шмідт.
Перша письмова згадка про Чернівці в історичних документах датується 1408 роком. Саме місто порівняно невелике – з населенням у трохи більше 266 тисяч, але дуже європейське бо зберегло неповторний дух старої доброї європейської культури. Унікальне місто на пагорбах славиться знаменитою в Україні та світі будівлею університету – колишня резиденція митрополитів, театром, старими затишними вулиця, що нагадують Відень та, звісно, храмами. Здається, чи не найпоетичніше про столицю Буковини написав австрійський письменник Карл-Еміль Францоз, який кілька років жив у Чернівцях:
“Тому, хто прибуває сюди, робиться якось дивно на душі: він раптом знову на Заході, де можна зустріти освіченість, вихованість і білу скатертину”.
Всі найголовніші храми міста зосереджені у центрі. Правда, аби побачити колишню резиденцію митрополитів Буковини та Далмації (нині головні корпуси ЧНУ ім. Ю. Федьковича), “п’яну” ( із покрученими куполами) Миколаївську церкву та єдину у місті синагогу, яка функціонувала у всі часи та в якій збереглися унікальні розписи, треба трішки пройти від Ратуші. А ось, аби подивитися на знамениту Садгірську синагогу – резиденцію знаного колись у світі місцевого цадика, то треба їхати у віддалений мікрорайон міста – Садгору, і тоді лише на проїзд в один бік доведеться витратити 30-40 хвилин. Від центру міста туди регулярно курсують маршрутки.
Знаючи про те, що це місто славиться тим, що у ньому завжди мирно співіснували різні народності, турист може задатися питанням, а які зараз етноси переважають тут?
Ще у далекому 1762 році чернець-єзуїт Боскович, який супроводжував англійського посланця Портера, у своєму щоденнику відзначав, що населення міста складалося з православних та євреїв, які мешкали у 200 хатинах. Починаючи з 1775 року населення Чернівців зростало завдяки припливові з Буковини, а ще більше з Галичини — українців та поляків, та німців з Австрії. І саме від 1775 Чернівці набрали мішаного характеру національного складу. Крім українців і румунів, тут селилися євреї, німці й поляки. До 1918 у місті панувала німецька мова, якою, крім німців, розмовляли також євреї (разом вони становили половину населення міста) і навіть частково українці, румуни і поляки. За австрійської доби в Чернівцях був такий національний склад: українці — 19 %, румуни — 15 %, німці — 17 %, євреї — 33 %, поляки — 15 %. Цікаво, що до 1918 року місто офіційно називалось Czernowitz (німецькою).
У 1940 році з Чернівців було репатрійоване майже усе етнічне німецьке населення. Перепис 1941 року показує великі зміни, що відбулися на початку Другої світової війни: переселення німців, частково українців, поляків і румунів до Німеччини і Румунії, приплив євреїв з довколишніх місцевостей. За радянського часу зникли німці і поляки, зменшилась чисельність румунів, євреїв, натомість збільшилась чисельність українців і росіян. .Сьогодні у Чернівцях мешкають представники більше 60-ти національностей. Серед них найбільше українців — майже 80%, решту складають росіяни, румуни, молдовани, поляки, євреї.
Ще цікаво, що офіційний девіз Чернівців — «Спільними зусиллями» є україномовним варіантом стародавнього «Viribus Unitis!» — особистого гасла Франца Йосифа, право на використання якого ним особисто було дароване Чернівцям.
Взагалі Чернівці — одне з небагатьох міст України, яке по праву вважається перлиною архітектури. На державному обліку в історичній частині столиці Буковини знаходяться більше 600-а пам'яток архітектури, серед них — 15 храмів міста.
Звісно, головна архітектурна перлина Чернівців — ансамбль колишньої Резиденції митрополитів Буковини і Далмації (вул. Коцюбинського,2). У місті так і кажуть: “Бути у Чернівцях і не бачити резиденції, це те ж саме, що бути в Римі і не бачити Папи Римського”. Ця найкраща споруда Чернівців зведена у 1864-1882 роках чеським архітектором Йозефом Главкою з використанням форм романської і візантійської архітектури та мотивів українського народного мистецтва. З 1956 року тут розташовується Чернівецький національний університет. А у 2011 році на 35-й сесії комітету Світової спадщини ЮНЕСКО колишня резиденція митрополитів включена до списку Світової спадщини.
Нині нарівні зі звичним студентським життям тут вирує і життя релігійне. На території резиденції є дві церкви і діє філософсько-теологічний факультет. Навіть у часи Радянського Союзу, коли у виші не діяли теологічний факультет та університетська церква, хрестів з будівлі ніхто не знімав…
Ввійшовши на територію університету, зліва одразу видно семінарську церкву Трьох Святителів, перший камінь у фундамент якого заклав митрополит Євген Гакман у 1867 році.
