Історія в камені
Давнє місто Євпаторія за свою майже 3-тисячолітню історію було батьківщиною різних народів. Тут проживали кіммерійці, таври, греки. Останні дали йому назву Керкинітида. Після довгих воєн зі скіфами у ІІ-ІІІ ст. до н.е. місто припинило своє існування. Кургани — пізніші пам’ятки, які залишили кочові народи: гуни, булгари, хазари, печеніги, половці. Про місто та його перлини сакральної архітектури розповідає Олександра ЧАУС.
Османи завоювали кримський півострів у 1475 році. Пізніше вони збудували на цьому місці фортецю, яку назвали Гезльов, а кримські татари називали Кезльов. Існує кілька припущень про походження назви «Гезльов», що в перекладі означає «сто очей», «дім ста очей». Існує версія, що місто завдячує своїй назві сотням вогнів, які запалювали в будинках, і їх було видно далеко в морі та у степу. Деякі дослідники вважають: поселення Гезлю-Ев одержало свою назву через велику кількість будинків, що мали вгорі дірку, крізь яку проникало світло. Ще одна версія походження назви: Гезльов «сто очей» — це спостережний пост для військ турецького султана.
Місто було великим торгівельним центром. Серед різноманітних товарів користувалися попитом і невільники. Захоплених у полон під час набігів на слов’янські землі тут продавали в рабство, потім їх везли в Туреччину, Єгипет, інші країни. В деякі роки в Кезльові (слов’яни називали його Козлов) продавали 50-60 тисяч рабів. У відповідь запорізькі козаки нападали на кримські міста і визволяли нещасних полонених. Особливо успішними були походи під проводом гетьмана Петра Сагайдачного, який у 1616 р. напав на головний невільничий ринок Кафу (Феодосію) і здобув фортецю, та у вересні 1675 р., коли 20-тисячне запорізьке військо на чолі з кошовим отаманом Іваном Сірком увірвалось через Сиваш до Криму. Запорожці тоді розгромили Гезльов і Бахчисарай, звільнили багато невільників з українських, польських, литовських, московських земель.
У XVII — XVIII ст. Гезльов за чисельністю населення та кількістю домів поступався тільки столиці Кримського ханства Бахчисараю. Німецький мандрівник Тунманн пише у книзі, виданій 1784 року, що місто налічувало приблизно 2500 кам’яних будинків, багато прекрасних мечетей і було населене переважно татарами, турками, греками, вірменами та євреями.
Згодом у часи правління Російської імперії місто було перейменоване на честь царя древнього Понту Мітридата VI Євпатора. У ХІХ ст. з Чуфут-Кале сюди переселилася велика община кримських караїмів, Євпаторія стала їх духовним центром. З того часу до наших днів збереглися їх культові споруди – кенаси. Дослідники знали, що десь неподалік була ще одна кенаса XVI ст. Навесні 2009 року під час реставраційних робіт виявили арку з традиційним для караїмської архітектури зображенням рослин. Колись тут знаходився вхід у кенасу. Дослідження ще тривають, але вже зараз Євпаторію за кількістю святинь називають «Малим Єрусалимом».
Храми Євпаторії
Через століття до нашого часу збереглися мечеть Джума-Джамі, караїмські кенаси, синагога, текіє дервішів (монастир) і, звичайно, християнські храми. На честь Миколая Чудотворця, покровителя мореплавства, у Євпаторії збудовано 2 храми.
У 2007 році святкували 190 років з дня заснування вірменського храму Сурб Нікогайоса (Святого Миколая). 1704 р. в Гезльові разом з іншими християнськими храмами Криму згоріла дерев’яна церква Св. Миколая, згодом у 1817 р. вірменська громада почала будувати нову. У «Довідниковій книжці міста Євпаторія і його повіту» 1888 року записано: «Зовні фортеці знаходився квартал вірмен і Церква Св. Миколая, котру спалили татари, потім була збудована дерев’яна, замість якої в 1817 році була закладена кам’яна з трьома воротами».
Теперішня «прописка» храму – центр Євпаторії, вул. Інтернаціональна, 44. Зараз це територія будинку пристарілих та інвалідів. Колись величну споруду храму важко знайти серед інших будівель і роздивитися у чагарниках. Сюди ведуть непримітні вказівники, а на малочислених туристів з цікавістю і надією дивляться очі мешканців будинку для знедолених. За кілька кроків звідси кипить міське життя, а тут час ніби застиг у камені. Як пригадують старожили, довкола храму був чудовий сад. Зараз між заростей і риштувань майже не видно стін, і тільки хрести на куполах здіймаються в небо над суєтністю курортного міста.
