Свято П’ятидесятниці, Зіслання Святого Духа, християни відзначають на п’ятдесятий день після Великодня. Саме П’ятидесятницю вважають днем, коли народилася та почала діяти Христова Церква. Цього року воно 23 червня.
У понеділок після П’ятидесятниці відзначають свято Святого Духа, Трійцю. Це пов’язано з традицією Східної Церкви наступного дня після великого свята віддавати честь тим особам, що виконували головну роль у цьому святі.
Як свято Пасхи, так і П’ятидесятниці відомі і в Старому Завіті. Для євреїв свято П’ятидесятниці відбувалося через сім тижнів після празника Пасхи, тобто на п’ятдесятий день. Первісно П’ятидесятниця була святом першоплодів, тобто початку жнив, які завершувалися в кінці року ще одним святом – завершення жнив і подяки. Припис про це знаходимо у Вих. 23:16 та 34:22. З часом до свята першоплодів долучився ще й історичний мотив: річниця надання Божого Закону на горі Синай на п’ятдесятий день після виходу з Єгипту.
Головний мотив святкування П’ятидесятниці для новозавітньої Церкви — це подія Зіслання Святого Духа у вигляді вогненних язиків на апостолів на п’ятдесятий день після Воскресіння Господнього. Тому це свято ще називається Зісланням Святого Духа.
На свято Зіслання Святого Духа сповняється обіцянка Христа, що після Його відходу на небо Отець надішле учням і Церкві іншого Утішителя, Святого Духа, який дасть повне навчання всього, що Христос об'явив (Йо. 14:26; 16:13).
Подія Зіслання Святого Духа детально описана у Книзі Діянь апостолів. Там сказано, що після Зіслання апостоли почали проповідувати різними мовами, таким чином вони одержали змогу донести Слово Боже усім народам: «А як настав день П’ятидесятниці, всі вони були вкупі на тім самім місці. Аж ось роздався зненацька з неба шум, неначе подув буйного вітру, і сповнив увесь дім, де вони сиділи. І з’явились їм поділені язики, мов вогонь, і осів на кожному з них. Усі вони сповнились Святим Духом і почали говорити іншими мовами, як Дух давав їм промовляти» (Ді 2:1-4).
Сьогодні свято П’ятидесятниці сприймається дещо відірвано від Великодня. Літургійно великодній період завершується із Вознесінням. Однак першопочатково період від Пасхи до Зіслання Святого Духа не сприймався як час між великими святами – Великоднем, Вознесінням, П’ятидесятницею, а був суцільним часом святкування Воскресіння Христового, Вознесіння і народження Церкви. Він мав назву «великі п’ятдесят днів». В ранній Церкві Великодня неділя ще не набула такого центрального характеру порівняно з іншими неділями, адже кожна неділя – це маленька Пасха. Якщо для юдеїв П’ятидесятниця означала «п’ятдесятий день», то для ранніх християн – це «п’ятдесят днів», які ознаменовують початок існування Церкви як спільноти, що визнає розп’ятого і воскреслого Христа як Сина Божого і живе у Святому Дусі.
Найраніше про «п’ятдесят днів» як святковий період згадує наприкінці ІІІ ст. отець Церкви Тертуліан. Згодом Атанасій Олександрійський писатиме, що «світло Великодня простягає свої промені незатьмареної благодаті на всі сім тижнів святої П’ятидесятниці». Пасха, П’ятдесят днів і день Господній, тобто неділя, історично були першими великими святами літургійного року. Вони є знаками нового творіння, яке постало у світі зі смертю і воскресінням Христа та яке має невдовзі сповнитися як воскресіння мертвих. Це був «простір», наповнений присутністю прославленого Христа. Тоді ще не було окремого святкування Вознесіння і Зіслання Святого Духа, а Воскресіння, Вознесіння, прихід Святого Духа і обітниця другого пришестя й воскресіння мертвих – все це святкувалося вкупі кожного із цих п’ятдесяти днів. Це час, коли Святий Дух проливається і уприсутнює Воскреслого у спільноті вірних. Нашим справжнім святом є сам Ісус Христос, і через Духа Він є присутній у Церкві, а ми стаємо по-справжньому Його тілом. Оріген, церковний письменник, що жив на зламі ІІІ-IV ст., писав: “Той, хто може правдиво сказати: «Ми воскресли з Христом» і «І разом з ним підняв нас, і разом посадовив на небі у Христі Ісусі», завжди живе у порі П’ятидясятниці”. Таким чином він показує, що п’ятидесятниця – це не лише календарний період, але і щоденна внутрішня духовна реальність. Це час, коли гріх та його наслідки знищуються під дією Святого Духа. Царство небесне, на яке ми очікуємо, проявляється через тих людей, які вже тепер живуть з Христом.