До слова, це саме він домігся від австрійської влади дозволу на спорудження такої просторої резиденції. Ця церква є відчинена для всіх, і підпорядковується УПЦ КП. Щонеділі тут відбуваються Богослужіння, які можуть відвідати всі бажаючі. Серед чернівчан стало дуже модним проводити вінчання саме в університетській церкві. А ось церква св. Івана Сучавського відчинена лише для студентів-теологів. Вона розташована в головному корпусі — №5, її купол видно здалеку. Храм Івана Сучавського колись був домовою церквою митрополита – не каплицею. У стінах резиденції він жив, працював, приймав гостей і молився.
Сьогодні великий пам’ятник митрополиту Євгену Гакману – першому митрополиту Буковини і Далмації можна побачити на території Собору Святого Духа УПЦ МП (вул. Головна, 85), що навпроти Соборної площі. За насичений рожевий колір, городяни називають цей храм просто “рожевим собором”.
У 1844 року єпископ Гакман урочисто заклав наріжний камінь у фундамент майбутнього Святодухівського кафедрального собору, спорудження якого затягнулося на 20 років. 17 липня 1864 освятив його, а наступного дня заклав наріжний камінь у фундамент каплиці Св. Івана Нового Сучавського. Власне, з неї розпочалося спорудження комплексу єпископської (згодом митрополичої) резиденції у Чернівцях.
Святодухівський собор побудований у стилі італійського Ренесансу, причому за основу був узятий один з проектів Петербурзького Ісаківського Собору, подарований єпископу Гакману під час його паломництва до Троїце-Сергієвої Лаври. Домінантою архітектурної композиції собору є монументальний купол заввишки 46 м. На дзвіницях в дорадянський час були годинники.
Ще одне дітище митрополита Гакмана – церква Святої Параскеви Сербської УПЦ КП, що розташовується у нижній центральній частині міста – на вулиці Марії Заньковецької, 24, неподалік площі Філармонії.
Її будівництво почалося у 1844 році. Особливих зусиль до зведення церкви доклав тодішній настоятель храму Андрій Василович, який пожертвував на богоугодну справу власні кошти. Він довів будівлю аж до самого даху, але для продовження робіт йому забракло грошей. Завершити будівництво, яке затягнулося майже на два десятиліття, допоміг Буковинський православний релігійний фонд. Церква була освячена у лютому 1862 року єпископом Євгеном Гакманом.
Саме у церкві Святої Параскеви відбулась подія, яка стала знаковою для національного життя місцевих українців. 29 лютого 1864 року місцеві русини у новозбудованому міському храмі урочисто вшанували 3-ті роковини смерті Кобзаря. Ця ідея народилася у середовищі українських гімназистів та семінаристів. В урочистостях взяли участь як православні, так і греко-католики. Від 1992 року храм тимчасово набув статусу собору. Відтоді цей храм є кафедральним собором Чернівецької єпархії УПЦ КП.
Із Центральної площі міста добре видніється вдалині по вул. Руській собор Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ. Справа, кілька метрів вверх від нього – Вірменська церква. А ліворуч, внизу, — синагога Ізраеля і Зельди Майберґ, (вул. Садовського, 11).
Синагога "Корншил” – саме так вона називалася колись, була побудована в кінці ХІХ століття. Ця невеличка витончена будівля в нео-романському стилі мала два величезні вікна на весь фасад. Синагога функціонувала до Другої світової війни. У 1946 року вона не увійшла до числа діючих синагог і була закрита, а приміщення з того часу використовувалося для сторонніх потреб. Його перебудовували, змінюючи зовнішній вигляд і внутрішнє планування.
Через 50 років після закриття синагоги, в 2007-му, будівлю було повернуто єврейській громаді, і з того часу велася її реконструкція. Через поганий стан будівлі в процесі реконструкції вона практично розтрощилася і майже повністю була збудована знову. Від історичної споруди збереглася тільки частина фасаду.
Цікавий той факт, що піднімаючись від синагоги, перед очима відразу відкривається чудовий жовтогарячий греко-католицький собор.
Собор Успіння Пресвятої Богородиці УГКЦ (вул Руська, 28) — це перша на Буковині греко-католицька церква, якій зараз уже понад 190 років, і яка є головним храмом УГКЦ в області. У 1820 році городянин Тадей Туркул подарував невеличку земельну ділянку та пожертвував власні кошти на будівництво своєї церкви для греко-католиків Чернівців. Перший храм спорудили в стилі ампір. Добудовували собор у стилі українського бароко. Іконостас та два бічні вівтарі замовляли у Відні.
