У грудні 1273 року Тома Аквінський перестав писати, бо щось серйозне сталося в його житті. До цього писав день і ніч, деколи декілька творів одночасно (за допомогою секретарів). І ось, кидає все і не хоче продовжувати роботу. На питання одного з його секретарів, колишнього професора Паризького Університету, Регінальда, чому він не пише, Тома відповів: «Не можу. Я бачив щось таке, що мені здається, ніби все написане дотепер – це полова...».

Проте, це не зовсім так, що Тома перестав писати. Ще трохи писав якісь проповіді, також – хоча і не так інтенсивно, як раніше – продовжував чи пробував писати якісь попередньо розпочаті труди. Крім того, Тома ще ті останні місяці свого життя писав чудові гімни. Одним з цих гімнів є «Adoro te devote» («Вклоняюсь Тобі набожно»):

Adóro te devóte, látens Déitas,

Quæ sub his figúris, vere látitas:

Tibi se cor meum totum súbjicit,

Quia, te contémplans, totum déficit.

Visus, tactus, gustus, in te fállitur,

Sed audítu solo tuto créditur:

Credo quidquid díxit Dei Fílius;

Nil hoc verbo veritátis vérius.

Вклоняюсь скрушно я, мій Боже потаємний,

шаную маєстат Твій у Агнці незбагненнім;

Тобі у жертву серце я своє складаю,

не маючи Тебе, нічого я не маю.

Ні зором, дотиком Тебе не досягти:

лиш треба слухати, щоб віру зберегти;

що Божий Син навчав, я вірю в те усе;

що ж більше істинне, ніж слово Правди це?

7 березня 2024 року виповнилося 750 років від моменту смерті св. Томи Аквінського, великого богослова, покровителя Католицьких університетів, і в тім – покровителя Інституту релігійних наук у Києві. Це мало місце далекого 7 березня 1274 року. Кажуть, що коли Тома помирав, перед смертю сказав, що мріє про одну незвичайну річ: з’їсти оселедця. Так як в Італії у ті часи оселець був екзотикою, то йому запропонували хоча б сардинку. Згодом, брати заметушившись, вдалося знайти шматочок оселедця, проте помираючий вже перехотів.

А у 2025 році Католицька Церква святкувала 800-літній ювілей від дня (імовірного) народження св. Томи Аквінського. Імовірного, бо на відміну від дати смерті, день народження майбутнього великого богослова і мислителя на замку Роккасекка коло містечка Аквіно не був ретельно занотований, звідси хроністи подають або 1224 або 1225 рік. У будь-якому разі, видно велику швидкість у розвитку молодого богослова, бо вже десь у віці 24 років писав перші коментарі до книг Святого Письма, а у віці 26-27 років – перші коментарі до великих попередніх богословів, як на приклад до Сентенцій Петра Ломбардського, а також перші власні філософські трактати.

У віці 31 року Тома Аквінський став професором Паризького Університету, хоч це не було так просто, і то не з приводу віку, але з приводу опору місцевого духовенства по відношенню до нових монаших орденів. А трохи пізніше, на прохання Магістра Ордену Проповідників, тобто домініканців, Тома написав між іншим «Суму проти язичників» – богословський і філософський підручник для домініканців-місіонерів, особливо у мусульманських країнах. У віці 40 років Тома розпочав монументальний свій твір, який став його візитною карткою, а саме – «Суму теології». Писав її у проміжках між подорожами, лекціями, конференціями, писанням інших творів, і все це тривало біля восьми років. «Сума теології» так і не була закінчена, а після смерті Томи докінчив її один з його секретарів, професор Паризького Університету брат Регінальд, що ввійшло до «Суми» у формі «Доповнення» чи «Додаток» (Supplementum).

Помер Тома Аквінський, маючи заледве 49 років, не докінчивши, крім «Суми теології» ще деякі інші свої твори. Тим не менше, встиг написати за свого життя стільки творів, скільки мало хто з богословів написав. І це була не лише величезна кількість і об’ємність, але теж і передусім – якість, глибина, проникливість, чіткість, ерудованість і мудрість. На момент смерті Тома вже був дуже відомим і авторитетним богословом, навіть його вчитель, інший знаменитий домініканець, Альберт Великий, який пережив свого учня, захоплювався Томою і пропагував його думки.

Тому Аквінського іменують різними титулами, між іншим Doctor Angelicus, тобто «Ангельський Вчитель» чи Doctor Communis, тобто «Спільний Вчитель». Перше – з огляду на його чудові роздуми про ангелів, передусім у «Сумі теології». Друге – з огляду на його авторитет як на Заході, так і на Сході, тобто у цілій Вселенській Церкві, в тім теж – для Східних Церков. Навіть якщо там часто трактують його як опонента, то однак серйозного опонента, від якого можна багато чого повчитися.

Тома Аквінський – великий прихильник людського інтелекту, діалогу науки і віри, філософії і теології. Шукав істину всюди, де вона лише могла бути, навіть поза «канонічними територіями», тобто поза християнським світом, бо вірив – як і ранні Отці Церкви – що будь-яка істина, хто б її не сказав, походить від Святого Духа. Вивчення вічної істини, з чого народжується істинне богослов’я, Тома Аквінський трактував як «контемпляцію», тобто споглядання. Саме плоди свого споглядання він і прагнув передавати іншим, навіть заохочував до цього своїх братів по домініканському Ордену, пишучи в ІІІ-й частині «Суми теології» відоме гасло, яке стало навіть одним з девізів – поряд з «Veritas», «Істина» – девізом домініканців: Contemplata aliis tradere – «Передавати плоди споглядання іншим».

Не зважаючи на свою обізнаність, величину, і ще за життя значимість (Орден приділив йому постійних 8 секретарів, які були професорами і писали під його диктовку, часом одночасно на зовсім різні теми), брат Тома був надзвичайно скромною особою. І теж спокійною та виваженою. За свого життя, з того що відомо, лише один раз розгнівався, називаючи ідею побудови «царства Божого на землі» недолугою, а того, хто таке твердить «найдурнішим» (stultissimus).

Власне, коли, незадовго перед смертю, у грудні 1273 року, мав якесь видіння, то перестав писати. Деякі дослідники пишуть, що мав інсульт, якого причиною була гігантична працьовитість і відповідно величезна втома організму. А крім того, подорожуючи на якомусь мулі, необачно вдарився головою об якусь гілку дерева, що прискорило отой інсульт. Саме після цього ствердив, що в порівнянні з Тим, що побачив, все написане ним дотепер видається йому «соломою».

Як це можна охарактеризувати? Як сумний занепад великого розуму, чи радше як просвітлення? Переконаний, коли ми побачимо лише відблиск Божого Обличчя, нам не те що писати про це не захочеться, ми навіть не в змозі будемо це зробити. Як було сказано, написав, між іншим, ще декілька прекрасних літургійних гімнів, особливо про Пресвяту Євхаристію, які дотепер співаються в Церкві. Теолог став поетом, і це не була деградація богослова, це було увінчання його трудів і життя.