Ікона Преображення Господнього: споглядання задля утвердження віри
Свято Преображення є улюбленим святом ісихастів. Господь явив свою славу трьом учням на горі Тавор, там з’явилися Мойсей та Ілля, там оповила усіх хмара, з якої пролунав голос Отця: «Це є Син Мій Улюблений, — Його слухайтеся!» (Лк. 9, 35).Петру, Якову та Івану було наказано мовчати про Преображення аж до Воскресіння. Мовчанка не порушувала благодаті, яку відчувають від Божої Присутності. Багатослів’я ж робить людей розпорошеними, розділеними, неспокійними.
Святі ікони якраз допомагають відчувати повноту Божої присутності і підтримувати глибину молитви. Раніше могли визначити, чи іконописець справді гідний писати образи, саме завдяки іконі Преображення Господнього: якщо художнику вдавалося передати максимально сильно і глибоко «Таворське світло», то його визнавали майстром нерукотворного мистецтва.
Найбільш вдалим зразком ікони Преображення Господнього і по сьогоднішній день мистецтвознавці вважають образ, який створив відомий російський іконописець-ісихаст Теофан Грек. Ікону відносять до приблизно до 1403 року і написана за візантійськими зразками. Хоча серед науковців Третьяковської галереї, де знаходиться святиня, є припущення, що ікона належить авторству «невідомого художника», а не Теофана Грека.
Що ж зображають на іконі Преображення Господнього і чому вона може нас навчити?
Цей образ, як і деяка частина усіх празникових образів, показує тяглість традиції і обітниці Божої — тут з’єднані Старий і Новий Завіти в обличчі Мойсея, Іллі та самого Ісуса Христа і його учнів. У Євангелії від Луки 9, 28-36 описана тайна Преображення, коли Бог явив свою славу, якої злякалися учні. Цей текст і є основою іконографії. Щоправда, інколи Мойсея та Іллю можна побачити на хмарах, які несуть ангели – це на основі апокрифічних текстів.
Центральною постаттю ікони, безперечно, є Ісус Христос, але у майстерній іконі притягує не стільки його постать, скільки світло Божої Слави, яка явилася на Таворі. З Біблії бачимо, що апостолів, які до того бачили Ісуса тілесного, спраглого, втомленого і могли сумніватися у Його Божественній Силі, вразило «таворське світло». Ще зі Старого Завіту знаємо, що людина не може бачити Бога, не зазнавши смерті – настільки сакральним і могутнім є це одкровення. Апостоли ж побачили «найсвітлішу темряву» за життя і повинні були зберігати це в таємниці, що скріплювала їхню віру – у молитовному мовчанні.
Звичайно, передати Божу Славу складно, ще складніше, коли ти до неї не дотикався. Тому скільки існувало шкіл іконописців, стільки і було різних інтерпретацій цього світла. Одне з перших зображень Преображення Господнього датоване IV ст.: на збереженому релікварії так званого «Лінсанотеці із Брестії», зробленому у формі хреста із рельєфною вставкою зі слонової кості, постать Христа зображена у молодому віці, який стоїть між двома безбородими чоловіками, зверху над Ним опускається рука Бога, що благословить, а також апостоли, що припали до землі.
До одного з найстаріших храмових зображень сцени Преображення відносять мозаїку в апсиді церкви монастиря Св. Катерини на Синаї (565-566 рр.). У цій, сповненій внутрішньої динаміки, іконі шість величавих постатей щільно заповнюють увесь простір. Христос у дуже світлому одязі, що «біліший від снігу», виділяється на тлі темного круга (мадндорли), темнота якого поступово густішає від країв до середини. Цікаво, що на цій мозаїці Мойсей зображений ще з довгою бородою – це вплив сирійської традиції, адже у Візантії згодом більш прийнятним було зображення Мойсея з короткою бородою. Гармонію Божественного Світла доповнюють промені Слави, які йдуть в усі боки і зупиняються на фігурах пророків та апостолів, даруючи їм усвідомлення Божої присутності.
Та попри усі намагання іконописців передати світло у його кольорі, рідко коли вдається передати світло у його глибині. Адже Христос водночас і «світло тихе», і «неприступне Сонце». Слід пам’ятати, що ікона Преображення передає не стільки сам біблійний сюжет, скільки є явленням таїнства Пресвятої Трійці – у центрі Слави зображені три великі промені. Барви стишуються від світлішої до темнішої у напрямку до центру, що також символізує «темряву» Божої слави, її непізнанність.
Промені світла падають на трьох апостолів: один з них щойно із вірою визнав Христа і тому спроможний подивитися на нього у момент Преображення, але він же ж і відречеться тричі, а згодом в’язатиме і розв’язуватиме (Петро), інший стане першим мучеником серед учнів Христа, чим засвідчить свою вірність до смерті (Яків), а третій буде улюбленим найменшим учнем, який напише Одкровення, де передасть вістку про Друге Пришестя (Іван). Не менш символічним є те, що найближче до Христа опинилися старозавітні богоприємці. Ліворуч – Мойсей, який довірив життя волі Божій і наважився стати провідником народу з рабства, терпів його відступництва та вчив слухати Бога. Він помер і тепер біля Христа є представником світу мертвих. Праворуч – Ілля, пророк, який вознісся на небо у своїй плоті, тому є своєрідним представником світу живих. Отже, поруч із Христом єднаються світи живих і мертвих. В іконах, які брали за джерело апокрифи, Мойсея зображали таким, що встає з гробу, а Іллю приносили на хмарі ангели.
Свято Преображення ще з часів Отців Церкви вважалося передвісником Христових страстей, тому зазвичай його образ розміщували в церквах біля ікони Входження в Єрусалим.
У Львові в Національному музеї ім. А. Шептицького найдавніша українська ікона Преображення Господнього датована ХІV століттям, її привезли зі с. Бусовисько (Львівщина). До того ікона була храмовою у Преображенській церкві Спаського монастиря, що існував ще з княжих часів, але австрійська влада у ХVІІІ столітті закрила обитель.
«Про якусь унікальну традицію української іконографії щодо зображення Преображення Господнього ми не можемо говорити. Але у цій найдавнішій іконі відчутний готичний вплив – загострена мандорла. 
А у пізнішій іконі майстра з Ванівки зі с. Жогатин (Лемківщина), яка датована ХV століттям, мандола вже із своєрідною восьмикутною зіркою, яку використовують ув іконі Спас у славі. Бачите, це доводить, що ікону Преображення використовували як нагадування, предтечу до Христових Страстей. Тут передавали усю міць Божої слави», — пояснює іконописець, дослідник Національного музею у Львові Роман Зілінко.
Також до найстарших ікон Преображення львівського музею належить образ зі с. Вільшанці (Львівщина) кінця ХІV — початку ХV століть. Ця ікона згодом стала прототипом для зображення цієї біблійної події в празниковому ряді іконостасу.
Ікона Преображення Господнього – це споглядання Божої Слави, що допомагає утвердити свою віру і зрозуміти, що таворське світло насправді сяяло і сяє дотепер для кожного. Його треба захотіти побачити, навіть у своєму молитовному мовчанні.
Джерела:
