- UK
Я – вірянин УГКЦ, який більшість свого робочого часу проводить в інтернеті. Там я заробляю гроші, купую товари, черпаю інформацію. Якось подумав, що непогано було б залучити інтернет до спасіння моєї грішної душі. А чому б ні? Якщо розглядати всесвітню мережу не як фетиш, а майданчик для спілкування й обміну інформацією, то по-суті, інтернет мало чим буде відрізнятися від церковного подвір’я чи парафіяльного будинку.
Мій духовний подвиг онлайн почався із закономірного прагнення більше дізнатися про основи віри. З цією ціллю я запитав у Google про «катехизм УГКЦ, завантажити». На перших позиціях в пошуковику – далеко не сайти УГКЦ і зовсім не тексти катехизму. Наприклад, пошукова видача № 1 – «Народний катехизм Шпіраго», який так полюбляють лефевристи. Далі – новини про презентацію катехизму УГКЦ та тираж видання. Знову ж таки, лідери видачі – інформаційні агенції та зовсім нецерковні сайти. Тексту Катехизму УГКЦ я так і не знайшов. Кажуть, його видали тільки в липні. Але ж до того Церква жила з правдами віри, хіба ні? Тобто, якийсь катехизм, де би були пояснення основних правд віри в будь-якому випадку мав би бути доступним.
Підготуватися до сповіді в інтернеті можна, але це будуть не греко-католицькі ресурси-помічники. На запит «підготуватися до сповіді» пошук видає якісні результати, але в основному православні та світські християнські сайти. На першій сторінці результатів пошуку сайти УГКЦ зовсім не присутні, за винятком порталу «Живої вервиці» (http://www.livingrosary.org.ua), який більше є волонтерським, хоч і якісним, веб-проектом. Про те, що на запит «де сповідатися» відповідей взагалі немає, хочеться промовчати. Чомусь ніхто не може уявити собі офісного працівника, не надто практикуючого греко-католика, в якого виникла потреба піти до сповіді і який за звичкою вводить в стрічку пошуку «де сповідатися». А Google і УГКЦ мовчать…
І нарешті, основа основ нашої віри – Святе Письмо. Зрозуміло, що читати Біблію в інтернеті важко, тож логічно, що нормальний юзер-християнин захоче її завантажити на комп’ютер або читалку. Знову звертаюся до Google – і, о радість, перший лінк – на сайт УГКЦ. Приглянувся – і радість зникла. Бо пошуковик відправив мене на форум УГКЦ, де такі ж як і я інтернетні християни діляться лінками, звідки можна скачати Святе Письмо. Зауважте, серед посилань – жодного на хоч якийсь сайт УГКЦ. При чому, на форумі «тусується» багато ентузіастів, які оцифрували Біблію, зробили внутрішній пошук й щиро пропонують це іншим. Чому б відповідальним за інформацію в УГКЦ не попросити цих жертовних форумлян розмістити плоди їхньої праці на єпархіальних та парафіяльних сайтах? Тим більше, що Церква так активно піарила переклад Біблії о. Рафаїла Турконяка, який в оцифрованому й придатному до читання на електронних книгах варіанті був би дуже і дуже доречним.
До речі, про єпархіяльні та парафіяльні сайти. Їх в УГКЦ дуже багато. І всі вони дуже погані. Я пройшовся по кількох сайтах, оцінюючи їх за такими критеріями: зручність для відвідувача, оновлення, місійне та євангелізаційне наповнення. Більшість із них незручні в користуванні, інформація застаріла, й зроблені вони на не надто якісних безкоштовних платформах Joomla, Ucoz чи Wordpress.
На мою наївну думку, будь-яка інформація, яка йде від імені Церкви має переслідувати єдину ціль: спасіння душ. В правдах віри є навіть такий пункт: «Божа ласка до спасіння конче потрібна». Однак, редактори єпархіальних порталів думають трохи інакше. Вони вважають, що для відвідувача (серед яких трапляються зовсім невоцерковлені особи) більше потрібна інформація, куди поїхав владика, кому дав грамоту і кого привітав зі святами. А от ключових слів, які найбільше дотичні до поняття «Божа ласка» (каяття, Святі Тайни, духовні розмови, Біблія, християнська література) на цих сайтах дуже мало.
