Created with Sketch.

Конфуціанство

17.08.2010, 15:31

Словесний портрет

Цзюнь-цзи... повинен так використовувати труд народу, щоб той не гнівався на тих, хто стоїть вище.

«Лунь юй», гл. 20.

Конфуціанство виникло в VI ст. до н. е. в маленькому царстві Лу в центрі Китаю. Але час його офіційного визнання настав набагато пізніше — тільки, в 125 р. до н.е.

Будь-яке велике віровчення грунтується на певному зібранні священних канонічних текстів, авторитет яких мовби санкціонує дії людей з точки зору вищих критеріїв світопізнання та додержання моральних законів. Конфуціанство теж не є винятком із загального правила. Його «Біблією», священним каноном є «Тринадцятикнижжя», основу якого складає «П’ятиканонник» — збірка з п’яти книг, де подано базові знання про світ та історію: «І цзин» — «Книга перемін», «Ши цзин» — «Книга Історії», «Шу цзин» — «Книга Поезії», «Лі цзи» — «Записки про ритуал», «Чунь цю» — «Літопис царства Лу».

«І цзин» вважається в китайській традиції книгою, в якій є все, оскільки вона за допомогою різноманітних комбінацій «багуа» — восьми триграм та коротких висловів-пророцтв до них вичерпно трактує всі можливі ситуації у світі, всі таємниці світобудови, історії та людини. Вивчення її може тривати все життя.

Після «П’ятиканонника» китайський книжник, конфуціанець починав вивчати «Сишу» — «Чотирикнижжя», що складається з книг «Лунь юй» — «Бесіди та розмірковування» Конфуція, «Мен-цзи» — «Бесіди та розмірковування» Мен-цзи, «Да сюе» — «Велике вчення» та «Чжун-юн» — «Про Серединне та Постійне».

Однак і це ще не все. Далі належало вивчати «І лі» — «Книгу обов’язків та приписів», «Чжоу-лі» — «Книгу приписів династії Чжоу», «Сяо цзин» — «Канон синівської поштивості», «Ерь я» — «Близьке до канону» та численні коментарі.

Засновником цього вчення був славнозвісний Кун-цзи, або Кун-Фу-цзи — «шанований вчитель Кун» на ім’я Цю й прізвисько Чжун-ні, відомий в європейському світі як Конфуцій. То була постать трагічна у своєму земному житті, але тріумфуюча в посмертній долі.

Він народився 551 р. до н. е. в аристократичній, але збіднілій родині. Генії зазвичай зріють вельми швидко; вже до тридцяти років Конфуцій мав універсальний рецепт ліквідації кризи влади, а до того ж відданих йому учнів.

У чому ж полягав його «рецепт»? Він був простим і коротким: повернення до стародавніх традицій і звичаїв в усіх сферах життя: у взаєминах людей, у стосунках государя й народу тощо. Ось як Кун-цзи пояснював це Цзиню, царю держави Ці: суть усього правління в тому, щоб «государ був государем, підданий — підданим, батько — батьком і син — сином».

Досягти цього можна тільки дотримуючись традицій і зразків минулого, бо вся мудрість — там. Жити гідно, жити як люди — це значить ретельно, до дрібниць виконувати заповіти предків — навіть тоді, коли деякі стародавні обряди стали вже незрозумілими.

Проте універсальний конфуціанський «рецепт» лікування суспільства не було прийнято. Доля Кун-цзи — то доля великої людини, яку не оцінили, людини, яка не була затребувана своїм часом. Його земний шлях став довгим ланцюгом невдач і суцільних розчарувань.

Можливо, незатребуваність Кун-цзи була наслідком його непересічності — адже талант, блиск розуму, глибина знань у сполученні з діяльною натурою досить часто можуть викликати лише недовіру та люту заздрість. Історія дає нам безліч таких прикладів. Ось лише один. Це сталося майже через 2000 років після смерті Кун-цзи — 1527 р. і в зовсім іншій країні — в Італії з відомим політиком та письменником епохи пізнього Відродження Нікколо Макьявеллі, коли він запропонував свою кандидатуру на пост канцлера Флорентійської республіки. Його супротивники «аргументували» свою позицію так: «Не бажаємо філософів! Геть філософів!.. Він вчений... Вітчизна потребує людей благонадійних, а не вчених...» Цілком імовірно, що щось подібне трапилося і з Конфуцієм.

Можливо також, що причина невдач Кун-цзи полягала в його психологічних особливостях, досить часто притаманних неординарній особистості — у відсутності таких необхідних у реальному житті якостей як практицизм, гнучкість, вдатність переконувати сильних світу цього... Та хоч би як там було, але правителі окремих китайських царств у своїй кривавій і цинічній боротьбі за владу, за розширення кордонів зовсім не поспішали взяти на озброєння вчення Конфуція, що було корисне для побудови монолітної могутньої держави та ефективного управління нею. Вони зовсім не прагнули використовувати вченого мудреця на державній службі й дотримуватися його рекомендацій.

Лише одного разу Кун-цзи пощастило — він на деякий час став першим радником правителя у своєму рідному царстві Лу. Далі — відставка й від’їзд, 14 років поневірянь на чужині та пошуків мудрого правителя, здатного прислухатися до голосу мудреця, яким знехтували на батьківщині. Але то були марні сподівання. Його знання і талант за життя не знайшли застосування й залишилися річчю в собі...

У 68 років Кун-цзи повернувся в рідне Лу на запрошення царя. Але це не стало свідоцтвом його тріумфу, скоріше то був акт вдячності. Ніяких конкретних пропозицій щодо державної служби він не отримав. А ще через п’ять років настав кінець його земного шляху...

Розрадою філософа були тільки літературна та просвітницька діяльність, повага та захоплення учнів, які постійно супроводжували його в мандрах, записували та видавали його промови, прославляючи мудрість державних приписів вчителя.

Хтось скаже, що талановита людина є самодостатньою, що вона може бути цілком щаслива у своїй творчості. Так, щодо багатьох творців ця думка є цілком слушною. Проте це не стосується Конфуція, адже людині його плану важко бути тільки споглядачем. Він був не просто вченим, але і політиком, дипломатом, що прагнув жити у вирі нескінченних справ, зустрічей з людьми, у потоці подій, особисто беручи в них участь.

Але минає ще три з половиною століття — і після братовбивчих війн, крові, страждань китайський світ нарешті приймає педантичне й неяскраве конфуціанське вчення. 125 р. до н. е. — рік тріумфу Кун-цзи! Саме відтоді обов’язковою умовою прийому на імператорську службу стає складання іспитів з класичного конфуціанства. Той посмертний тріумф тривав аж 2000 років — до 1905 р., коли було ліквідовано саму систему іспитів. Проте ліквідувати її наслідки було набагато важче, адже китайський світ сприйняв конфуціанство серцем і розумом, воно в’їлося, увійшло в плоть та кров кожного китайця.

Основою основ вчення Кун-цзи є поняття «лі» — норми благопристойної поведінки й мови, правила етикету та обряди. «Лі» — це весь «порядок речей у суспільстві, правлінні та обрядах».

Управління народом — справа «благопристойних мужів» і монарха та його васалів. Підкорення «благородним мужам» — справа народу. Це — вічний принцип «лі».

Багатство та знатність «даровані небом», — доля верхів, які мають зобов’язання перед народом. Уготовані небом бідність і низьке становище, що слід сприймати не ремствуючи, з покорою, — доля низів. І це теж є вічним принципом «лі».

Притаманна верхам висока мораль «благородних мужів», які керують простим народом з його «малою мораллю», і відданість, щирість, обов’язкові для «маленьких людей», — де вічний принцип «лі».

Розумне примушування народу до роботи, управління за незмінним принципом — «государ є государ, а підданий є підданий» — прерогатива верхів. Постійне, шанобливе служіння «благородним мужам» — обов’язок низів. Усе це так само вічні принципи «лі».

Не розкошувати перед бідними, адже бідна людина рідко коли не виявляє незадоволення, не ненавидіти занадто «маленьких людей», адже вони можуть бунтувати — в цьому мудрість дотримання принципу «лі».

«Сяо» — мовчазна покірність та повага синів до батьків, служіння їм, «ді» — абсолютна слухняність молодших братів старшим — вічний принцип «лі». Кун-цзи вчить: «Поки батьки живуть, не від’їжджай далеко». У конфуціанстві цілковито панує ідея жертовності дітей щодо батьків. Наприклад, герой народних лубків У Мен літніми ночами роздягався голий, щоб комахи кусали його, а не батьків, а шістнадцятирічний Лао Лай-цзи продовжував грати в дитячі ігри, щоб батьки не згадували про власну смерть.

Отже, конфуціанство — це релігія батьківсько-синівських стосунків. Проблеми «батьків і дітей» у Китаї ніколи не існувало. Культ предків, обряди служіння їх духам — вічний принцип та священний закон «лі».

Яке ж місце у вченні Кун-цзи посідало «Велике Тянь» — Велике Небо? О, Тянь — знову на своєму традиційному та законному місці всезагального божества. Тільки єдине «Велике Тянь» встановлює закономірності природи, тільки воно визначає для кожної людини її становище в суспільстві, дає людям багатство і бідність, знатність і незнатність. Розвиток усіх речей, навіть саме конфуціанство — все від «небесного веління». «... Якщо гнівити небо, не буде кому молитися», інакше кажучи, Тянь і тільки Тянь визначає порядок у всесвіті-універсумі.

Цей порядок, в основному, охороняють духи померлих предків. Ось аналіз можливостей підтримання порядку та влади у країні: «Якщо в Піднебесній панує дао (у даосизмі — багатозначне поняття, у конфуціанстві — порядок речей у світі, зокрема в суспільстві. — Авт.), порядок речей у суспільстві, правлінні та обрядах, а також музика й каральні походи йдуть від самого Сина Неба. Якщо в Піднебесній немає дао, порядок речей у суспільстві, правлінні та обрядах і зв’язані з ним етичні норми та етикет, музика й каральні походи йдуть від князів. Якщо все це йде від князів, рідко хто з них протягом десяти поколінь не втратить владу. Якщо це йде від вельмож, рідко хто з них протягом п’яти поколінь не втратить владу. А коли доля держави знаходиться в руках чиновників-васалів, рідко хто з них на протязі трьох поколінь не втратить владу. Коли у країні панує закон, урядова влада не перебуває в руках вельмож, а народ не бере участі в обговоренні її справ».

В ідеалі у конфуціанському царстві «лі» «благородний муж» повинен правити гуманно й «легко примушувати», багатий має бути суворим і благопристойним, «бідний і низький « — покірливим і відданим, веселим і щирим. Отоді «цзюнь-цзи» — «благородний муж» буде насолоджуватися конфуціанським братством людей, правлячи ненасильницькими методами.

Узагалі ж велика частина повчань Конфуція торкається суто світських речей. А все сакральне є величною таємницею, яку не можна пізнати. Закоханість у божество тут відсутня, замість неї — лише прагнення до людського ідеалу, ідеалу різнобічно розвинутої людини. Адже «цзюнь-цзи» — поняття, далеке від духів, від божественного одкровення. То просто довершена людина, та й годі.

СВЯЩЕННА КАРТИНА КОНФУЦІАНСЬКОГО УНІВЕРСУМУ

Чи існувала в конфуціанстві цілісна сакральна картина всесвіту? У тлумаченні просторових понять усе залишалося невисловленим, усе уявлялося якоюсь таємницею — чимось таким, що не мало конкретної форми та чіткого просторового обрису. З природних частин універсуму в цьому вченні фігурує тільки Тянь — Велике Небо у трьох іпостасях: як частина природи, як моральна справедливість і як доля — повелитель. Головне в людському житті — створювати «соціальне небо», що цілком втілювалося в понятті «Тянь-цзи».

Досить складним було в конфуціанстві й поняття часу. Все, що є, було й буде. Те, що було колись, є постійно можливим. Час — це коло, як і вічність. Змінюватимуться пори року, дні й ночі, мудрих правителів початку династичного циклу в його кінці змінять дурні, а відтак все повторюватиметься... Були й будуть зразкові «цзюнь-цзи», були й будуть неправедні правителі та корисливі чиновники — антизразки.

Історія — то радше опис вічності, адже ніякої зовнішньої і відстороненої від сучасних подій історії немає й бути не може. Вічність? До неї можна доторкнутися рукою.

Цілком природно, що засновник конфуціанства з плином часу став не просто «цзюнь-цзи», — він перетворився на об’єкт поклоніння, бо як іще китайське суспільство могло віддати належну шану великому реформатору Піднебесної?

КОНФУЦІАНСЬКІ ХРАМИ

Кун-цзи поклонялися в численних траурних, поминальних храмах – мяо. У столиці імперії конфуціанський мяо входив до складу «Го-цзи-цзина» університету. То був невеликий храм, усередині якого знаходилася тільки табличка з іменем шанованого вчителя. Саме тут імператор щорічно приносив жертви та молився духові Кун-цзи, віддаючи великому мудрецю данину пам’яті та вдячності.

У провінції Шань-дунь було споруджено священний ансамбль-мяо Кун-цзи — вельми скромний і стриманий, тобто такий, яким на перший погляд було й саме конфуціанство. Він складався з основного храму на честь духа Кун-цзи та чотирьох окремих, павільйонів, присвячених його близьким: батькові, матері, дружині та п’ятьом предкам. В останньому павільйоні знаходилась велика мармурова плита з генеалогічним деревом великого мудреця. Зовнішній вигляд цих будівель цілком традиційний: то низькі споруди з характерними, загнутими на кутах дахами з глазурованої черепиці.

В інтер’єрі головного мяо стоїть статуя мудреця з бамбуковою паличкою в руці — поза сумнівом, емблемою його письменницької діяльності. Таблиця повідомляє, що тут місце останнього упокоєння духа «найсвятішого, обдарованого передбаченням мудреця Кун-цзи». Обабіч — зображення його улюблених учнів та послідовників і таблички з відповідними написами, а перед ними — жертовні столи з курильницями та свічниками.

У мяо теж панує характерна китайська манера шанування пам’яті богів та предків: головне не в пишноті храмів, а в церемоніях на честь духа Кун-цзи.

ЧИНОВНИКИ-ЖЕРЦІ ТА ЦЕРЕМОНІЇ

Вірні поклонялися духу Кун-цзи в мяо досить просто — били земні поклони перед таблицею з його іменем і промовляли молитву зі словами визнання та подяки великому реформатору: «О великий, досконалий мудрець! Твоя доброчинність безмежна; твоє вчення довершене. Серед смертних не було рівних тобі. Усі правителі тебе шанують. Ти зразок імператорської школи. Жертовні посудини благоговійно виставлені. Перейняті шанобою, ми б’ємо в гонги та дзвони». Відтак молільники запалювали курильні палички і приносили жертви — м’ясо домашніх тварин, їстівні припаси та коштовні тканини, одним словом, звичайний асортимент, що його прихильно сприймали й усі інші китайські боги.

Право здійснювати конфуціанські церемонії, крім імператора, мали тільки жерці-чиновники, знавці конфуціанського вчення, адже тільки їм привласнювались три вчених ступеня — «сюцай», «цзюн-жень» та «цзинь-ши», що загалом звалися «шень-ши». Лише ці люди могли претендувати на високі чиновні посади в імперії і, відповідно, виконувати почесні жрецькі обов’язки.

Якщо дуже пощастить, «шень-ши» міг удостоїтися найвищої шани в Піднебесній — стати зятем самого Тянь-цзи. Ось як цінувалося досконале знання класичного конфуціанства! І це при тому, що процедура допуску до іспитів була цілком демократична — треба було тільки подати свідоцтво про добру поведінку та відсутність у родоводі представників «підлих» професій — жінок легкої поведінки та артистів. Ну і, звичайно, щоб скласти іспити, потрібні були гарні здібності та знання.

Так, великим був тріумф «шанованого вчителя Куна» після смерті...

У наступній статті ми розповімо про ще одну частину «тетраптиху» священного лику китайської цивілізації — даосизм.

Людина і світ. —1999. - №1. — С. 39-43

Ірина ВАЙНТРУБ,

кандидат технічних наук

Читайте також
Людина і світ Давньоіранські імперії та вчення Заратуштри
25.08.2010, 10:14
Людина і світ “Книгами веселили серця…”
23.08.2010, 13:18
Людина і світ У Державному комітеті у справах релігії (№ 7)
23.08.2010, 13:16
Людина і світ Печерна аскеза
17.08.2010, 15:30