Іконографія Стрітення Господнього
Іконографія свята Стрітення повністю тримається на Євангелії від Луки, оскільки там описаний головний сюжет – зустріч старця Симеона зі Спасом.
Радуйся, благодатна Богородице Діво, бо з тебе засяло Сонце правди — Христос Бог наш, що просвічує тих, що в темряві. Веселися й ти, старче праведний, ти прийняв в обійми визволителя душ наших, що дарує нам воскресення..
(тропар Стрітення, гл. 1)
Цю подію чоловік очікував, згідно з Біблією, близько 300 років. Більше про історію та походження свята Стрітення ви можете прочитати у наших матеріалах. Ми ж поговоримо про іконографію.
Найдавніше зображення празника походить з близько 440 року і збережене до наших днів у Римі, в базиліці Санта Марія Маджоре. Існує декілька основних варіантів ікони Стрітення: симетрична – коли в центрі стоять Симеон і Богородиця з дитям, та асиметрична – коли в центрі фігури Богородиці, Йосифа та Анни, які йдуть до храму з дитям. У книзі ж іконописця подані такі правила щодо писання Стрітення: «У храмі під балдахіном, над яким здіймається купол, стоїть стіл, на ньому – золота кадильниця. Святий Симеон Богоприїмець тримає на руках немовля Христа, який благословляє старця. З протилежного боку стоїть Богородиця, що простягає до Нього руки. Позаду неї Йосиф тримає двох голубів. Біля нього – пророчиця Анна, яка вказує на Христа, тримаючи надпис: «Це немовля створило небо і землю».
У Симеона, а часом і у Марії покриті руки – бо ж доторкнутися святині можна тільки з покритими руками. Він же ж приймає Новий Завіт, приймає Ісуса. Відтак, Дитя передають старцю над жертовним кіотом у храмі, що означає жертовну місію життя Ісуса. Цікаво, що зображають вже саме християнський престол, а не жертовник Єрусалимського храму, який усе ж видніється на задньому тлі зображення. Християнський престол інколи можна відрізнити за багряним балдахіном, який використовували у візантійській традиції як символ Нового Завіту, або ж можна побачити Євангеліє, яке є незмінним атрибутом престолу й донині. Часом краєчок балдахіна відгорнутий, що теж свідчить про добу Нового Завіту, яка привідкрила вхід до Слова Істини, яка дозволила звичайним людям так само входити до святилища, як і старозавітнім левітам, священикам.
Сходи, на яких стоїть Симеон, теж мають свій особливий сенс – вони збереглися і в сучасних храмах, адже святилище, де стоїть престол, де здійснюється Таїнство Євхаристії, теж вище від загальної площі храму, бодай на одну сходинку. Бо ж Царство Господа горішнє, а життя мирське – земне.
Спас може бути і на руках Богородиці, і на руках Симеона. Найбільш символічний апофеоз – коли зображують Марію, яка ще не віддала дитя, і Симеона, який вже майже прийняв його у свої руки. Так, Ісус являється людству як видимий зв’язок, що поєднує Старий і Новий Завіти. Окрім того, рідна мати віддає свого первістка, здавалося б, зовсім чужому незнайомому старцю – Марія віддає Ісуса на жертву людства, уособленням якого є і Симеон зі своїм стражданням-терпінням від власних гріхів.
Після років іконоборства образ Стрітення набув більш-менш сталих рис: Бородиця з дитям, за нею Йосиф та Анна йдуть до сходів храму, де їх уже чекає Симеон. Хоч цей варіант ікони вважається більш поширеним, та вищезгадані символічні образи не втратили своєї популярності, а навпаки – своєю рідкістю і незвичністю ще більше привертають увагу до таїни свята Стрітення.
У давньоруській традиції іконопису з’являються варіанти іконографії Стрітення з клеймами, на яких зображують події, що передували цьому знаменню та що відбулися після нього. До прикладу, змальовують пророка Ісаю, який передвіщав Стрітення, ангела, який оповів Симеону про майбутню зустріч зі Спасом (Лк. 2:26). Також на одному з клеймів зображують ангела, який явився Марії з хрестом і всіма предметами страстей Божих, сповіщаючи про страждання Ісуса. Внизу можна побачити праведників, які виходять з предвічного аду після Воскресіння Христа. Зверху ікони зустрічаються неканонічні образи або Трійці, або Бога-Отця.
Поза тим, все ж ніби головною постаттю в іконі є праведний старець Симеон, для якого Стрітення мало особливо важливе значення. Євангелист Лука пише: «А був в Єрусалимі чоловік на ім’я Симеон; чоловік той праведний та побожний, очікував утіхи Ізраїля, і Дух Святий був на ньому. Йому було відкрито Святим Духом, що не бачитиме смерти перш, ніж побачить Христа Господа. Він прийшов ведений Духом у храм. І як батьки вносили дитя-Ісуса, щоб учинити над ним за законним звичаєм, він узяв Його на руки, благословив Бога й мовив: “Нині, Владико, можеш відпустити слугу Твого за Твоїм словом у мирі, бо мої очі бачили Твоє спасіння, що Ти приготував перед усіма народами; світло на просвіту поганам, і славу Твого люду — Ізраїля”» (Лк. 2, 25-32). Зараз так звану молитву Симеона читають кожної вечірньої служби як згадку про довготерпіння і спасіння, що за ним слідує, й не тільки.
Чому ж старець змушений був так довго чекати цієї рокової зустрічі? Симеон, перекладаючи пророка Ісаю з арамейської на грецьку, засумнівався у словах «Діва зачне…» (не повірив, що дитя може народитися від незайманої) і хотів у перекладі виправити «Діва» на «Дружина», тоді ж Божий посланець явився йому і сказав, що старець не помре, поки не побачить зачатого від Діви на власні очі. Спокуса щодо «поправлення» Священного Писання дуже актуальна і повчальна дотепер.
Цікаво ще зауважити, що Симеон пізнав Бога-Сина ще безмовним дитям. Тобто праведнику вже не потрібно було особливо чути слово Боже і сумніватися в ньому, як він засумнівався у Писанні. Він просто повірив, навіть у безмовності. У цьому теж символіка ікони. Позаяк, праведних, та й усіх осіб Святого Письма, завжди зображують із закритим ротом, більше того – із щільно затуленими вустами, що символізує мовчання і смиренність, в яких і є мудрість Божа. Отже, Симеон за стільки років очікування перебував уже в такому стані богонатхненності, що повірив за допомогою одного лиш Духа Святого, що бачить перед собою Спасителя. Тому тут важливо наголосити, що ікона Стрітення – це не просто гарне символічне зображення сюжету з Євангелія, але прямий символ стрітення душі з Богом, душі грішної, душі, що мала сумніви, душі, яка навчилася чекати, терпіти, мовчати, смирятися.
Інколи (в українській іконографії такі приклади вкрай рідкісні) Симеона можуть зображати до пояса на знак того, що він був з тих, хто «прийняв Господа», тобто увірував. Також старець показаний похилим не тільки тому, що йому минало третє століття, але перш за все тому, що він схиляється перед Святинею, що врешті дарувала йому очікувану повноту життя. У апокрифічному Євангелії від Никодима читаємо: «Старець Симеон бачив Його пломеніючим, мов вогненний стовп, коли Його Матір, Пресвята Діва Марія, радуючись, тримала Його на руках. Оточували Його, творячи немов блискучий німб, ангели, нагадуючи почесну варту біля царя».
За Марією зображують Йосифа з голубами, яких Богородиця мала принести у жертву за народження дитини. За старозавітною традицією за народження хлопчика ізраїльська жінка мала б приносити на всепалення однорічне ягня та голуба на відпущення гріхів, та якщо родина була бідною, то дозволялося пожертвувати тільки два голуби (Лев. 12, 1-4; 6-8). Отже, читаємо в іконі ці два голуби як нагадування про бідну сім’ю, в якій народився Спас. Втім, Оріген пояснював цих двох голубів у руках покірного Йосифа, що стоїть у тіні, не як пряму жертву, а як Духа Святого, що зійшов на Ісуса під час хрещення.
Щодо всепалення, то можуть виникнути сумніви: навіщо приносити Марії жертву за Старим Завітом, адже вона породила Новий Завіт?! Та тут втручається важливість сповнень старозавітніх пророцтв, яким не раз слідував і сам Ісус Христос. Сповнення пророцтв були важливими, щоби люди таки повірили і прийняли Христа. Зокрема, пророцтво щодо всепалення і викуплення смертей тих немовлят, що народилися у той сам час, що і Христом, міститься у Вих. 13, 1-2; 12-16. Та все ж головною темою в іконі Стрітення є не всепалення Марії, а зустріч Старого та Нового Завітів.
Наступний персонаж – Анна, яка була праведною жінкою, служила Творцеві постом та молитвою і жила при храмі Єрусалимському. На іконах вона зображується не тільки тому, що впізнала Христа у дитяті, але й на знак того, що своїм способом життя вона заслужила на зустріч з Господом. Зазвичай Анна стоїть з сувоєм, адже вона впізнала пророка і була пророчицею, що сповіщала прихід Христа. Цікаво зауважити, що ім’я Анна означає також «благодать», тобто благодать сповіщала про Спасіння. Анна може стояти як зі сторони Симеона, так і зі сторони Марії.
Ікона Стрітення тим і цікава, що не має надто сталого канонічного зображення, але кожний її варіант несе потужне символічне навантаження, як і сама подія зустрічі Старого та Нового Завітів. До прикладу, у давній коптській іконі можна зустріти Марію та Симеона з Ісусом та всіма предстоячими, які дивляться вверх і споглядають Божу славу, світло у вигляді ангелів та золотих променів. В Україні найдавнішим зразком ікони Стрітення вважають ікону ХІІ століття у Кирилівській церкві в Києві. Окрему ікону стрітення в храмі можна зустріти доволі рідко, окрім тих випадків, коли образ є храмовим, тобто якщо церква носить ім’я Стрітення. Зазвичай Стрітення малюють у празничному ряді іконостасу.
У Львові ж у Національному музеї ім. А. Шептицького зберігають ікону Стрітення, датовану ХVІ століттям і яка походить зі с. Дальова (тепер Польща).
Список джерел та літератури:
Іванчо Іштван. Стрітення: Серія «Ікона і літургія» / Пер. з угорськ. О. Л. Пушкаш. – Львів: Свічадо, 2001. – 60 с.
Нефедова Надежда. Иконография Сретения Господня / сайт Православие и мир
