Костел Святих Апостолів Петра і Павла не найстаріший у Луцьку, але найбільш цікавий і збережений. Розташована в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк» монументальна споруда вражає красою і величчю.
Волинь – православний регіон і нині важко повірити, що свого часу Луцьк називали «Римом Сходу», адже в місті було 9 католицьких храмів, а дієцезія з центром у Луцьку відігравала значну роль в суспільному житті громади та діяльності Католицької Церкви. Нині вісім із дев’яти храмів або знищені, або передані православним. Костел Святих Апостолів Петра і Павла серед цих споруд — не найстаріший, але найбільш цікавий і збережений. Розташована в історико-культурному заповіднику «Старий Луцьк» монументальна споруда вражає красою і величчю.
Початок будівництва костелу Святих Апостолів Петра і Павла датований 9-м жовтня 1616- го року. Храм планувався як звичайний парафіяльний, однак історія розпорядилась інакше. Неподалік від костелу до 1781-му році знаходився кафедральний костел Пресвятої Трійці, який вщент згорів. Тому кафедру переносять до костелу єзуїтів та перейменовують на кафедральний костел Пресвятої Трійці.
Ще 1604-го єпископ Марцін ІІ Шишковський запросив до Луцька ченців ордену єзуїтів – Товариства Ісуса Христа, аби ті спорудили в місті свій колегіум. 1610-го року король Сигізмунд ІІІ подарував і землю для цих потреб. Варто зазначити, що на межі храму в XVII столітті закінчувалось місто, тож костел став частиною муру і виконував, окрім сакральної, і фортифікаційну функцію. Проектував та керував будівництвом на початку італійський архітектор Джакомо Бріано, відомий спорудженням, зокрема, костелу єзуїтів у Львові. До реконструкції та вдосконалення споруди луцького костелу через численні пожежі свого часу долучалися також архітектори Бенедикто Моллі, Павло Гіжицький, Андрій Агорн, Йосип Умінський, Михайло Соболевський, Фаустин Гродзицький.
Під спорудою є чотири яруси підземель, які, на разі, мало досліджені, однак достеменно відомо, що одну з великих кімнат займала підземна церква — крипта. Будівництво храму було основоположним для єзуїтів, тож колегіум, для якого і було подаровано землю меценатом, почали споруджувати значно пізніше – лише у 1648-му році. 1639-го року новий храм освятили на честь Святих Апостолів Петра і Павла. Здійснив освячення єпископ Павло ІІІ Волуцький, настінний герб-барельєф якого можна побачити на стіні костелу і нині.
1773-го року Папа Климент XIV скасовує орден єзуїтів і внаслідок цього костельний комплекс з колегіумом передають Народовій комісії освіти. Після Третього поділу Польщі і входження Волині до складу Російської імперії костел Пресвятої Трійці став центром об’єднаних Луцького та Житомирського єпископств. В середині ХІХ століття російська влада активно боролась проти католицизму на Волині, тож у Луцьку були скасовані або відібрані усі монастирі і костели, крім кафедрального. Луцьке єпископство було відновлене аж у 1925-му році, а в 1927-28 роках дієцезія була перенесена з Володимира-Волинського до Луцька. Тоді вона охоплювала не лише території Волинської та Рівненської областей, а також частину Білорусі, Польщі, Житомирщини та Львівщини. На її території було близько 150 різних храмів, проте до сьогодні з них залишилось не більше 30. Більшість була використана як склади, зокрема хімікатів, що вщент знищувало стіни споруд без можливості реставрації. Деякі – були підірвані, а деякі й досі використовуються як спортивні зали. Жоден католицький храм в радянські часи на Волині не діяв. Приміщення колегіуму ордену єзуїтів і досі використовує навчальний заклад: тут розміщується Вище професійно-технічне училище №6.
Можна сказати, що костелу Святих Петра і Павла ще пощастило. У 1948-му році храм перетворили на склад, а згодом, 1980-го, — на музей атеїзму, що був філією Волинського краєзнавчого музею. На місці вівтарної частини відвідувачі бачили макет сонячної системи, в центрі — маятник Фуко, а на місці катедри єпископа стояла…. ракета. Тодішня влада та працівники культури не надто шанували історичну та релігійну спадщину, орган, дзвони, бібліотеку та більшість образів XVII-XIX століть було знищено. Майже все, що нині є в храмі, – лавки, вівтарна частина – нові, не збереглись і образи в медальйонах, тож на місцях тих, про які немає відомостей – порожні місця.
