Історик Ярослав Грицак дав оцінку "путінському християнству", замішаному на православ′ї та комунізмі
Ярослав Грицак піддав критиці також путінський "русский мир" з його викривленими християнськими цінностями.
"Є питанням, до якого світу належатиме Україна – особливо, у міру того, якщо буде наближатися до Європи. Ми звикли дивитися на Україну як на країну з високою релігійністю. Але це не відповідає реальності. За частотою абортів Україна двадцять років до і після падіння комунізму випереджувала Європу, включно з такими секулярними країнами як Франція чи Швеція – а Росія зараз випереджує Україну. Тим не менше Росія виставляє себе лідером консервативних цінностей і хоче змусити Україну залишитися – якщо не ласкою, то силою – в «русском мире». Честертон колись казав, що якщо людина перестає вірити в Бога, вона не перестає вірити взагалі – просто місце Бога займає примітивна чортівня: гороскопи, вампіри, зомбі, нове язичництво, сцієнтизм і т.п. Це власне те, що робить Путін – заміняє християнство сумішшю православ′я і ностальгією за комунізмом", - сказав історик.
Він пригадав Євромайдан і дискусію в УКУ, чи треба Україні йти у Європу, якщо Європа є такою секулярною? Тодішній ректор УКУ, а теперішній владика Борис Гудзяк, дав дуже добру відповідь: "Ми йдемо в Європу не лише для того, щоб міняти Україну – але й для того, щоб міняти саму Європу".
"Якщо ми хочемо звести наше життя лише, словами Чеслава Мілоша, до «папи, люлю, каки», то матимемо секулярну Україну в секулярній Європі. Якщо ж ми приймемо, що ми маємо не лише тіло, але й душу, і вона має свої потреби, то є шанс, що й Україна, і Європа будуть іншими", - наголосив Ярослав Грицак.
Він навів прикад Польщі, акцентуючи на тому, що вона не стала би країною, яка першою вийшла з комунізму, яка зуміла зробити реформи, якби не тодішня Польська Церква, такі фігури як Папа Іван Павло ІІ та о. Юзеф Тішнер, катехит «Солідарності», як краківське середовище лібералів-християн навколо газети «Тигоднік повшехний» і журналів «Знаку і Вєнзь», фігур Чеслава Мілоша, який був дуже християнским поетом, Лешека Колаковського, одного з найбільших філософів і богословів наших часів.
Ярослав Грицак нагадав і про популярність блаженішого Любомира Гузара: "Він був главою Греко-Католицької Церкви, але коли він говорив, його слухали всі – і православні, й атеїсти".