Навпроти цього собору стоїть погруддя бургомістру Якобу фон Петровичу – вірменину, який входив до складу будівельного комітету Вірменської церкви. Звідси тягнеться вулиця Петровича і впирається у Вірменську церкву, освячену на честь Святих апостолів Петра і Павла (вул Українська, 28). Скульптури цих двох святих стоять при вході на подвір’я храму.
Сьогодні вірмени Чернівців ділять свою церкву з органним залом обласної філармонії. Музиканти та парафіяни живуть мирно. Проект храму був розроблений відомим чеським архітектором Йозефом Главкою, автором комплексу резиденції буковинських митрополитів. Будівництво церкви завершилося в жовтні 1875-го.
А перед цим – трішки історії. На початку 70-х років ХІХ століття кількість вірмен міста Чернівці та околиць склала 985 осіб. Вони молились в римо-католицькому храмі. Віруючі вірмено-католики прийняли рішення збудувати у Чернівцях кам'яну церкву шляхом збору добровільних внесків. З середовища вірмен був створений будівельний комітет. До складу комітету ввійшли шановані люди, в основному великі землевласники. Президентом став Якоб фон Петрович, який на той час був і бургомістром міста.
Вірменська церква діяла до приходу радянської влади. Після 1944 року церкву було закрито. В 1986 році споруду Вірменської церкви передано Чернівецькій філармонії для використання під зал органної музики. Вірменська церква на сьогодні єдина культова споруда у Чернівцях, яка не повернута громаді.
Зараз цей храм належить до Вірменської Апостольської Церкви, але на храмі значиться, що він був зведений як вірмено-католицький.
В цій же частині Чернівців, вниз по вулиці Руській, розташовується ще одна церква, яка манить туристів своїм незвичним зовнішнім виглядом.
Храм Святого Миколая був побудований в Чернівцях у румунський період на Буковині (1919–1940) — в румунському стилі неоромінеск. На зв'язок із румунською культовою архітектурою вказують оригінальні «кручені» куполи церкви. Храм збудовано за зразком одного із шедеврів румунського середньовічного зодчества — православного Успенського собору у румунському місті Куртя-де-Арджеш — місця останнього спочинку румунських королів.
Церква Святого Миколая — єдина православна церква Чернівців, у якій не переривалося богослужіння. Вона розташовується на вул. Руській, 35.
Власне, серед архітектурних родзинок Чернівців є ще жіночий та чоловічий монастирі УПЦ (МП). Вони знаходяться далеко від центру міста.
До чоловічого монастиря і церкви Різдва Пресвятої Богородиці потрібно від центру міста вулицею Руською. І біля кінцевої зупинки тролейбуса №4 знаходиться «лісок на Горече» — улюблене місце заміських пікніків чернівчан у австрійську добу.
Муровану монастирську церкву Різдва Пресвятої Богородиці, яка і до сьогодні є однією з найцінніших пам’яток культового зодчества Буковини і найстарішим із збережених у Чернівцях мурованих храмів, звели у1767 році на місці старої дерев’яної церкви. Існує легенда, що гроші на будівництво церкви виділила російська імператриця Катерина ІІ. А ось сам монастир «Гореча» було засновано ще раніше, у 1712 році, невідомим ченцем-пустельником.
У 1823 році храм і це святе місце відвідав російський імператор Олександр I, який перебував у Чернівцях з 5-денним візитом. Дорогу від резиденції (де він зупинився) до «Горече» монарх вирішив подолати пішки й практично без супроводу. Але у дорозі був затриманий нарядом охорони (у зв'язку з перебуванням у Чернівцях австрійського і російського імператорів, місто практично було повністю перекрите), для встановлення особи. А ще більший конфуз трапився із російським гостем далі. Вже біля самої церкви на імператора напали собаки паламаря, від яких йому довелося оборонятися вирваним з огорожі дрючком. Цей дрючок, як реліквія, зберігався у церкві ще на початку XX століття.
Під час Першої світової війни територією обителі проходила лінія оборони австрійської армії. У зв'язку з цим практично всі споруди були зруйновані. Вціліла тільки церква, яка щоправда, зазнала значних пошкоджень. Її стіни, біля яких австрійці облаштували капоніри для прикриття Чернівців зі сходу, були буквально зрешечені кулями та снарядами.
Монастир перестав існувати у 1774 року, після приєднання західної частини Буковини до Габсбурзької монархії, коли розпочався процес секуляризації монастирських маєтностей. А монастирська церква стала парафіяльною.
