Остання неділя перед Воскресінням Христовим є неділею В’їзду до Єрусалиму. Тоді славний прихід Месії до святого міста відбувся за звичаєм прийому царів: йому вийшли назустріч, встеляючи шлях пальмовим листям і одягом.
У країнах Середземномор’я ця неділя називається пальмовою, та оскільки така рослина не властива нашому клімату, народна назва свята — Вербна чи Квітна неділя, як назви відповідних рослин, що освячують у цей день.
Якщо дивитися на життя Христа з людської точки зору, то не було більш урочистого моменту, ніж в’їзд до Єрусалиму на молодому осляті. Тоді Ісуса справді вітали як царя, володаря, який несе свободу, згідно з пророцтвом Захарії. Христос увійшов в Єрусалим саме за 6 днів перед єврейською Пасхою, щоб показати, що він є істинним Царем і Спасителем, Пастирем, який покладе голову за своє стадо. Та менше ніж за тиждень люди у цьому ж місті будуть кричати «Розіпни!». Тому свято В’їзду до Єрусалиму прийнято вважати початком страсного циклу, зокрема, підтвердженням чого є фрагмент української ікони Страстей Христових з ХVІІІ століття. Після зображення чуда воскресіння Лазаря, є сцена В’їзду в Єрусалим, а в нижньому ряді - Поцілунок Юди та Суд Пилата.
Фрагмент української ікони Страстей Христових з ХVІІІ століття
Ікона одного з дванадцятьох великих свят вирізняється певною двозначністю події. Про це свідчить навіть композиція, де Христос опиняється обабіч світу його учнів та послідовників і світу, де до нього ще пильно приглядаються. Цікаво зауважити, що ікона В'їзду в Єрусалим - єдина у циклі двунадесятих свят, де простір чітко поділений на природний та урбаністичний, а також де зображена тварина - осля. Про значення та причини відмінностей і особливостей обраного сюжету в українській іконографії читайте далі.
Описи в’їзду Христа в Єрусалим є в чотирьох євангелистів - Мт 21, 1-9; Мк. 11, 1-10; Лк. 19, 29-38; Ів. 12, 12-15. Про цю подію також можемо прочитати в апокрифічному Євангелії від Никодима, у гоміліях Епіфанія Кіпрського та у богослужбових текстах свята. Варто також сказати, що сам Христос взорувався у цій події на пророцтво Захарії: “Радуйся вельми, о дочко Сіону! Викрикуй, о дочко Єрусалиму! Ось цар твій іде до тебе, справедливий і переможний, смиренний і верхи на ослі їде, на осляті, на молоденькій ослиці”(Зах. 9, 9-10).
Вхід Господній в Єрусалим, фрагмент різьби по мармуру саркофагу Юнія Басса, Рим, середина ІV ст.
Свято В’їзду Христа до Єрусалиму завжди було тісно пов’язане зі святом Воскресіння, тому перші зі збережених зразків зображення цієї події можемо знайти у ранньохристиянському мистецтві. Найдавнішими є барельєфи та мініатюри, починаючи з ІV століття, а вже з ХІІ століття поступово формується іконографія. На фрагменті барельєфу саркофагу Юнія Басса 359 року бачимо досить лаконічну композицію: Христос на осляті, дерево, біля якого двійко дітей. Натомість на мініатюрі Кодекса Россано, приблизно того ж часу, композиція більш розгорнута: Христос має хрещатий німб, їде верхи на осляті, благословляючи натовп, що буквально виливається зі стін Єрусалиму і навіть з вікон, відображений майже процесійний хід з пальмовими гілками, який зберігся у римо-католицькій традиції дотепер, люди, що стелять своє вбрання під ноги Царя, та апостоли, що балакають між собою на фоні дерева, де дітлахи теж вітають Месію і кидають гілки на його шлях.
Мініатюра з Кодексу Россано
Центральною постаттю на іконі є Ісус Христос, верхи на осляті, який рухається у напрямку до Єрусалиму. Біля міських воріт його зустрічає натовп, який вибігає назустріч, стелячи одяг і гілля дерев. На протилежному боці від міських мурів видніється Елеонська або Оливна гора, де Христос перебуватиме увесь наступний тиждень і де він буде виданий поцілунком Юди. На фоні гори, позаду Христа йдуть апостоли, жваво щось обговорюючи. Між Оливною горою та Єрусалимом - дерево, на якому сидять дітлахи, зрізаючи гілля та вітаючи Месію.
