Історія кафедральної церкви Святої Трійці: з Чернівців до Львова
Українська дерев`яна архітектура найвищого рівня майстерності досягла у церковному будівництві. Протягом століть утворилися місцеві школи храмобудування: бойківська, лемківська, гуцульська, галицька, буковинська, волинська, придніпровська. Усі вони вирізнялися своїми регіональними відмінностями.
Гал-інфо у співпраці з Музеєм народної архітектури і побуту у Львові імені Климентія Шептицького продовжує розповідати про сакральну спадщину, яка зберігається в музеї просто неба.
Відео та монтаж – Олена Ляхович
Кафедральна церква Святої Трійці – церква «хатнього типу»
Храм Святої Трійці – це історико-архітектурна пам’ятка Чернівців, яка з 1969 р. зберігається в експозиції Львівського музею народної архітектури і побуту ім. Климентія Шептицького.
Церква Святої Трійці була збудована у 1774 р. Упродовж 1781-1864 рр. Троїцький храм був катедральним собором православної яка до перенесення в передмістя Клокучки в 1781-1864 рр. була катедральним собором православної громади Чернівців Чернівецько-Буковинської єпархії Карловацької митрополії - громади Чернівців, Чернівецько-Буковинської єпархії.
Храм св. Трійці, 1774 рік. Фото Олени Ляхович
Після того як у 1864 році було освячено новий катедральний собор Чернівців, стара церква Святої Трійці ще 10 років простояла на своєму місці (на вул. Святої Трійці). У 1874 році, коштом Буковинського православного релігійного фонду та церковної громади, церкву Святої Трійці перенесли до передмістя Клокучка.
У експозиції музею церква Святої Трійці розташована на пагорбі в ансамблі з традиційною дерев’яною дзвіницею. Архітектура цієї церкви є типовою для дерев’яних православних храмів Буковини. Троїцька церква належить до «хатнього типу» церков, що був відомий давно в Україні, а для Буковини він став традиційним. Характерною рисою церков «хатнього типу» є накриття зрубів і куполів церкви одним чотирьох або двосхилим гонтовим дахом, з одним поздовжнім гребенем. Сховані під дахом верхи не виділяються у зовнішніх формах будівлі, тому силует храму нагадує звичайну хату. Лише кований хрест на даху вказує, що це є церква.
"Троїцька церква" належить до "хатнього типу" церков. Лише кований хрест на даху вказує на те, що це є церква. Фото Олени Ляхович
Дослідники появу буковинського типу церков пов`язують із наслідком заборони турками будувати церкви з високими верхами. Г. Логвин зазначив, «що в ХV ст. Буковина перебувала в складі Молдавського князівства, яке перебувало у васальній залежності від турецької влади. Вона ж і заборонила будувати церкви з верхами. Буковинські теслі ховали їх під покрівлю». Проте безкупольний тип церкви існував ще до турецького поневолення Буковини і Молдови, мав місце також в Галичині і Білорусії.
Іншої думки В. Слободян, який вважає, що «виводиться буковинський тип церков з української чи румунської хати». Але такому твердженню заперечує той факт, що внутрішнє вирішення об’ємів буковинської церкви не має нічого спільного з хатою. Тому дуже спрощеним є висновок щодо походження цього типу церков від хати.
Ще один бічний вихід з церкви. Фото Олени Ляхович
Ярослав Тарас вважає, що прототипом дахової церкви можна вважати базилікальний тип сакральної споруди, що існував у ХІІІ-ХV ст. в межах України і знайшов своє вирішення в дереві на Буковині.
У плані Троїцька церква складається з трьох дубових зрубів, які розміщені по осі зі сходу на захід. Середній зруб ширший і вищий ніж бокові, зверху перекритий восьмикутником з двома заломами. Західне приміщення – бабинець має чотиригранний верх у вигляді зрізаної піраміди. Над зрубом вівтаря зведено півсферичне перекриття. Всі ці перекриття у будівлі сховані під високим дахом, критим ґонтою.
Інтер’єр храму
Увійшовши до церкви, захоплення викликає відчуття величі і простору церкви. Перехід від бабинця до нави має форму фігурного вирізу. Художнє оздоблення нави стримане.
Первісний іконостас цієї буковинської церкви не зберігся. Іконостас, який тепер можна побачити у церкві з Клокучки, сформований з музейної колекції творів іконописного мистецтва. Дві намісні ікони «Христа Вседержителя» і «Богородиця Одигітрія» походять з с. Рожнів Косівського р-ну Івано-Франківської обл., решта ікон в іконостасі та Царські Врата були привезені з с. Вороблячин Яворівського р-ну Львівської обл..
