Інтерв'ю з Патріархом Філаретом (Денисенком)
“Якби позиція державної влади була чіткою, Константинополь визнав би автокефалію Української Церкви”
Інтерв'ю з Патріархом Київським і всієї Руси-України Філаретом (Денисенком),
Предстоятелем Української Православної Церкви Київського Патріархату
- Ваша Святосте, для початку змалюйте Ваше бачення ситуації з Православ'ям в Україні.
- Православна Церква в Україні розділена на три гілки. Дві з них, Українська Православна Церква Київського Патріархату і Українська Автокефальна Православна Церква, не відрізняються між собою ні віровченням, ні ставленням до церковних канонів, ні своїми поглядами щодо розбудови української держави і тому, враховуючи, що розбіжностей між нами немає, минулого року ми підписали декілька домовленостей про наш намір об'єднатися в одну Церкву. Було також досягнуто домовленості про те, що ми будемо співслужити і на рівні духовенства, і на рівні єрархії.
Що стосується третьої гілки українського Православ'я – Української Православної Церкви Московського Патріархату, то ми хотіли б, щоб і ця його частина об'єдналась з двома першими Церквами. Те, що в Україні повинна бути єдина помісна Українська Православна Церква, визнають не тільки наші духовенство, єрархія, миряни, а й держава: в особі Президента було не один раз заявлено про те, що Україні як незалежній державі потрібна така Церква.
Однак позиція Московської Патріархії, до якої належить і УПЦ МП, в цьому відношенні досить категорична: Москва вимагає і від Київського Патріархату, і від УАПЦ спершу повернення до юрисдикції Московського Патріарха, і тільки після цього будуть вестись розмови про автокефалію УПЦ. А до цього про автокефалію Української Церкви не може бути й мови. За цим я бачу тверду позицію Москви не випустити із свого підпорядкування УПЦ і тому вважаю, що об'єднання з УПЦ МП є досить проблематичним.
Але, незважаючи на те, що керівництво Російської Церкви і УПЦ МП не збираються з нами об'єднуватися, процес створення єдиної Церкви не зупинити. Він продовжується, і результатом є зміцнення позицій Київського Патріархату в Україні. Ми маємо на сьогодні в Україні 30 єпархій, більше як 3 000 парафій, а головним є те, що Київський Патріархат підтримує приблизно 34 % православного населення України, а це означає не менш як 10 млн. населення. Водночас, Московський Патріархат з його 9 000 парафій підтримує тільки 5 млн. православного населення. У свій час (це почалось приблизно з 1994 року) була дана вказівка згори, щоб зареєструвати по всіх селах статути громад УПЦ Московського Патріархату. Статути ці реєструються досить швидко - десять чоловік зібрались в селі, підписали документи і статут зареєстрований. А коли починаємо вивчати на місці, то бачимо, що це далеке від дійсності. Тому, що деякі парафії "паперові" - там нема постійно ні священиків, ні богослужінь, хіба що коли приїжджає священик, там відправляються треби. Тому я вважаю, що ця статистика вводить нашу владу в оману.
Свідченням процесу зміцнення Київського Патріархату є те, що хоча й повільно, але до нього переходять парафії Патріархату Московського. Загальної статистики у мене немає. Але цей перехід іде у всіх єпархіях, в усіх областях. Так, зокрема, багато парафій переходить до Київського Патріархату в Одеській області. Громади переходять, незважаючи на те, що з боку місцевих органів влади чиниться тиск і перепони, що з ними поступають не по-християнськи і протизаконно. Так, нещодавно до мене звернулись 35 парафій Московського Патріархату із Закарпаття. Парафіяни і духовенство подали мені прохання, щоб я прийняв їх до складу УПЦ КП. Але маю великий сумнів, чи дозволить їм влада перейти. На сьогодні у нас вони вже значаться парафіями Київського Патріархату, але місцева влада ще не зареєструвала доповнень до статутів. Сумніваюсь, що вона це зробить і виконає вимоги Закону про свободу совісті і релігійні організації, який засвідчує, що кожна релігійна громада має право обрати свою конфесію і свій центр. А тут їм не дають такої можливості. Подібне відбувається і в інших місцях, коли парафії переходять до Київського Патріархату. Найбільше це стосується, звичайно, Східної та Південної України; у центральних областях ставлення більш-менш виважене, хоча таке ж трапляється і в Київській, Полтавській, Кіровоградській областях. Ми відчуваємо, що в цілому влада підтримує Московський Патріархат, і без цієї підтримки він, я думаю, був би значно слабшим і набагато меншим.