Мініатюра з Київського псалтиря
Елеонська або Оливна гора на іконі вказує як на місце перебування Христа протягом його часу в Єрусалимі, так і на місце моління про Чашу та зради Месії одним з його учнів Юдою. Деякі мистецтвознавці зазначають, що гора на цій іконі може також символізувати збірний образ страждань і спокус Христа у пустелі протягом 40 днів, адже саме в Єрусалимі Він був близько до ще однієї спокуси - відмовитися від хресної смерті. Пригадуємо, що на Елеонській горі в молитві до Отця про Чашу Христос просить забрати її, але тільки якщо на те є Божа воля, а не його (Мт. 26, 36-46; Мк. 13, 33-42; Лк. 22, 40-46). Тобто остання спокуса була поборена повним смиренням перед Божою волею і безумовною довірою до Отця.
Ікона з с. Ванівка, сер. XVI ст.
Взагалі варто сказати, що образ гори в єврейській культурі - це завжди місце зустрічі з Богом, пригадаймо лиш про отримання скрижалей 10 заповідей на горі Сінай, про молитву пророка Іллі на горі Кармель та його внебовзяття, про жертвоприношення Авраама “на горі, де Господь явився” (Бут. 22, 14) тощо. Зрештою, і в новозавітній історії Христос молився, віддаляючись, на горі, заповіді блаженств дав на горі і показав свою божественну природу трьом вибраним учням на горі Тавор. Тому, дивлячись на гору в іконі В’їзду в Єрусалим, важко зупинитися на одній молитовній медитації тільки про Оливну гору, коли поруч є стільки паралелей до живих біблійних свідчень і доказів постійного прагнення Бога до близького, повного довіри стосунку з людиною, Його творінням. Можливо тому, на українських іконах ми часто можемо побачити не одну гору, а принаймні дві, інколи навіть різного кольору.
Іконостас з с. Стара Скварява, поч. XVI ст. Перемиська школа іконопису
Ще однією причиною, чому на іконі бачимо дві гори, є згадки старозавітніх пророків та в Одкровенні. Наприклад, що ця гора наприкінці часів розколеться надвоє, бо Бог стоятиме на ній (див. Зах. 14–1–11). Або, що вершина розколеться, щоб пропустити живу воду з Єрусалиму до Мертвого моря і так оздоровити його (див. Ез.47,1–12). Про цю воду і потік сповіщає книга Одкровення (див. Одкр. 22,1–2).
Завжди цікаво зауважити, як місцеві майстри, а особливо - іконописці, намагаються пристосувати рідну культуру, місцевий колорит, природу, архітектуру до усталених канонів. Наприклад, в українських іконах В’їзду в Єрусалим нерідко можна натрапити на зображення Елеонської гори у стилі Українських Карпат чи Прикарпаття. Такі зразки знайдемо в іконі празникового ряду церкви в с. Семенівка, що на Львівщині. Ця ікона ХVІІІ століття належить до школи риботицьких майстрів та на ній можна впізнати ландшафт львівського Прикарпаття. Також бачимо, що архітектура та вбрання міщан очевидно не належать до єврейських. Натомість зображено типово галицьке середмістя та навіть короля, якого можна впізнати за одягом, оздобленим хутром соболя.
В'їзд до Єрусалиму, с. Семенівка Львівської області, ХVІІІ століття, Риботицька іконописна школа
Оскільки для євреїв наближалося велике свято - Пасха або Песах - виходу з єгипетської неволі, то всі поспішали до храму в Єрусалимі, щоб поклонитися Богу. Христос теж виконує приписи свого народу, тому вирушає в паломництво. Проте паралельно звершує пророцтво Захарії, де Месію зустрічає донька сіонська - Єрусалим. Ось чому на деяких зразках ікон В’їзду в Єрусалим, окрім міста, можна побачити його персоніфікований образ - жінку, яка стелить під ноги Христа одяг чи гілля, зустрічаючи таким чином свого Царя-визволителя. Таку постать навколішки на передньому плані побачимо на іконі свята з празникового ряду Успенського собору Києво-Печерської лаври ХVІІІ століття.
В'їзд до Єрусалиму. З іконостасу Свято-Успенського собору Києво-Печерської лаври, XVIII ст.