Отже, підсумовуючи, скажу, що місійно та євангелізаційно досконалим сайт буде тоді, коли його видаватиме пошуковик в перших позиціях на такі запити:
Ще зупинюся на пункті «милосердя», який би мав бути обов’язково присутнім на церковних порталах єпрахії чи парафії. Ми – громада вірних, де багато наших братів і сестер мають потреби й терпіння, а багатьох з нас є можливості їм допомогти. Проте ніде на греко-католицьких ресурсах я не зустрів розділу чи банера з пропозицією допомогти конкретним членам спільноти, зате нагадування про пожертви на будівництво храмів – регулярні. Тут ідеться не про масштабні збірки, які проводять благодійні організації – їхні банери інколи зустрічаються, а про, власне, потреби членів єпархії/парафії.
Як на мене, присутність УГКЦ в інтернеті давно треба модернізувати, використовуючи всі можливості, які дає всесвітня мережа для євангелізації. Щоби не бути голослівним, подам кілька пропозицій.
Зворотній зв’язок
Зворотній зв’язок – необхідна умова будь-якого серйозного сайту, а що вже говорити про церковний ресурс? Людина приходить до храму чи священика з масою запитань, вагань, сумнівів, турбот. Важко уявити собі, що священик в церкві у відповідь буде мовчати. А сайт – це теж майданчик, хочете – розмовниця. І «мовчати» він не повинен. Щонайменше, відвідувач має легко знайти форму зворотнього зв’язку, і, щонайважливіше, мати певність, що на його запитання дадуть відповідь чи пораду. Є й більш прогресивніший метод. Нині існує багато безкоштовних додатків для інтерактивного спілкування, наприклад, Skype. І на часі формування християнського call-центру. Чому б не запропонувати студентам старших курсів семінарій чи УКУ в рамках пасторальної практики попрацювати в такому call-центрі, відповідаючи онлайн чи по телефону на запитання людей. Уявімо собі – людині важко, вона шукає відповідей в інтернеті й натрапляє на пропозицію поспілкуватися з духовною особою онлайн. Дуже багато осіб після такого спілкування ймовірно прийдуть до храму та до Святих Тайн.
Церковна довідка
Греко-католикові дуже важко знайти інформацію про храми, розклад богослужінь та сповідь поза його парафією. Я часто їжджу у відрядження по Західній Україні, й інформація про храми й Богослуження в різних містах була б дуже доречною. Чому б не зобов’язати парохів раз у тиждень подавати інформацію про розклад богослужень і сповіді, роботи канцелярії й оновлювати її на сайті? Немає в пароха інтернету? Це можна зробити в телефонному режимі. Зрештою, це може робити й не парох, а хтось із парафіян-юзерів. Крім того, в такому довідковому розділі на церковному порталі мали би бути контакти священиків, керівників спільнот, електронні скриньки парафій та спільнот. Доцільними були б також і гео-сервіси, наприклад, з допомогою Google Maps, щоби вірянин в іншому місті легко знайшов храм.
Християнські бібліотеки та файлообмінники
Ще одна вимога часу. Я, власник читалки Amazon Kindle, ніде не можу купити чи завантажити україномовну християнську літературу чи аудіо-книги. Цифрові формати Біблії, творів отців Церкви, сучасних християнських видань, історії Церкви, Катехизму, аудіо-файли з Богослуженнями, реколекціями, духовними піснями – все це відсутнє. Я готовий купувати ці речі, але їх немає. Щоправда, мають бути книги й аудіо-файли, які не варто продавати – Біблія, історія УГКЦ, порадники для подружжя, Катехизм, молитовники, поради про сповідь та причастя. Власників електронних читалок стає все більше, й Церква повинна теж щось їм запропонувати.
Пожертви
Мені здається, що ми, греко-католики не є аж такими скупими, щоби підтримати розвиток Церкви та цікавих проектів. Багато з нас допомагають потребуючим, вносять свою лепту в будівництво храмів. Однак, сучасні реалії є такими, що інколи людина й хоче щось пожертвувати на добру справу, але сама процедура (пошук банку, черги) їй заважає це зробити. Прошу не легковажити причину зайнятості потенційного жертводавця – часто справді він не має можливості шукати банк й перераховувати гроші в касі. Виходом можуть бути онлайн-платежі. Для цього треба всього лиш «прив’язати» церковний ресурс до платіжної системи. Зрозуміло, за це доведеться платити комісійні. Але такий шлях – додаткове джерело надходжень. Крім того, можна запропонувати платіжним системам партнерство й таким чином полегшити умови. Однак, передусім ми справді маємо бути взаємно відповідальними – інтернет-віряни жертвують свою десятину, а адміністратори цих збірок звітують про використання.
