Вплив на іконографію цього свята відіграли дві дії – віднайдення і встановлення Чесного Хреста. У сцені віднайдення в центрі Хрест тримають Костянтин та Олена, а у воздвиженні – патріарх або єпископ, який підносить хрест над головою. Пізніше обидва сюжети все частіше поєднувалися в іконі цього свята.
Це свято одночасно належить до страсної тематики і воно ж увінчує празниковий ряд, якщо ікони розміщені за історичним принципом. Про значення та походження свята Ви можете дізнатися у нашій попередній статті. Поговоримо більше про іконографію Воздвиження.
Центральним на цій іконі є Хрест, на якому був розп’ятий Ісус Христос. Пошук реліквії в ІV столітті ініціювала константинопольська імператриця Олена, а згодом і її син Костянтин; в Єрусалимі до них долучився тогочасний Патріарх Макарій. Хрест Ісуса називають ще животворчим, бо коли хотіли дізнатися, на якому з трьох знайдених хрестів був розп’ятий Спаситель, древа прикладали до померлого (за одним переданням, за іншим – до хворого). У будь-якому з цих випадків святиня повертала до життя і оздоровлювала потребуючих.
Іконографія цього свята розвинулася останньою у порівнянні з усіма іншими іконами празників. Оскільки й історично подія відбулася на три століття пізніше від євангельських.
Вплив на іконографію цього свята відіграли дві дії – віднайдення і встановлення Чесного Хреста. У сцені віднайдення в центрі Хрест тримають Костянтин та Олена, а у воздвиженні – патріарх або єпископ, який підносить хрест над головою. Пізніше обидва сюжети все частіше поєднувалися в іконі цього свята.
Найбільш поширені варіанти написання ікони Воздвиження Чесного Хреста: перший – коли Животворящий Хрест тримає Патріарх Макарій (цей тип походить від мініатюри з Мінологій Василія ІІ (976-1025 років); другий – коли хрест тримають імператор Костянтин та його мати, імператриця Олена, яка почала процес пошуку Хреста (цей тип вперше датують в одному з каппадокійських храмів Х століття). Мистецтвознавці схиляються до думки, що у першому сюжеті мовиться про Воздвиження Чесного Хреста в Єрусалимі, а в другому – в Константинополі, у храмі Святої Софії, куди згодом була перевезена реліквія.
Інколи можна побачити, що руки Патріарха, який тримає хрест для поклоніння над головою, підтримують двоє дияконів. Це можна прочитувати як алюзію до сцени молитви Мойсея, руки якого тримали Арон і Хур (Вих. 17, 9-16). Цю ж думку підтверджують богослужбові тексти празника: «Прообразом, Христе, сили святого хреста був Мойсей, тоді, коли, як він у Синайській пустині перемагав ворога – Амалика. Коли він хрестовино розпростирав руки, підносив на дусі народ. Сьогодні це сповнилося на нас» (стихира Вечірні).
Можна зустріти приклади, коли на іконах Воздвиження Чесного Хреста зображено не Патріарха Макарія, а святителя Івана Золотоустого. Важлива причина зображення цього єпископа – його внесок до константинопольської богослужбової традиції, якою ми користаємося зараз.
Окремим, але похідним від свята, вважають сюжет «Поклоніння Хресту». На таких іконах зображають історичну подію – щорічне винесення реліквії на поклоніння в храмі Святої Софії. У центрі композиції – Хрест гіперболізованого розміру, що надає йому більшої величності, а довкола нього стоять патріархи, єпископи, Отці Церкви, монархи. У цьому варіанті іконописці також мають змогу вносити до композиції зміни, наприклад, зображаючи історичних осіб їхнього часу, жертводавців храму тощо. Власне, присутність інших осіб, навіть звичайних вірян на цій іконі дуже важлива, адже це свято, почитання предметів страстей Христа, по-особливому стосуються всієї спільноти Церкви. Також в іконі Поклоніння Хресту часто можна побачити клейма зі Страстями Христовими (Розп’яття, Зняття з Хреста), історичні події, пов’язані із встановленням свята Воздвиження, а у відкритому сегменті неба – Новозавітню Трійцю.
Однією з композиційно найцікавіших українських ікон Воздвиження Чесного Хреста є намісна ікона зі с. Звижень на Лемківщині, яку датують ХІV століттям. Центральна частина ікони розділена навпіл: у верхній частині – літургійне оспівування цього свята, у нижній – історичне відображення віднайдення святині багрянородними Костянтином та Оленою. Обабіч та внизу ікона має одинадцять клейм. Пригадуємо, що так званий «відкритий верх» у розміщенні клейм є притаманним українській іконі. У клеймах іконописець зобразив не просто празникові ікони, а моменти прослави Христа і Пресвятої Трійці. Клейма праворуч (прослава Ісуса Христа, яка представлена в страсній тематиці): В’їзд до Єрусалиму, Преображення, Розп’яття Христа. Клейма ліворуч (прослава Трійці, троїчні ікони): Старозавітня Трійця, Зіслання Святого духа, Богоявлення. Нижні клейма (Воскресіння, прослава Христа у Воскресінні): Зняття з хреста, Покладення до гробу (Оплакування), Зішестя в ад, Вознесіння, Різдво Христа.