В українській іконі часто архітектура священного міста схожа на місцеву архітектуру часу та території, де жив маляр. Наприклад, на іконі В’їзду в Єрусалим з церкви св. Параскеви у Львові чітко видно львівську барокову ратушу 1619 року та церкву Марії Сніжної. На зустріч Христові виходить міська знать, одягнена за стилем ХVІІ століття. Незвичною є постава Ісуса на цій іконі - він простягає до людей обидві руки. Цікава спроба іконописців відтворити пальму, не характерну для української флори, втім, схоже, досить вдало скопійовану зі західних зразків. Жіночу постать біля Христа можна розпізнати і на роботі риботицької школи того ж часу, де також на задньому плані вгадуємо пологі схили львівського Прикарпаття.
В'їзд в Єрусалим. Іконостас з церкви св. Параскеви у Львові, поч. XVII ст.
Як ми вже згадували, Христос в’їжджає до Єрусалиму як юдейський цар і Месія. Часто на іконах цього свята його можна побачити з хрещатим німбом та грецьким написом “сущий” або “той, хто є”. Такі приклади ми вже зустрічали в мініатюрі Кодекса Россано та вищезгаданій іконі риботицької школи. Ці знаки вказують на божественну природу Христа, яку він остаточно об'явив смертю на хресті та Воскресінням. Можна зауважити, що інколи Христос має незвичний червоний хітон (сорочку) під синім гіматієм (плащем), що відповідно вказують на божественну та людську природу, зодягнену, прийняту. Натомість бачимо золотий або біло-жовтий хітон, як в іконах Преображення, що об'являє його царську славу та божественність, адже золотий та білий кольори в символічному значенні ікон - це знаки Царства Небесного та Божої слави. Відтак, на галицькій іконі початку ХVІ століття знайдемо жовтий хітон Христа.
Вхід в Єрусалим, Галичина, XVI ст.
На цій іконі також зауважимо, що Христос благословляє натовп, що його зустрічає, але обернений до апостолів, що ніби розмовляють з ним. Таким чином виглядає, що він також обернений в бік Оливної гори, де молитиметься і буде виданий Юдою. Така позиція може наводити алюзію на передчуття хресної смерті Христа, його страсного шляху, який розпочинається з В’їзду в Єрусалим. Наголосимо, що благословляючи натовп, Господь також благословляє і місто, і свій вхід та служіння в ньому.
Наталя Русецька. Вхід в Єрусалим
Христос плакав над Єрусалимом, в’їжджаючи до нього (Лк. 19, 41-44): “І як наблизився і побачив місто, він над ним заплакав, кажучи: “Якби й ти цього дня зрозуміло те, що веде до миру! Але тепер воно закрите перед твоїми очима! Бо прийдуть дні на тебе, і вороги твої валом тебе оточать і тебе обляжуть, і стиснуть тебе звідусюди; вони розчавлять тебе й твоїх дітей, які будуть у тобі, і не зоставлять у тебе каменя на камені - за те, що ти не зрозуміло часу твоїх відвідин”.
Навряд чи можна побачити на іконах сльози Христа, але драматичність події особливо відчутна в композиції, коли Спаситель залишається ніби наодинці між світом своїх учнів, з яких один лиш буде на Голгофі, та світом міста і народу, заради яких він прийшов і які його розіпнуть. І в першому, і в другому світі він самотній, крім Дому Отця, куди прямував протягом земного шляху. По-особливому такий стан Христа можемо відчути в іконі сучасної іконописиці львівської школи Наталі Русецької.
Стінопис в каплиці Люблінського замку 1418 року
Окремої уваги заслуговує зображення осляти в українських іконах. За біблійним переданням Христос в’їжджає на молодому осляті, тому логічно припустити, що на зображенні ми б мали побачити приземкувату тварину сірого або коричневого кольору з довгими вухами. Проте, схоже, у деяких випадках українські митці були заскочені когнітивним дисонансом: перед ними поставало завдання водночас зобразити Всемогутнього Царя верхи на не надто шляхетній тварині, призначеній для важких робіт, а не для величних процесій. Цим зумовлене наділення ослята рисами родовитого скакуна. Є зразки, де складається враження, що Христос верхи на коні з ослячими вухами, тим паче, коли цей “осел” золотого або білого кольору, як на стінописі в каплиці Люблінського замку 1418 року чи на іконі ХVІІ століття з храму св. Параскеви у Львові. Деякі іконописці взагалі не переймалися зоологічними дилемами та відверто малювали коня, як, наприклад, маляр Юрій Медицький з Дрогобича.
