Олександр В’ЯЛОВ, директор приватної школи «Початок мудрості» м. Харкова, заступник голови Культурно-просвітницького центру сприяння розвиткові християнської культури і освіти
«Прем’єр міністри можуть лише заздрити тому, який вплив на націю справляють шкільні вчителі». Вінстон Черчілль
Китайці стверджують, що найтяжчим лихом (для християнської аудиторії - випробовуваням) для людини, народу є життя в «епоху змін». Не вдаючись докладно в деталі, ризикну ствердити, що як Україна, так і Європейська спільнота загалом сьогодні опинилися саме в такому історичному періоді. Суперечність «епохи змін», з одного боку відбивається в «негативі» - стрімкості політичних, соціальних трансформацій, притаманній ним нестабільності життя, а з іншого – в «позитиві» широкого спектру можливостей, які відкриваються для реалізації в час, коли стереотипи минулого понищені, а нові лише на етапі створення. Напевно, саме в такий час і мав народитись проект, про який маю намір повідомити нижче.
Як відомо, ринкове розмаїття охопило не лише царину виробництва, а й послуг, зокрема, освітніх. В 1988 році в Україні виникла перша приватна школа, а згодом кількість приватних навчальних закладів (як загальноосвітніх, так і ВНЗ) зросла і тепер становить загалом кількасот. Проте, сама палітра приватної освіти репрезентує різні філософії та світоглядні системи, з одного боку виявляючи внутрішні уподобання засновників та керівників навчальних закладів, а з іншого – орієнтацію на суспільний прошарок «споживачів» - батьків та учнів (студентів). Цілком природним є і те, що сповідачі спільної філософії, одного світогляду і системи цінностей зацікавлені в обміні досвідом, інноваціями, взаємозбагаченні і, більше того, шукають нагоди заявити про себе в соціумі.
Саме тому 10 вересня 2002 року розпочався проект, в якому за сприяння громадсько-освітньої організації «OGO» (Нідерланди), громадської організації «Культурно-просвітницький центр сприяння розвиткові християнської культури і освіти» (Україна) знайшли слушну нагоду для інтеграції 8 приватних шкіл з різних регіонів України, освітня філософія котрих зорієнтована на реалізацію ідей християнської моралі та цінностей. Якщо конкретніше, то учасниками співпраці стали 8 шкіл: “Сяйво” (м. Житомир), “Надія” (м. Чернівці), “Ріка життя” (м. Київ), “Відродження” (м. Харків), “Глорія” (м. Донецьк), “Райдуга” (м. Одеса), “Стежинка” (м. Ізмаїл), “Початок мудрості” (м. Харків).
Проект передбачав певну низку заходів щодо налагодження спілкування між школами – учасниками (і, водночас, членами Культурно - просвітницького центру) шляхом «інтернетизації» - створення власного веб-сайту і електронної поштової скриньки для кожної школи. Наступним кроком, було виявлення освітніх іновацій для обміну досвідом, але, напевно, головним результатом співпраці стали спроби «виходу з підпілля» у форматі щорічних конференцій для вчителів, студентів і періодичного видання журналу «Християнська освіта в Україні» (надалі планується видавати його під іншою назвою – «Християнство і освіта»). Доволі визначним є той факт, що голандська сторона, беручи активну участь в підтримці проекту як фінансово, так і ідейно (лектори і фахівці з Нідерландів неодноразово виступали на конференціях для вчителів та студентів) не диктувала «умови гри» українським учасникам. Більше того, рівень самостійності в прийнятті певних рішень іноді справляв відчуття ніяковості (так вже призвичаїлися дехто з нас до роботи за принципом «нам наказали – ми зробили»).
