96-ту річницю з нагоди Калинівського дива, що на Вінниччині, відзначили віряни на початку липня. Кілька тисяч паломників пройшло пішою ходою від храму святої великомучениці Параскеви Сербської, що в Калинівці Вінницької області, до чудотворного хреста.
96-ту річницю з нагоди Калинівського дива, що на Вінниччині, відзначили віряни на початку липня. Кілька тисяч паломників пройшло пішою ходою від храму святої великомучениці Параскеви Сербської, що в Калинівці Вінницької області, до чудотворного хреста. Це – одне із найбільших паломницьких місць на Вінниччині. Щороку, на початку липня, напередодні свята Іоанна Предтечі сюди з’їжджаються тисячі вірян помолитися.
За переказами, 7 червня 1923 року у хрест, який стояв на роздоріжжі в передмісті Калинівки, почав стріляти червоноармієць. Чоловік був напідпитку. Він випустив 24 кулі, проте жодна з них не змогла долетіти до розп’яття. 25-та влучила у плече Ісуса Христа. Звідти потекла кров.
«1923 рік був дуже важким, як в економічному плані, так і в духовному. Тоді проходила кампанія вилучення церковних цінностей. За архівними документами спецслужб, в той час на Вінниччині відбувається низка духовних чудес: понад 60 випадків оновлення ікон, Калинівське чудо та чудо в Йосафатовій долині, що в Шаргородському районі, а ще — в селі Степашки, що в Гайсинському районі, забило цілюще джерело, – розповідає священик Назарій Давидовський. – Калинівське чудо було першим у тій низці подій. Про те, що солдат стріляв у хреста, дізналося місцеве населення. Люди одразу прибігли на те місце і побачили кров та чоловіка, якому відняло ту руку, в якій тримав зброю. За переказами, віряни покликали місцевого священика і біля хреста провели молебень. Під час першої служби на небі з’явився образ ікони Божої Матері, який стояв впродовж 3 днів, потім зник. З тих пір до хреста почали з’їжджатися паломники».
Владі не сподобалося таке релігійне піднесення людей. У секретному циркулярі зазначається, що місцеві чиновники того часу Калинівське диво представляли, як гарно сплановану церковну агітацію. Тодішня влада наказала охороняти хрест. Біля нього поставили охорону у складі 12 військових. Вони там чергували впродовж трьох тижнів, допоки не приїхали комісія, щоб взяти кров з хреста на експертизу.
За документальними свідченнями, в липні 1923 року фельдшер Камінний взяв зразки речовини з хреста і відправив на експертизу. Згодом повідомив: лабораторні дослідження підтвердили, що то була кров. За це медика арештували і вивезли з Вінниччини в невідомому напрямку. Більше його ніхто не бачив.
Представникам тодішньої влади не подобаються висновки експертизи. Вони розпочинають судові процеси. Назначається нова комісія, в яку входили 2 представники від влади, два лікаря, три священика та кілька людей з Калинівського району. Ця комісія мала доказати, що на хресті була не людська кров, а іржа.
Проте віряни у таку версію не вірили. Паломницькі походи стали іще більшими. Люди почали з’їжджатися не тільки з усіх куточків України, а й з інших країн. Дехто залишався біля Калинівського чуда на кілька днів. Місцеві мешканці годували паломників та надавали їм нічліг. Відтак місцева влада вирішує спиляти хрест.
«Розповідають ще одне передання, — продовжує отець Назарій Давидовський, — коли хрест уже забрали, влада вирішує ту територію розорати і засіяти пшеницею. Однак, на місці чуда посіви зійшли не рівномірно, а у вигляді хреста. Це знову дало поштовх до нових паломницьких поїздок вірян.
Люди почали самостійно встановлювати хрести, проте представники влади наказували їх спилювати і викидати. До вірян застосовуються різні репресійні методи. Відтак паломництво закінчилося до 60-х років.
У 60-80х рр.. воно знову відновлюється, проте радянська влада також всілякими способами його забороняє. Хрести, які встановлюють вірячи, спилюють і викидають. Паломницькі поїздки забороняють».
На початку 90-х рр. Калинівський та Сальницький священики вирішують відновити хрест. Біля нього встановлюють скляний храм. Відновлюються й хресні ходи.
«Сальницький священик отець Василій та Калинівський отець Володимир вирішують на місці Калинівського чуда встановити новий хрест, — розповідає вчителька історії Калинівської школи №3 Алла Лук’янчук. – Батюшки встановили хрест та викопали криницю. Адже у 1923 році там теж була криниця. Потому все обгороджують склом і споруджують скляний храм. В народі його називають галерея. Там є вівтар для священиків. У неділю та на свята проходять Богослужіння. Паломники приїжджають не тільки 7 липня. Біля Калинівського чуда завжди є віряни. Їдуть з усіх куточків землі. Місце відоме. Люди моляться біля хреста, набирають води з криниці. Ми, місцеві жителі, теж часто сюди приходимо».
«У Сальнику жив дідусь Іван Касинюк. Він працював паламарем у Сальницькій церкві. Розповів нам історію про цей хрест і ми вирішили відновити святиню, — розповідає отець Володимир Розман, настоятель храму великомучениці преподобної Параскеви Сербської, що у Калинівці. — Замовили дубовий хрест з розп’яттям, привезли його на місце Калинівського дива. Тут у 80-х паломники поставили три невеликих хрести, то два з них хтось украв, а третій я забрав до свого храму і встановив біля церкви великомучениці преподобної Параскеви Сербської. Потому розпочали інші роботи: криницю копали, вівтар зробили, ікони купили, підсвічники. Все це захистили склом. Я називаю скляний храм. Ми тут щоп’ятниці акафести читаємо. В неділю служиться Літургія».
Щорічно 7 липня, коли відбувається хресна хода, місцеві жителі для паломників готують обід. Подія припадає на Петрівський піст – всі страви пісні.
«Готуємо борщ, каші, гололубці, рибу, печемо пампушки, пироги з різними начинками, смажемо капусту, — каже матушка Марія Розман. – Жінки, які ходять до храму, залюбки зголошуються допомогти на кухні. У нас у кожної є свої обов’язки. Одні пиріжки печуть, інші борщі варять. Потім біля скляного храму розкладаємо столи і пригощаємо вірян. Прагнемо усіх людей нагодувати. Приїжджають віруючі з різних куточків. Хочеться, щоб вони звідси пішли ситими».
«Я давно чула про такі хресні ходи, — каже вінничанка Алла Шведюк, — цьогоріч вперше також взяла участь. Вражена! Атмосфера, богослужіння, піснеспіви. Відчувається піднесення і благодать. Дуже задоволена участю».
В історії церковного піснеспіву Калинівське диво започатковує нову традицію кантового співу, зазначає отець Назарій Давидовський.
«У той час, коли трапилося чудо, про ці події почали створювати псалми, які виконуються й до тепер. Один із найбільш відоміших – « В Калинівці на горбочку». Ці псалми уже є традиційними і вони постійно виконуються під час хресних ходів до Калинівського дива», – розповідає отець Назарій Давидовський.
Священики й надалі планують зберегіти традиції хресного ходу до Калинівського дива на свято різдва Івана Предтечі 7 липня. Думають, як будуть святкувати 100-річчя доленосної події. За словами отця Володимира Розмана, на останніх із єпархіальних рад йшла мова про побудову трапезної біля хреста. Нині шукають спонсорів на будівництво приміщення.