Українська Освітня Платформа: як формувати самозарадність громад через співпрацю Церкви, суспільства та влади
Українська Освітня Платформа ― вже не просто благодійна організація. Це кроссекторальна мережа, яка втілює різноманітні соціальні ініціативи, проєкти та освітні програми. УОП почала працювати 2000-го року. До 2021-го року організація мала назву Львівська освітня фундація, та згодом стало зрозуміло: їхня діяльність уже давно охопила всю країну.
УОП має особливу місію ― розвивати самозарадність. Це про допомогу громадам у різних регіонах України навчитися самостійно вирішувати ті проблеми, з якими вони стикаються, брати відповідальність за якість життя тут і зараз. Як це відбувається? Через освітні програми, гранти, спільний запуск проєктів, важливих для розвитку громад.
Унікальним є підхід організації: УОП працює на межі світських і християнських ініціатив. Тобто намагаються поєднувати не лише ресурси та спроможність різних регіонів задля благополуччя цілої країни, а також ― різних середовищ. Церква співпрацює з громадським сектором, уряд ― з неурядовими організаціями. Представники різних сфер діляться своїми поглядами, напрацюваннями й спільно творять успішні ініціативи. Промовистими є соціальні підприємства, організовані парафіями різних конфесій. Наприклад, педагогічна ферма в Золочеві: тут до виробництва сирів і пекарні залучені люди, що мають ментальні чи фізичні порушення, а частина коштів від продажу продукції спрямована на організацію різних активностей для дітей з особливими освітніми потребами та з родин, що перебувають у складних життєвих обставинах. Проєкт діє понад п’ять років. Зараз таких прикладів уже тисячі. Або ж допомога сім’ям ― організація підтримала понад мільйон дітей зі сімей у кризі за роки своєї діяльності. Тут співпрацювали через небайдужість конкретних людей у громадах, програму «Добрий сусід» і залученість державних соціальних служб.
УОП має програми різних рівнів. На деякі можуть подаватися новачки ― громадські організації, лідери спільнот, парафії різних конфесій, які мають певну ідею, але ще не знають, як її втілювати. Наступні рівні ― це співпраця з тими, хто вже щось запустив, і думає, що далі. У підсумку з роками співпраці зростає не лише кількість реалізованих проєктів на місцях, але й упевненість людей у тому, що вони здатні змінювати свою реальність, здатні допомагати іншим і стати однією з ланок, що наближає перемогу України. А це про розбудову громадянського суспільства з чітким мисленням: куди рухатимемося після закінчення війни.
Нещодавно організація відзначила двадцять п’ять років з часу заснування. Про десятиліття трансформацій і довіри, сотні проєктів і партнерств, цінності та їхню роль у творенні країни відповідальних говорили з директоркою УОП Мар’яною Кащак.
― Пані Мар’яно, коли ви прийшли в організацію, вона носила назву Львівська освітня фундація. Чому виникла потреба змінити назву?
― Я прийшла працювати сюди 2010-го року. З того моменту до 2025-го року з тієї організації залишився код ЄДРПОУ, наша бухгалтерка пані Люба, бібліотека в Добротворі, члени загальних зборів і найголовніше ― принципи роботи.
Принцип learning by doing (навчання через дію ― методика активного навчання, заснована на набутті знань через практичний досвід, експерименти та реальні завдання, а не через пасивне отримання інформації ― ред.) ― та червона ниточка, яка з'єднує 15 років, впродовж яких я тут, і яка пронизує 25 років розвитку організації. Ми працюємо через практичні кроки, аналізуємо, що працює в громадах. Увесь досвід, який акумулюємо, ― наш, здобутий у роботі. Ми оцінюємо виклики, робимо ретроспективи, що було, а що є зараз, а ще обдумуємо виклики на наступні роки. Коли пропрацьовуємо стратегію, робимо лише стратегічну рамку, бо щоразу стикаємося з чимось новим і дуже хочеться за це взятися теж. Тому в нас немає поняття, що щось не входить до стратегії: туди потрапляє все, що будує країну відповідальних щодо дітей, сімей через різних стейкхолдерів.
― Що, на вашу думку, було основними факторами змін?
― У нас було дві, ні, навіть три інтеграції змін в організації. Перша ― 2013-го року. Ми почали субгрантування і зрозуміли, що без навчання воно не має жодної логіки. Для того, щоб побачити, які потреби є в Україні, нам треба вивчати субгрантерів. Вони є голосом різних громад, регіонів, які мають різні виклики, потреби, проблеми, потенціали, і треба їх дуже добре аналізувати.
Друга інтеграція ― 2014-ий рік. Це масштабування роботи, ріст волонтерських рухів. У той час виникла програма «Будуймо Україну разом», потім ― молодіжні платформи «Вільна хата», «Теплиця» та інші. Це відкрило друге дихання в пізнанні України, її нових потреб. Сформувалися нові програми розвитку соціального служіння в Церкві, як-от «Лідерство та служіння». Відбулося формування соціальних послуг, робота в стратегії реформи деінституціалізації, а головне ― культури створення підтримуючого середовища для сімей у складних життєвих обставинах у програмі «Громада, дитина, сімʼя».
Третя хвиля змін ― 2022-ий рік. Усі вони відбувалися дуже гармонійно. Організація ― мережа, яку постійно треба розвивати. Ми б не зловили третьої хвилі без широкої мережі партнерів на місцях. Вони по-різному реагували на проблеми й дуже розвивали всю УОП у контексті технологій, наприклад.
Щороку ми працюємо над балансом: розвиток організації, мережі, технологій. У стратегічній рамці спочатку шукаємо баланс між розбудовою сили організації, сили партнерства й інновацій у технологіях. І це дає нам нові види діяльності, нові досвіди. Дуже важливою в цьому є команда. Кожна людина, яка працювала в організації, внесла просто колосальну лепту в розвиток цієї масштабної мережі, у підходи роботи.
― Хто для вас усі ці люди?
― Я пам'ятаю кожного. Частина з них залишилася амбасадорами організації. А у 2022-му році люди, які працювали в УОП багато років тому, просто приїхали в офіс і запропонували допомогу. Хтось із часом почав співпрацювати з нами в інших форматах: створювали власні організації або йшли в уже діючі, а тоді ми ставали партнерами. Це всі ті частинки, які будували й продовжують будувати країну відповідальних.
Коли ми відзначали 25-ліття УОП, писали про свої досвіди так багато людей, які вже тут не працюють. Це про тепло, про те світло, ту частинку себе, яку вони залишили в організації. Це навіть про формування різних поведінкових маркерів, які ми згодом роками згадуємо в роботі, і які також будували корпоративну культуру.
Були різні етапи роботи. Ми вчилися бути керівниками, управлінцями, адже ніхто не здобував спеціальної освіти заздалегідь. Але ми пробували, комунікували, приймали і здобутки, і помилки, і працювали далі.
― Що таке Опорні центри і як вони формувалися?
― Усе почалося з передачі гуманітарної допомоги. Для нас було важливо робити це системно: не просто кудись надсилати точкову допомогу, якісь окремі речі, а вибудувати чіткий алгоритм дій. У нас є перескерування, є система доповнення одних послуг іншими.
Ми розуміли, що без конкретних відповідальних людей у громадах говорити про системний підхід у роботі не випадає. Люди ― це не просто графа в таблиці Excel. Якщо вони недоотримують допомоги, то що ми тоді робимо?
Перший Опорний центр створили в Дніпрі, потім ― у Запоріжжі, Полтаві, Харкові, Кропивницькому. Вони виникали й формувалися дуже природно: відбувалися навчання, передача грантів, а потім ― розбудова локальної мережі на їхній основі.
Серед тих, хто в нашій мережі Опорних центрів, є люди воцерковлені, є ті, що поняття не мають, що таке Церква, а деякі трохи дотичні. Але всі вони працюють на нашу перемогу й будують країну відповідальних. Це люди, які повірили в наші спільні цінності, надбудовували власні структури. І тут новий виклик ― уже не просто треба вчитися бути управлінцем, а стати рівноцінним партнером. Це по-іншому, адже в якийсь момент ти маєш трошки відійти вбік, щоб поруч виріс хтось інший. І це про велике усвідомлення комунікації, форм контролю, передачі інформації. Це про те, що ти будуєш не ієрархію, а горизонтальну мережу на принципах позитивної суми. Було непросто, але, як на мене, досить успішно.
― Як зараз виглядає ваша співпраця? Про що вона?
― Опорні центри ― це незалежні організації. Вони можуть бути частинами «Карітасу», бізнесів, які заснували свої благодійні організації. Вони не є в структурі УОП і не мають до організації жодного юридичного стосунку, крім підписаного меморандуму про співпрацю. Наші взаємини будуються на взаємодії: спільно пишемо консорціум, проводимо певні програми, запрошуємо експертів одні одних. Робота на довірі вибудовується непросто, та ми в цьому зацікавлені.
Зараз є 11 Опорних центрів, а всього партнерів маємо понад 500. Коли відзначали 25-річчя, то замовили величезний зал. І нам там було тісно. Люди приїжджали з різних куточків України. Це було так приємно. Запрошувати опорні центри було особливо трепетно. Це не просто позначка на карті, а роки взаємодії, комунікації. Вони лишаються з нами, а ми ― з ними. І це про інший формат.
Ми вибрали не відкривати свою мережу в різних областях, а підтримувати організації, які там зародилися, розуміють контекст, мають амбіції розвитку своєї області, знають, для чого вони це роблять. Думаю, ми унікальні у виборі такого формату роботи, передачі підходів, цінностей організації, формуванні альтернативних виходів з криз. Їхні зворотний зв’язок, ріст дозволяють зростати нам, і навпаки. Це все відбувається вже просто в геометричній прогресії.
― Які програми зараз діють в УОП?
― Є п’ять основних. Перша ― «Лідерство і служіння». Програма спрямована на підтримку та формування нових підходів у соціальному служінні Церкви. Це зокрема про життєстійкість і соціальне підприємництво в Церкві. Також фокус на дітей і сім’ї з дітьми, яких можна залучати чи яким можна допомагати через формат соціального підприємництва. Ми стали екуменічною організацією і працюємо не тільки з УГКЦ, але і з Римо-Католицькою, протестантськими Церквами, ПЦУ. Це дозволяє нам розширити світогляд, побачити різні підходи до роботи з конкретними цільовими аудиторіями.
Друга програма ― «Громада. Дитина. Сім’я». Вона вибудувана навколо трьох ключових опор: підтримка сімей у складних життєвих обставинах, розвиток соціальних послуг для різних категорій сімей з дітьми, підтримка альтернативних форм сімейного виховання. Окремим напрямком є адвокація та системна співпраця з державою. Ми долучалися до розробки «Стратегії забезпечення права кожної дитини в Україні на зростання в сімейному оточенні на 2024–2028 роки» в межах реформи Міністерства соціальної політики України.
Реагуючи на нові виклики, ми проводимо дослідження та розробляємо методичні матеріали для фахівців і громад, щоб робота зі сім’ями була більш системною та ефективною.
Сьогодні особливо актуальною є підтримка сімей, які виховують дітей із розладами аутистичного спектра. Батьки потребують не лише послуг, а й фахового супроводу, прийняття та розуміння процесів, через які проходить їхня дитина.
Ще один напрям, у якому ми посилюємо експертизу, ― це протидія гендерно зумовленому та домашньому насильству.
