Інтерв'ю митрополита Бориса Ґудзяка: «Відповідаючи на покликання, яке ми отримали при Хрещенні, ми розділяємо страждання з українським народом»

Нинішня ситуація в Україні загострюється з кожною хвилиною. Нарощування російських військ на українському кордоні вже кілька тижнів представляє небезпеку. Вогник війни розпалено, і здається, що ескалація насилля є питанням часу. Однак, як люди віри ми молимося, щоб подув Святого Духа погасив вогонь у серцях людей. Справді, саме цього, як сподівається Папа Франциск, має досягти день молитви за мир в Україні, який відбувся вчора.

Щоб оцінити ситуацію, я звернувся до кількох своїх українських друзів. Я люблю Україну. Свідчення Української Греко-Католицької Церкви вплинуло на мою особисту віру. Серед моїх найближчих друзів і колег є багато українців-католиків. Церква, до якої я належу Русинська Католицька Церква, вважає українців греко-католиків родичами. Адже наші традиції походять від свв. Кирила і Методія та багатьох поколінь вірних.

Наші Церкви спільно страждали під час нацистського та радянського режимів. Наші Церкви заборонили, а наші єпископи, священики та черниці зазнали мучеництва, катувань чи ув’язнень. Спільні страждання створюють міцні зв’язки. Близька загроза згуртовує родину. Тому я попросив родичів у вірі поділитися поглядом на ситуацію і запропонувати решті християн розділити страждання з українським народом і поглибити зв’язки солідарності.

Я мав честь зустрітися з митрополитом Борисом Ґудзяком 2019 року, коли він відвідав EWTN. Хоча він народився в США, митрополит Борис багато років провів в Україні як священник і ректор Українського католицького університету. Він служив єпископом для українців-католиків у Франції, Швейцарії та країнах Бенілюксу, перш ніж стати архиєпископом і митрополитом Філадельфії. Він із задоволенням відповів на кілька моїх запитань письмово:

– В Україні за останні 10 років відбулися дуже значущі політичні та релігійні події. Деякі з них були добрими для української незалежності. Очевидно, що автономна Україна викликає гнів Росії, але час цієї нинішньої загрози викликає багато питань. Чому, на вашу думку, Росія останнім часом посилила свою загрозу?

– Є одна фундаментальна причина, важливіша за всі інші, чому Росія посилює загрозу вторгнення: за останні 30 років Україна демонструє поступовий розвиток демократичного, інклюзивного суспільства. Було обрано шість різних президентів, є свобода преси та релігії.

Україна прийняла кримських татар — мусульманську спільноту, яку Сталін депортував з Криму в 1946 році у результаті етнічної чистки. У країні є президент юдейського віросповідання Володимир Зеленський і був прем’єр-міністр юдейського віросповідання Володимир Гройсман. Розвивається динамічне громадянське суспільство з великою кількістю громадських організацій, які доповнюють роботу і кидають виклик державним органам, забезпечуючи систему стримувань і противаг, необхідних для захисту громадянських прав усіх громадян, а не лише тих, хто перебуває при владі. У країні існує близько 100 релігійних конфесій, які мають рівні громадянські права. Громадський дискурс рясніє розмаїттям думок. Прозорість влади зростає. Саме цього найбільше бояться автократії та тоталітарні режими — що їхній диктаторський контроль буде втрачено, що в суспільстві з’явиться занадто багато свободи.

Приклад сусідської України є загрозою для Білорусі, Казахстану і найбільше для Росії. Ось чому Росія так рішуче відреагувала проти розвитку вільних та демократичних України та Грузії. Тому Росія підтримує репресії в Білорусі та Казахстані. У пострадянській Росії жоден президент жодного разу не програвав вибори. Система правління — це диктаторська клептократія без свободи преси, релігії чи політичної діяльності.

Темрява боїться світла. Люди, особливо молодь, в Україні хочуть йти вперед. Вони не хочуть повертатися до диктаторського правління, яке в ХХ столітті запровадила Росія і яке спричинило вбивство 15 мільйонів людей на українській землі. Українці плекають самовизначення, творчість, свої Богом дані гідність і свободу.

Російські правителі бояться, що ця суспільна свідомість може поширитися через кордон. Вони вважають Україну небезпечним прецедентом і реальною загрозою перспективам відновлення авторитарної російської гегемонії всередині країни та поміж її сусідів.

– Багато з нас знають про політику, пов’язану з нинішньою ситуацією в Україні, але які тут основні духовні проблеми? І чи впливають ці питання на розвиток релігійної свободи в Україні?

– Основне духовне питання полягає в тому, що ми створені на образ і подобу Божу, і кожна людина має невід’ємну людську гідність. Цю гідність порушують, коли обмежують свободу. Авторитарні режими, такі як російський, роблять це регулярно. В Україні процвітає свобода, і у цьому полягає фундаментальний духовний конфлікт. Це інший погляд на людину, принципово інша антропологія. Для послідовників Ісуса повага до людської гідності та свободи безсумнівно є найвищим пріоритетом. Контроль над людьми, підкорення культур, мов і країн є діаметрально протилежними Божій волі.

– Провівши багато років в Україні, ви знаєте багатьох людей, які там живуть і працюють. Що Ви від них чуєте? Як вони реагують на нинішню кризу?

– Я очолював університет у Львові протягом 20 років, знаю багато людей в Україні та маю багато джерел про нинішню ситуацію. Власне, я відповідаю на ці запитання з літака: лечу в понеділок до Лондона, а потім в Україну.

Мої друзі і колеги, знайомі єпископи і священники, професори і студенти, члени родини схвильовані, але їхня сила духу сформована важкими і руйнівними радянськими десятиліттями. Останні вісім років вони перебувають під хмарою постійної війни. Вони не панікують і не впадають у відчай. Вони моляться, надіються на Господа. Вони також готуються. Є понад 200 тис. діючих військовослужбовців, 400 тис. осіб, що брали участь у війні, і українці мають тверду рішучість захищатися, щоб захистити свою свободу.

Протягом останніх 200 років, щоразу, коли будь-який російський режим — чи то царський, комуністичний, радянський чи пострадянський путінський — захоплював частину України, Українська Греко-Католицька Церква на цій території зазнавала переслідувань, а потім ліквідовувалась. Люди знають цю історію і не хочуть, щоб вона повторилася.

– Чудову відповідь на нинішню кризу дали як Папа Франциск, так і Блаженніший Святослав Шевчук. Чи вас особисто підбадьорив їхній духовний провід?

– Звісно, нас підбадьорює заклик Святішого Отця до католиків і всіх людей доброї волі молитися за мир в Україні. Глава нашої Церкви Патріарх Святослав — життєрадісний лідер, людина глибокої віри, що дає надію всім нам. Спільна молитва та солідарність робить нас сильнішими.

– Святіший Отець визначив 26 січня днем молитви за мир в Україні. Як ми, християни, можемо найкраще діяти заради миру?

– 26 січня був днем молитви за мир в Україні, і дуже важливо попросити Бога, щоб зіслав на цю ситуацію Святого Духа. Радянський Союз — імперія, наддержава, озброєна до зубів ядерною зброєю — розпався мирно. Розпад СРСР був непередбачуваним. Мало хто думав, що це може статися. Це було справжнім дивом. Це була дія Господа.

Що можуть зробити християни? Як ми, українські католицькі єпископи в Сполучених Штатах, написали у своєму зверненні, усі католики та люди доброї волі можуть молитися і повинні бути добре поінформовані та шукати можливостей допомогти, оскільки гуманітарна ситуація в Україні складна і може погіршитися.

26 січня був днем особливої уваги, і в ці дні українські події є у світових новинах. Але я хотів би попросити людей у США та в усьому світі продовжувати тримати Україну та українців у своїх молитвах і у фокусі уваги. Війна триває вже вісім років — загинуло 14 000 людей, у тому числі тисячі мирних жителів. Україна має 1,5 мільйона внутрішньо переміщених осіб і втратила значну частину своєї території на сході, а також Крим.

– Рухаємося далі, які конкретні кроки ви передбачаєте для побудови тривалого миру між Росією та Україною? І яку роль відіграє Церква як посередник у процесі побудови миру?

– Мир і примирення вимагають справедливості. Важливо, щоб керівництво і населення Росії усвідомили, що не мають права колонізувати жодну країну чи народ. На різних рівнях росіянам потрібно подумати про підсумки своєї імперської спадщини. Поки існують переконання та амбіції імперії та рефлекс панування, труднощі риватимуть. Українці можуть допомогти переконати росіян, що бути сильною демократією, жити відповідально. радісно розвивати вільне суспільство, поважати сусідів — це привабливо і життєдайно.

Однак немає гарантії, що це станеться. У світі є зло. Історія показує, що ідея «імперії» дуже приваблива, що будівники імперії неодноразово поневолювали та вбивали мільйони, щоб реалізувати свої амбіції. Ми намагаємося молитися і говорити правду; ми допомагаємо тим, хто найбільше потребує.

Ми також закликаємо Російську Православну Церкву пророчо говорити щодо цього питання в російському суспільстві. Поки що ми не почули від них критичного ставлення до російської імперської історії та нинішніх колоніальних амбіцій. У XXI столітті більшість християнських церков розкаялися щодо ролі, яку вони відіграли у розбудові імперії та поневоленні інших культур. Російській Православній Церкві настав час розглянути свою роль в історичному імперіалізмі та подіях, які відбуваються. Хіба понування над територією суші, що поширюється на 11 часових поясів, недостатньо?

Може бути важко зрозуміти і співчувати проблемам країни, яка розташовний у іншій півкулі. У нас, американців, так багато власних проблем, стільки проблем і турбот. Нас об’єднує спільне Хрещення. Святий Павло говорить у Першому Посланні до коринтян: «Якщо страждає один член, страждають разом із ним усі; якщо один член шанується, то всі разом з ним радіють». Україна вже давно страждає. Це земля, яку нищили і руйнували під час Другої світової війни. Вона пережила сталінський Голодомор. Вона мучилася під радянським ярмом. Свобода для України принесла зцілення. Без свободи процес зцілення зупиняється на невизначений термін. Вторгнення в Україну принесе ще більше людських страждань.

Відповідаючи на покликання, яке ми отримали при Хрещенні, ми розділяємо страждання з українським народом. Молимося, щоб не відбулося ескалації насилля. Ми молимося за мир.

Щоб слідкувати за заявами митрополита Бориса та Української Католицької Церкви, заходьте на UkrArcheparchy.us. Крім того, для більш глибокого перегляду подивіться виступ митрополита Бориса у 2019 році на EWTN Live:

За матеріалами Robert Klesko для «National Catholic Register»
Переклад з англійської Пресслужби Секретаріату Синоду Єпископів УГКЦ