Християнізація Ісландії: розкриваючи причини виняткової релігійної толерантності

Одним із найцікавіших феноменів християнської толерантності, синтезу та сприйняття язичницької культури для релігієзнавців є прийняття нової релігії ісландським народом. Ісландія чи не єдина країна, яка прийняла християнство без кровопролиття великої кількості вірних, як Ісусу Христу так і давнім богам.

Ще до початку заселення острова скандинавами в IX і X століттях в Ісландії проживали ірландські ченці-пустельники, яких першопоселенці називали папар (papar). Деякі з перших поселенців так само були християнами, такі як Хельгі Худий, який збудував «Християнське помістя» (Eyjafjordr Kristnes), до переселення в Ісландію він проживав в Ірландії де і прийняв християнство, норвежець Орлігр Храп-сон, якого виховував ірландський єпископ на Гебридських островах, коли Орлігр вирушав до Ісландії, єпископ дав йому освячену землю, металевий дзвіночок та молитовник, що зберігалися в його помісті як родова реліквія до ХІІІ ст. [9]. Більшість з них прибули з Британських островів і були знайомі з християнством завдяки тісним контактам з ірландцями. Однак переважна більшість поселенців були язичниками, що поклонялися Асам. Тому християнство дуже скоро втратило свої позиції, і наступні покоління ісландців сповідували віру виключно в язичницьких богів. Варто згадати спробу Асольфра Альскіка розпочати місіонерську діяльність, але його відлюдницький характер не був стійким та впертим і він полишив свої спроби християнізації вікінгів Ісландії, вмерши далеко від людей у келії [9].

Традиційно прийнято вважати, що в Ісландії християнство було прийнято в 1000 році. Головними джерелами, в яких викладаються події, пов'язані з прийняттям християнства, є "Книга про ісландців" Арі Торгіль-сона, ісландські родові саги і церковні записи про перших єпископів і священиків. Версія, викладена Арі, є найбільш надійною, оскільки він народився через 67 років після християнізації країни і користувався розповідями ще живих очевидців тих подій.

Особливу увагу в «Книзі про ісландців» Арі приділив процесу християнізації Ісландії та історії церкви. Залучаючи також інші джерела, передусім «Книгу про заселення країни» (Landnámabók), розглянемо поетапно процеси становлення нової офіційної релігії в країні.

Першим етапом християнізації Ісландії можна вважати час від початку заселення країни (870/874 р.) до офіційного прийняття християнства (999/1000 р.). Серед скандинавів, які вирушили в Ісландії в ІХ ст. вже були християни. Арі згадував Ауд Мудру і Хельгі Худого як першопоселенців, від яких ведуть свої родоводи багато ісландці, в тому числі, і перші єпископи [2]. А в «Книзі про заселення країни» говориться, що Ауд, взявши землю, «веліла встановити хрест, бо вона була хрещеною і добре дотримувалася віри» [2]; Хельгі Худий «був дуже змішаний у вірі. Він вірив у Христа, але звертався до Тора, просячи про стійкість, виходячи в море» [2]. Ще можна згадати Кетіля Дурного — «він був християнином»; Йорунда Хрещеного — «він міцно дотримувся християнства до смертного дня і в старості жив відлюдником»; родича Йорунда, Асольва Альскіка — «він був добрим християнином і не хотів мати [нічого спільного] з язичниками, і не хотів приймати їжу від них ... А коли постарів, став він відлюдником. Де була його хатина, зараз — церква » [2].

Початок активної проповіді християнства Арі пов'язував з ім'ям Тангбранда, священика з Саксонії. (Хоча відомі проповідники і до нього. Одними з перших були Торвальд Кодран-сон і єпископ Фрідрек [3]). Ймовірно, в 997 р. Тангбранд за дорученням Олафа Трюггваль-сона прибув до Ісландії і хрестив «всіх, хто прийняв віру». Але непослідовно проповідуючи ідеї християнства — «убивши протистоявших йому двох або трьох осіб», повернувся назад до Норвегії. Тангбранд розповів конунгу Олафу «про безнадійність успіху християнства» в Ісландії, і тільки втручання християн-ісландців врятувало від загибелі їхніх земляків в Норвегії [11]. Тоді він наказав закрити всі порти для ісландських кораблів і захопив у полон кількох ісландців, що знаходилися у Норвегії. Ісландія виявилася відрізана від свого найважливішого торговельного партнера. Серед заручників, захоплених Олафом, виявилося кілька синів знатних ісландських вождів, і конунг погрожував убити їх, якщо ісландці не приймуть християнство.