Свято п’ятдесяти днів святкувалося в надзвичайній радості. Возносячись на небо, Ісус каже своїм учням, засмученим Його відходом до Отця, що “ваша печаль обернеться на радість” (Йо. 16:20), додаючи: “Зараз ви сумуєте, але серця ваші сповняться радістю” (Йо. 16:21): “Зараз ви сумуєте, але Я побачу вас знову, і ваші серця сповняться радістю” (Йо 16:22). Він виконав цю обітницю у вечір воскресіння, коли з'явився і показав свої рани учням, які “сповнилися радістю, побачивши Господа” (Йо. 20:20). Під час П'ятдесяти днів спільнота віри сповнюється тією ж радістю і з тієї ж причини. Як і перші учні, вона постійно переживає життєдайну присутність воскреслого Господа, через рани якого безперервно виливається Святий Дух, щоб освятити її і таким чином перетворити на Церкву, остаточне зібрання в Бозі очищеного і освяченого людства. Атанасій у свою чергу каже, що спочатку радість воскресіння була лише персональною радістю Ісуса, адже це Його розіп’ято. А ми стаємо учасниками цієї радості, коли через святого Духа стаємо з Христом одним цілим. Водночас ця радість на землі не є повною, а є тільки передсмаком тої радості, яку матимемо у вічності. П’ятдесят днів є образом вічного життя.
Упродовж П'ятдесяти днів, як і в День Господній, вірні не постять і не стають на коліна під час молитви, що знову ж таки уподібнює дні П'ятидесятниці до Дня Господнього. Тертуліан говорить, що в цей час ми «повинні остерігатися не тільки стояння на колінах, але й будь-якої пози і постави, що свідчить про благання», адже ці жести належать до часів біди і потреби, бо вони виражають посилене благання. Але оскільки П'ятдесят днів наповнені присутністю Господа і даром Духа, християни повинні молитися стоячи, впевнено і радісно від того, що вже володіють усім, про що можна просити в молитві. Василій Великий додає, що клячання і вставання з колін символізують кожен раз, коли ми, грішачи, падаємо на землю, а потім Христос нас підіймає. Тому в час П’ятидесятниці ми не клякаємо, адже вона символізує майбутній вік, коли зло буде подолане.
Також ми в цей час не постимо, адже “Чи можуть постити весільні гості, коли з ними молодий? Доки з ними молодий, не можуть постити” (Мк 2:19). П’ятидесятниця порівнюється із месіанським весіллям. Якщо Христос – це молодий, то час, коли його забирають – це Його розп’яття і смерть. Саме тому Страсний тиждень, а особливо Велика п’ятниця і субота, є часом особливо строгого посту, а пасхальна Євхаристія знаменує перехід до святкування з Христом.
Третьою практикою, яка об’єднує всі п’ятдесят днів, є спів “Алилуя”, тобто прослави Господа. Святий Августин згадує про цей молитовний спів, порівнюючи його з тим, як в книзі Одкровення “гучний голос натовпу численного на небі говорив: Алилуя! Спасіння і слава і сила Богу нашому” чотири рази (Од. 19:1,3,4,7). Ми зараз упродовж П’ятдесяти днів співаємо: “Алилуя!”, — так, як у майбутньому це робитимемо в небі. На підсилення цього есхатологічного символізму Августин вдається до сакральної нумерології: “сім помножити на сім - сорок дев'ять, а коли є повернення до початку, а це октава, тотожна з першою, то п'ятдесят - повне число”. Тут він покликається на те, що і неділя є першим днем тижня і водночас «восьмим днем». Число сім символізує повноту, а число вісім – не просто повноту, а остаточне сповнення, кінець віку, вічне життя. Тому П’ятидесятниця – це наче повнота у повноті.
До того, як наприкінці IV ст. Вознесіння не відділилося в окреме свято, Вознесіння святкувалося в один день із Зісланням Святого Духа. Цей день був особливий, адже завершував воскресний період. Виглядає, що припис святкувати Вознесіння на п’ятдесятий день після Пасхи походить із Сирії, а саме з апокрифічного тексту “Повчання Апостолів”, яке датується приблизно ІІІ століттям. В ньому мовиться: “Далі апостоли призначили: «По закінченні п'ятдесяти днів по Його воскресінні святкуйте пам'ять вознесіння Його до славного Отця»”. Всупереч хронології Діянь Апостолів, цей канон приписує святкувати вознесіння Господнє на п'ятдесятий день і не згадує про Зіслання Духа. Автор апокрифа пояснює цей припис історією, що Христос зібрав апостолів на Оливній горі, вознісся на небо, а далі розгублені апостоли пройшли у верхню кімнату, щоб вирішити, як мають промовляти до народів різними мовами. Тоді Петро нагадав їм обітницю Господа: “Як вознесуся до Отця Мого, то пошлю вам Духа, Утішителя, щоб Він навчив вас усього, що вам належить пізнати й об'явити”. Тієї ж миті “почули вони голос таємничий, і пахощі солодкі, дивні для світу, дихнули на них; і вогняні язики, між голосом і пахощами, зійшли з неба на них, і, зійшовши, сіли на кожного з них”. На відміну від Діянь Апостолів, де між вознесінням Ісуса і зішестям Духа проходить десять днів, “Повчання Апостолів” відносить обидві події до п'ятдесятого дня, завершення П'ятидесятниці і представляє виливання Духа як прямий і безпосередній наслідок відходу Ісуса до Отця. Таким чином ці свята опинилися максимально близько одне до одного. Так само святкувалося ці свята і в Єрусалимі на момент 383 року, коли його відвідала знаменита паломниця Етерія. Вона залишила після себе щоденник паломництва, у якому записувала різні аспекти богослужінь і святкувань у Єрусалимі в ту епоху.
Перетворення п'ятдесятого дня на святкування лише Зіслання Святого Духа сталося наприкінці четвертого століття у Константинополі та Антіохії, тобто в роки після проголошення божественності Святого Духа на першому Константинопольському Соборі 381 року. Тоді і звичаї в Сирії та Палестині привели у відповідність до нової практики, а свято Вознесіння перенеслося на десять днів уперед. Як тільки цей звичай утвердився, період п’ятдесяти днів почав втрачати своє первісне значення.
Таким чином свято П’ятидесятниці – це не просто пригадування історичної події – Зіслання Святого Духа, а святкування того, ким християни є як Церква: не просто організацією, інституцією, а живою спільнотою, об’єднаною навколо воскреслого Христа. Присутність Святого Духа в Церкві робить вірян членами Тіла Христового, гілками його виноградини. Це свято також відображає есхатологічні сподівання, у яких вже зараз християни живуть і частково можуть їх засмакувати. Неділя П’ятидесятниці та понеділок Святого Духа завершують пасхальний період, однак Церкві важливо повернути значення п’ятдесяти днів по Воскресінні як особливого часу святкування з Воскреслим Христом.
##DONATE_TEXT_BLOCK##