Ідеологів "русского мира" на чолі з Патріархом Кирилом під санкції, — вимога українських активістів

Зокрема, йдеться про вікарія патріарха митрополита Іларіона (Алфеєва Григорія); постійних членів Синоду РПЦ Митрополитів Онуфрія (Березовського Ореста) та Веніаміна (Тупеко Віталія), а також постійного члена Синоду УПЦ МП митрополита Одеського та Ізмаїльського Агафангела (Саввіна Олексія).

"Поштовхом до цього звернення став той факт, що поза увагою світової спільноти залишається роль, яку відіграла і відіграє єрархія Московського Патріархату в обґрунтуванні та виправданні військових агресій російського політичного керівництва (Придністров’я, Грузія, Україна), — розповідають ініціатори звернення. — Адже саме Московська Патріархія і особисто теперішній Патріарх Кирил є розробниками та багаторічними провідниками ідеології «русского міра». Ця ідеологія, перетворилася на ефективний засіб насаджування в російському суспільстві ідеї зверхності та виключності російської культури, мови, московського православ’я".

Це вчення засуджене відомими світовими богословами, оскільки за своєю суттю є неоімперською геополітичною та ідеологічною доктриною, що утверджує російське месіанство та імперіалізм. Відтак ця новітня єресь пропагує православний етнофілетичний фундаменталізм (зверхність етнічного над релігійним), тоталітаризм та шовінізм. Ідеологія використовується як виправдання вторгнення Росії на територію інших держав з метою реставрації колишнього Радянського Союзу.

Фактично вчення є нинішньою соціально-політичною доктриною Росії і проголошує, що є якийсь понаднаціональний російськомовний простір або окрема цивілізація «Святая Русь» із політичним центром у Москві, спільною російською мовою та спільною церквою – Московським патріархатом. Її політичним лідером є Путін, а духовним – патріарх Кіріл.

Подібні шовіністично-націоналістичні налаштування не залишають іншим народам права на власну мову, культуру, релігію, або ж оголошують останні меншовартісними, такими, що не варті розвитку, перспективи. Закономірним наслідком такої політики «русского міра» є поступова ліквідація на окупованих Росією територіях національних мов, культур, а також тих православних громад, які не входили в Московський патріархат. Системними є також випадки утисків та переслідувань релігійних лідерів не православних конфесій, які не підтримували політику політичного керівництва Російської Федерації.

"Відомі непоодинокі випадки відкритої чи прихованої співпраці кліриків Московського патріархату в Україні та Білорусії з окупаційними російськими військами. Інколи така співпраця виходить за межі не лише релігійних канонів, але й здорового глузду чи людської моралі, — наголошують ініціатори звернення. — Агітація за шовіністичний «русскій мір» за допомогою православних кліриків існувала й продовжується. В умовах війни це становить суттєву загрозу не лише національній безпеці України, але й світу загалом".

Повний текст звернення:

Урядам США, Великобританії, Японії, Китаю,
країн – членів Європейського Союзу,
церковним та громадським інституціям,
які співпрацюють із Московською патріархією

Заява представників громадянського суспільства України
щодо відповідальності керівництва Московського патріархату
за розв’язування агресивних воєн, зокрема анексії Криму
та вторгнення армії Російської Федерації в Україну
Необхідність внесення у міжнародний санкційний список
керівництва Московського патріархату

Українці дякують усім, хто долучився до формування та прийняття стримуючих фінансових та політичних санкцій проти країни-агресора – Російської Федерації. Важливу роль у загальному переліку заходів протидії агресору відіграють і персональні санкції, які покладають особистісну відповідальність політиків й бізнесменів РФ за підготовку і здійснення військового вторгнення в Україну. А, відтак, за смерті тисяч невинних українців.

Проте поза увагою світової спільноти залишається роль, яку відіграла і відіграє ієрархія Московського патріархату в обґрунтуванні та виправданні військових агресій російського політичного керівництва (Придністров’я, Грузія, Україна). Адже саме Московська патріархія і особисто теперішній патріарх Кіріл є розробниками та багаторічними провідниками ідеології «русского міра». Ця ідеологія базується на цивілізаційно-моральних засадах Російського православ’я і, з часом, перетворилася на ефективний засіб насаджування в російському суспільстві ідеї зверхності та виключності російської культури, мови, московського православ’я.

Це вчення засуджене відомими світовими богословами («Declaration on the «Russian World» («Russkii mir») Teaching»), оскільки за своєю суттю є неоімперською геополітичною та ідеологічною доктриною, що утверджує російське месіанство та імперіалізм. Відтак ця новітня єресь пропагує православний етнофілетичний фундаменталізм (зверхність етнічного над релігійним), тоталітаризм та шовінізм. Ідеологія використовується як виправдання вторгнення Росії на територію інших держав з метою реставрації колишнього Радянського Союзу. Фактично вчення є нинішньою соціально-політичною доктриною Росії і проголошує, що є якийсь понаднаціональний російськомовний простір або окрема цивілізація «Святая Русь» із політичним центром у Москві, спільною російською мовою та спільною церквою – Московським патріархатом. Її політичним лідером є Путін, а духовним – патріарх Кіріл.

Подібні шовіністично-націоналістичні налаштування не залишають іншим народам права на власну мову, культуру, релігію, або ж оголошують останні меншовартісними, такими, що не варті розвитку, перспективи. Закономірним наслідком такої політики «русского міра» є поступова ліквідація на окупованих Росією територіях національних мов, культур, а також тих православних громад, які не входили в Московський патріархат. Системними є також випадки утисків та переслідувань релігійних лідерів не православних конфесій, які не підтримували політику політичного керівництва Російської Федерації.

Відомі непоодинокі випадки відкритої чи прихованої співпраці кліриків Московського патріархату в Україні та Білорусії з окупаційними російськими військами. Інколи така співпраця виходить за межі не лише релігійних канонів, але й здорового глузду чи людської моралі. Агітація за шовіністичний «русскій мір» за допомогою православних кліриків існувала й продовжується. В умовах війни це становить суттєву загрозу не лише національній безпеці України, але й світу загалом.

Виходячи із викладеного, просимо всіх, від кого це залежить, докласти зусиль для включення у міжнародний санкційний список (зі всіма економічними та політичними наслідками) Московського патріарха Кіріла (Гундяєва Володимира Михайловича) та його найближче оточення, яке безпосередньо причетне до розробки і пропагування ідеології «русского міра». А це:

• керівник відділу зовнішніх церковних зв’язків Московської патріархії, вікарій патріарха, митрополит Іларіон (Алфєєв Григорій Валерійович);
• постійний член Синоду РПЦ, предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій (Березовський Орест Володимирович);
• постійний член Синоду УПЦ МП, митрополит Одеський та Ізмаїльський Агафангел (Саввін Олексій Михайлович);
• постійний член Синоду РПЦ, патріарший екзарх Білоруського екзархату Московського патріархату митрополит Веніамін (Тупеко Віталій Іванович).

Підписали:

1. Святослав Чокалюк, професор, директор Інституту Церкви і суспільства.
2. Олександр Саган, професор, завідувач Відділенням релігієзнавства Інституту філософії імені Г.С.Сковороди НАН України
3. Анатолій Колодний, професор, президент Української Асоціації Релігієзнавців
4. Петро Мироненко, президент Академії політичних наук України
5. Віктор Єленський, професор, Інститут політичних і етнонаціональних досліджень ім.Кураса НАН України
6. Марія Чорна, професор, Міжрегіональна академія управління персоналом
7. Микола Гуменюк, Корпорація «Юрія-фарм»
8. Андрій Острогруд, Київгума
9. Тарас Антошевський, директор Релігійно-інформаційної служби України
10. Андрій Смирнов, професор, Ініціативна група духовенства і мирян «Десять тез для ПЦУ»
11. Георгій Коваленко, священник, ректор Відкритого православного університету св. Софія
12. Роман Новосад, ГО «Правозахист громади», Голова Правління; Горохівська міська рада, член виконавчого комітету.
13. Галина Саган, доктор історичних наук, Київський університет імені Бориса Грінченка.
14. Алла Медвідь, Міжрегіональна академія управління персоналом
15. Сергій Горбик, протоєрей. Православний духовний центр ап. Івана Богослова, м. Чернівці
16. Людмила Вансовська, Всеукраїнський комітет оборони прав людини
17. Оксана Бабак, Центральноукраїнський державний педагогічний університет ім.В.Винниченка
18. Тетяна Гаврилюк, Національна академія статистики, обліку та аудиту
19. Людмила Филипович, Українська Асоціація Релігієзнавців, віце-президент.
20. Дмитро Гаркуша, Служба протидії корупції
21. Ганна Кулагіна-Стадніченко. Відділення релігієзнавства Інституту філософії НАНУ
22. Ярослава Міщенко, журналіст, Укрінформ
23. Наталія Гірарді
24. Андрій Носенко, Інститут Церкви і суспільства, керуючий відділом
25. Євген Бистрицький, Інститут філософії НАНУ
26. Володимир Гаркуша, Громадська організація «Спортивний клуб «Трипілля», БО «БФ ім. св. Стефана»
27. Іван Гарат, священник
28. Зоя Донець, NRZU

Підписати можна тут