Юрій Медицький, храм св. Юра з Дрогобича
Інколи на іконі В’їзду в Єрусалим можна побачити, як апостоли обернені один до одного, ніби перемовляючись. Багато з них не розуміли, чому Христові потрібно саме так входити до святого міста, на осляті. Не для всіх відразу була відкрита алюція до пророцтва Захарії, та й не виключення, що дехто з них міг це сприйняти як надмірну поставу їхнього вчителя, що таким чином сам себе оголошує месією. Пригадаймо тільки, як майбутні апостоли знітилися, коли Христос запитав їх, за кого вони його вважають (Мт. 16, 13-20).
Серед перших, хто крокує за Христом, часто можна побачити апостола Петра, який зазнає в Єрусалимі особливої трансформації своєї віри та стосунку з Богом. Нагадаємо, що саме там Петро відречеться від Христа тричі, пообіцявши випити чашу страждань Вчителя разом із ним (Мт. 26, 69-75). Постать апостола Петра з простягненою рукою в бік Христа, що означає розмову з ним, побачимо на іконі перемиської школи ХVІ століття з церкви у Старій Скваряві. Там само можна розпізнати постать апостола Андрія, брата Петра.
Іконостас з с. Стара Скварява, поч. XVI ст. Перемиська школа іконопису
Цікаво, що в зустрічі Месії активну участь брали діти. Саме вони зображені на деревах, де зрізають гілки для устелення ними дороги Христа; вони ж також розкладають одяг під ноги Месії. Про воздання хвали Богові дітьми знайдемо згадку у Псалмі 8, стишок 3: “З уст дітей і немовлят учинив єси хвалу супроти твоїх супостатів, щоб угамувати ворога й бунтаря”.
На українських іконах дітей могли зображати в одязі, властивому для того чи іншого часу, як зрештою і люд, що зустрічав Христа. Наприклад, на іконі закарпатськох школи ХVІІ століття бачимо, що одяг апостолів і Христа відповідає традиційному зображенню, а одяг міщан та дітей цілком відмінний, навіть капелюхи та вуса типові для мадярського населення того краю, як і оздоблене хутром вбрання заможного пана на передньому плані.
Закарпатття, XVII ст.
Подекуди можна натрапити на унікальні авторські зразки, де на іконі В’їзду в Єрусалим зображені батьки Христа - Йосиф і Марія, як це зробив Юліан Буцманюк. Стінопис знаходиться у церкві Христа-Чоловіколюбця в Жовкві, де художник працював на початку ХХ століття.
Юліан Буцманюк, храм Христа-Чоловіколюбця, Жовква, ХХ ст.
У середземноморській античній культурі пальму вважали символом життя та перемоги, а в єврейській ще й символом незалежності та перемог ізраїльського народу (Лев. 23:40): “Першого дня виберете собі найпишніших плодів із дерев, пальмового віття, гілля густолистих дерев, і верболозу, що над бурчаками, і веселитиметесь перед Господом, Богом вашим, сім день”. Та в українській іконографії замість пальм, невластивих нашому клімату, можуть зображати інші дерева, а в деяких зразках можна побачити багату оздобу сцени рослинним орнаментом, як це зробив дрогобицький майстер Іван Медицький.
Стелення під ноги одягу відоме також зі Старого Завіту: коли пророк Єлисей помазав Єгу на царство, слуги його взяли одяг і постелили йому під ноги (2 Цар. 9:13): “Тут узяли вони притьмом кожен свою одежу та й вистелили під ним на голих сходах, і засурмили й загукали: “Єгу - цар!”
Сухий Потік, XVII ст.
Слова “осанна” з івриту можна перекласти як “спаси, ми молимо”. Цей вигук одночасно передає радість від порятунку, перемогу. Це хвала і молитва заразом. Драматичність полягає в тому, що в цьому ж місті Христові кричали “Осанна!” і “Розпни його!, звертаючись до прокуратора Понтія Пилата. На іконі вигуки містян умовно можна передати піднятими догори долонями, як це зауважимо на зразку зі Сухого Потоку ХVІІ століття чи на екземплярі приблизно того ж часу зі Завадки, що на Івано-Франківщині.