Я особисто розцінюю все це як свідчення слабкості і втрати позицій Московської Церкви в Україні, тому що, якби вона відчувала себе тут впевненою в майбутньому, то не вдавалася б до таких нехристиянських дій, на які йде сьогодні.
- Як Ви вважаєте, чи значною є частка духовенства і, можливо, єпископату УПЦ МП, які були б готові увійти в єдину УПЦ, якщо вона буде визнана?
- Приблизно дві третини духовенства і єпископату могли б перейти в ту єдину помісну Православну Церкву. І тільки третина єпископату і духовенства залишились би з Московським Патріархатом на деякий час.
- Чи на разі їх зупиняє саме те, що ця Церква ще не створена і немає офіційного сопричастя з Константинополем?
- Я думаю, що це пов'язано не стільки з Константинополем, скільки з позицією нашої вищої влади. Тобто позиція нашого державного керівництва ще нерішуча. З одного боку, воно декларує прагнення створити єдину помісну Православну Церкву, а з другого боку, нічого в цьому напрямі не робить. І, навпаки, більше підтримує Московський Патріархат, а це не сприяє утворенню єдиної помісної Православної Церкви.
Що стосується Вселенського Патріарха, то він на сьогодні займає таку позицію: в Україні, оскільки вона стала державою, повинна бути автокефальна Церква. Цю позицію Вселенська Патріархія відстоює на переговорах із Московською. Вже було декілька зустрічей, навіть з участю УПЦ КП і УАПЦ. На цих зустрічах делегація Константинополя займала таку позицію, яка нас влаштовує - створення автокефальної Церкви в Україні, незалежної від Московського Патріархату.
- Як Ви відчуваєте, чи Константинополь погодиться зробити це лише після погодження з Москвою, чи за якихось умов він може піти на певний конфлікт?
- Це моя особиста думка, і я не можу стовідсотково стверджувати, що саме так думає Вселенська Патріархія, але вважаю, що тут важливу роль відіграє позиція нашого державного керівництва. Якби вона була такою, як позиція керівництва Польщі у 20-і роки або Естонії у 1997 році, то тоді б Константинопольський Патріарх пішов на визнання автокефалії Української Церкви без згоди Патріарха Московського. Тоді Москва була проти і в одному випадку, і в другому, але Константинополь свою справу зробив. Визнав Польську Церкву автокефальною, а Естонську - автономною і не питав Москви, бо позиція керівництва держави була чіткою.
А в нас ця позиція нечітка. Я не кажу, що наші державні керівники не хочуть мати єдиної помісної Православної Церкви. Хочуть. Але стосунки з Росією не дають їм можливості зайняти тверду позицію. Влада добре знає, що Київський Патріархат - це Церква, яка стоїть на державницьких позиціях, а Московський Патріархат - це Церква, яка стоїть на позиціях імперських, але щоб ці церковні події не відбились негативно на українсько-російських відносинах - оце є головним.
- Про стосунки УПЦ КП з УАПЦ: була домовленість про тимчасове припинення єпископських хіротоній. Чи зараз хіротонії Вами проводяться?
- Така домовленість була і ми її дотримувались, але коли ми побачили, що УАПЦ не поспішає об'єднуватися (хоч і не відмовляється), тоді я прийшов до висновку, що ці домовленості будуть перешкодою на шляху зростання нашої Церкви в Україні і це буде на користь Московського Патріархату. Тому ми вирішили, що будемо продовжувати висвячувати єпископів для розширення і зміцнення Київського Патріархату. Якби вони пішли на об'єднання, то в нас би не було ніякої потреби в цьому, але оскільки не йдуть, не тільки на об'єднання, але й на співслужіння на рівні єрархів, то ми були змушені чинити так, як це корисніше для Церкви.
- Чи бачите Ви сьогодні позитивну перспективу для об'єднання, чи передбачаєте позитивні кроки, які можуть бути зроблені у найближчому майбутньому, скажімо, цього року?
- Поки що я не бачу таких конкретних результатів у близькому майбутньому. Але я вважаю, що в УАПЦ і УПЦ КП іншого шляху, як об'єднатися в одну Церкву, немає. Тож рано чи пізно таке об'єднання відбудеться, хоч, може, не стільки об'єднання, скільки приєднання - через зростання Київського Патріархату, його зміцнення. І тоді, коли в УАПЦ вже не буде іншого виходу, це буде вже не об'єднання, а звичайне приєднання.
- З врахуванням того, що УАПЦ зараз поминає Митрополита Костянтина (УПЦ США) як свого першоєрарха, чи оце майбутнє об'єднання мало би заторкнути і Українські Православні Церкви в діаспорі?
- Структура Православних Церков знає автокефальну Церкву і автономну Церкву. Але як автокефальна Церква повинна бути визнаною іншими помісними Церквами, так і автономна Церква теж повинна бути визнаною. Для прикладу, Москва надала автономію Японській Церкві. Але ж її ніхто не визнає. Так само і УПЦ Московського Патріархату не є автономною Церквою, а є звичайним екзархатом, митрополією у складі Патріархату.
Коли брати до уваги Українські Православні Церкви в Америці, то це теж не є автономні Церкви, бо їх такими ніхто не визнавав і вони не проголошували свою автономію. Вони знаходяться у складі автокефальної Церкви, якою є Константинопольський Патріархат. Їх назви - УПЦ США чи УПЦ Канади - це лише назви, а з канонічної точки зору вони є складовими частинами цього Патріархату.
Щодо поминання УАПЦ Митрополита Костянтина, то це непорозуміння: як може бути єрарх однієї Церкви першоєрархом іншої? Адже ж одна автокефальна Церква не може бути у складі іншої автокефальної Церкви. Це –неграмотність, дія, розрахована на простий люд.
- Чи це означає, що ці Церкви в діаспорі не є рівноправними партнерами для УПЦ КП у переговорах?
- У переговорах вони можуть принести користь для визнання Української Православної Церкви автокефальною. На сьогодні Київський Патріархат вже є автокефальною Церквою, має всі її властивості. Єдине, чого йому не вистачає - це визнання іншими помісними Церквами. Але в історії виникнення Православних Церков це звичайне явище, коли їх не визнають не тільки роками, а й десятиліттями. Московську Церкву не визнавали 140 років, але вона існувала і проводила свою церковну місію, жила своїм повнокровним життям. Так і Київський Патріархат - як Церква він існує, нічим не відрізняється від інших Церков, - але не визнають. Та прийде час і визнають.
- На Вашу думку, у перспективі можливо і доцільно, щоб ці Церкви в Канаді, у США увійшли до складу визнаного Київського Патріархату?
- Я думаю, що вони не увійдуть до Української Православної Церкви, навіть вже визнаної. Чому? Та тому, що, по-перше, українці там вже втратили чи втрачають свою національну свідомість. Покоління, яке народилося в Америці чи в Канаді, вже є більше американцями, аніж українцями. У них просто не буде тяги до Української Церкви, а буде тяга до того церковного середовища, в якому вони живуть, а сьогодні це - Константинопольський Патріархат. Він є на американському континенті домінуючою силою і це їх буде притягати до себе.
Хоча керівництво цих Церков і заявляє, що коли визнають Київський Патріархат, то вони приєднаються, але я думаю, що з нами залишаться тільки окремі парафії, які не хочуть втрачати зв'язки з Україною, з Києвом. Вони існують зараз, і саме вони й будуть існувати. А ті, які підпорядкувалися Константинополю, там і залишаться. По-друге, це вже буде не лише від них залежати, а й від Вселенського Патріарха, чи відпустить він їх. Доки вони не входили до складу Константинопольського Патріархату, то самі вирішували, приєднаються вони до Української Церкви чи ні, а коли увійшли, то тут вже вирішують і Вселенський Патріарх, і вони самі.
- Де зараз є структури УПЦ КП поза Україною?
- В Росії у нас є 3 єпархії - в Московській та Білгородській областях і в Сибіру. Але парафій там небагато: 12 є у Білгородській області, трохи більше у Сибіру і ще декілька - у Московській. Серед їх вірних є не лише етнічні українці, а й росіяни.
На початку 90-х років у нас була єпархія у Придністров'ї (заселеному, основним чином, українцями), яка згодом перейшла до Московського Патріархату, але там є українці, які могли б бути у складі Київського Патріархату за відповідних умов.
У США Київський Патріархат має приблизно 15 парафій, є 6 парафій у Канаді, декілька - в Австралії. Є парафії у Західній Європі, але вони не українського походження.
P.S. До сказаного слід додати, що, як вже повідомляла РІСУ, у травні ц. р. Патріарх Філарет здійснив візит до США, під час якого парохії УПЦ Київського Патрiархату на американському континентi було об'єднано у канонiчну структуру - Український Православний Вiкарiат УПЦ КП у США й Канадi на чолі з єпископом-вiкарiєм Степаном (Бiляком) з Маямі.
Інтерв'ю взяв Тарас ГРИНЧИШИН
Київ, березень 2002
