Легітимізація Патріархом Кирилом жорстокої війни в Україні з псевдорелігійних міркувань - це неможлива позиція, вважає кардинал Курт Кох в інтерв’ю «Tagespost». Голова Дикастерії у справах сприяння християнській єдності хоче щоби стосунки між Церквою та державою стали темою для обговорення в рамках католицько-православного діалогу.
Джерело: Інститут екуменічних студій УКУ
Стефан Баєр (Stephan Baier)
Die Tagespost “Kyrills Position ist in der Orthodoxie umstritten” / La Nuova Europa “Cardinale Koch: una crisi che scuote l’ecumenismo”
Легітимізація Патріархом Кирилом жорстокої війни в Україні з псевдорелігійних міркувань - це неможлива позиція, вважає кардинал Курт Кох в інтерв’ю «Tagespost». Голова Дикастерії у справах сприяння християнській єдності хоче щоби стосунки між Церквою та державою стали темою для обговорення в рамках католицько-православного діалогу.
— Ваша Еміненціє, війні в Україні передували роки церковної боротьби всередині України, як також між Москвою та Константинополем. Чи ця ескалація всередині православ’я доклалася до вибуху війни?
— Внутрішньоправославні напруженості, безумовно, також є тлом нинішньої ситуації в Україні та піддали серйозному випробуванню відносини між Москвою та Константинополем. Але було б прикро, якби вони призвели до страшної війни в Україні або були використані для її легітимізації. Оскільки церковні конфлікти ніколи не можна «вирішувати» силою.
Вселенський Патріарх Варфоломій хотів відновити єдність між різними Православними Церквами в Україні, але поки ця мета досягнута лише мінімально. Він висловив надію, що більшість єпископів Української Православної Церкви Московського Патріархату (УПЦ МП) приєднаються до цієї новоствореної Церкви [ПЦУ – ред.]. Однак цього не сталося.
— Московський патріархат назвав ініціативу Варфоломія «вторгненням», якому необхідно опиратися.
— Я не можу розділити цю точку зору, яка також суперечить жахливим подіям, які відбулися після 24 лютого, оскільки в цій війні гинуть також православні Московського патріархату в Україні та руйнуються їхні храми.
— Російський патріарх Кирило у зверненнях і проповідях виправдовує війну і творить з неї власний наратив. Наскільки серйозною є провина Московського Патріархату?
— Псевдорелігійне виправдання війни Патріархом Кирилом має сколихнути кожне екуменічне серце, я мушу засудити цю позицію як абсолютно неможливу.
— 16 березня відбулася відеорозмова Папи Франциска з Патріархом Кирилом, у якій Ви брали участь. Чи бажанням Франциска було промовити до сумління московського брата?
— На другу половину лютого між мною і митрополитом Іларіоном була організована зустріч у Zoom для подальшої підготовки другої зустрічі Папи Франциска з Патріархом Кирилом, запланованої на червень. Оскільки війна в Україні вже почалася, то я скористався нагодою зустрічі в Zoom, щоб запропонувати, аби Папа та Патріарх разом виступили проти війни. Адже митрополит неодноразово пропонував спільну декларацію про переслідування християн у сучасному світі, я підкреслив, що поділяю це занепокоєння, але така декларація була б взагалі малоймовірною, якби не було сказано жодного слова проти того факту, що – ина прикладі Україні – християни воюють проти християн, а православні вбивають один одного.
Незабаром після цієї зустрічі я отримав відповідь, що Патріарх не готовий до спільної заяви з Папою. Лише через кілька тижнів Москва попросила про Zoom-конференцію з папою.
— Хіба це не було наївно? Хіба Рим не мав очікувати, що Москва використає цю розмову у своїх цілях?
— Таке можна побачити лише в ретроспективі. Святіший Отець дав згоду на Zoom-сесію, звісно сподіваючись, що зможе зробити свій внесок у швидке завершення війни. Він наголосив на тому, що «ми» – Папа і Патріарх – не є «алтарниками держави», а «пастирями народу» і що до їхньої відповідальності має належати якнайшвидше припинення вбивств і руйнувань.
Оскільки невдовзі після Zoom-сесії Російський православний патріархат оприлюднив заяву, в якій стверджувалося, що Патріарх вдячний за те, що у них з Папою є спільне бачення конфлікту в Україні, тому Рим змушений був публічно повідомити про те, що ж насправді сказав Папа.
У кількох заявах Святіший Отець рішуче засудив війну в Україні та кілька разів закликав до припинення війни.
— Чи вважали б Ви доречною нову зустріч між Франциском та Кирилом у форматі Гавани 2016?
— Варто нагадати, що зустріч із главою російського православ’я вже була великим бажанням Папи Івана Павла ІІ. Про таку зустріч було домовлено з нагоди Другої Європейської Екуменічної Асамблеї в Граці в 1997 році, але незадовго до цього вона була скасована Москвою.
Той факт, що пізніше Папі Франциску вдалося вперше в історії зустрітися з Патріархом Російської Православної Церкви, громадська думка сприйняла з певною ейфорією і це вселило надію на покращення взаємин.
Але зустріч у Гавані вже була використана Москвою в боротьбі з Вселенським патріархом на міжправославному рівні.
Незважаючи на це, ця обставина не змінила наших стосунків із Вселенським Патріархатом, які, навпаки, продовжуються та посилюються. Для нас зрозуміло, що першість честі в Православ’ї має Вселенський Патріарх. І ми завжди поважали його рішення стосовно того, щоб богословський діалог між Католицькою Церквою і Православними Церквами здійснювався не у двосторонньому форматі, а лише у багатосторонньому [до нього на сьогоднішній день залучені 14 православних Церков – ред.]. Тому між Римом і Москвою ніколи не було богословського діалогу, навіть якби Москва цього бажала.
— Чи за теперішніх обставин можливий екуменічний діалог між Римом і Москвою?
— З одного боку, ніколи не потрібно закривати двері. Завжди потрібно залишати відкриту шпарину, бо в іншому випадку нічого неможливо зробити. З іншого боку, на жаль, неможливо передбачити, скільки ще триватиме жахлива війна в Україні. Якби нова зустріч папи і патріарха відбулася в той час, коли ще тривають воєнні дії, а патріарх Кирило тримався б свого необґрунтованого виправдання війни, то ця зустріч викликала б серйозні непорозуміння. Тому що це могло би бути неправильно зрозуміле як підтримка папою позиції патріарха, що завдало б серйозної шкоди моральному авторитету папи.
Я вдячний Папі Франциску за скасування зустрічі з Патріархом Кирилом в Єрусалимі, запланованої на середину червня.
— Кирило постулює національну єдність росіян і українців на основі хрещення Київської Русі в 988 році. Тому він вважає таїнство хрещення конститутивним для нації. Це єресь?
— На мою думку, єдність патріарх виводить не з самого хрещення, а з того, що великий київський князь Володимир у 988 році охрестився за візантійським обрядом і оголосив християнство державною релігією. Одначе згадана єдність сьогодні жорстоко заперечується: якщо росіяни й українці вийшли з однієї купелі, а сьогодні росіяни нападають на українців і воюють з ними, то єдність заперечується.
— З боку католиків боротьба за Інвеститури та її наслідки зруйнували ілюзії щодо держави, але також і на Сході було б розчарування у владі за п’ять століть османського панування чи сімдесят років радянського комунізму.
— На Заході розкол між Церквами та криваві релігійні війни XVI і XVII століть також сприяли тому, що провідна ідея відокремлення Церкви від держави стала визначальною, зберігаючи при цьому співпрацю між двома інституціями. Незважаючи на всі зміни та розвиток, Схід значною мірою дотримується традиційного ідеалу симфонії між Церквою та державою.