Незрозумілим для мистецтвознавців залишається розміщення клейма з Різдвом Христовим у нижньому правому куті. Такі дослідники, як Віра Свєнціцька, на яку також покликається Володимир Овсійчук, вважали, що розміщення Різдва Христового на одній лінії з Воскресними подіями (Покладенням до гробу, Зішестям в ад та Вознесінням) пов’язано із ранньохристиянським пасхальним прочитанням народження Христа. Згідно з ідеєю «першородженого із смерті» ніч перед світлим Воскресінням є такою ж тайною в християнстві, як ніч народження Христа.
Показово для цієї ікони те, що у літургійній сцені почитання Древа Господнього у центрі стоїть святитель Іван Золотоустий, а поруч з ним, ймовірно, два єрусалимські патріархи: один, який був в Єрусалимі за часів знайдення хреста, другий, який у 614 році підносив до починання хрест після того, як його повернули з Персії, куди реліквію привезли завойовники. Співслужать цій церемонії два диякони.
Цікаво звернути увагу, що літургійне дійство розміщене вище від світської сцени, де Хрест тримають Олена та Костянтин разом з пристоячими вірними. Це, безумовно, вказує на особливе значення богослужіння, що пов’язує Церкву земну і небесну. Стіна, на фоні якої зображені Костянтин і Олена, символічно передає Храм Воскресіння або Храм Гробу Господнього в Єрусалимі, якій був побудований за ктиторством цих константинопольських імператорів. Важливо, що біля хреста у цій сцені також стоять звичайні вірні, народ, який представляє всю Христову Церкву. На іконі видно, що імператори стоять на одному рівні з народом, що може наштовхувати на роздуми над євангельською заповіддю любові до ближнього, в якій усі стають рівними (слугами) один одному.
Ця ікона належить руці майстра зі с. Ванівки, якому властива особлива легкість тонів та ліній. Характерними є декоративні візерунки на стіні та рослинність на поземі. Вражає деталізованість загальної композиції та її окремих частин. Поза увагою не можна й залишити великого розміру, який, зрештою, був властивий всім намісним іконам того часу.
Не менш оригінальними за композицією були народні ікони на склі. У таких зразках образники (малярі, що створювали «червоні образи») полюбляли компонувати різні празникові ікони та євангельські сюжети. Щодо зображення Воздвиження Чесного Хреста, то найчастіше його можна зустріти на одній площині з Розп’яттям, що, зрештою, підкреслює страсну тематику цього свята. До того ж, народні майстри так просто і легко зображали ці сюжети, що здалека Розп’яття з пристоячими і Хрест, який тримають Костянтин та Олена, виглядають подібно. Натомість рідше зустрічаються ікони, де хрест тримає Патріарх Макарій чи єп. Іван Золотоустий.
Богословський контекст цієї ікони чітко прописаний у стихирі цілування хреста: «Через дерево в раю смерть виросла, нині ж через дерево життя процвіло, бо безгрішний Господь на ньому розп’явся». Хрест, на якому був розп’ятий Христос, нагадує нам про покору нашого Бога, який пожертвував своєю славою перед людьми, щоб цих людей врятувати від вічної смерті. Господь прийняв смерть від людей добровільно, зійшовши на хрест. Це древо стало водночас і найбільшою мукою Христа, і знаряддям його прослави, тому християнам особливо важлива ця реліквія і знамено хреста. Апостол Павло каже: «Мене ж не доведи, Боже, чимсь хвалитися, як тільки Хрестом Господа нашого Ісуса Христа» (Гал. 6,14).
Хрест Господній нагадує нам, що будь-які страждання, душевні чи тілесні, врешті-решт не є беззмістовні. У земному житті усе – те, що нам приносить добро, і те, що чинить нам зло, завдає болю – наближає нас ще ближче до Христа, до наслідування Його, закликає людину стати подобою свого Творця, як це написано в книзі Буття. Це своєрідна життєва аксіома, яка залишається сталою, не залежно від того, чи ми її приймаємо, чи ні, чи віримо в Хрест і Воскресіння, чи ні. Результат для всіх буде однаковим, тільки шляхи і кількість зранень різні. Обрати шлях з Богом чи шлях з Богом і ранами – це питання «воздвиження» Хреста і Воскресіння в собі, у своєму житті та в житті людей, які поруч з нами.
Використана література та інтернет-ресурси: