Created with Sketch.

“Книгами веселили серця…”

23.08.2010, 13:18

Людина і світ. — 1999. — №7. — С. 37-42

Ірина ЛОМАЧИНСЬКА

Православні монастирі та друкарська справа в ХVI-XVII ст.

Розвиток друкарської справи очевидно був найважливішою віхою культурного життя України другої половини XV ст. Посилення національно-визвольного руху дало поштовх до активної ідеологічної діяльності православних монастирів, що стали осередками релігійної думки.

Піонерами у справі книгодрукування на українських землях стали диякон Іван Федоров та Петро Мстиславець, втікачі з Москви. У березні 1575 р., перебуваючи на службі у князя Острозького, Іван Федоров видав Псалтир, Новий Заповіт і знамениту Острозьку Біблію. Він організував у Львові друкарню, яка після його смерті перейшла до Львівського братства. Таким чином на західних українських землях стало розвиватися православне друкарство.

ПОЧАТКИ

Одним з перших центрів книгодрукування став Острог на Волині, маєток князів Острозьких, нащадків київського княжого роду, що здавна славилися як оборонці православної віри та народності.

У 70-х рр. XVI ст. тут було засноване перше греко-слов’янське училище — хоча і за західним зразком, але у православному дусі. Першим його ректором став Кирило Лукар, пізніше Вселенський патріарх, грек за походженням. Серед вихованців цього училища згадаємо хоча б запорізького гетьмана Петра

Маючи на меті видати повний текст слов’янської Біблії, князь Костянтин Костянтинович Острозький близько 1575 р. викликав зі Львова Івана Федорова й доручив йому організувати в Острозі друкарню. Це було зроблено близько 1579 р.

Бажаючи видати повну церковно-слов’янську Біблію, в якій скрізь відчувалась потреба, князь Острозький попрохав у Івана Грозного єдиний повний її список, що знаходився у Москві. Оскільки в ньому було знайдено огріхи, то князь почав шукати інші списки ще й на Сході, писав про те до Вселенського патріарха Єремії, у Сербію та на Афон. До Острога запросили кращі літературні сили. У місті існувала навіть ціла вулиця, названа Грецькою, де мешкали іноземці. В діяльності друкарні брали участь богослови та вчені — члени так званої «Острозької академії»: Герасим Смотрицький та його син Максим, у чернецтві Мелетій; Василь, автор богословського трактату «Про єдину істинну православну віру», Дем’ян Христофор Бронський, Клирик Острозький та інші. Першою виданою тут книгою був Новий Заповіт з Псалтирем (1580). 1581 р. вийшла друком повна Біблія, яка на тривалий час стала зразком для слов’янських Біблій. Після видання Біблії Іван Федоров повернувся до Львова, а керувати друкарнею став Василь Суразький.

Після смерті І. Федорова його друкарня перейшла у власність єврея І. Якубовича. Він хотів було продати її московським купцям, але врешті-решт 1586 р, друкарню придбало Львівське братство. 1592 р. Братство виклопотало в короля Сизігмунда III підтверджувальну грамоту на право утримання друкарні, а наступні королівські привілеї надали йому монополію на друк літургійних книг.

Датування найдавніших з виданих у Братській друкарні книг, що збереглися до нашого часу, починається з 1591 р. До них належать: «Просфорнима» — перша у східнослов’янських літературах окрема друкована збірка поетичних творів та «Грамматика доброглаголивого еллинословенскаго языка» — перша оригінальна наукова праця. Первістком української археографії вважається твір під назвою «Собор в городе Вилни отправований» (1614). Його друкарем був Памво Беринда.

Протягом ХVII-XVIII ст. Братство друкувало переважно церковнобогослужбові книги та підручники, що розповсюджувались не тільки у Львові, а й далеко за межами Галичини. Їх оздоблювали видатні українські гравери — Ілля, Євстахій Завадовський, Никодим Зубрицький, Іван Филипович та ін.

У XVII ст. друкарні при монастирях на Західній і частково Великій Україні були досить поширеним явищем. Як правило, вони були приватними, і їх видавнича діяльність залежала від волі видавця та статків монастиря.

ВОЛИНСЬКІ ДРУКАРНІ

Стародавня православна Дерманська друкарня працювала при чоловічому монастирі в с. Дермань біля Дубна, що належало колись князям Острозьким. Вважається, що тут був їх заміський палац, де один з князів — Василь Красний побудував церкву, а згодом перетворив на православний монастир усі будівлі маєтку; в XV ст. монастир уже існував.

Внук його, Костянтин Костянтинович Острозький близько 1585 р, заснував тут друкарню. Як сказано в передмові до «Октаика», першої книги, виданої 1604 р. у православній Дерманській друкарні, князь дав монастирю нові маєтки, «зо всеми достатками», щоб у ньому жили вчені ченці, і влаштував їм друкарню, аби вони не тільки молились святим, а й вдосконалювались наукою та письмом, а головне — друкуванням книг. Заходи ці, можливо, були пов’язані з наміром князя Острозького перенести друкарню з Острога до Дермані. В усякому разі, після видання в Острозькій друкарні «Часослова» 10 грудня 1602 р. друкарство там припинилося до 1606 р.

Керівником Дерманської друкарні був чернець Дем’ян Наливайко, брат знаменитого ватажка повстанців Северина Наливайка. Є підстави вважати, що саме він дбав про багатшу, ніж в острозьких друках, орнаментику книг. У Дермані певний час працював Іван Борецький, який згодом став ректором Львівської братської школи, а відтак — київським митрополитом. Тут було видано «Лист Мелетія патріарха Олександрійського» (1605) та «Мелетія, патріарха Олександрійського діалог про православну віру» (1603).

Волинь була своєрідним осередком православного друкарства в Україні. Серед друкарень, які залишили помітний слід у соціально-культурному житті українського суспільства, можна виділити ще кілька.

Про друкарню в передмісті Луцька Чернчинцях при древньому Спаському монастирі повідомляє Н. Трипольський. Час її заснування встановити неможливо, відомо тільки, що засновник монастиря Адам Урсула-Рудецький прохав ієродиякона Сильвестра, який прибув сюди з Луцького православного братства і привіз із собою власну друкарню, надрукувати в ній «Діалог», що той і зробив 1629 р. Про інші видрукувані тут книги відомостей не збереглося. Достеменно відомо тільки, що 1635 р. ігумен Сильвестр заповідав друкарню як свою власність луцькому православному Хрестовоздвиженському братству. 1640 р. він видрукував книгу «Апостолъ и Евангелія на все дни недъли и праздники». Друкарня припинила свою діяльність з ліквідацією Луцького братства у 1712 р.

У селі Четвертині князь Олександр, син Святополка Київського, заснував 1437 р. монастир з архимандрією. Близько 1625 р. за правління Григорія Четвертинського тут було влаштовано друкарню й видано дві книги — «Псалтир» та «Часослов» (1625).

На початку XVII ст. найбільшими братствами в Україні були Львівське, Луцьке та Київське. Після королівського привілею 1633 р. з ініціативи луцьких братчиків Лаврентія Древинського, Данила Малинського та Афанасія Пузини, який 1632 р, став луцьким православним єпископом, було утворено Кременецьке братство. На той час Кременець мав тісні зв’язки з Луцьком та Києвом, тому 1636 р. київський митрополит П. Могила затвердив кременецьке Богоявленське братство й дозволив відкрити школу для шляхетських і міщанських дітей. Після вересневого собору 1638 р. при Кременецькому Богоявленському монастирі почала працювати друкарня, яка мала забезпечити школу підручниками. Наразі відомо лише про три видані тут твори: «Граматика или письменида язнка словянского...», «Синод ведля звичаю дорочного...» та «О містеріях или тайнах в посполитості». Друкарня проіснувала до 1650 р., коли була знищена єзуїтами.

У XVII ст. в Україні, переважно на Волині, поширюються невеликі мандрівні друкарні, зокрема — Павла Домжива Лютковича Телиці, Спиридона Соболя, Кирила Транквіліона Ставровецького. Перший з них, пострижений Києво-Печерської лаври, займався друкарською справою разом з друкарем-ченцем Сильвестром. Впродовж 1618-1629 рр. вони надрукували не менше дев’яти книг.

1618 р. розпочалася й друкарська діяльність Кирила Транквіліона Ставровецького — він видрукував у Почаївському монастирі «Зерцело богословія» (друге видання побачило світ 1692 р. в Унівському монастирі). Наступного, 1619 р., Ставровецьний перебрався до Рахманова на Волині, де надрукував «Євангеліє учительное...», яке пізніше було визнано єретичним і призначено до спалення.

1710 р. ігуменом Почаївського монастиря став Йосип Саєвич, котрий намагався отримати грамоту про непідпорядкування монастиря єпископу. За його правління в 30-х рр. тут було засновано друкарню. Для виготовлення шрифту запросили з Києва ливарника Івана, родом із Заслава, що набув ремісничої кваліфікації у друкарні Києво-Печерської лаври. Водночас з ним працював гравер Андрій Голота, який раніше вдосконалював свою майстерність у Києві та Відні, а безпосередньо перед прибуттям до Почаєва працював у Львові. У 1731-32 рр. в Почаївській друкарні було видано кілька єпископських послань, проскомидію, релігійні пісні. А 1735 р. вийшла друком перша велика книга — «Служебник». Та найвизначнішим серед почаївських видань XVII ст. є «Богогласник» (1790), що містить багато матеріалів до історії старовинного українського вірша.

Стосовно кількості виданих у Почаєві книг існують досить суперечливі судження. За одними даними у 1731-1800 рр. там було видрукувано не менше 228 книг, за іншими — 148 книг церковнослов’янською та українською мовами, 32 — польською та 7 — латинською.

Враховуючи попит на свої видання, друкарня 1760 р. опублікувала «Таксу книг у друкарні святої обителі Почаївської». Як стверджує С. Маслов, це перший український книготорговельний каталог, що дійшов до нас. Наступного року подібну «таксу» видало Львівське братство, а з 1774 р. маємо «Табель ціни» видань Києво-Печерської лаври.

У Почаєві було поширене ритування на дереві та міді. До наших днів збереглася колекція ритованих дощок та дерев’яних кліше. У другій половині XVII ст. у почаївських друках з’явилося курсивне письмо. Почаївські видання відзначаються високим поліграфічним рівнем виконання. Вони прикрашені гравюрами А. Гочемського, Ф. Охрімовського, Ф. Стрільбицького та ін.

ЧЕРНІГІВ

Виникнення друкарства на Чернігівщині пов’язане з іменем Кирила Транквіліона Ставровецького. Близько 1625 р. він був призначений архимандритом Єлецького монастиря в Чернігові. Наприкінці життя Транквіліон влаштував там друкарню й 1646 р. видрукував у ній збірку своїх віршів та прозаїчних статей під назвою «Перло многоцънное». Після його смерті друкарню було закрито.

У стінах Чернігівського Троїцько-Іллінського монастиря теж працювала друкарня, яка виникла на основі Новгород-Сіверської друкарні. Ідея її створення належала чернігівському єпископу Лазарю Барановичу, який хотів таким чином забезпечити богослужбовими книгами свою єпархію й видавати власні літературні твори. Спочатку Л. Баранович друкував свої книги у Києво-Печерській лаврі («Меч духовний» (1666), «Lutnia Appolinova» (1670), «Ziwoty swietych» (1671), але це дорого коштувало й забирало багато часу. Тому в кінці 1679 р. було організовано друкарню в Чернігові. Сюди Л. Баранович запросив друкаря з Вільна Лукаша, який і навчив троїцьких ченців відливати літери та готувати друкарські фарби.

Діяльність друкарні тривала й після смерті Лазаря Барановича (1693). 1699 р. тут було надруковано панегірик П. Артамашенка на честь Мазепи, а в перші десятиліття XVIII ст. виходили друком численні твори відомого письменника І. Максимовича. При чернігівській архиєпископській кафедрі з дозволу І. Мазепи було організовано паперову фабрику, що повністю задовольняла потреби друкарні.

Слід зазначити, що в той час залежність українських друкарень від московських духовних властей була номінальною. З 1688 р. завдяки турботам Лазаря Барановича Чернігівська єпархія стала незалежною від київського митрополита, а Москва у справи друкарні не втручалася. Але після подій у Києво-Печерській друкарні, про які йтиметься далі, ситуація погіршилась. За наказом Священного Синоду було проведено слідство і встановлено, що тут надрукували кілька старообрядницьких книг.

АКАДЕМІЯ ДРУКАРСТВА

Особливе місце в українському друкарстві займає друкарня Києво-Печерської лаври. Митрополит Євгеній Болховітінов висловив припущення, що Константинопольський патріарх Єремія II, який 1588 р. побував у Литві і благословив Віденський Свято-Духів монастир заснувати задля видання церковних книг друкарню, повертаючись через Київ, підтримав таким же благословенням і Києво-Печерську лавру.

1617 р. архимандрит Києво-Печерської лаври Єлисей Плетенецький заснував у ній знамениту друкарню, яка надовго стала центром української видавничої справи.

У першій половині XVII ст. у друкарні Києво-Печерського монастиря працювали не тільки заробітчани-робітники або ті, хто виконував чернечий послух, а й творчі, високоосвічені люди. Ми бачимо серед них Захарію Копистенського, якого сучасники характеризують як людину благочестиву та премудру в богослов’ї; ченця Памву Беринду, вченого мужа, відомого своїми філологічними працями; його родича Стефана Беринду; Тарасія Левковича Земку, знавця грецької, латинської, слов’янської та російської мов, доброго друкаря; Лаврентія Зизанія Тускановського, знавця грецької мови; Гавриїла Дорофієвича, перекладача святоотецьких писань; Філофія Кизаревича, книжкового майстра та адміністратора, а також Тимофія Олександровича Вербицького, який згодом організував власну друкарню.

Як зазначає І. Огієнко, високоосвічені друкарі Києво-Печерської лаври, полишивши друкарню, часто обіймали ігуменські, архимандритські або й архиєрейські посади.

Засновник Києво-Печерської друкарні Є. Плетенецький у передмові до «Часословця» 1617 р. так охарактеризував мету книгодрукування: дуже корисними книгами веселити серця правовірних, зміцнювати їх у правій вірі й робити добрішими. Тому він найперше видав книги для потреб шкіл та Православної церкви. Ще ясніше сформулювали службово-просвітницький характер своєї книгодрукарської діяльності в передмові до «Анфологіона» 1619 р. печерські ченці, радіючи з того, що «за ласкою Божою, яка осяває серця людей, не на кам’яних скрижалях, а на скрижалях тілесних сердець причиняти до добра людей, печатним ділом зображувати і подавати книги різних наук для користі народу нашого...»

Печерська друкарня видавала передусім священні книги для всієї Східно-Православної церкви, що користувалась слов’янською мовою, — Євангеліє, Апостол, Новий Заповіт з Псалтирем. Окрім того, тут друкувались книги для православного богослужіння: акафісти, Міни (святкова та загальна), Служебник, Требник, Охтоїк, Каноник, Полуустав, Часослов, служби на різні свята. За відсутності слов’янського оригіналу друкарня робила переклади з грецької, латинської та інших мов. Редагувались навіть видані іншими слов’янськими друкарнями церковно-богослужбові книги.

На перших порах штат друкарні формувався переважно з представників Галицької Русі, яка, на думку Ф.Титова, в освітньому відношенні на той час стояла значно вище Русі Київської. Але пізніше в Києві з’явились свої школи, а разом з тим й освічені люди, які залучалися до видавничої справи. Друкарня почала видавати книги, призначені для шкільної освіти. Було, зокрема, надруковано «Книгу про віру», «Часослов 1616 р.» та «Славенороський лексикон» Памви Беринди 1627 р. З часом друкарня стала видавати букварі, на які був широкий попит не тільки в Україні, а й у Росії. Друкувались і поширювались серед народу короткі ілюстровані листки релігійно-морального змісту. Пізніше публікувались збірники молитов з поясненнями розмовного українською мовою, а також тлумачення найважливіших частин православного богослужіння, наприклад, літургії.

Після смерті Є. Плетенецького архимандритом Лаври став Захарія Копистенський, який розвинув справу свого попередника. При ньому працювала та ж сама славна печерська «академія друкарства»; поряд з іншими «народними» виданнями стали друкуватися календарі, в яких, крім звичайних церковно-богослужбових відомостей, вміщувались статті політично-географічного характеру. На берегах тодішніх друків часто подавався переклад важких церковнослов’янських слів на українську мову. Це полюбляв робити й сам Копистенський; з цією ж метою в 1626-1627 рр. з’явилися окремі листки на потребу широких верств.

Ще близько 1536 р. супрасльський архимандрит Сергій Кимбар у листі до київського митрополита Макарія II писав, що в Литві й на Русі Південній у церквах чернечих і мирських відправляється богослужіння не за Писанням, не за правилами Святих отців, а за своїм звичаєм. Петро Могила зробив спробу друкувати перевиправлені книги. Подібні колізії у російському православ’ї призвели, як відомо, до розколу. На Україні завдяки, напевне, особливостям українського менталітету, якому властива відносна лояльність, процес уніфікації богослужбових книг проходив спокійно. Архиєпископ Філарет Гумилевський, характеризуючи становище тогочасної Православної церкви на Україні, писав: богослужіння вільно відправлялось згідно із старовинним чином; піклувались про поширення церковних книг як про засіб підтримки православ’я, якому загрожувало різновірство, а через другорядні речі суперечок не заводили; при виданні книг помилки переписувачів по можливості виправляли, через неправильні літери галасу не підіймали і в єресях не підозрювали. Тих, чиї знання були корисними для видання книг і кого нерозсудливе неуцтво гнало з Москви як єретиків, радо приймали на Україні, використовуючи їх здібності.

Петро Могила був рішучим виправлячем-редактором новодрукованих богослужбових текстів. Його зусиллями було видано «Літургіаріон» (1629) з найповнішим викладом церковних служб, у роботі над яким Могила користувався грецькими оригіналами та древніми руськими виданнями. ‘‘Літургіаріон» повинен був мати особливе значення ще й тому, що являв собою богослужбову книгу, схвалену собором західноруських ієрархів.

Бажання Могили досягти через досконалі друковані книги обрядово-богослужбової одностайності часом навіть призводило до досить різких протиріч між Києвом і Львовом. Львівські друкарні часто конкурували з Печерською в передруку київських видань.

Київські книги оформлялися дереворитами — якісними копіями з сучасних ікон, виконаними, очевидно, самими іконописцями. Київські ченці-друкарі, щоправда, не дуже цінували свою дереворитну ілюстраційну роботу, згадуючи в послів’ї до «Тріоді» 1627 р. й у передмові до «Тріоді» 1631 р. про те, що «художник зъло драго и ядва обръташася, далеча городом великим и торговим от нас отстоящим». У «Тріоді постній» 1627 р. сказано, що вона «искусно украшена зографскими начрътан’ми, нихже множайшая древних отческих еще зводов имут свидетельства». Книги, видані в Печерській друкарні протягом першого століття її існування, прикрашались багатше й різноманітніше, ніж пізніше. Печерське друкарство стояло не нижче західного, а часом і перевершувало його в художньому плані.

При друкарні, безсумнівно, існувала своя палітурня. Книги в ній перепліталися в папір та дошки й у такому вигляді вивозились на продаж у Москву.

Серед видань Печерської друкарні були монументальні твори як церковного, так і загального наукового характеру; кваліфіковані передмови до них часто являли собою окремі наукові твори, позначені літературним смаком. За перші 15 років тут вийшло друком понад 30 дуже важливих творів, що відразу зробило друкарню знаною не тільки в Україні, а й в усьому слов’янському світі.

За прикладом інших українських першодрукарів ХVІ-ХVІІ ст. діячі Києво-Печерської друкарні мали за звичай підносити свої видання визначним особам. Найчастіше то були митрополити, свої архимандрити, переважно новообрані, а пізніше — московські царі, молдавські господарі, гетьмани, губернатори, всі ті, хто завдяки своєму високому становищу міг покровительствувати православ’ю.

ПІД ТИСКОМ СВЯЩЕННОГО СИНОДУ

Після підпорядкування церкви в Україні Московському патріархатові починаються гоніння на освітній рух в Україні. Особливо болючі удари відчуло друкарство. Київські видання досить часто заборонялись у Москві (особливо за патріарха Іоакима в 1670-80-х рр.), а на початку XVIII ст. цензурні утиски розпочалися в самих українських друкарнях.

З часу утвердження Священного Синоду починаються переміни в роботі Києво-Печерської друкарні. З цією подією майже збіглася велика пожежа (1718), що знищила більшу частину різноманітних друкарських матеріалів. З іншого боку, вища церковна влада стала посилено намагатись підкорити друкарню загальним правилам російського церковного книгодрукування, зокрема тим, які практикувались у синодальній друкарні. Відтоді зникли будь-які посвяти, передмови та інші цікаві доповнення, що були характерні для лаврських друків. 1720 р. було видано указ, щоб на Україні не друкували ніяких книг, окрім церковних, і то мали бути передруки зі старих видань з виправленнями на зразок видань російських. Петро І наказав Лаврі, по-перше, завжди називатись ставропігією Московського, а не Константинопольського патріарха, а по-друге, надалі не друкувати ніяких нових книг без редагування, «дабы никакой разни и особого наръчія во оных не было». Запровадження в життя цих заходів узяв на себе Священний Синод (1721), який створив спеціальну «друкарську контору» на чолі з Гаврилом Бужинським.

21 лютого 1721 р. вийшов указ про підпорядкування Синоду друкарень при Києво-Печерському та Чернігівському Іллінському монастирях; без його згоди нічого не можна було друкувати. З 1724 по 1727 рр. було проведено ряд перевірок Чернігівської друкарні, які призвели до її фактичного закриття. Певне відродження відбулось з 1743 р., хоча всі тогочасні видання були однотипні, переважно богослужбові, московського зразка. З документів Чернігівського архиєрейського дому видно, що друкарня при Троїцько-Іллінському монастирі існувала до 1845 р.

Утиски Києво-Печерської друкарні щодо мовних і правописних особливостей та заборона світського книгодрукування тривали протягом усього ХVIII ст. Синод навіть заборонив передрук Києво-Печерського Патерика та «Четьї-Мінеї» Дмитрія Ростовського на тій підставі, що ці книги раніше не друкувались в Москві та Петербурзі.

З 1786 р. в історії Києво-Печерської друкарні починається новий період. Одночасно з уведенням на Україні церковних штатів Печерська лавра була підпорядкована київському митрополиту, який став її священноархимандритом. Тепер керування та опікування друкарнею було повністю покладено на київських митрополитів, що стали членами Священного Синоду. Відтоді утиски та обмеження діяльності Києво-Печерської друкарні починають слабшати.

1787 р. друкарня придбала гражданський російський шрифт. 15 березня 1787 р. було видано церковний указ про відкриття в Лаврі друкарні Київської Академії. Починається більш-менш систематичне друкування підручників, учбових посібників, історичних досліджень російською та іноземними мовами.

Читайте також
Людина і світ Давньоіранські імперії та вчення Заратуштри
25.08.2010, 10:14
Людина і світ У Державному комітеті у справах релігії (№ 7)
23.08.2010, 13:16
Людина і світ Конфуціанство
17.08.2010, 15:31
Людина і світ Печерна аскеза
17.08.2010, 15:30