Дві "намісні ікони" Христа Вседержителя" і "Богородиця Одигітрія" походять з с. Рожнів Косівського р-ну Івано-Франківської обл.; решта ікон в іконостасі та Царські Врата були привезені з с. Вороблячин Яворівського р-ну Львівської обл. Фото Олени Ляхович
На крилах Царських Врат зверху прикріплено різьблену з дерева єпископську мітру, як ознаку того, що церква використовувалась як єпископська. Дияконські двері іконостасу не мають ажурної різьби, а на суцільній дошці зображені архангели Михаїл і Гавриїл.
Цікава деталь цього іконостасу – це зображення під апостольським рядом сюжетів, які тематично відповідають неділям пасхального циклу в церковному році (ряд неділь П`ятидесятниці), а саме: неділя про митаря і фарисея, повернення блудного сина, багач і Лазар, про самарянку та ін.. Зображення таких сюжетів в українських іконостасах починають з`являтися у ІІ пол. XVII ст., коли традиційні сюжети 12 найбільших свят у празничному ряді починають доповнювати новими сюжетами, збільшуючи у такий спосіб кількість рядів в іконостасі.
У наві біля північної і південної стін розміщені два бічні вівтарі з іконою «Богородиця з дитям» (виконана у західній манері, 18 ст.) та двосторонньою іконою «Новозавітня Трійця» і «Архангел Михаїл» (процесійна ікона, ХІХ ст.). На південній стіні нави розміщена ікона «Деезіс». Її розмір і обрамлення вказують, що ймовірно вона становила свого часу центральну ікону апостольського ряду іконостасу. На ній зображено Христа Пантократора, який возсідає на херувимах, а за його плечима два ангели. Поруч біля Ісуса Христа у молитовних позах стоять Богородиця та Іван Христитель, зі складеними на грудях руками. Ікону можна датувати кін. XVII – поч. XVIIІ ст.. Живопис, золоте тло ікони і різьба колон в обрамленні ікони виконані в стилі бароко.
На південній стіні нави розміщена ікона "Деезіс", її можна датувати кін. XVII - початком XVIII ст.Фото Олени Ляхович
У інтер’єрі церкви ще знаходиться з музейної колекції дерев`яний процесійний хрест з живописом і різьбою. Хрест походить з Покуття (с. Ільїнці Снятинського р-ну Івано-Франківської обл.) і на ньому стоїть дата 1870 р.. Розпис на хресті представляє з одного боку Ісуса Христа з Богородицею та Іваном Богословом, а з другого – знаряддя мук, похвальний гімн хресту і дата виконання цього хреста.
У бабинці стоїть дерев`яна фігура Богородиці Непорочне Зачаття, місце походження якої невідоме. Також на стіні, яка відділяє бабинець від нави висять ікони Ісуса Христа (походить з Чернігова), «Святі Димитрій і Пантелеймон», «Святі мученики Флор і Лавр», «Новозавітня Трійця» і «Покрова». Ці ікони виконані народними майстрами не раніше ХІХ ст.
Дзвіниця
До ансамблю Троїцької церкви входить дзвіниця. Вона має форму двох чотиригранних призм, які покладені одна на одну і обшиті вертикально дошками. Верхній каркас має дещо вужчу основу завдяки чому в будівлі чітко виділяється два поверхи, підкреслені піддашшям. Дах дзвіниці пірамідальний.
Дзвіниця 1774 року з с. Клокучка, передмістя Чернівців. Фото Олени Ляхович
Чернівецька церква Святої Трійці була збудована з дуба, що було характерним саме для кафедральних храмів. Єпископські та монастирські церкви будували з найміцніших порід дерев, таких як дуб, модрина, кедр. Самому дереву – дубу – також надавалося сакралізоване значення, а його використання у церковному будівництві мало виражати монументальний характер споруди.
Вибір породи дерева у монументальному будівництві базувався на основі лісоутворюючих порід даного регіону. У гірських районах давні церкви ставили з ялиці. Церкви також будували зі смереки, яка у ХІХ ст. почала домінувати у будівництві. Букові церкви будували лише на Прикарпатті. Церкви в Галичині будували в 17-18 ст. з ялиці, дуба, сосни, липи.
Іконостас, який можна побачити тепер у церкві з Клокучки, сформований з музйеної колекції творів іконописного мистецтва. Фото Олени Ляхович
На вибір породи дерева майже до 18 ст. впливало й сакралізоване ставлення людей до певних порід, будівництво з яких мало наголосити на монументальному призначенні споруди. Сакралізованими деревами у слов`ян були дуб, тис, модрина.
Дерев`яні церкви будували швидко – протягом одного року (з весни по осінь).
Ідейні натхненниці проекту – Анна Джунківська, Леся Гарасим
Уляна Франків