Монастир “Гореча” був відновлений аж у 1995 році, і сьогодні він складається із церкви Різдва Пресвятої Богородиці, двох корпусів для монахів, господарських будівель. Все це розташовується за адресою вул.Троянівська, 1.
Зовнішня краса Свято-Введенського жіночого монастиря зачаровує всіх, хто проходить мимо. Але туристам сюди трішки далеко, а самі чернівчани часто скаржаться на те, що тут жінкам майже завжди роблять зауваження з приводу зовнішнього вигляду.
Жіночий Свято-Введенський монастир (вул. Буковинська, 10) бере свій відлік з початку XX століття, і постав за сприяння митрополита Буковини і Далмації Володимира Репти. Монастир діяв до 1960 року, а потім його закрили. Монастирські споруди влада відібрала, а сестер переселили у Хрещатицький монастир. А через два роки монастир ліквідували остаточно.
Відновили Свято-Введенський жіночий монастир у 1994 році. На подвір'ї монастиря побудували новий Свято-Троїцький собор з підземним храмом преподобного Іоана Кущника.
Поруч з вулицею Буковинською — вулиця Лук’яна Кобилиці, на якій розташовується синагога Бейт Тфіла Беньямін (вул Лук'яна Кобилиці, 53). Це одна із двох нині діючих синагог у Чернівцях і єдина, яка діяла навіть у радянський час.
Невеличка синаґоґа "Бейт Тфіла Біньямін" була збудована в 1923 році і порівняно добре збереглася. Особливою цінністю є її внутрішні розписи, виконані невідомим чернівецьким художником. Після закінчення Другої світової війни інтер'єр синагоги був оновлений, і в період з 1959 по 1994 рр. вона була єдиною діючою синагогою в місті.
Розписи покривають практично весь внутрішній простір синагоги. Стеля прикрашена складною композицією у вигляді дванадцятипроменевої зірки. У кожен промінь вписаний малюнок, що змальовує один із знаків Зодіаку і пов'язаний з ним місяць єврейського календаря. В центрі зірки — вінок з 12 ілюстрацій до відповідного рядка 150-го Псалому з Книги Псалмів царя Давида.
Стіни зали та балкон жіночої галереї розписані картинами на біблейські сюжети.
Перебуваючи у Чернівцях, обов’язково треба знайти час, аби поїхати у віддалений мікрорайон міста — Садгору, і побачити тамтешні храми, серед яких — 200-літній костел Архангела Михаїла (вул. І. Підкови, 10). Ця церква – перша кам’яна культова споруда у Садгорі.
А також знамениту синагогу, відновлену і відкриту нещодавно (вул Я. Мудрого, 192-Г).
Колись у Садгорі мешкало дуже багато євреїв, розповідають, що вони навіть допомагали будувати костел. Історія синагоги у Садгорі напряму пов’язана з історією династії цадиків із родини Фрідманів. Засновник династії – Ісраель Фрідман прибув у Садгору взимку 1842. В той час Садгора була хасидським релігійним центром саме завдяки синагозі, яку звели Фрідмани, і місцевому цадику, на прийом до якого були черги. Тут, у самому центрі Садгори, в ХІХ ст. існувала ціла резиденція «чудодійного» рабина із династії Фрідманів. Слава садгірського цадика сягала далеко за межі Буковини.
Цікаво, що зараз у Чернівцях знову є вулиця Синагоги. Піднімаючись від залізничного вокзалу вверх до центру міста, варто зупинитися і пройти трішки ліворуч – до невеликої вулиці Синагоги (колишня Барбюса). Саме тут можна побачити великий будинок – синагогу “Гройсе Шіл”, яка до 1877 року вважалася головною синагогою Чернівців. До 1918 року ця вулиця мала назву Синаґоґи, і тепер цю назву їй повернуто.
Нова мурована синагога у Чернівцях була збудована на місці старої, рубленої з дерева. І коли у 1865 році нижнє місто охопила страшна пожежа, вціліла тільки вона. Решта будинків, зведених із дерева, майже повністю згоріли. Ця подія породила чимало легенд про чудодійну силу Великої синагоги. З приходом радянської влади Велику синагогу закрили, а приміщення передали "для потреб міста".
Коли кілька років тому у цьому приміщенні проходили поетичні читання фестивалю “Меридіан Черновіц”, люди могли оглядати цю понищену будівлю, де на стінах, під штукатуркою, проглядалися давні розписи.
В цій же, старій частині Чернівців, розташовується Мала Базиліка – римо-каталицький храм Воздвиження Всечесного Хреста, який два роки тому отримав статус Базиліки (вул. Бетховена 4/5). Костел ніколи не був зачиненим впродовж всієї двохсотлітньої історії. Це перша мурована споруда міста.