Спочатку архітектура костелу була ренесансною, потім – подекуди у стилі бароко та класицизму. Загалом храм є тринавною хрестовокупольною базилікою на основі грецького хреста з обхідними галереями та двома вежами на кутах головного фасаду. Зовнішня і внутрішня оздоба храму виконана в традиціях західноєвропейського сакрального мистецтва. Майже неушкодженими до наших днів збереглися 9 скульптур храму. Центральною на фасаді є скульптура Божої Матері, яка стоїть на земній кулі та бореться зі змієм. Дві титульні фігури у вівтарній частині: святих Петра з ключами і Павла з книгою. Такі є й на фасаді храму, але тут втрачено ключі апостола Петра, а Павло тримає меч як символ його смерті через обезголовлення. Датовані вони XVIII століттям.
У середині храму справа і зліва у повздовжніх просторах нав знаходяться четверо святих ордену єзуїтів. Лише нещодавно стало відомо, кого ж втілено у камені. Дослідники з’ясували це за певними ознаками святих, адже відомостей про авторство і точний час створення скульптурних зображень не збереглось. Отже, це засновник Товариства Ісуса Христа Ігнатій Лойола, а також святі Франциск Ксаверій, Алоїзій Гонзага та Станіслав Костка.
Справа в костелі — засновник ордену Ігнатій Лойола та Франциск Ксаверій. Засновник Товариства Ісуса Христа здобув блискучу військову кар’єру, проте під час війни між Іспанією та Францією був важко поранений у ногу і після поранення кульгав до кінця життя. Цей випадок став кульмінаційним у житті Ігнатія Лойоли, тому що під час лікування до його рук потрапила книга про життя святих, котра навернула його і перемінила життя. Дворянин і військовий замислився про те, що це дало йому у житті, усвідомив, що марнує його і вирішив решту років присвятити Богу. Ігнатій Лойола вирушає у паломництво, під час якого складає зброю і проголошує свою обітницю. Скульптура святого одягнена у шати священика, на яких зображені літери IHS, що означає Ісус – Спаситель людини.
Через проповідницьку діяльність в Індонезії, Китаї та Японії святого Франциска Ксаверія називали «опікуном сходу». Присутність його в костелі Луцька – символічна і важлива. Серед атрибутики святого – розарій на поясі та буклак, тобто фляга для води як символ паломництва. Лівою рукою святий вказує на груди, де зображена мушля. Вона не випадкова, бо символізує місійну діяльність на сході. Також вона вказує на паломництво до Сантьяго де Компостелла в Іспанії, адже Луцьк був містом, через яке пролягав цей паломницький шлях.
Праворуч у костелі ми бачимо святих Алоїзія Гонзагу та Станіслава Костку – покровителів молоді і студентства. Обидва вступили до ордену єзуїтів всупереч волі батьків і померли дуже молодими.
Каплиця Пресвятих Дарів першою прийняла Службу Божу після десятиліть забуття у вересні 1990-го року в тоді ще музеї атеїзму. До слова, за переказами, фрески на стелі каплиці проступали через прошарки фарби, скільки б їх не замальовували в радянський час. 1991-го року для відправлення Святої Меси влада повернула римо-католикам і весь храм. 29 червня цього року о. Рафал Керницький наново освятив кафедральний костел.
1999-го року в костелі встановили орган, подарований католиками парафії Святого Боніфація в Ноенкірхені (Німеччина). Його звучання супроводжує не лише літургії, а й концерти класичної музики, які часто організовуються в костелі.
Костел Святих Петра і Павла – одна з архітектурних домінант старого Луцька, він неодмінно привертає увагу вірян та туристів. Для архітектора — це цікава, монументальна споруда, пам’ятка архітектури національного значення, для музиканта – місце, де звучить орган, для історика – будівля, пов’язана з визначними подіями та постатями, а для тих, хто вірить – місце зустрічі з Богом.