Блог о. Петра Балога О.Р._image

Блог о. Петра Балога О.Р.

ІСУС ХРИСТОС В ІНШИХ РЕЛІГІЯХ

14.02.2019, 11:59
ІСУС ХРИСТОС В ІНШИХ РЕЛІГІЯХ - фото 1

Коли Йоан Павло ІІ в 1985 р. звертався в Касабланці (Марокко) до мусульманської молоді, говорячи про різниці між цими двома релігіями, підкреслив, що найбільшою різницею є спосіб нашого бачення Особи Ісуса Христа, який показує нам Отця. Це, додав Папа, таємниця, але належить шанувати і з толерантністю відноситися до таємниць, і віримо, що Бог колись нас про неї освітить . Здається, дорога до пізнання Особи Христа мусульманами лежить через добрі стосунки з учнями Христа, з християнами і через добрий приклад останніх.

Budda_and_Christ.jpg

 

1) Юдаїзм

Юдаїзм розглядає постать Ісуса Христа перш за все в історичному аспекті. Крім Євангелій розглядаються інші джерела, перш за все єврейського походження, такі як Свідоцтво Флавіана, Талмуд чи Толедод Єшуа – це безпосередні  свідоцтва про Ісуса Христа. Є ще декілька посередніх свідоцтв, як наприклад навернені на християнство юдеї перших віків, що ще жили в часах Христа, юдейська традиція, яка хоч і не приймала месіанізму Христа, однак акцептувала його історичність, чи також ідея Кахал Ягве, згідно з якою волею Бога є зібрати всі народи світу як своїх дітей, і в юдаїзмі це реалізувалося через Синагогу, а в християнстві – через Церкву, засновником якої був один з юдеїв. Також є невелика група месіанських юдеїв, які на відміну від звичайних, визнають у Христі Месію.

Щодо сучасних поглядів, то деякі мислителі ХХ ст. займалися постаттю Ісуса Христа, розважаючи Його значення для єврейського народу і проголошуючи Його повернення до Дому Отця після двохтисячолітнього блукання по світі. Одним з таких мислителів був Мартін Бубер. Згідно з переконанням сучасного юдаїзму, Ісус був звичайним євреєм, що виконував Закон Мойсея, працював ремісником, був обрізаним, говорив арамейською мовою (Ізаак Д.). Деякі єврейські мислителі порівнюють Його до таких історичних постатей, як Сократ, Будда чи Лао-цзи (Шеффер Р.). Мартін Бубер натомість говорив про Ісуса Христа як про вчителя життя, «центральну людину», «старшого брата». Бен Шорін називав Його «моїм єврейським братом», Лапід іменував Христа «Раббі з Назарету» чи «Незрівнянним». Також деякі вважають Христа найбільшою історичною постаттю єврейської історії з огляду на величезний вплив на історію світу. Ще для інших Ісус Христос – це образ юдаїзму і юдейської традиції у світі (Флюссер).

Клауснер вважає, що Ісус залишається для євреїв особливою постаттю, вчителем високої, хоч і важкої, моральності, є великим проповідником, особливо – вісником близького Царства Божого, тим, хто закликав до навернення. На думку Бен Шоріна, Христос є третім після Гіллеля і Шамая великим ізраїльським авторитетом в інтерпретації Закону Мойсея, з тою різницею, що він говорив від свого авторитету, вживаючи формулу «а я вам говорю».

Причиною конфлікту Христа з фарисеями єврейські релігійні мислителі вважають приписувану собі Христом гідність Сина Божого та переінтерпретацію Закону, натомість причиною смерті були не євреї, але складна політично-релігійна ситуація того часу. Безпосередньо ж винуватцем смерті є Понтій Пилат, римський прокуратор, який видав вирок на Ісуса, Христос же цей вирок покірно прийняв. Однак у воскресіння Христа єврейські мислителі не вірять.

Деякі порівнюють особу Христа до Ізраїля, який мав також таку трагічну долю, інші підкреслюють його гуманістичний вимір, особливо із-за його відношення до різних, особливо слабших, груп суспільства. Ще інші бачать в його особі месіансько-революційного діяча, що боровся словом з римлянами, якого потім християни вчинили Богом, і які з його героїчних терпіння і смерті зробили тріумфальне воскресіння.