Її історія розпочинається з часу входження Буковини до складу Австрії у 1774 році. Будівництво тривало 27 років. Через недоліки у проектуванні, під час зведення костелу двічі падала вежа. Тільки в 1814 році будівельні роботи були нарешті завершені.
Спочатку крім римо-католиків, його для богослужінь використовували і греко-католики та вірмени-католики, доки не побудували своїх церков.
В 1861 році костел з невідомих причин горів. Особливо постраждала вхідна частина. У 1818 році на вежі костелу було встановлено годинник. А спеціально для австрійського цісаря в костелі спорудили трон,на якому він сидів під час Богослужіння.
В середині вражають сім неоготичних вівтарів.На зовнішній бічній стіні костелу зберігся найстаріший на Західній Україні сонячний годинник. Переказують, що колись один з австрійських монастирів передав його на зберігання у костел Воздвиження Всечесного Хреста.
Ще один римо-католицький храм міста – єзуїтський костел Найсвятішого Серця Ісуса, що неподалік Соборної площі (вул. Т. Шевченка, 2). На сьогодні – найзанедбаніший храм міста. Ця святиня від рук атеїстів постраждала найбільше. Найкращий в архітектурному плані храм Чернівців, вабить туристів, та й самі чернівчани не байдужі до його долі. Люди різних конфесій допомагають храму, приходять його прибирати.
Місіонери-єзуїти прибули на Буковину у 80-х роках XIX століття. 25 листопада 1894 року у місті освятили новозбудований костел Найсвятішого Серця Ісуса. Зводився костел на благодійні кошти. Можна сказати, їх збирала вся Європа, долучалися представники різних конфесій.
Богослужіння у костелі Найсвятішого Серця Ісуса проводилися навіть у перші роки радянської влади на Буковині. У 1945 році місцева влада передала ключі від єзуїтського храму православним, але через рік забрала. Коли у 1960 році Чернівецька обласна рада прийняла рішення передати споруду під державний архів Чернівецької області, то за три роки тут перебудували все, внутрішній простір розділили на поверхи.
Зараз парафіяни та небайдужі чернівчани звільняють храм від цих перекритів, вивозять сміття. На сьогодні перекриття залишилися тільки в задній частині храму. У Чернівцях є ще кілька храмів, як, так би мовити, криються від очей туристів, але є надбанням міста. Ось, приміром, приїжджаючи на залізничний вокзал, гості міста і не здогадуються, що через дорогу, за будинками, на вулиці Капеланській є чудовий храм Різдва Пресвятої Богородиці УГКЦ.
Цю церкву спорудили залізничники фактично власним коштом у 1905 році. І збудована вона для римо- і греко-католиків, і від самого початку духовно поєднала східну і західну релігійні традиції. Храм носить дві назви — Святого Антонія та Різдва Пресвятої Богородиці. Всередині церква вражає сучасним інтер’єром, а неймовірна окраса – горіховий іконостас. Церква розташовується на вулиці Капеланській, 31. Це зовсім нова назва вулиці, раніше це була вулиця Нікітіна, яку перейменували на честь українських військових капеланів.
Обов’язково треба побачити у і Миколаївська церкву – найстарішу дерев'яну церква у місті, пам'ятку архітектури національного значення, збудовану у 1607 році (вул. Сагайдачного, 89). Зараз там служать священики УПЦ КП. Реставрації цього храму проводилися в 1954 році та після пожежі 1992 році, коли згоріла значна частина будівлі.
Що цікаво, у Чернівцях є ще одна стара церква хатнього типу – Успенська, розташована у віддаленому районі Калічанка. Вона була збудована у центрі Чернівців, біля Турецького моста в 1735 році, але згодом, за наказом австрійської влади, її перенесли на край міста.
Вже за часів Незалежності у місті почали зводитися багато церков, особливо у віддалених від центру районах. Зараз у стані добудови – собор Різдва Христового, що по вулиці Стасюка, 30. Його будівництво розпочалося у 1997 році і триває досі. Цей храм буде кафедральним собором Кіцманської єпархії УПЦ КП. Архиєпископ Чернівецький і Кіцманський Онуфрій вже зараз служить Богослужіння у нижньому храмі, який вже готовий.
Нині у Чернівцях є тематична екскурсія винятково головними храмами міста. А нещодавно чернівецький школяр зняв кілька церков міста – Вірменську, єзуїтський костел, Святодухівський собор, Малу Базиліку, греко-католицький собор та Садгірську синагогу, з висоти пташиного польоту.