Костел "Пресвятої Трійці"

Петро ТОРКОНЯК – Присвячується 450 - річчю міста БУРШТИН 1554 - 2004

Римо-католицька громада

Уперше про латинського ксьондза у Новому селі згадується у реєстрі поборовому за 1578 р. Але через невелику кількість вірних він мабуть, покинув містечко, бо про римо-католицьких священників протягом 170 років немає жодної згадки. Відновив латинське пробозтво у Бурштині в 1740 р. дідич Павло Беное. У сер. XVIII ст. він розпочав будівництво костьолу для монашого ордену тринітаріїв, який мав відігравати роль посередника у викупі християн із мусульманського полону. Зберігся лист, в якому посесор (орендар маєтку і землі) В. Лісовський писав 28 липня (8 серпня) 1751 р. Павлу Беное про хід будівництва споруди: "Щодо будівництва костьолу то, коротко кажучи, робота продовжується та при хорошій погоді, що вже 3 тижні стоїть, прискориться, проте надто копітка і затяжна праця над обробкою костьольного карнизу, (зокрема) обтісування цегли для нього"?

Проте, робота не прискорилася. Боротьба з опришками на деякий час відволікла увагу фундатора, а згодом він помер так і не завершивши задуманого. Закінчувала будівництво католицької святині його внучка Юлія Жевуська. Освячення храму відбулося аж у 1774 р. Але сучасного вигляду він набрав біля 1800 p ., коли до святині прибудовано вежу. Опікувалися новозбудованим костьолом монахи тринітарії, хоча відправляв у ньому Богослужіння і бурштинський пробощ. На подвір'ї храму з часу його побудови знаходилося католицьке кладовище.

Через 9 років після освячення костьолу австрійський імператор Иосиф II розпорядився закрити монастирі, що не виконували якоїсь корисної роботи, як, наприклад, догляд за хворими чи навчання і виховання дітей. Під своєрідне скорочення потрапив і бурштинський осередок ордену тринітаріїв. Будівля монастиря частково була розібрана і продана, як і майно конвенту, а костьол із тильною прибудовою переданий римо-католицькій парафії. У 1787 р. костьол знаходився на Галицькому передмісті і мав навколо цвинтар розміром 63,9 х 46,8 метрів.

Латинський прихід із часу заснування майже століття належав до Кукільницького деканату. Римо-католики з Озерян, Юнашкова, Коростовичів, Куничів, Конюшок, Куропатників, Людвиківки, Насташина, Дольних і Середніх Сарник та Стасьової Волі (тепер Слобода) приходили на Богослужіння до костьолу Святої Трійці. У прибудові з тильної сторони храму проживало кілька монахинь - сестер милосердя, які опікувались перестарілими та сиротами і прибирали у костьолі. Згодом доглядати за костьолом стали 5 перестарілих жінок і 5 чоловіків, яким граф Ігнатій Скарбек купив будинок напроти святині, а сестри милосердя переселилися на околицю Бурштина у, новозбудоване приміщення монастиря. У колишніх монастирських келіях, що примикали до костьолу стали проживати римо-католицькі пробощі. У візитації 1812 р. про житло парохів і костьольний орган візитатори зазначали наступне: "Резиденція для пробоща, мурована при костьолі. В кімнаті на лівій стороні з причолку є піч кафльова, біля кухні складено дрова і різні речі. Під резиденцією є пивниця мурована. Городу біля помешкання нема. Стайні жодної при пробощі нема, ані на корови, ані на коні. Помешкання для органіста теж нема. Орган в костьолі потребує реставрації."

Святиня пережила кілька пожеж, після яких, однак, зазнавши реставрації, ставала все кращою і кращою. 21 жовтня 1838 р. в результаті пожежі всередині храму згорів великий вівтар. Новий вівтар було виготовлено на замовлення І. Скарбка. Він вражав своєю красою місцевих мешканців та всіх заїзджих мандрівників. У 1915 р. дуже сильно обгорів дах храму. Та найбільше постраждала споруда під час пожежі 12 квітня 1920 р. В цей день українці влаштували великодню стрілянину, від якої почалася пожежа. Незабаром храм було відреставровано. Старожили пам'ятають, що в 20-30-х роках на його вежі знаходився годинник.

