Керівник Асоціації «Духовне відродження» Борис Волков: «Ми мобілізуємо, мотивуємо та навчаємо лідерів нового покоління»

Після того, як Асоціацію «Духовне відродження» (АДВ) залишив її керівник Михайло Черенков (перейшов працювати ректором Донецького християнського університету), на чолі організації став Борис ВОЛКОВ. За останні роки АДВ, можна так сказати, вийшла за межі церковного паркану і має вирішити для себе питання: чи готова впливати на серйозні світські процеси. Вона діє у 11 регіонах колишнього СРСР та Монголії. Про перші результати своєї майже річної роботи, медіа-стратегію та Церкву як гравця на світській арені Борис Волков поспілкувався з Олексієм ГОРДЄЄВИМ.

— До АДВ Вас знали завдяки роботі в  освітній організації Подорож по Біблії. Чи вдасться Вам використати минулий досвід тут, на новому місці?

— Звичайно вдасться. «Подорож по Біблії» – це організація, яка на певний період була мережевою структурою з пулом представників, які працювали по всіх областях України та у багатьох регіонах колишнього СРСР. Тому досвід у тій організації – спадкоємний та вже працює тут, в АДВ. Окрім того, певні явища (наприклад, коучінг у відповідь на запит співробітників) ми будемо запроваджувати у нашій ірпінській структурі (центральний офіс АДВ в м. Ірпінь — ред.).

Світські паростки

— АДВ мала реноме організації, що орієнтується на світську аудиторію. Можна згадати, наприклад, Media Mobilization, яка стала місцем зустрічі «християнських» та світських журналістів. До яких верств населення будете звертатись Ви?

— Дивіться, як у ринковій економіці: хтось завжди щось виготовляє у відповідь на попит. В цьому контексті наша організація враховує попит українського суспільства, але не з комерційних позицій. Тобто, наприклад, щоб «друкувати» тільки тих авторів, які читані більш за все.

Але з іншої боку на ринку завжди є ті, хто генерує нові ідеї, хто задає напрямки та тенденції і тим самим формує попит. АДВ вже неодноразово виступала тим чинником, який генерує. Безумовно, що більшість наших ідей так чи інакше орієнтовано на євангельські церкви. Але в той же самий час ми неодноразово виступаємо з ініціативами, які напряму торкаються людей незалежно від їх церковної або соціальної приналежності.

Подія, про яку згадано, Media Mobilization, це не та подія, після проведення якої ми в змозі підвести «церковні» підсумки – покаяння, хрещення, євхаристії та таке інше. Але якщо, наприклад, журналіст прийме на себе відповідальність бути совістю, а не «смітником», то це вже успіх не тільки його, але також і суспільства, на яке він впливає.

— Як саме Ви «задаєте напрямки» і «формуєте попит»?

 — Ви, в принципі, ставите запитання про кінцеву ефективність будь-якої діяльності, що близько до ROI та KPI. Зараз структура АДВ має декілька напрямів, які натякають, що АДВ – є (за типом діяльності) холдингом, який об`єднує декілька не пов`язаних одне з одним напрямів.

У плані роботи з професійними християнськими спільнотами ми досягли певних результатів через проведення цікавого заходу Business 4 Transformation, який, наскільки пам`ятаю, РІСУ теж висвітлювала. Незабаром, на початку травня, буде конгрес медиків Східної Європи – ми теж виступаємо партнерами. Якщо через роботу з професійними товариствами ми формуємо новий вимір соціальної активності талановитих християн, то інші проекти – «Подаруй надію» або книговидавництво — формують гуманітарний сегмент нашої роботи, який забезпечує базові потреби місцевого населення у книжках, якісному відпочинку (маються на увазі християнські табори – О.Г.) або звичайних різдвяних подарунках. 

Ми зацікавлені у серії професійних форумів, які стануть місцями для зустрічей професіоналів-християн з професіоналами-нехристиянами. Якщо в результаті такого форуму хтось (не обов’язково християнин), стане краще виконувати свої професійні обов’язки, краще відноситись до пацієнтів, надавати якісніші юридичні консультації по правді і по совісті, а не тільки с позиції закону, то чи не можна це вважати впливом на світську аудиторію?

«Соціалка» передусім

— Які стратегічні цілі керована Вами структура ставить до 2014 року?

— Ми уважно слідкуємо за темами, які для нашого багатостраждального соціуму найбільш «кричущі». Може, й суспільство не вважає себе багатостраждальним (здається, вулицями крокують нормальні люди), але, глядячи всередину, спостерігаєш проблеми з батьківством, лідерством або банальне отупіння нації. Про це засвідчили останні вибори, які стали змаганням фотографій, а не ідей, законопроектів або програм. Ми реагуємо на потреби суспільства, саме тому ми мобілізуємо, мотивуємо та навчаємо лідерів нового покоління. Тобто тих людей, які працюватимуть в українському середовищі і впливатимуть на це суспільство.

— Але суспільство вимагає насамперед рішення соціальних проблем, інакше, відповідно до піраміди Маслоу, воно просто не дійде до потреб вищого рівня.

— Добре. Проблема сиріт – це проблема християн чи суспільства? Суспільства. Саме тому – в якості прикладу – ми ініціюємо розроблений на наших теренах проект «Подаруй надію». Його суть полягає у тому, що під час великих свят люди (віруючі і невіруючі) наповнюють порожню коробку невеличкими подарунками, які зрештою досягають сироти, знедоленого і хворого.

Тут не тільки благодійність, тут ще зв’язок поколінь: звичайний батько бере сина та йде до магазину, де вони разом купують подарунки. Цінність цих моментів складно зрозуміти, але ми вважаємо, що це важливо. І ось питання: чи має такий проект право на Like з боку невіруючої людини, яка своїми руками зробила сироті подарунок? Певно, так.

— Це означає, що АДВ значною мірою переступає за межі церковного паркану. Оскільки соціальні проекти вимагають комунікації з іншими гравцями, які керуються не завжди християнськими цінностями.

— Безперечно. Але коли ми говоримо про християнські цінності, іноді виникають зовсім не ті картини. Християнські цінності – це доволі ємкісне поняття. Воно вміщує і те, що саме батько виховує свого сина; те, що він не кричить, а дисциплінує своїх дітей, приділяє їм увагу. Якщо ми досягнемо того, що якийсь татусь стане на 30 хвилин довше спілкуватись із своїм сином,  українське суспільство зазнає змін.

Академізм увімкнено

— За часів Михайла Черенкова, який у протестантському середовищі іронічно вважався мало не єдиним інтелектуалом, АДВ зазнала неабиякого ухилу до академічної сфери. Приклади цього –  книги під брендом «Національні євангельські автори» та презентабельні зустрічі на зразок Форуму-20. Ви продовжите його курс чи одразу вийдете у самостійне плавання?

— Якщо я правильно розібрався у загальному баченні Асоціації, то її головна ціль – це підготувати, оснастити, мотивувати та відправити лідерів нового покоління на служіння суспільству і Церкві. Академізм – це, на мій погляд, віддзеркалення особистості Черенкова. Він привніс у АДВ того академічного розмаху, яким ми, на щастя, користуємось до цих пір. Це гідне вивчення. Саме його заслугою є ознайомлення широких протестантських кіл з невідомими обличчями, як з москвичем Павлом Бєгічєвим. Саме академічний ухил Черенкова дав поштовх на початку моєї кар’єри в АДВ.

Проте у мої сильні сторони глибокий академізм не включений. Я бачу себе людиною більш процерковною, ніж проакадемічною. Знову ж, не треба разом із водою випліскувати й саме немовля. Академізм – це не те дитя, яке складно помітити. Це нормальна, здорова і логічна складова християнського життя як частини соціуму. І стосовно форумів. Може, я й помиляюсь, але не бачу гострої необхідності організовувати зустрічі такого плану, як «Форум-20», щорічно. Така подія, як Форум, - це свого роду свято, це аналіз, тому повинно плануватись відповідно до охвату періоду. Але існують також і інші напрямки форумної активності – форуми професіоналів, форуми навколо специфічних напрямків, на кшталт, теми релігійних свобод та ін.

— Чи є в Вас план дій в ситуації, коли Черенков остаточно завершує співпрацю з АДВ і, як приклад, занурюється у роботу з відновлення репутації ДХУ?

— Чомусь дуже проситься на язик такий старозаповітний вислів, як «Єгова-іре», тобто «Господь нагледить». Проте мені здається, що ми не втратимо своєї ідентичності ініціативної, інтелектуальної, процерковної організації. Тим більше, що є молоді кадри: приміром, Василь Новаковець (редактор відомого альманаху «Богословские размышления» — О.Г.), який сьогодні займає посаду викладача і завідувача факультетом «Церковне служіння» в Одеській богословській семінарії. Саме він співпрацював з Михайлом під час підготовки видань для серії «Национальные евангельские авторы».

Про свій город

— Яка в АДВ медіа-стратегія?

— Цікаве питання. По-перше, оскільки біля 60% діяльності АДВ відбувається в Україні, ми стоїмо перед проблемою способу та мови комунікації з людьми: Асоціація – міжнародна, але Україна – це найважливіший для нас регіон. Саме тому я дав доручення розробити українську сторінку АДВ та створити її «відділ» у українському сегменті Вікіпедії, бо більшість має право знати про нас рідною мовою.

Звичайно, в плані медіа хочеться працювати так, як працює будь-яка світська неприбуткова організація, що розуміє важливість існування прес-служби та висвітлення діяльності. До речі, вдячний РІСУ за увагу до Асоціації.

— Наскільки очолювана Вами структура є фінансово прозора?

— Ми дуже хочемо бути більш прозорими у фінансових питаннях. Я чесно скажу, що ще з часів «Подорожі по Біблії» намагався бути «чистим» не тільки для аудиту сумління, але й для аудиту міжнародних організацій та держави. Звісно, це виводить організацію на якісно вищий рівень у спілкуванні з фінансовими партнерами. АДВ гідна більш широкої фінансової підтримки з боку національних донорів, але передумова для цього – зовнішній аудит, якому люди схильні довіряти.

Інший бік цього питання – це особливості українського законодавства. Його риси натякають на те, щоб бути такими, як радив Христос, — простими немов голуб та мудрими немов змій. Євангельська історії про трьох мудреців, які отримали наказ від Ірода дізнатись про Ісуса і раптом зустріли янгола, що змусив їх відмовитись від попередньої обіцянки, — може стати в нагоді 99% відсоткам громадських та благодійних організацій.

— Чи б погодились Ви на міжконфесійну співпрацю?

— Якщо б це були організації на кшталт католицької Caritas – так.

— А з мормонами або Свідками Єгови?

— Ні.

— Але ж моральні цінності в Вас з ними ідентичні.

— Певний час я займався будівництвом. В мене був досвід і реконструкції, і зведення будинків «з нуля». Я віддаю перевагу будівництву «з нуля» тому, що можу закласти фундамент під усі свої майбутні ідеї. Будівництво на фундаменті, який ти не зробив самостійно, ризикує зупинитись на діагональній тріщині. В мене немає спільної зі Свідками Єгови основи для моїх мрій. А так по факту ми «займаємось» загальнолюдськими цінностями, але кожен – у своєму городі.

Ціна вибору

— Як відреагувала на призначення Ваша родина? Погодились на щоденні поїздки з лівого берега Києва до Ірпеня і навпаки?

— Оптимістично. Велика їм за це подяка. Що стосується цих подорожей – це теж помічено родиною, але вони терплять. Звичайно, їхати довго, але зміна місця проживання – це питання, зрештою, зміни життєвого кола. Зараз я відкриваю свої бажання перед Богом і не поспішаю, бо цьому вчить весь мій попередній досвід.

— Чи запропонували б Ви своїм дітям роботу в АДВ, якщо б вони зараз були дорослими?

— Так. Для мене принципово важливо, хто працюватиме у АДВ. Це не мають бути сторонні люди. Якщо це мій син або донька (але вони не будуть християнами), то я не ризикуватиму організацією. На даний момент я б задоволенням запросив своїх дітей працювати в Ірпені. Як мені здається, тут вони зростатимуть і як особистості, і як професіонали. Бо ключовою цінністю нашої організації є риси характеру співпрацівників АДВ.