Католицька Церква запросила православних богословів поділитися баченням соборності: Конференція PRO ORIENTE-Ангелікум у Римі

Католицький термін «синодальність» є неологізмом, створеним з метою відобразити такий вимір церковного життя, який у слов’янських мовах традиційно передається терміном «соборність». Слов’янське поняття «соборність» є перекладом грецького терміну «кафолічність», який буквально означає універсальність та всеохоплюючий вимір Церкви, тоді як в західному світі «кафолічність» традиційно розуміється як «вселенськість».

Опублікований далі текст є переважно перекладом з англійської репортажу PRO ORIENTE з доповненнями від українського учасника.

Президент PRO ORIENTE д-р Альфонс Клосс підвів надзвичайно позитивний підсумок конференції, як з точки зору «духу», так і змісту зустрічі: «Учасники православної конференції обговорили своє розуміння та практику синодальності у дуже вражаючій та відкритій формі». Таким чином, як і було задумано, вони зробили цінний внесок у майбутній вселенський собор Католицької Церкви. Учасники-католики сприйняли ці важливі імпульси з турботою та увагою, сказав Клосс.

Водночас, протягом цих днів спільного слухання, обговорення та молитви, стало зрозуміло також, «скільки актуальних викликів у сучасному крихкому світі поділяє Православна Церква з нашою Католицькою Церквою». За словами Клосса, це стало «подальшим поштовхом для християн у всьому світі до більшої єдності в дусі Благої Звістки».

Директор Інституту екуменічних студій Ангелікуму о. Якинф Дестівель підкреслив: «Ця конференція, унікальна також з точки зору своєї методології, була запланована її академічним комітетом як «синодальний досвід», в якому беруть участь православні єпископи, духовенство та миряни, монахи та монахи, чоловіки та жінки, молодь з різних Церков і континентів». Далі він зазначив, що очікування організаторів щодо головної мети симпозіуму – запропонувати екуменічний внесок у поточний синодальний процес Католицької Церкви – не були обмануті. «Не тільки внески були високої академічної якості, але й дискусії були проникливими та відкривали дуже важливі перспективи», — сказав директор ІЕС.

Екуменізм і синодальність вимагають одне одного

Уже під час відкриття конференції було зазначено, що обмін ідеями та досвідом може надихнути не лише Католицьку Церкву, а й Православ’я. Зрештою, ми «в дорозі разом», як сказав у своєму привітанні кардинал Маріо Греч, Генеральний секретар Ватиканського Синоду.

Греч був глибоко зворушений бажанням такої кількості православних єпископів, священиків і богословів поділитися своїм досвідом синодальності зі своїми братами і сестрами-католиками. Він сказав, що дуже вдячний за цей «дар» Православ’я, і підкреслив, наскільки важливо, щоб Католицька Церква в своєму синодальному процесі дізналася більше про богослов’я соборності та практику Православних Церков, оскільки, як сказав Греч, «бути екуменічними вимагає бути соборними, а бути соборними означає бути екуменічними».

У своєму привітанні ректор Ангелікуму о. Томас Джозеф Вайт наголосив на давній екуменічній традиції цього закладу. Президент PRO ORIENTE Альфонс Клосс передав привітання від кардинала Крістофа Шенборна, голови опікунської ради PRO ORIENTE. Кардинал Шенборн не зміг бути присутнім на конференції в Римі, оскільки він перебував у Бахрейні, де брав участь у папському візиті та «Форумі діалогу в Бахрейні».

Президент Клосс, зі свого боку, додав, що для PRO ORIENTE необхідно брати участь у синодальному процесі. За його словами, це стосується не лише цієї та наступних двох конференцій наприкінці листопада з Церквами Сирії та інших орієнтальних традицій, але також, наприклад, численних молодіжних семінарів, які PRO ORIENTE організував на Близькому Сході в останні місяці. Деякі молоді учасники цих семінарів також були присутні в Римі. «Ми хочемо зробити видимим багатство християнства на спільному шляху до єдності», – сказав Клосс.

Кардинал Курт Кох, голова Папської ради сприяння єдності християн, у своєму привітанні наголосив, серед іншого, на важливості конференції для офіційного католицько-православного діалогу, в якому міжнародна комісія роками працює над взаємовідносинами між першістю і соборністю. Він висловив сподівання, що конференція дасть цінні імпульси для цього діалогу, а також для 1700-ліття Нікейського Собору, першої соборної асамблеї на рівні Вселенської Церкви, у 2025 році.

Митрополит Пісидійський Іов Геча, православний співголова Міжнародної комісії з католицько-православного діалогу, визнав у своєму коментарі, що хоча синодальність у Православ’ї діє на рівні автокефальних церков, цього не можна сказати ані про місцевий рівень (нижчий), ані про рівень вселенський рівень. На місцевому єпархіальному рівні занадто багато часто залежить від відповідного єпископа та його найближчих співробітників; на вселенському рівні не можна говорити про всесвітню соборну Церкву, зазначив митрополит. Це було доведено не тільки нещодавньою внутрішньоправославною напруженістю, але й уже процесом скликання та проведення «Святого і Великого Собору» на Криті в 2016 році, в якому взяли участь не всі автокефальні Церкви.

Подібно до митрополита Іова свою точку зору висловив і єпископ Сербської Православної Церкви Максим Васильєвіч. 2 листопада ввечері він виголосив вступну доповідь на тему «Православна Церква – Церква Соборна». Владика Максим визнав численні поточні виклики, які призвели до того, що багато помісних Церков існують як незалежні чи навіть ізольовані – залежно від того, як на це дивитися. Єпископ виступив за частковий перегляд традиційних форм соборності. Необхідно знайти нові схеми, щоб краще виразити глобальний і екзистенціальний характер Церкви, сказав він. Владика Максим висловився за розширення всеправославної та екуменічної співпраці. Така пожвавлена ​​синодальність могла б служити для збереження таємниці спасіння Церкви, сказав єпископ.

Євхаристійний вимір соборності

Перший день конференції був зосереджений на аспекті сопричастя як вираження соборності. У своїй основній лекції румунський православний богослов професор о. Сорін Селару пояснив, серед іншого, євхаристійний вимір соборності. Зібрання вірних для відправлення Євхаристії є першим і оригінальним виявом соборності. Церква є євхаристійною за своєю природою, сказав він.

Інші лекції та дискусії 3 листопада були зосереджені, наприклад, на Нікейському соборі в 325 році нашої ери та Всеправославному соборі на Криті в 2016 році, тоді як семінари були зосереджені, наприклад, на православних чернечих традиціях або регіональних проявах соборності в історії та сучасності.

Учасник з Православної Церкви України о. Андрій Дудченко разом із Регіною Ельзнер в рамках конференції провели круглий стіл на тему «Літургія – сопричастя – соборність». Отець Андрій наголосив на тому, що поняття соборності нерозривно пов’язане з ідеєю «царського священства» всіх християн.

«При хрещенні та миропомазанні, яке в православній традиції слідує безпосередньо за хрещенням, віруючий поставляється на служіння як член народу Божого, отримує дар Святого Духа і знову набуває гідності царя, пророка і священика. Як ми розуміємо, це не означає, що мирянин може замінити священика та очолити літургію. Це означає, що Євхаристія, як і інші таїнства Церкви, як і все, що відбувається в Церкві та звершується Церквою, відбувається за спільної участі всього народу Божого – і посвячених на особливі служіння кліриків, і мирян. Євхаристійні дари освячує Бог, і відбувається це молитвою не лише предстоятеля, але молитвою і вірою всього зібрання. На це ясно вказує діалогічна структура євхаристійних молитов, особливо анафори», — сказав Дудченко.

Він указав також на класичну, але забуту форму вияву соборності в церковному житті – участь вірян в обранні кліриків: «Варто звернути увагу, що особи, посвячені на особливі служіння у Церкві, мають сан, який у самій назві виражає синодальний вимір. Так, диякон історично поставлявся для служіння дияконії (служіння допомоги потребуючим), а літургійне служіння диякона сьогодні у церковній громаді також передбачає обов’язкову участь тих, до кого диякон звертається із закликом «Господу помолімось!». Пресвітер – це буквально старійшина, і це служіння також має зміст, коли є ті, стосовно кого пресвітер є «старшим». Тим більше єпископ – буквально «наглядач» — той, хто батьківськи опікується місцевою церквою, піклується про неї як її головний служитель. Уся історія давньої Церкви свідчить про те, що в обранні єпископа брала участь вся місцева церква даного міста».

Миряни і жінки в православ’ї

Американський православний богослов пані Тева Регуле виступила з вступною доповіддю другого дня конференції, яка була присвячена аспекту участі всіх віруючих у соборному житті Церкви. Серед іншого вона пролила світло на участь мирян у синодальних процесах у Православ’ї. Історично миряни завжди брали участь у процесі прийняття рішень Церкви, сказала вона. Хоча ранні Вселенські собори були переважно єпископськими зборами, скликали собори миряни – хоча в цих конкретних випадках візантійські імператори. І, нарешті, також вірні люди – миряни – мали прийняти рішення соборів, сказала Регуле. Так, після Нікейського собору 325 р. православ’я змогло одержати перемогу над аріанством лише завдяки підтримки вірян.

Контрприклад: православні відкинули рішення Ферраро-Флорентійського собору (1438/39), тому вони ніколи не набули чинності. Сьогодні, особливо в православній діаспорі, духовенство та миряни, чоловіки та жінки по-різному виявляють свою активність в Церкві, сказала Регуле. Миряни представлені не лише в дорадчих, але й у вирішальних органах на місцевому парафіяльному, а іноді й на єпархіальному рівні. У деяких єпархіях миряни також мають право голосу у виборах єпископів, наприклад, у Православній Церкві в Америці (ПЦА). Це не універсальний принцип, визнала Регуле.

Однак у багатьох місцях у Православній Церкві вже сформувалися незалежні групи для вирішення питань участі мирян у церковному житті. Регуле послалася на православну мирянську організацію в Сполучених Штатах.

Також богослов пояснила сучасний стан жіночого дияконату в Православ’ї. Жінки, за її словами, завжди брали участь у церковній дияконії, включно з тим, що в ранній церкві жінок висвячували у дияконський ступінь. Близько 150 років, за її словами, лунають голоси, які закликають до відновлення жіночого дияконату.

У 1988 році з ініціативи тодішнього Вселенського патріарха Димитрія на Родосі відбулася конференція, присвячена цій темі. Результатом обговорень стала заява про те, що слід відродити служіння дияконис в Церкві. За її словами, це була позитивна відповідь на численні потреби та вимоги сучасного світу. Відтоді це питання розглядалося на кількох конференціях.

У 2000 році, наприклад, численні богослови – особливо з діаспори – звернулися з листом до Патріарха Варфоломія з цього приводу, вказуючи, що немає церковних аргументів проти жінок-дияконів. Відтоді були зроблені новаторські кроки на синодах Православної Церкви Греції, а також Олександрійського Патріархату, сказала Регуле. На жаль, рішення цих синодів також були сприйняті вірними лише частково. Богослов, однак, висловила переконання, що зусилля в рамках Православ’я тривають. Регуле є президентом Православного богословського товариства в Америці (OTSA) і є членом правління Центру дияконіс святої Фіви.

Благання про більшу внутрішньо-православну соборність

Православний кенійський священник і богослов Джон Ньороге під час основної доповіді 5 листопада про соборність і місію говорив, серед іншого, про Собор на Криті 2016 року. Попри всі труднощі з підготовки та проведення, він зазначив, що хотів би назвати цей собор «індикатором можливостей подальших соборів». Внутрішньоцерковні конфліктні теми, як-от становище Православ’я в Україні чи в Африці, або загальна структура Православ’я в діаспорі, так само потребують соборності, як і глобальні виклики, що постають перед суспільством у цілому. Це стосується як тем справедливості та миру, так і кліматичної кризи. Відсутність синодальності чи соборності між Православними Церквами вплине на майбутнє життя та місію Церкви у світі, попередив Ньороге.

Світ, який, на думку Ньороге, все більше втрачає правильну перспективу, потребує свідчення об’єднаної церкви. У цьому контексті він також настійно благав про міцніший зв’язок між соборами помісних або національних Церков і патріаршими синодами. Актуальність синодальності для місіонерської Православної Церкви, за його словами, полягає в тому, щоб «створити простір, де віруючі, парафії, єпархії, а також місіонерські організації отримують натхнення або мотивацію брати участь у активній місіонерській та євангелізаційній діяльності у своїх країнах і за кордоном».

Інші презентації та дискусії 4-5 листопада стосувалися, наприклад, революційного Собору Російської Православної Церкви в 1917/18 рр., православних світських рухів, участі мирян у виборах єпископів і предстоятелів, православних молодіжних рухів, участі православних у Всесвітній раді церков, а також теми «Жінки і соборність».

До Риму прибуло близько 80 єпископів, священників, богословів та інших зацікавлених осіб. Конференція проходила під спільною егідою Папської ради сприяння єдності християн та Генерального секретаріату Синоду. Результати конференції також будуть опубліковані в збірнику матеріалів.

_________________

Презентації конференції доступні на YouTube-каналах PRO ORIENTE та Ангелікуму:

• PRO ORIENTE: www.youtube.com/channel/UC9AFMp7-PrDF_Xf7n8rj0_Q
• ANGELICUM: www.youtube.com/user/prpust