До сьогодні в екуменічних розмовах цю важливу відмінність в основному ігнорували. Нинішня ситуація вимагає інтенсивного обговорення різних концепцій. Православні продовжують просити Католицьку Церкву про роз’яснення щодо її вселенського виміру та інституції папства. З іншого боку, ми, католики, повинні розпитувати Православ’я щодо його концепцій автокефалії та канонічної території – перш за все тому, що останню концепцію важко поєднати з повагою до релігійної свободи. Крім того, православні вже не в змозі дотримуватися своїх принципів в діаспорі.
— У дискусії про відношення між синодальністю та приматом іноді стверджується, що папський примат є останньою перешкодою між католиками та православними. Для католиків, однак, Петрове служіння має не лише практичну чи історичну основу, а й богословську.
— Головною темою богословського діалогу між Католицькою та Православною Церквами є відношення між синодальністю та приматом. У цьому відношенні ми змогли зробити значний крок завдяки Равеннському документу 2007 року. Цей документ висловлює переконання, що синодальність і примат взаємозалежні і що Церква потребує протоса, першого, на всіх рівнях свого життя – місцевому, регіональному та вселенському. Те, що католики і православні можуть разом сказати, що протос необхідний і на вселенському рівні Церкви, було важливим кроком.
Звичайно, ця Російський Православний Патріархат не поділяє цієї точки зору, і він натомість оприлюднив власний документ про вселенський примат, який значно відрізняється від документа Спільної міжнародної комісії. Але навіть у цьому діалозі ще не вдалося обмінятися думками щодо біблійного бачення Петра та його позиції в колі дванадцяти Апостолів. Про примат радше говориться у досить абстрактному сенсі. Але суто функціональної візії примату недостатньо.
Ми, католики, переконані, що зі служінням Наступника Петра ми отримали від Господа дорогоцінний дар, який ми не повинні тримати для себе, а ділитися ним, бо бачимо в ньому важливе служіння єдності. У своїй енцикліці про екуменічне зобов’язання [Ut unum sint] Папа Іван Павло ІІ висловив переконання, що служіння Наступника Петра є служінням єдності і що воно виявляється також і насамперед в екумені.
— Хіба православ’ю не надто явно бракує служіння єдності? Таким чином, Московський патріархат відмовляє Вселенському патріарху в праві надання автокефалії.
— Митрополит Іларіон неодноразово критикував Вселенського патріарха за те, що він поводиться як православний папа. Звісно, це не дружня заява щодо нас, католиків, коли слово «папа» вживається в якості негативного ярлика. Чи визнає Російський православний патріархат першість честі Вселенського патріарха та його компетенцію надавати автокефалію, не мені судити, це має обговорюватися серед православних.
— У боротьбі зі Вселенським патріархатом Кирило перед війною, здавалося, мав певні успіхи. Зараз його влада і репутація у світовому православ'ї погіршуються.
— Уважний спостерігач повинен розуміти, що позиція Патріарха Кирила є суперечливою у світовому православ'ї. УПЦ (УПЦ МП) також вирішила, що більше не хоче бути пов’язаною з Москвою. Поки що незрозуміло яким шляхом вона піде в майбутньому. Насправді автокефалія не може виникнути сама по собі: її можна отримати лише від Церкви-матері. Разом з УПЦ МП Російський православний патріархат втратив велику частину своїх вірних.
— Чи екуменічний діалог із Православ’ям розподіляється на багато діалогів?
— Православ'я вирішило вести богословський діалог з Католицькою Церквою на багатосторонньому, а не двосторонньому рівнях. Це рішення є для мене зобов’язуючим. За якою формулою воно захоче вести з нами діалог у майбутньому – це на відповідальності Православ’я. Якби діалог йшов лише на двосторонній основі, я боюся, що всередині православ’я виникло б ще більше напруження.
Ми не можемо і не повинні шукати єдність між Католицькою і Православною Церквами шляхом поділу самого Православ’я. Зміцнення єдності всередині Православ’я повинно бути турботою також і для нас, особливо в нинішній дуже складній для світового Православ’я ситуації.