М.В.Кутайсова, головний спеціаліст міністерства будівництва, у своїй статті в журналі «Історична спадщина Криму» пише, що храм належить до типу хрестово-купольних трьохнефних базилік, аналогічних спорудам древньої Вірменії з елементами класицизму. Будівля храму прямокутна у плані з напівкруглою апсидою зі східної сторони. Над чотирма арками — купол на восьмигранному барабані, у свою чергу арки спираються на круглі гладкі колони в центрі храму. Церква має 3 входи: центральний західний і по одному з півночі та півдня. Над входами – портики з хрестовими склепіннями. Західний трохи вищий від інших і слугував дзвіницею. На фасаді збереглися 2 колони. Є два ряди вікон: прямокутні з ажурними металевими решітками внизу і круглі вгорі. Верхній ряд вікон, можливо, колись був оздоблений вітражами. М.В.Кутайсова зазначає цікаву особливість: зсередини храму ці вікна мають іншу форму – прямокутну.
Автор сайту про Євпаторію Максим Баженов каже, що храм є аналогічним до вірменського храму у Феодосії, де хрестився, вінчався і був похований художник І.Айвазовський. Колись церква була крита черепицею, котру потім замінили шифером. Стіни вимурувані з добре оброблених блоків сарматського вапняку. Давні фрески не збереглися, їхні залишки осипаються і перетворюються в пил.
Храм уже не вперше зазнає руйнувань. Під час Кримської війни, коли Євпаторія була захоплена військами англійців, французів і турків, у церкві розмістили французький гарнізон. Солдати вирішили «увіковічнити» на фасаді свої імена: Рішар, Філіп, Шарль. Навіть рік зазначили – 1855. По закінченні війни храм привели в порядок, знищуючи сліди вандалізму, стіни потинькували. Ці варварські «автографи» проявилися більш ніж через сотню років після сильної зливи. Їх і зараз можна побачити справа від входу.
В радянські часи церкву, будівлю школи та підсобні приміщення більшовики відібрали у віруючих і використовували у господарських цілях. У 90-х роках минулого століття храм передали громаді. Проводиться реставрація храму, як і майже 2 сотні років тому не вистачає коштів для відбудови святині. На початку ХІХ ст. її будували майже 30 років. Скільки потрібно буде, щоб відродити храм тепер – невідомо.
Ще один християнський храм — православний собор Св. Миколая Чудотворця, своєрідна візитівка Євпаторії. Собор було закладено 11 липня 1893 р. на честь визволення Євпаторії від англо-французько-турецьких військ під час Кримської війни. Храм на 2000 віруючих спроектував знаний архітектор голова Імператорського Одеського технічного товариства Олександр Йосипович Бернардацці. Храм у плані — восьмикутник (октагон), перекритий монолітним бетонним куполом. Розміри купола вражають: діаметр 18 метрів, вага – 156,6 тонн. Будівництво нового храму здійснювалося майже впритул до діючої грецької церкви, яку пізніше довелося розібрати. Оформлення інтер’єрів та іконостасу виконували художники В. В. Соколовський, С. І. Строєв і флорентійський майстер Ваннукі. Проте ці розписи не збереглися. 16 травня 1916 р. храм відвідав цар Микола ІІ. Це був його останній візит у Таврійську губернію.
Недалеко від собору на євпаторійській набережній у 1918 р. був побудований храм на честь пророка Іллі, спроектований міським архітектором А. Л. Генріхом. На відміну від пишного собору, храм Св. Іллі виглядає досить строго: темні гладкі стіни з пиленого каменю, лаконічно оформлений фасад. У плані храм традиційно хрестоподібний, споруду вінчає один купол, над входом — дзвіниця. На одній зі стін храму видно слід від снаряда, що влучив сюди під час Другої світової війни.
Ці християнські храми і мечеть є архітектурною окрасою міста, його духовною домінантою. Зростає популярність екскурсійного маршруту «Малий Єрусалим», який охоплює визначні місця Старого Міста. Євпаторія пропонує своїм гостям відпочинок, лікування, нові враження і відкриття. Древнє місто зачаровує своєю таємничою красою.