Третьою є програма ментального здоров’я. Тут три основні напрямки. Перший ― діяльність, спрямована на превенцію, соціальну згуртованість і ментальне здоров’я. Ми працюємо з державою і є одними з розробників методології впровадження комплексної соціальної послуги з формування життєстійкості. У нас теж є ці центри життєстійкості. На цьому рівні ми змінюємо суспільне сприйняття: звернення до психолога, психологічні групи, групи взаємодопомоги ― це нормально, тут не має бути сорому й стигми. І це створює соціальну згуртованість в громаді, забезпечує роботу з волонтерами, зі сім’ями військовослужбовців, ВПО. Це комплексна соціальна послуга, що поєднує профілактику, підтримку та розвиток життєстійкості.
Другий ― надання негайної допомоги, де це потрібно. Це відбувається на гуманітарному рівні під час кризи. Наприклад, коли дуже швидко треба допомогти людям з прифронтових зон, які зараз в евакуації тощо.
Третій напрямок ― стратегічне зцілення ран війни та діяльність на довготривалу перспективу. Це робота із Церквою. Ми запускаємо програму «Баланс твого служіння», де поєднані духовність і психологія. Пояснюємо священникам, психологам, іншим людям, які працюють у цій сфері, що духовність і психологія ― невід’ємні при допомозі людині в кризі. Вони не кенселять, а доповнюють одна одну.
Четвертою програмою залишається гуманітарне реагування. Це окрема частина нашої діяльності, яка розпочалася 2022-го року. Це надання грошової допомоги, підтримка в разі екстрених потреб, як-от затоплення Каховського водосховища тощо.
П’ята програма ― це праця через кроссекторальні мережі. У них поєднуються Церква, бізнес, який заснував свої благодійні організації; органи місцевого самоврядування, органи влади, лідери суспільних думок. Тобто нам вдалося зібрати в одній «кімнаті» людей, які практично не мають шансів зустрітися в повсякденному житті. Завдяки цьому можна обговорити конкретну тематику з дуже різних точок зору і дійсно побудувати фокус-групу. І ми бачимо, наскільки швидко можемо передавати підтримку, організаційний розвиток, кошти. Натомість маємо дуже сильну експертизу локальних організацій, які дають нам розуміння, що таке локальні потреби, локальні герої, стейкхолдери. У моєму розумінні допомога в зростанні місцевим організаціям ― найкращий вид локалізації, про яку зараз усі говорять. У будь-який момент, будемо ми з ними чи ні, ці організації продовжують діяти. Для мене це величезний показник.
― Що для вас було найбільшими викликами?
― У всіх випадках це питання партнерства та відповідального лідерства. Всі ці гучні слова передбачають певні поведінкові маркери. Ти маєш ділити не тільки відповідальність, але і вплив. Маєш розуміти, де треба підсилити, а де ― підстрахувати. Ми придумали систему співпраці з організаціями на місцях, а викликом стала потреба пояснити цю систему донорам, наприклад. А це і є одна з форм локалізації, підтримка локальних громад і їхнього розвитку.
Звучали питання, навіщо ви виховуєте собі конкурентів. Було викликом пояснити іншим великим організаціям, що це не про конкуренцію, а про доповнення одне одного.
Питали також, чому ми працюємо із Церквою. І я завжди відповідала, що це найбільш життєздатна інституція і кращої поки ніхто не придумав. Церкви ― це пам'ять громади.
― Що, на вашу думку, є найбільшими здобутками організації, принаймні за останні роки?
― Це люди в усіх їхніх ролях. Вони показують нашу країну, як єдиний організм. Щоразу, коли спілкуюся з фахівцями, які працюють в Миколаєві, Херсоні, по всій прифронтовій лінії, відчуваю неймовірне захоплення. І це велика честь ― допомагати підсвітити їхню діяльність, підтримати їх.
Це є розуміння того, що Україна точно не просто виживе, а переможе і буде розвиватися. Коли я чую історії людей, з якими пощастило зустрітися в житті, то розумію, наскільки титанічні зусилля вони докладають до цього. Україна має величезний шанс стати однією з провідних країн. І це завдяки людям, які щодня продовжують робити все, що можуть, у своїх громадах.
― Розкажіть про вашу особисту трансформацію за ці 15 років в організації.
― У нас сформувалася дуже класна команда директорів. Ми працюємо разом 10-12 років. Дуже різні, але збудували добре партнерство. Це дозволяє постійно рухатися вперед. От сила в тій різності й рівності. Ми можемо дискутувати над багатьма питаннями, але щоразу шукаємо золоту середину й баланс, що дозволяє нам розвиватися й розвивати УОП.
Моєю трансформацією було усвідомлення того, як важливо творити простір для розвитку людей. Усім керівникам буває складно відійти, коли партнерові треба дозволити рости самостійно. Інколи авторитет може завадити.
А ще моя особиста трансформація відбувалася під час ребредингу, коли ми з Львівської освітньої фундації ставали Українською Освітньою Платформою. Це вже не просто надавати послуги, а стати зоною росту, комунікації, співпраці, партнерства, мережування.
Гарна трансформація ― вчитися відпускати людей. Але мені приємно, що багато з них поверталися в організацію, з деким співпрацювали як з тренерами. Ми кожного цінуємо, любимо та приймаємо.
Вчилася приймати власні помилки. Бувають моменти, коли мусиш дуже швидко ухвалювати рішення і не маєш часу їх пояснювати. Особливість роботи благодійних і громадських організацій ― вони завжди мають справу з невідомим. Але багато відіграє довіра тих людей, з якими ми працювали.
Зрештою трансформація не припиняється. Важливо те, що ми були засновані Українським католицьким університетом, у нас і далі такий родинний зв’язок. І саме це дає розуміння векторів розвитку і навіть надбудову поведінкових маркерів.
— Ми всі мріємо про нашу Перемогу у війні і хочемо змін у нашій державі. Пані Мар’яно, як ви бачите роль УОП у стратегіях нашої перемоги і що вже зараз можна робити в цьому напрямку, щоби після війни закласти у суспільстві міцний морально-етичний фундамент для розвитку?
― Україна буде мати іншу форму взаємодії. Я думаю, що УОП стане частиною або трансляції, або творення, або виконання нового суспільного договору. Тоді знадобляться наш досвід аналізу того, що відбувається, підходи до роботи, прийняття, напрацювання довіри й лояльності. Будемо скеровувати нашу силу в ті напрямки, де це буде найбільш корисно.
У проєктах УОП часто працюємо не лише з тим, щоб допомогти людям набути тверді навички, а й щоб дати їм можливість повірити в себе, здобути новий досвід змін у громаді. Ми прагнемо, щоб людям подобалася Україна. Через програми свідомого громадянства допомагаємо молоді побачити своє місце у врядуванні. Досліджуємо питання підтримки дитинства сьогодні, щоб через 10-20 років теперішні діти мали бажання та змогу залишатися в Україні і творити для неї.
Те, як подбаємо про дітей сьогодні, визначає наше завтра і загалом наше майбутнє. Саме тому ми в УОП ініціювали кампанію «Зростаю крізь бурі», в межах якої ділимося історіями українських дітей, які є учасниками наших проєктів. Це дозволяє показати світові й зрозуміти самим, які форми роботи з дітьми та підлітками є актуальними сьогодні, чого нам, можливо, бракує, як стати справді середовищем відповідальних дорослих перед українськими дітьми: тими, які залишилися, але й не забуваючи про тих, які виїхали.
А ще вбачаємо великий потенціал у роботі з Церквою. Довіра до релігійних лідерів зростає, і це велика відповідальність для них. Ми створюємо можливості для того, щоб священики, пастори та працівники релігійних організацій мали навички роботи з людьми , які потребують психологічної підтримки чи перескерування до психіатра або іншого фахівця.
Публікація виходить на засадах інформаційного партнерства з Українською освітньою платформою.