Очолювали римо-католицьку релігійну громаду переважно священики. Але великий вплив на неї мали також патрони. До складу костьольного комітету у 1921 р. входили: ксьондз Станіслав Станкевич, що був на приході вже десятий рік, вікарій Едвард Станкевич, патрон костьолу - власник дібр в Бурштині князь Станіслав Яблоновський, управитель дібр Яблоновських Андрій Збишевський, а також господарі Матій Земба з Бурштина, Павло Пельц з Людвиківки, Ян Сороковський з Коростович, Микола Кримський зі Стасьової Волі і Михайло Сарнецький з Куропатник.

Після II Світової війни кількість римо-католиків у Бурштині різко зменшилась і представники влади вирішили ліквідувати римо-католицьку релігійну громаду і закрити костьол. Однак правових підстав для цього було недостатньо. Тому місцеві урядовці стали виконувати розпорядження партії і уряду діючи давно перевіреними методами. Чотирьох членів керівного органу римо-католицької релігійної громади (голову двадцятки К. Ульванського, заступника голови ревізійної комісії Г. Юзефів і членів двадцятки М. Боднар і А. Столяр) в результаті проведених з ними "особистих бесід", пердставникам влади та репресивних органів удалося переконати відмовитись від участі в його роботі. Ще чотирьох членів (заступника голови римо- католицької релігійної общини Вікторію Будну, члена двадцятки Марію Жовнірегу, голову ревізійної комісії Ангелину Москвітин і члена ревізійної комісії Станіслава Куниша) 19 квітня 1950 р. заставили підписати акт про те, що релігійна громада із-за відсутності коштів не може провести ремонт костьолу, а також про те, що нема ким поповнити керівний орган релігійної громади.

8 серпня 1950 р. уповноважений Ради в справах релігійних культів при Раді міністрів СРСР по Станіславській області Г. Прокопенко на підставі того, що релігійна община римо-католиків Бурштина не має свого постійного священика, так як є малочисельною і не може його утримувати, а також не може провести ремонт свого храму рекомендував державним органам зняти з реєстрації релігійну громаду, а костьол закрити. Справа із самого початку була шита білими нитками. На час закриття костьолу нараховувалося 64 особи римо-католтцького віросповідування і замінити вибулих членів двадцятки було ким. Починаючи із 1944 і до середини 1949 р. Богослужіння в костьолі відправляв ксьондз із Станіслава Войтек Ольповський (1916 р.н.). Він і надалі згоджувався приїзджати в Бурштин і відправляти Богослужіння, але йому заборонили це робити. Вердикт про закриття костьолу було підписано ЗО жовтня 1950 р. У січні 1951 р. споруду було передано райвідділу культури і райвідділу освіти для використання під бібліотеку і спортзал школи. Бурштинським римо-католикам для задоволення своїх релігійних потреб рекомендували відвідувати костьол в Букачівцях, який знаходився на віддалі 10 км. Серед найцінніших речей, що передавалися на зберігання державі значилися 2 престоли, 8 великих ікон, 1 мала ікона, 6 хоругов та малий дзвін.

У 80-х роках місцева влада передала костьол для використання під склад комбікормів рибтресту. Таке рішення було прийнято незважаючи на те, що споруда вважалася історико- архітектурною пам'яткою. У 1990 р. горіння комбікорму всередині костьолу нанесло йому ще одну рану. Дуже пошкодив вогонь тоді костьольну вежу.

1991 р. приніс римо-католицькій громаді повернення її святині. Після капітального ремонту і оновлення інтер'єру костьол став використовуватися за первісним призначенням.