Щодо сучасного єврейського суспільства, чи вірніше громадян Ізраїлю, то тут важко давати якусь однорідну оцінку, тому що багато мешканців цієї країни взагалі невіруючі, інші є ортодоксійними юдеями, ще інші – поміркованими, а навіть невелика групка є християнами чи юдеями месіанськими. Єдиний спосіб наблизити Особу Христа віруючим євреям – це показати їм (хоч це і досить важко), що Ісус Христос, син Ізраїлю, з роду Давида – це і є обітований Месія, про якого говорило Писання. Згідно з інтерпретацією слів Апостола Павла у Посланні до Римлян, коли настануть останні часи, Ізраїль визнає Христа (пор. Рим 11).

 

2) Іслам

Священна книга мусульман Коран, у 19-й сурі називає Ісуса (Ісу) слугою Аллаха, тобто справжнім мусульманином, що закликав всіх людей, щоб стали такими, як і він – слугами Аллаха. Цей слуга Божий народився силою Аллаха, тобто чудовим способом, від Діви Марії (Мар’ям): слово Аллаха сотворило його в її лоні (сура 3, 45-47 і 19, 16-22). Потім за Божою згодою Іса творив чуда (сура 3, 49 і 5, 110), його життя було великим знаком для людей а також він чинив справу всемогутнього і милосердного Аллаха (сура 19, 21 і 21, 91). Від Аллаха Іса отримав Євангеліє (сура 3, 48 і 5, 110), мав учнів, був вчителем і пророком, пророкував про прихід Магомета (сура 61, 6).

Щодо смерті Іси, та його посмертної долі, то тут Коран має деякі розбіжності. Сура  3, 55 говорить, що Аллах упокоїть свого пророка Ісу і потім вознесе його до себе. Сура 4, 157 говорить, що деякі вважали, що ніби вони розіп’яли Месію, але насправді це їм лише показалося, тому що цим розіп’ятим насправді був хтось інший. Сура 19, 33 натомість подає слова Іси, котрий пророкує про свою смерть і воскресіння. Ісламські коментатори вважають, що Коран не говорить про смерть Іси на хресті, лише про його натуральну смерть. Інші вважають, що Аллах не міг допустити вбивства свого посланця, лише забрав його після звичайної смерті до неба. Ще інші коментатори подають припущення, що навіть якщо Іса і помер би на хресті, це не мало б ніякого значення для інших, бо згідно з Кораном, одна людина не може нести на собі тягар (гріхи) іншої (сури 6, 164 і 45, 15), лише кожний отримає відплату за свої вчинки.

Імена, які Коран надає Ісусу, це Іса, це син Мар’ям, месія, дух з Аллаха, слово Аллаха, слово Правди, слуга Аллаха, пророк (набі), посланець, святий, близький Аллаха, справедливий, благословенний. Християни і юдеї, згідно з Кораном, перекручують місію Іси та саму його особу. Тому, коли буде воскресіння мертвих, Іса осудить християн за те, що поклоняються йому і його матері, і що почитають його за Бога (сура 4, 159), що є найбільшим злочином і святокрадством, яке не вибачається (сура 4, 48. 116). Ісус, згідно з Кораном, є одним з багатьох посланців Аллаха (наприклад, такими були Ной, Лот, Ізмаїл, Мойсей), він був передостаннім великим посланцем і пророком. Останнім же був Магомет, тому його послання особливе, бо він останній і найвищий пророк, «печать всіх пророків» (сура 33, 40).

Містичний напрямок ісламу, суфізм, вважає Ісуса вбогим, аскетом, наставником містиків, та вчителем того, як належить виконувати волю Аллаха. Він є моральним авторитетом і взірцем вірності Аллаху. Ісус відрізняється від інших аскетів повнотою любові і милосердя, особливо до слабких та утиснених.

Коран особливо виділяє християн (назарян), як тих, які найбільше люблять вірних, тобто мусульман (пор. сура 5, 83). Християни разом з юдеями – це «люди Писання» (сура 5, 18). Але юдаїзм і потім християнство – це етапи на дорозі до ісламу. Як говориться в сурі 5, 5, Аллах завершив віру християн, і тепер ставить перед ними віру покори (іслам). Оскарження же християн мусульманами береться власне з божественного культу Христа, а також з непризнання Магомета – «печать пророків» – останнім, найбільшим пророком. Христос був Предтечею Магомета, в жодному разі не Син Аллаха. Не сприймається його особа також як спасителя.

Як вести діалог с мусульманами про Ісуса Христа? Починати належить з того, що в нас спільне, тобто з віри в Єдиного Бога. І показати Ісуса у світлі пророцтв Старого Завіту, що це не лише великий пророк, але Син Чоловічий, той, на Кого Бог кладе тягар людства (пророк Ісая), який страждає за народ. Тим висловлюванням про Ісуса, які є в Корані, важливо надати христологічний сенс, наприклад факт Воплочення Ісуса: це не просто так хтось прийшов на цей світ силою Бога. Про це говорили теж пророки (пор. Іс 7, 14), називаючи Того, хто має народитися Емануїлом, Богом з нами. Так само варто показати переконання авторів Нового Завіту: Христос не є етапом, але є ціллю, є сповненням обітниць Бога (пор. Євр). У всякому разі, полем для діалогу і для показання Особи Христа також можуть бути ті позитивні вислови про Ісу, які Магомет дає йому у Корані. Важливим є також взаємопізнання: на сьогоднішній день багато християн знає про іслам, але мало мусульман знає про християнство і Христа.

Коли Йоан Павло ІІ в 1985 р. звертався в Касабланці (Марокко) до мусульманської молоді, говорячи про різниці між цими двома релігіями, підкреслив, що найбільшою різницею є спосіб нашого бачення Особи Ісуса Христа, який показує нам Отця. Це, додав Папа, таємниця, але належить шанувати і з толерантністю відноситися до таємниць, і віримо, що Бог колись нас про неї освітить . Здається, дорога до пізнання Особи Христа мусульманами лежить через добрі стосунки з учнями Христа, з християнами і через добрий приклад останніх.

 

3) Релігії Сходу

 

В основних релігіях Сходу, таких як індуїзм, буддизм, конфуціанство чи даосизм, Особа Христа є мало присутня, а якщо і є ця присутність, то лише зовнішня, не так як у юдаїзмі чи в ісламі. Про Ісуса Христа представники даних релігій знають хіба що від тих небагатьох християн, які живуть серед них, або з загальної історії чи західного мистецтва, або ж від деяких своїх мислителів – це останнє особливо стосується індуїзму.

 

Буддизм

Якщо йдеться про буддизм, то є декілька напрямків і шкіл цієї релігії, з яких основні це: стхавіравада, хінаяна (або тхеревада), махаяна (домінує у Китаї), ваджраяна (представником якої є Далай-Лама). Кожний з напрямків дещо інакше розуміє дорогу спасіння від терпіння. У одних це відбувається власними силами, у інших – через допомогу згори, ще в інших – через просвітлення.

Діалог з буддизмом нелегкий, так як там нема особового Бога, є віра в Будду, тобто в деіфіковану людину, причому, наприклад, в махаяні є культ багатьох земних Буддів, які були освітлені свого часу – Сідхарта Гаутама був лише першим з них. Тобто в центрі буддизму стоїть людина, занурена в терпіння і переміни. В християнстві ж центром віри є Бог-Особа, Ісус Христос, або вірніше – Бог Трійця. Христос для християн – Єдиний Посередник між Богом і людиною. В буддизмі закон карми не припускає існування вічного і люблячого Бога, чи Його провидіння. Нема місця також людині, як образу Бога, з несмертельною душею. Людина для буддизму – це збірка п’яти постійно змінних елементів: матеріального тіла, почуттів, спостереження, схильності та свідомості. Єдиним незмінним і вічним є природа Будди, яка, згідно з буддизмом махаяна, є спільна всім людям, і вона ототожнюється з Абсолютом, остаточною дійсністю, яку і треба осягнути. У християнстві, щоб спастися, треба вийти поза своє «я» і зустрітися з Іншим, з Христом, ввійти з Ним у зв'язок (Таїнства), в діалог (християнська молитва), у буддизмі треба бути освіченим, заглибитися в себе, хоч «я» як таке і не існує, лише ті 5 елементів.

Як показати, отже, буддистам Христа? Варто, здається, показувати паралелі у прагненні людиною щастя, визволення, спасіння, і що у нас це осягається через Христа, який є «світлом світу», тобто тим, який освічує, дає справжнє пізнання. Можна би ризикнути на таке порівняння, що нашим Абсолютом, нашим «Буддою» є Христос, який визволяє нас з темряви і веде до правдивого світла, до визволення з терпіння, де є повна благодать і радість, до справжньої «нірвани». Християни теж мали своїх містиків, які мали досвід Бога у виді «темної ночі» – Йоан від Хреста, чи як Бога-Ніщо (ніщо з того всього, що мені знане) – Майстер Екхарт. Цей останній досить популярний серед японських спеціалістів буддизму дзен. Здається, до Христа буддисти могли б дійти через християнських містиків та святих.

 

Індуїзм

В індуїзмі теж нелегко віднайти Христа, чи теж Його запропонувати, хоча згідно з традицією, Апостолові Томі це вдалося. Та в недавніх часах багато мислителів індуїстів показували зацікавленість християнством, а отже і Особою Христа, як на приклад Ганді. Щоправда, більше зацікавлення було християнською етикою, натомість Особу Христа часто приймали як одне з багатьох сходжень (аватара) божественної дійсності на землю. Але і це вже немало! Хоч при цьому не зовсім бралося до уваги історичність Ісуса Христа, скоріше вважалося Його символом чи високою ідеєю, тому зовсім не була зрозуміла ідея Тіла Христового, тобто Його Церква, але наголос ставився на індивідуальному, внутрішньому досвіді Ісуса у своєму внутрішньому я.

Деякі християнські мислителі вважають, як наприклад Р. Паніккар, що Ісус Христос є присутній в індуїзмі, але на спосіб тайний і незнаний. Саме тому Христом, на думку Паніккара, зацікавилися десь у ХІХ ст. представники неоіндуїстського руху, особливо Божеством Христа. Ці мислителі бачили у Христі посередника для людей на дорозі до справжньої дійсності, чи розглядали Його як одне з втілень Божества, щоб вчинити лад на землі. Ще інші мислителі індуїзму (Раммохан Рой) вважали Ісуса Христа ідеальною людиною, пророком, вчителем моральності, що веде ціле людство до свободи, миру і щастя. Рамакрішна, індійський містик і філософ ХІХ ст. прийняв стиль життя притаманний мусульманинові, а духовну поставу – християнинові. Мало того, ототожнював самого себе з Ісусом Христом, якого вважав, поряд з Буддою і Крішною, за втіленого Бога. Свамі Вівекананда, засновник місії Рамакрішни, вважав  Христа аватаром Бога, тому неможливо було вбити Ісуса – розп’яття лише здавалося, було ілюзією. Крім того, Христос для нього був йогом, який на протязі свого життя осягнув духовне визволення, відмовившись від земного щастя.

У ХХ столітті подібно вважав Свамі Акілананда, приймаючи при цьому історичність Особи Христа. Калагора Субба Рао вважає Ісуса Христа аватаром Бога, а також гуру, що може вирішити всі сумніви людини чи розбити всі перегороди, що ділять людей між собою. Сарвепаллі Радхакрішнан бачить у Христі одне з втілень Бога, до божества якого якоюсь мірою вступила теж людина, щоб приготувати «піднесення» цілого людства до того, що є в ній божественне. Цей мислитель приймає також дійсність розпяття Христа, хрест – це символ принесення жертви з себе самого і підпорядкування себе волі Бога. Христос, подібно як Будда і Крішна, був містиком і посередником на дорозі до Бога. Могандес (Махатма – «велика душа») Ґанді особливо цікавився християнською моральністю, великою вважав Нагірну проповідь Христа. Христос виражав для Ґанді – подібно як Крішна і Рама – присутність Бога серед людей. Хоч і не вважав Христа Сином Бога, однак це була для нього одна з найбільших постатей історії, взірець для всіх людей.

Незважаючи на такі часто позитивні думки про Особу Ісуса Христа, сьогоднішні рядові індуїсти часто негативно, або навіть з ненавистю ставляться до християн. Відбуваються часті переслідування. Однак це вже було в історії, в перших віках – тоді християнство вийшло переможцем, бо можна б так сказати, застосовувало метод Ґанді – опір без насилля, а також християнську заповідь – любов ворогів. Тоді Особа Христа, дякуючи такій поставі християн, була розпізнана і вшанована як Бог і Спаситель. Здається, лише подібний стиль може бути на дорозі показання Особи Христа індуїстам, тим більше що позитивні відгуки про Його Особу вже були і є серед багатьох індуїстських мислителів і релігійних діячів.

 

Конфуціанство

Конфуцій був мислителем і філософом VI-V ст. до Христа у Китаї, засновник школи мудрості. Коли Китай шукав способів виходу з морального і політичного хаосу того часу, багато тодішніх мислителів пропонували дорогу (Дао) виходу. Одною з пропозицій була пропозиція Конфуція (дехто вважає Лао-цзи, творця таоїзму, автором цієї дороги) . Дао Конфуція – це ідеал «великої людини», яка внутрішньо є доброзичлива і людяна, а на зовні – дотримується правил добрих звичаїв. Коли хтось стає такою людиною, тоді Дао (дорога) стає дійсністю.

Конфуцій відкрив п’ять принципових відносин суспільства: господар-слуга, батько-син, чоловік-жінка, старший брат-молодший брат, друг-друг. Тому конфуціанське суспільство вважає себе однією великою сім’єю. Конфуціанство не було релігією в такому сенсі, як наприклад таоїзм чи буддизм, скоріше філософією, школою чи мудрістю минулого. Однак має в собі і багато релігійних елементів. Так як конфуціанство було насамперед опрацьоване для політики, тому говориться про «мандат» який Небо дає правителеві. Є також культ предків і культ Неба. Тому місіонери в Китаї, як наприклад єзуїт Маттео Річчі, вважали що конфуціанству, тобто філософії, бракує Бога, тобто теології, і що в це «вільне» місце може стати християнський Бог, Ісус Христос.

Сьогодні конфуціанство в Китаї, подібно як і християнство, переживає не найкращі часи. Особа Христа могла б бути представлена як пропозиція дороги, Дао, прикладу життя і гуманізму. Адже Він сам про себе говорив, що є «дорогою, правдою і життям». Це не випадково Конфуцій говорив про дорогу 500 років перед Христом. Апостол Павло в Посланні до Римлян пише, що Бог природнім способом вписав в серця всіх людей закон, і що те, як жити за цим законом, підказує їм сумління (пор. Рим 2). Важливим моментом показання Особи Христа представникам конфуціанства може бути факт їхнього культу предків, тобто померлих. Це є також в основних християнських традиціях. Христос може бути надією померлих, бо Він воскрешав їх, а в останньому часі всі воскреснуть, щоб прийти на зустріч з Ним. Таким чином, перервані колись відносини, сімейні узи, будуть відновлені і піднесені на набагато вищий рівень Тим, який поєднує розділене, воскрешає померле, дає життя і щастя вічне (спасіння), бо є Спасителем. Коли читаємо в Посланні Павла про Христа «Коли хтось у Христі, той – нове створіння. Старе минуло, настало нове» (2 Кор 5, 17), це можна б було перекласти на мову конфуціанства: «Дивись – дякуючи Дао старе постійно стає новим». Особа Христа може бути відповіддю на питання конфуціанства про напрямок, про вихід, про дорогу.

 

4) Релігії Африки

Для африканської релігійної культури Особа Христа Боголюдини є незнана, тому що цю тайну важко виразити африканськими релігійними поняттями. Однак ідея Христа переможця, Христа чудотворця, Христа воскреслого вже зрозуміла традиційним африканцям. Якщо показати Христа, як визволителя від злих духів, чи взагалі від всякого зла, хвороб, чарів, смерті, тоді ця Особа може стати не тільки зрозумілою, але і близькою., і з цим можуть бути прийняті інші правди про Христа, навіть Боголюдство.

Можна також представити Христа як великого і єдиного предка, який турбується про благо спільноти і кожної людини. Або Христос – найстарший брат, що захищає велику сім'ю. Також образ Христа як священика чи пророка, визволителя, цілителя, лікаря сприймається досить позитивно.

Єдина проблема полягає в тому, що різні теологи і проповідники по різному представляють Христа, тому нема єдиного, цілого образу Його Особи. У всякому разі домінуючим є образ Христа тріумфуючого, воскреслого, сильного, а не страждаючого чи померлого на хресті. Звичайно, цим всім «моделям» Особи Христа належить надати статус аналогії, так як вони не показують повністю Особу Ісуса Христа, Сина Божого, Його Божество і Його людську природу. Однак це добрий початок, і тому не дивно, що зараз Африка є континентом, де християнство розвивається найдинамічніше у світі.