Напевно, варто зауважити, що саме являють собою ті школи, про які наразі мовилося. Передусім, керівники і значна частка персоналу цих шкіл є людьми, які теоретично і практично сповідують християнство. Можна було б підкреслити конфесійну приналежність, але мова зараз про інше. Свого часу славетний Д.І. Мєндєлєєв висловив думку, що «навчання без виховання – це меч в руках божевільного». І хоч ми багато говоримо про виховання (навіть сам процес називаємо «навчально-виховним»), реальність свідчить про те, що терези неухильно схиляються в бік «навчальної» шальки. Адже з нею легше – тут для кожного з преметів є і програма, і підручник, і розклад уроків, і учитель-фахівець... З вихованням же – складніше (чи, може, навпаки, легше?), оскільки немає усталеної системи цінностей, сформованого єдиного світогляду і тому школа, полишивши часи «піонерсько-комсомольського» минулого, опинилась на роздоріжжі ціннісної дезорієнтації. Відтак, як висловилася одна моя знайома: «Виховання замінили виховними заходами: заходів – багато, виховання - мало». Безумовно, плюралізм думок, відмова від тоталітарної унітарності – безперечне здобуття останнього десятиріччя, проте що конкретно маємо взамін, які цінності свідомо кладемо в основу, що пестимо і над чим «б’ємося» в школі? Тому-то школи – члени Культурно-просвітницького центру і вирішили об’єднатися в робочому проекті, аби наскільки це можливо не лише в своєму середовищі, а й у зовнішньому культурному просторі заявити про цінності, які витримали найсуворішу з усіх перевірок на виживання – випробування часом. Християнські цінності дають змогу не «відкривати Америку» і не «винаходити велосипед» у питаннях виховання. Вони по суті і є тими «загальнолюдськими», про які ми начебто і знаємо, але чомусь соромимось бути послідовними і чесно заявити про те, звідки вони походять і хто є їхнім Автором...
Саме тому темами конференцій, що були влаштовані Центром для вчителів, студентів – майбутніх педагогів, були наступні:
— взаємозв’язок духовної і академічної істини;
— роль християнської освіти в сучасному світі;
— християнство і освіта: конфлікт чи співдружність?
— професійна етика вчителя.
Лектори здебільшого були «наші», тобто українські, але й «їхніми» не нехтували. До речі, серед останніх були неабиякі доповідачі. Наприклад, Рінус Хаутман, що свого часу обіймав посаду регіонального міністра освіти в Нідерландах. Крім конференцій, намагалися про це ж говорити і на сторінках журналу (незважаючи на поки що скромний дизайн і не менш скромний тираж). Безумовно, реальна діяльність Центру і шкіл – учасників проекту не обмежувалась зазначеними акціями. Була налагоджена робота і з суто навчальних аспектів, таких як створення навчальних посібників для індивідуалізації шкільного навчання, адаптаційна робота з дітьми, що мають особливі освітні потреби, семінари з оволодіння сучасними інформаційними технологіями за участю фахівців з України і Нідерландів.
Відверто кажучи, відчуття ейфорії, «запаморочення від успіхів» немає. Тверезо оцінюючи досягнуте, розуміємо, що зроблено лише перший крок і попереду ще багато задач, які потребують вирішення. Ясно і те, що хоч 8 шкіл – краще, ніж одна чи дві, проте їхніх зусиль у справі поширення і актуалізації християнських цінностей в освіті, м’яко кажучи, замало... Тому всіх, хто переймається хвилюванням за моральність сучасної молоді, за духовність над формальні декларації, Культурно-просвітницький центр сприяння розвиткові християнської культури і освіти запрошує до співпраці, оскільки шлях інтеграції зусиль є єдиною можливістю зробити щось насправді значуще, спроможне змінити на краще обличчя того суспільства, в якім ми всі живемо...
Поскриптум: бажаючим співпрацювати з Центром можна безпосередньо зв’язуватись з директором – Оксаною Топольницькою: електронна адреса: topolnytska@zt.ukrtel.net, тел: +38 096 3448095, 8 0412 427451.
Адреса Центру: м.Житомир 10001, вул. Новогоголівська, 11