Зрозуміло, щоби все це реалізувати, потрібна праця й ресурси. Але, з іншого боку, присутність УГКЦ в інтернеті обійдеться значно дешевше, ніж на телебаченні чи друкованих ЗМІ. Український інтернет – це вже не така й маленька аудиторія й з кожним роком вона росте. До того ж, серед вірних – багато фахівців, які у вільний час допомогли б реалізувати церковні інтернет-проекти. Адже для цього не потрібно кидати основну роботу й кудись переїжджати. І важливо звернути увагу на ще одну річ: інтернет-освіта семінаристів. Ввважаю, що в них має бути окремий курс про душпастирство в інтернеті, де їх мають навчити основ створення та ведення блогу, сторінки в соціальних мережах, пошуковій оптимізації, інтернет-безпеки. Такі священики дуже швидко можуть в доброму розумінні «підірвати» інтернет. До речі, якісна інформація в інтернеті дуже швидко поширюється, швидше, ніж в газеті чи на телебаченні. Чим не знахідка для місіонера?
Огляд деяких єпархіальних сайтів
Офіційний сайт УГКЦ http://ugcc.org.ua/. Зроблений непогано, хороша навігація, регулярно оновлюється. Є інформація про Церкву, єпархії. Але, як і всіх інших церковних сайтів – обмаль інформації для вірних: про Церкву, Святі Тайни, катехизмові правди, пояснення Св. Письма (недільне, святкове читання). Доречним був би розклад Богослужень хоча б в основних храмах.
Офіційний сайт Київської архиєпархії – www.kyiv.ugcc.org.ua (укр) – є адреси парфій, телефони священиків. Стрічка новин більш-менш оновлюється.
Офіційний сайт Львівської архиєпархії – www.ugcc.lviv.ua – сторінка неінформативна. Проповіді, офіціоз. Місійне та євангелізаційне наповнення майже відсутнє. На стартовій сторінці тільки одна річ, яка мовже вважатися актуальною для вірного -андитогналівський банер. А також – комерційна пропозиція про реколекційний дім в Брюховичах.
Офіційний сайт Івано-Франківської єпархії – www.if-eparchia.org.ua – офіціоз, проповіді, інформація, куди поїхав владика. Рубрика «Молодіжні спільноти» - порожня. Інші рубрики теж порожні. Протопресвітеріати – без активних лінків, тільки назва й ім’я пароха, без контактів. Місійне та євангелізаційне наповнення відсутнє.
Офіційний сайт Сокальсько-Жовківської єпархії – www.sokaleparchy.org.ua – оновлюється, є посилання на корисні ресурси. Не надто добра архітектура сайту – у формі блогу. Що важливо – є можливість контакту з прес-службою та повідомити новину. Місійне та євангелізаційне наповнення на «двієчку».
Офіційний сайт Коломийсько-Чернівецької єпархії – www.diocese.ko.if.ua – в рубриці «Молодіжні організації» подана тільки історія організацій, без новин та контактів. Новини УГКЦ – останнє оновлення за березень. Новини єпархії – офіціоз. Місійне та євангелізаційне наповнення відсутнє.
Офіційний сайт Стрийської єпархії – stryi.ugcc.org.ua. Позитив – переходи на сторінки деяких деканатів та окремі контакти. Більшість сторінок деканатів у форматі pdf. Є банери інших церковних сайтів. Все решта – офіціоз. Стрічка новин оновлюється, але в основному – офіціоз. Місійне та євангелізаційне наповнення відсутнє.
Офіційний сайт Бучацької єпархії – www.buchacheparchy.org.ua – по-суті блог. Новин мало, офіціоз. Стрічки новин немає. Місійне та євангелізаційне наповнення відсутнє.
Офіційний сайт Самбірсько-Дрогобицької єпархії – www.sde.org.ua – найкращий сайт серед сайтів УГКЦ з погляду веб-дизайну. Оновлюються новини. Але проблема, як і у всіх – брак місійного та євангелізаційного наповнення.
Офіційний сайт Тернопільсько-Зборівської єпархії – www.tze.org.ua – хороше наповнення (окрема дяка бр. Роману Демушу). По-суті – блог. Намає нормальної головної сторінки з структурою сайту. Важливий позитив – сторінки деканатів, з картою та контактами деканів.