Завадки, сер. XVII ст.
Відомі поодинокі випадки компонування ікони В’їзду в Єрусалим з іншими сюжетами чи святими. Таким унікальним зразком є ікона середини ХVІ століття, де на одній площині зображені В’їзд та св. Микита. Можемо припустити, що це була хатня ікона для замовника, який мав за покровителя св. Микиту, або ця ікона належала храму цього святого.
В'їзд в Єрусалим і св. Микита, сер. XVI ст.
Свято сповнене внутрішньої антиномії: з одного боку все (в’їзд на осляті, зустріч як царя, звершення чуд, очищення храму тощо) вказує на божественну природу Ісуса Христа, з іншого - Христос добровільно та мовчки віддає себе на суд синедріона, йде на найбільш ганебну смерть на хресті.
За словами св. Амвросія Медіоланського, день приходу Христа в Єрусалим не був обраний ним просто так. Саме в той день (дев’ятий день місяця за єврейською часовою системою) обирали пасхального ягнятка, якого заколювали на чотирнадцятий день. Тому Христос, як правдивий Агнець Божий, увійшов до Єрусалиму саме в день обрання жертвенного ягня.
Христос сповнює пророцтво Захарії, щоб ніби зміцнити віру апостолів, наказуючи їм поблизу Витфагії та Витанії: «Ідіть у село, яке прямо перед вами. Там у селі ви знайдете прив’язану молоду ослицю і ослятко з нею, на яке ніхто з людей ніколи не сідав. Відв’яжіть його і приведіть сюди до Мене. Якщо хтось вам щось казатиме, то відповідайте, що воно потрібне Господеві» (Лк. 19, 30-31).
Господь приходить до Єрусалиму зі сторони Оливної гори і перебуває на ній протягом всього часу, відпочиваючи і молячись. Зауважимо, що Оливна гора є символічним заслоном грішного міста Єрихона та Мертвого моря перед святим містом Єрусалимом. Чому Господь обрав саме цю гору? Чи не тому, що “здоровим не потрібен лікар, а хворим. Я прийшов, щоб покликати не праведників, а грішників до покаяння” (Лк. 5, 31-32)? На прикладах своїх чуд, здійснених і в Єрусалимі, і поза ним Христос неодноразово доводив, що яким грішником чи грішницею не була б людина, вона завжди може спастися через Христа, через щире навернення, довіру і бажання сповнення Божої волі в її чи його житті, а не власної.
Своєю цілеспрямованою дорогою до служіння та страждань у місті, де люди спочатку сприймають Його радісно, а потім видають на страту, Господь показує життєвий шлях будь-якої людини. У випробуваннях можна або втратити віру, або зміцнити її до тої міри, коли ти справді щиро бажаєш своїм кривдникам помилування у Бога зі щирого співчуття їхньому невіданню (Лк. 23, 34).
Цікаве пояснення про те, чому Господь обрав для свого пересування саме осла наводить о. Орест-Дмитро Вільчинський: “Біблія часто протиставляє осла бойовому коневі. Один з таких прикладів у тексті пророка Ісаї (див. Іс. 66,20). Осел не бойова тварина – він тварина миру, мирної праці (див. Вих. 23,12; Втор. 5,14). Чи не тому царі Ізраїлю використовували лошаків – гібрид коня і ослиці (див. 1 Цар. 1, 33; 1,38; 1,47). Гібрид миру і війни. Чи не тому Ісус в’їжджає в свою столицю на осляті – символі мирної праці, символі миру. Символі того, що саме в Ісусі маємо правдивий мир. Адже і саме пророцтво пророка Захарії (Зах. 9,9–10) вказує на в’їзд Месії на осляті, як символі мирних часів”.
Господь приїжджає до Єрусалиму наших сердець з миром, але це не те саме, що спокій і суцільний компроміс у перемішку з толерантністю. Він вносить мир, який може проявитися згодом, після Його власноручного впорядкування, що у наших очах часто схоже на хаос без місця для надії. Та ті, хто йде за Христом, впевнені у Його перемозі, бо вони пізнали Його Воскресіння і вклали пальці у Його рани, здивувавшись, адже ці рани були їхніми, а тепер вони зцілені та преображені Богом.
Використана література: