Свято Купайла, вшанування одного з дохристиянських богів, завжди випадає в ніч з 21-го на 22 червня, коли день стає найдовшим, а ніч – найкоротшою.
Так повелось у нашому суспільстві, яке любить перемішувати традиції, що свято Івана Купала на загал святкується в ніч з 6 на 7 липня, напередодні свята різдва св. Івана Хрестителя за Юліанським календарем, яке не має ніякого відношення до Купайла. Насправді ж свято Купайла, вшанування одного з дохристиянських богів, завжди випадає в ніч з 21-го на 22 червня, коли день стає найдовшим, а ніч – найкоротшою. Цього року кореспондент РІСУ побувала на подібному автентичному святкуванні на острові Перуна, що в Києві, долучившись до громади Об’єднання рідновірів України.
…Маленький катер розрізає води Борисфена, пасажири затамували подих від природньої краси навколо. Потрапляючи в такі умови, мимохіть наповнюєшся розумінням пантеїзму, коли навколишній світ вражає своєю гармонією. Такі невеликі човни доправляли усіх охочих до іншого берега, завозячи на острів Собачий або ж острів Перуна, що на Оболоні.
І от вже за п’ять хвилин галявиною розходяться жінки, заглиблюючись у медитативний процес пошуку трав та квітів, аби сплести спільний великий та малі особисті вінки, які потім відправляться у водні мандри, віщуючи майбутнє господарки. А сам великий вінок складений з ромашок та з додатками запашної медуниці, через який, мов арку, вночі будуть проходити усі охочі, загадуючи найпалкіші бажання.
Поки жінки займаються прикрашанням місцевості, чоловіки організовують родове вогнище – зносять дрова та сухі палиці з лісу, складаючи правильну піраміду багаття. Малі хлопчики, які приїхали туди з батьками, намагаються вхопитись за будь-яку роботу, аби бути корисними. Дівчатка натомість вже вбрані у святкові сукні та лише спостерігають за ними зі сторони з неймовірною дитячою серйозністю.
Обрядодійство починається з жіночого хороводу. Дівчата заводять стрічку між деревами, наметами, навколо вогнища, жартуючи з чоловіками та співаючи обрядових пісень. Всі пишно вбрані у вишиті сорочки та спідниці, прикрашені дукатами та запашними вінками. Після цього громада стає в коло та починає слухати виступ волхва Вогнедара разом з обрядодієм Зореславом, які ще раз нагадують про значення свята та проводять спільне славлення (молитву) давніх богів.
«Один з багатоликих таємничих смислів Купайла є купа, сукупність, збір громади для очищення, оздоровлення, ладування душі й тіла. Ми славимо це свято вже більше 20 років, бо Купайла збирає до купи тих, хто думає, каже та діє спільно, як одна велика громадська душа. То ж хай перебувають разом однодумці, хай відсіється все поверхове, дріб’язкове і тимчасове. Хай залишиться те, що вічне і правдиве», — йшлося у промові.
Пізніше вони візьмуть по факелу та під спільну молитву запалять вогнище. Вогнедар віддає в жертву багаттю напій суру у розі, шануючи пращурів. Зореслав опускає до вогню малий хліб, даруючи його небесам. Славлення завершується згадкою про українських воїнів та Небесної сотні під вигуки «Слава Україні – Героям слава!»
Відтепер стартує неофіційна частина заходу – етнічні танці під керівництвом гурту «Буття», що жваво та наживо утинає старовинних пісень. Колінця танців зовсім неважкі, а їхня суть – це постійна зміна партнерів, аби кожен міг роззнайомитись з усіма та перекинутись парою слів. Дівчата кружляють, а чоловіки стараються не збитись з ритму та не забути хай і легкі, але досі незнайомі па. Атмосфера панує надзвичайна, тому що не розсміятись у процесі танцю неможливо – музики змушують рухатись все швидше, а ноги плутаються вже після другого танка.
Коли ж завершується цей марафон з семи танців, музики дають трохи часу на перепочинок, це якраз змога обмити ноги у Дніпрі. Стоячи у воді, розмовляємо з Олександром, який розповідає чому ж прийшов до Рідної віри. Особливість цієї громади полягає в тому, що ще фактично немає покоління, вирощеного від початку язичниками – кожен приходив сюди свідомо, знаходячи для себе щось особливе у старовинних віруваннях.
Ще до заходу сонця починається класичний ритуал стрибків через вогонь, який кожен міг спробувати на звичному святі Купайла. Багаття спеціально трохи видозмінюють і через нього гасають парно або ж поодинці, загадуючи бажання. Нам випадає честь стрибнути з малим хлопчиком Іванком, який щоразу готовий до олімпійського рекорду. Єдина заборона – не можна стрибати хлопець-хлопець та дівчина-дівчина, тільки парою або ж самому.
Наступний обряд – це братчина та спільна трапеза. Люди моментально зносять на траву каремати та ковдри, приносячи хто що захопив з дому з їжі та напоїв. Ставлення до гостей теж особливе. Варто присісти на сіно, як поруч з’являється поважний чоловік, який наполягає на тому, щоб дівчата сиділи лише на пледах. Запрошують до «столу», де кожен приносить щось своє – тут і картопля, і м’ясні страви, і навіть холодець від музикантів.
Особливість вечері – розпиття братчини. Різьблена дерев’яна чаша у вигляді коня мандрує руками по колу так, щоб голова її не змінювала напряму. Всередині налита сура, сучасна медовуха (мед). Чаша доходить до кожного, не лише членів громади, і кожен каже те, за що особливо хочеться підняти келихи. Нерідко лунають вигуки на честь військових та захисників, що зараз знаходяться на Півдні та Сході України.
Як тільки почнеться ніч, то розпочнуться й магічні ритуали, прохід через великий вінок, втоплення Марени та спалення Купайла, освячення води палаючим колесом та купання. А поки сонце поволі опускається за небосхил, фарбуючи небо у неймовірні відтінки багряного та жовтогарячого. Свято для нас завершується, а на тих, хто залишився, ще чекають основні враження та зустріч нового сонячного дня, що знаменує початок другої половини року.