Багаторічним місіонером, який відслужив у Бразилії, Аргентині та Параґваї упродовж 38 років, організатором численних реколекцій, вихователем декількох поколінь монашества і парохіяльного духовенства, відомим автором духовної літератури був отець-василіянин Доротей Шимчій. Його серце перестало битися 3 грудня 2016 року.
Багаторічним місіонером, який відслужив у Бразилії, Аргентині та Параґваї упродовж 38 років, організатором численних реколекцій, вихователем декількох поколінь монашества і парохіяльного духовенства, відомим автором духовної літератури був отець-василіянин Доротей Шимчій. Його серце перестало битися 3 грудня 2016 року.
Отця Доротея часто називали найстаршим священиком України, хоча зрозуміло, що офіційної статистики у цьому напрямку немає. Він помер уві сні з вервицею в руках, адже завжди молився. Ченця поховали у Бучацькому василіянському монастирі на Тернопільщині.
«Отець Доротей служив у нашому монастирі із 1992 року. Був уже на пенсії, але був також сповідником. До останнього з ним перебував один із наших братів — вони разом молилися, і отець помер із вервичкою в руках», — розповідає настоятель Бучацького монастиря о. Теодор Нагорняк, ЧСВВ.
Майбутній василіянин народився 16 вересня 1915 р. у селі Старі Петликівці Бучацького повіту, тепер Бучацького району. Шлях до Василіянського Чину у нього розпочався у 13 років — у 1928-1932 рр. навчався в Місійному інституті імені св. Йосафата при Бучацькому монастирі. До ЧСВВ вступив 30 серпня 1932 р. і 1 березня наступного року під час облечин отримав монаше ім’я Доротей на честь св. мученика Доротея Тирського. Святий покровитель уродженця Тернопільщини прожив 107 років і, як виявилося, ченцеві також судилося довге життя.
Після складання перших монаших обітів у Крехівському монастирі Д. Шимчій навчався у Львівському, Добромильському та Кристинопільському (тепер Червоноград Львівської обл.) монастирях. Довічні обіти склав 8 серпня 1937 р. у Добромилі. У перший день Другої світової війни, 1 вересня 1939 р. василіянин розпочав богословські студії у Лаврівському монастирі. Після радянської окупації Західної України, Д. Шимчій перейшов на захід: вивчав богослов’я в Оломоуцькій семінарії та Карловому університеті у Празі упродовж 1939-1943 рр. Довелося пройти монаху і через примусові роботи — на будівництві енергорозподільника вугільних шахт у Моравії.
Священичі свячення Д. Шимчій отримав 14 травня 1943 р. у Празі від Гайдудорозького єпископа Миколая Дудаша, ЧСВВ. Оскільки під час німецької окупації українські установи знову запрацювали, священик повернувся до Галичини, де у 1943-1946 рр. працював катехитом у державній гімназії у Кристинополі та викладачем катехитики у місцевому монастирі, адміністрував парохію у Великих Мостах.
У 1946 р. о. Д. Шимчій із трьома іншими василіянами змушений був виїхати до Словаччини, далі на захід і до Бразилії. У цій латиноамериканській державі пропрацював у 1947-1961 рр.
«Призначений до резиденції в містечку Пітанґа, з якої мав обслуговувати віддалені душпастирські осередки в колоніях, розкиданих на віддалі багатьох кілометрів одна від одної і від резиденції. Такі відвідини о. Доротей здійснював верхи на коні, а одна така подорож могла тривати не раз і цілий місяць», — читаємо на офіційному сайті Чину святого Василія Великого.
У Бразилії Д. Шимчій був священиком, викладачем риторики та української мови, директором семінарії, вихователем молоді, редактором часопису «Місіонар» у цій країні, адміністратором. У 1961-1985 роках він працював уже серед українців в Аргентині. Також відвідував українські громади у Параґваї.
У 1985-1992 роках отець Шимчій служив духівником в української колегії св. Йосафата у Римі. Коли ж повернувся в Україну, спершу викладав у семінарії в Івано-Франківську, а потім став духівником, сповідником, організатором реколекцій у Бучацькому монастирі. Саме в Івано-Франківську у семінарії із о. Доротеєм познайомився активний тепер місіонер о. Корнилій Яремак, ЧСВВ. Він люб’язно поділився з читачами РІСУ своїми спогадами про покійного.
«Ще перед вступом до монастиря, відразу після закінчення служби у війську, я вступив до Івано-Франківської греко-католицької духовної семінарії. Семінарія не мала відповідних приміщень і ми навчалися у пристосованих залах. Нашому курсу випало у 1992-1993 навчальному році слухати лекції в Івано-Франківську в будинку офіцерів. Від першого семестру як виховний предмет ми слухали аскетику — дисципліну про духовне виховання і вдосконалення, — пригадує о. Корнилій. — На перший же урок прийшов професор доволі похилого віку, представився як отець Доротей і почав жартувати, що аскетика — це наука про життя «повної людини», але не такої повної, яка має надлишкову вагу, а такої, яка живе повнотою людського життя. Для семінаристів, більшість яких була вихована в дусі смутку та підробленої серйозності, такі лекції, перемежовані людським духом та веселими жартами, були чимсь цілковито новим. Саме це спонукало мене попросити отця Доротея про духовний провід».