Ісландське суспільство надзвичайно залежало від іноземної політики, головним чином, тому що експортувало значну частину життєво необхідних товарів з Норвегії. Християни в Ісландії підтримали спробу конунгу активізувати зміни в країні. Утворилися партії прихильників двох релігій, протистояння яких поставило країну на межу громадянської війни. Ситуація поступово загострювалася і досягла своєї найвищої точки наступного літа, коли обидві партії зустрілися на Альтингу, який був центром політичного життя Ісландської спільноти. Між прихильниками двох релігій ледь не спалахнула битва, але завдяки посередникам вдалося перевести вирішення цієї справи в площину мирного врегулювання. В якості арбітра обидві сторони обрали законопромовцем Альтингу, Торгейра Торкель-сон, годі Світлого Озера (Þorgeir ljosvetningagoði), який мав славу обережної та розумної людини. Торгейр погодився взяти на себе відповідальність за вирішення питання про долю християнства в Ісландії, з умовою, що обидві сторони приймуть його рішення. Коли вони погодилися, він усамітнився і провів у роздумах один день і одну ніч, сховавшись під плащем [11].

На наступний ранок він оголосив, що в Ісландії має бути прийняте християнство, за умови, що старі закони, саме тоді на альтингу в 1000 р. за взаємною згодою язичників і християн, був оголошений закон, що «всі люди повинні бути християнами і повинні хреститися ті, хто не був раніше хрещений. Але дозволялося за старим законом виносити дітей і їсти конину. Люди, які хочуть, можуть потай здійснювати язичницькі жертвоприношення, але підлягають трирічному вигнання, якщо це підтвердять свідки »[2]. Ці стародавні звичаї суперечили законам церкви. Кінське м'ясо заборонили вживати у їжу в багатьох культурах, Папа Григорій III заборонив цей звичай у германців в 732 р. Дітовбивство також було широко поширене по всьому світу, і практика пов'язана з "надлишком" дітей була давньою частиною скандинавської культури. Сам Торгейр, який був язичником, після рішення альтингу він взяв ідолів свого капища і скинув їх у великий водоспад, який тепер відомий як Водоспад Богів (Goða-foss) [8].

Проблема зміни релігії, таким чином, була вирішена за допомогою арбітражу, що дозволило запобігти громадянській війні. Ісландський шлях вирішення проблеми християнізації країни показовий серед інших, оскільки християнство було прийнято в Ісландії за десятиліття до того, як Норвегія була повністю християнізована. Поясненням цього може служити те, що найбільш впливові годі Ісландії віддали перевагу мирному шляху зміни релігії.

Коли ж церква стала повністю контролювати Ісландію, вживання кінського м'яса в їжу, вбивство дівчаток і таємне проведення язичницьких ритуалів були заборонені.

Другий етап можна обмежити наступним п'ятдесятиріччям — до початку діяльності першого ісландського єпископа Іслейва, сина Гіцура Білого (1056 р.). У цей час продовжилося оформлення християнської церкви. У країні побувало багато єпископів-іноземців [4]: Бьярнхард Мудрий в книгах з Англії, Хродольв (родич Ятварда Святого, англійського конунга), з ім'ям якого пов'язують становлення першого центру вченості (menntassetr) в країні [5]; Бьярнхард з Німеччини; Йон Ірландець; навіть, три вірменські єпископи — Петро, Абрам і Стефан [6].

Третій етап — час діяльності перших ісландських єпископів — Іслейва, сина Гіцура Білого, з 1056 р. по 1080 р.; Гіцура, сина Іслейва, з 1080 р. по 1120 р. (правильніше — по 1118 р.) [11] і Йоуна, сина Егмунда, з 1106 р. по 1121 р. Для цього етапу характерне встановлення зв'язків між процесом християнізації і процесом становлення держави, який не сформувався як самостійний. В Ісландії була затверджена перша резиденція єпископа в Скальхольті (1096 р.), а пізніше — друга в Холарі (1104/1105 р.). Дуже своєрідно пройшов процес встановлення церковної десятини: жителі країни під чесне слово оцінили своє рухоме і нерухоме майно і віддали десяту частину на благо церкви [7]. Був проведений перепис населення (близько 1102 р.). Вперше були записані норми звичаєвого права (1117-1118 рр.). Процес християнізації Ісландії практично неможливо розглядати у звичних для інших країн площинах. Перш за все, боротьба між християнами і язичниками не набула політичної гостроти, характерною для європейських країн. Християнізація сприяла викоріненню лише деяких варварських звичаїв. А поєднання традицій з принесеним знанням сприяло збереженню стародавньої місцевої культури. Більше того, становлення в цей час особливої системи шкільної освіти та центрів вченості багато в чому пояснюють унікальність давньоісландських літератури [11].

Прийняття християнства вплинуло на правову свідомість суспільства, але суттєвих змін не відбулося. Це пояснюється тим, що перші священики самі належали до ісландського культурного середовища, а єпископів обирали на альтингу. Клірики більш пізнього часу скаржилися на те, що народ погано дотримувався християнських звичаїв, оскільки, наприклад, у дні єпископа Іслейва у законопромовця було одночасно дві дружини, які до того ж були матір'ю і дочкою [8]. Умови соціального устрою змушували переслідувати тільки явні прояви язичництва. Подібна ситуація позначалася й у норвезьких законах: Закони Фроста-тінга дозволяли тим, хто знаходиться у важкодоступних місцях, під час посту їсти все, «що є під рукою, і це буде краще, ніж якщо вони помруть» [10].

Оскільки в XI ст. майнова нерівність в Ісландії було незначною, немає можливості розглянути інтенсивність поширення християнства в різних соціальних прошарках. Введення церковної десятини — першого податку, фіксація законів країни не змінили соціально-економічної основи суспільства [8].

Таким чином, християнізація на перших етапах не викликала ніяких змін в суспільному ладі Ісландії. Лише з середини XII — початку XIII ст. відбувалося поступове відокремлення церкви від суспільства. Це було пов'язано із зміцненням церкви як інституції: була створена нова скандинавська єпархія з центром спочатку в Данії (з 1104 р.), а потім в Норвегії (з 1153), в Ісландії стали з'являтися перші монастирі (з 1133 р.), були встановлені заборони на висвячення в сан священика годі (1190 р.), на право священикам одружуватися (1240 р.). А в 1262 р. закінчилася епоха «народовладдя» в Ісландії [11].

Підсумовуючи, можна стверджувати, що жителі острову прийняли нову релігію досить толерантно, не зважаючи на численні негативні наслідки для власної культуру. При цьому змінюючи язичницькі уявлення про світ та жорстоку репутацію вікінгів на етичне та світоглядне вчення християнства. Ісландці не забули своєї культури і записали її в сагах, що дало нам змогу чітко сформулювати причини толерантності християнізації Ісландії.

Список використаних джерел та літератури:

1. Einarsdóttir Ólafia. Studier i kronologisk metode… s. 17
2. Íslendingabók, Landnámabók. Reykjavík. Hið íslenzka fornritafélag s. 249
3. Íslendingabók. Cap. VII. Сага об Олаве, сыне Трюггви. Гл. LXXIII, LXXXI, LXXXIV, XCV // Снорри Стурлусон. Круг Земной; Сага о Ньяле. Гл. С–CIV // Исландские саги.
4. Þorsteinsson Björn. Íslenzka þjóðveldið. Reykjavík, 1953. s. 191.
5. Þorvalds þáttr víðförla; Íslendingabók. Cap. VIII; Kristni saga. Cap. I–IV.
6. Дашкевич Я. Р. Армяне в Исландии (XI в.) // Скандинавский сборник. Таллинн, 1989. Вып. 33., — 87–97 с.
7. Джаксон Т. Н. Школы и центры учености в Исландии в первые века христианства: К вопросу об уникальности древнеисландской литературы // XII конференция по изучению истории, экономики, литературы и языка Скандинавских стран и Финляндии. Тезисы докл. М., 1993., — 101–102 с.
8. Закс В. А. Некоторые особенности языка и логики областного права в Средневековой Норвегии // Средние века. М., 1989. Вып. 52., — 168 с.
9. Казанский В. О. Начальные этапы христианизации Исландии (по Íslendingabók Ари Мудрого) // Третьи чтения памяти Анны Мачинской. Старая Ладога, 20–22 декабря 1997 г.: Материалы к чтениям. СПб., 1997., — 22–25 c.
10. Ольгейрссон Эйнар. Из прошлого исландского народа: Родовой строй и государство в Исландии. М., 1957., — 196 с.
11. Хьяульмарссон Йоун Історія Ісландії, М. 2003, — 240 с..