Ісламознавчі студії у сьомому випуску журналу «Релігієзнавчі нариси»

Черговий, сьомий номер журналу «Релігієзнавчі нариси», який нещодавно вийшов у світ, повністю присвячений ісламознавчій проблематиці. Статті, переклад, рецензовані книги так чи інакше розкриваються різні аспекти історії та сучасного стану ісламу та мусульман. Випусковим редактором цього номеру став один з провідних українських ісламознавців, кандидат філософських наук Денис Брильов.

У статті дослідниці з Білорусі Ірини Міхеєвої, в якій йдеться про дослідницькі майданчики Польщі з ісламознавства й арабістики, автору вдалося у невеликому за розміром матеріалі продемонструвати зв'язок між сучасними галузями польського ісламознавства і здійснити аналіз основних напрямів досліджень. Враховуючи сучасний рівень українсько-польських відносин така інформація беззаперечно буде дуже корисною для вітчизняних ісламознавців–початківців (і не тільки), яких цікавить розвиток співпраці з польськими колегами.

Творчість Рената Беккіна цього разу представлена історією з петербурзького циклу щодо відносин відомих релігійних і наукових діячів кінця ХІХ — початку ХХ сторіччя: ахуна Атаулли Баязітова та Володимира Соловйова. Спираючись на ґрунтовну джерельну базу, Беккін показує, що «дружба» Соловйова з петербурзьким імамом, і вплив останнього на роботи російського філософа, присвячені ісламу, є міфом. Міфом політичним, який цілеспрямовано створювався одним із лідерів чорносотенців Василем Величко, щоб «інтегрувати консервативно налаштовану мусульманську еліту в російське суспільство».

Публікація Дениса Соколова висвітлює намагання російських спецслужб спільно з місцевим криміналом використати джихадистів для зриву процесу демократизації на Північному Кавказі. В роботі розвінчуються сучасні політичні міфи «про боротьбу з тероризмом» і «сил світла з силами зла», створені, щоб приховати союз російських спецслужб з організованою злочинністю й утримати у влади колишню радянську бюрократію. Дослідник робить досить цікавий висновок про те, що політичний терор проти активістів релігійного й національного відродження створив і режим Рамазана Кадирова, і озброєне підпілля, і, як наслідок, потік політичних емігрантів та моджахедів у Сирію.

Проблемі інституціоналізації та еволюції транснаціональних суфійських громад у західній Європі, й особливо у Берліні, присвячена стаття Олега Яроша. Дослідження фокусується на двох поліетнічних суфійських громадах у Берліні: суфійському центрі Раббані й тарикаті Бурханія, які демонструють різні підходи до адаптації ісламської традиції. Автор спирається не тільки на роботи колег – закордонних ісламознавців, але й використовує солідну базу власних польових досліджень, що, без сумніву, надає додаткової переконливості результатам здійсненого наукового аналізу.

Михайло Якубович як завжди вдало використав численні рукописні та інші джерела. Завдяки цьому були розкрити антропологічні погляди кримського суфія накшбандійського тарикату Абд аль-Бакі аль-Хіджабі.   

У матеріалі, представленому Ельмірою Муратовою, здійснюється узагальнення результатів дослідження різних соціальних груп кримських татар, які були вимушені залишити півострів у наслідок російської агресії. Автор переконливо доводить, що головними причинами переселення з Криму є загроза безпеці життя й здоров’я, а також відсутність можливості для повноцінного дотримання норм ісламу. Цілком обґрунтовано робиться висновок про те, що фактор етнічної приналежності залишається для кримських татар пріоритетним у порівнянні з релігійною ідентичністю.

Проблема ісламської освіти у світському суспільстві на прикладах Північної Європи розглядається Дженні Берглунд. У статті досліджується ситуація щодо ісламських шкіл, зокрема, робиться порівняння їх реєстрації у згаданому регіоні. Особлива увага приділяється Швеції.

У рубриці «Архів» опублікована стаття відомого дослідника Кавказу Олександра Ладижинського «Адат, маслагат і шаріат у верховинців Кавказу». Поза всяким сумнівом праця має велике наукове та історичне значення. Ознайомлення з нею дає змогу більш глибоко зрозуміти соціальні й релігійні процеси, що відбуваються зараз у регіоні.

До розділу «Рецензії» увійшли роботи одразу трьох авторів: Антона Дробовича, Руслана Халікова і Володимира Кушніренка.

Антон Дробович зовсім не випадково обрав видану в 2012 р. українською мовою колективну монографію «Греки, араби і ми. Дослідження ісламофобії в гуманітарних науках». Зусилля рецензента сприяють включенню українського читача до актуальної дискусії про внесок арабської цивілізації у розвиток Європи, що розгортається в останні десятиріччя.

Рецензія Руслана Халікова на монографію «Релігійний чинник етнополітичних процесів на Донбасі: історія і сучасність» (автори Войналович В.А., Кочан Н.І.) не тільки демонструє сильні й слабкі сторони спільного дослідження, але й викликає бажання ознайомитися з його текстом у повному обсязі.

Цілком погоджуючись із загальним висновком Володимира Кушніренка про те, що монографія М. Якубовича «Іслам в Україні» «справляє дуже приємне враження», хотілося би звернути увагу на деякі моменти. На жаль, В. Кушніренко не помітив кілька помилок автора монографії. Так, на с. 220 йдеться про те, що «… було утворено Духовне управління мусульман Криму (1991 р.), яке до 1994 року називалося Кадіятом…». А в розділі «Хронологічна таблиця» (с. 234) дата створення кадіяту Криму – 1992 р. На с. 220 — «З 1995 року посаду муфтія обійняв Еміралі Аблаєв». Насправді, I Курултаєм мусульман Криму, що відбувся 18 листопада 1995 р. муфтієм ДУМК був обраний Нурі Мустафаєв[1]. «У 1997 році було створена Всеукраїнська асоціація громадських організацій «Альраід», — пише на c. 223 М. Якубович. Справа в тому, що 2 липня 1997 р. було здійснено державну реєстрацію громадської організації «Міжобласна асоціація громадських організацій “Арраід” («Передовий»)[2]. Крім того, порівняно невеликий обсяг розділу «Відродження ісламу в Україні» (10 сторінок із загальних 264) завадив автору монографії більш детально висвітлити цей складний процес, а читачам отримати відомості про діяльність Всесвітнього конгресу кримських татар, а також місіонерських рухів «Таблігі Джама’ат»» і «Хізмет» в Україні.

Безумовно корисною для дослідників є інформація розділу «Дисертації, захищені в Україні з проблематики ісламознавства у 1991 – 2016 рр.».

Дуже добре, що завершують випуск біографія відомого українського релігієзнавця, філософа й культуролога Заковича М.М. та перелік його основних публікацій, підготовлені Олегом Кисельовим.

[1] Муратова Э. Ислам в современном Крыму: индикаторы и проблемы процесса возрождения /Э. Муратова. — Симферополь: ЧП «Эльиньо», 2008. — с. 68.

[2] Міністерство юстиції України. Єдиний державний реєстр юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Міжобласна асоціація громадських організацій “Арраід”  [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://usr.minjust.gov.ua/ua/freesearch 

Олександр Аулін,

канд.філос. наук,
с. н. с. відділу історії країн Азії та Африки
ДУ «Інститут всесвітньої історії НАН України»,
президент ГО «Український центр ісламознавства»