Приблизно через два місяці після початку науки семінарист прийшов до нього в монастир Христа Царя в Івано-Франківську і попросив, щоб він став моїм духівником.
«“Не так все просто. Я ж тебе зовсім не знаю. Побачимо, чи я зможу бути добрим духівником для тебе. Та й чи ти справишся», — передає відповідь о. Д. Шимчія о. К. Яремак. — Так почалося наше ближче знайомство. Перший етап — це стан скрупульозної побожності. Хотілося якомога швидше осягнути той рівень святості, як про це писали книжки. Одного разу отець мені сказав: “Я бачу, що ти захоплюєшся контемпляцією”. Аякже, ми ж про це часто мріяли і хотіли, щоб нам об’являлися ангели і святі. “Ти це залишай, — продовжив він. — Це велика радість, якщо людина впадає у стан духовного захоплення. Але його не можна викликáти. Це — Божий дар. Ти краще працюй над собою і якщо Бог захоче — він тобі такі стани буде дарувати. Але сам ти не шукай. Пам’ятай, що найкраща контемпляція — це садити картоплю, викопувати її а потім роздавати бідним”. Тривалі сповіді і розмови отець Доротей спрямовував на те, щоб навчити духовно працювати над власною душею: тривало і терпеливо».
Після першого року навчання о. К. Яремак покинув семінарію і вступив до отців Василіян у Крехівському монастирі.
«Там вже були свої духівники, але я кілька разів мав тривалі зустрічі з отцем Доротеєм. Під час однієї, коли я описав йому недоліки, які побачив у монастирі, він сказав: “Не намагайся сам себе виховувати. Зробися чистою дошкою і дай, щоб на ній писали інші. Бо то тільки на перший погляд здається, що все це недоліки. Насправді, кожна обставина важлива для духовного зростання. Тому треба тобі полюбити Василіянський чин. Відкинь все, що ти думаєш і знаєш про монаше життя і роби василіянський новіціят, щоб коли його закінчиш, був добрим василіянином”. Іншого разу, коли дізнався, що в Крехові точаться суперечки про те, чи отці Василіяни правдиві монахи, повчав: “Роби василіянський новіціят. Не важливо, як ви будете називатися, важливо своє життя віддати як жертву для Христа. І тому, які обіти ти не складав би, якщо любиш Христа, вони для тебе будуть вічні”», — веде далі о. Корнилій.
Чернечу молодь о. Д.Шимчій орієнтував на ревне священиче служіння.
«Первісний релігійний романтизм зроджував у нас, новиків, бажання безумовно віддатися на служіння Христу. Тому ми думали, що варто бути готовими пожертвувати своє життя як звичайні монахи, не священики. Коли я поділився під час духовної розмови із отцем Доротеєм такими думками, він аж розсердився: “Василіянський чин — клирицький, ми працюємо як священики, щоб людям проповідувати слово Боже і служити Святими Тайнами. І тому треба відразу себе налаштовувати, що ти покликаний служити людям, як Христос, як Апостоли. Бо насправді священик може виконувати будь-яку роботу — і копати, і садити, і прибирати, і в кухні допомагати. Але коли прийде бабуся і хоче до Сповіді, а в монастирі нема кому її посповідати — оце вже велика проблема”», — зазначає о. К. Яремак.
«Багато було дрібниць, які допомагали будувати цілісний образ Ісуса Христа і про які тепер не час і місце говорити. Залишилась свідомість, що працювати над собою треба ще довго і терпеливо, бо немає людини, яка могла б сказати, що більше не потребує духовно вдосконалюватися, — підсумовує місіонер. — Але ці кілька настанов мого духівника отця Доротея, висловлені просто і спокійно, багато чого мене навчили і їх я переказую іншим, бо вони спрямовують життя людини до пізнання Христа і життя із ним».
Отець Д. Шимчій навчав та виховував як особисто, так і через книги, які писав на духовну тематику. Серед останніх його видань: Розмови з Богом. Підручник духовної молитви. Трилогія роздумів (Львів : Видавництво ОО. Василіян «Місіонер», 2008-2010).
Отця Доротея похоронили на монашому цвинтарі у Бучачі.
Архиєрейську Літургію служили митрополит та архиєпископ Василій Семенюк із Тернополя, єпископ-помічник Йосафат Мощич з Івано-Франківська спільно з понад 50 священиками.