Священик з смт. Погребища Вінницької області організував школу із парашутного спорту.
— Я коли був в Єрусалимі, побачив, як там такі ж самі хлопці і дівчата служать в армії і захищають свою батьківщину, – розповідає отець Віктор Хоменко, настоятель храму Успіння Божої матері (УПЦ МП), що у Погребищі. Ось там мені і спало на думку організувати таку школу. Коли повернувся з Єрусалима, – продовжує священик, – їду дорогою, а попереду машина і на ній реклама «стрибки з парашутом». Я обганяю її, моргаю аби зупинилась. З’їжджаємо на узбіччя, за кермом був один із інструкторів цієї школи, – показує рукою на будівлю, – ми з ним переговорили, я розказав, що у мене є така ідея, а він погодився мені помогти.
Перед початком створення православної військово – патріотичної парашутно – дeсантної школи імені Олексія Цисаревича, отець Віктор просив благословення у владики.
— Я прийшов до нього, – розповідає священик, – розказав все як на душі було, і він мене благословив, – показує пальцями жест благословення. – І мені тоді так легко на душі стало, бо ж я давно мріяв створити таку школу. З того все і розпочалось.
Дітей до школи отець Віктор набрав наприкінці осені. Стати його учнями може кожна дитина. Головна умова – ходити щонеділі до церкви, сповідатися та причащатися.
— Я знаю, що не всі діти пішли до цієї школи через церкву, – зізнається батюшка. – Більшість із них хочуть просто стрибнути з парашутом. Але з тих пір, коли вони записались до цієї школи, вони всі почали ходити до церкви. І слава Богу, що я хоча б таким чином їх навертаю до Бога. Всиляю їм віру.
Навчання у школі проходять двічі на тиждень: щовівторка та щочетверга.
Ми тренуємось у спортзалах, у церкві, – розповідає Юрій Підлісний, учень православної військово-патріотичної парашутно-десантної школи імені Олексія Цисаревича. Бувало, навіть, батюшка показував нам відео на комп’ютері. Він вчив нас складати парашути, а ще ми тренувались на тренажерах всіляких.
Церковну школу відвідують хлопці і дівчата. Учні різного віку, але стрибати дозволяється тільки з 14 років, і то з письмового дозволу батьків. З 18 – діти відповідають за себе самостійно.
— Я спочатку вагався щодо дівчат, – зізнається священик. – а потім подумав, якщо вони хочуть теж стрибнути, то чому б і ні?. В Єрусалимі там же служать дівчата в армії. У нас вони воїнами стати не можуть, то хай так відчують цей присмак. Стрибки дуже міняють людину, – крутить головою, - після стрибка на світ дивишся іншими очима.
Напередодні стрибків, отець обов'язково сповідає учнів та причащає.
— Такої сповіді, як перед стрибками у цих дітей, я ще не слухав і не відчував такої щирості з тих пір, коли я став священиком.
Учні зізнаються, що посповідавшись страх зникає, з’являється більше сміливості.
— Це зовсім непогано,тому що коли людина з Богом, то нема такого великого хвилювання, коли посповідався тобі полегшує, і якщо ти з Богом, то тобі нічого не страшно, – розповідає учениця церковної школи Надія Гуменюк.
Отець одягає ризи, поряд з ним стоять жінки, які співають у церковному хорі. Батюшка править службу. Після відправи усіх дітей помазує. Тільки після того розпочинається активна підготовка до відповідальної справи. Діти проходять декілька етапів. Вчаться стрибати спочатку з1,5 метрової висоти. Згодом – до 3 метрів. Їх навчають, як потрібно поводити себе в літаку. Майстерно витягувати шнур, дивитися на купол парашуту. Практичне навчання діти проходять впродовж 3 – 4 годин. Після того їх автобусом вивозять на летовище. Там інструктори одягають на них парашути, ще раз нагадують, як правильно стрибати. Учні у літак сідають по 7 чоловік. Отець Віктор теж з ними стрибає. Все відбувається з висоти 900 метрів. Дехто з них помилково відкриває два парашути і летить на обох. Більшість стрибає правильно. В повітрі діти знаходяться 15 хвилин.
— Коли інструктор штовхнув – оцих 3 секунди, як пів пролетіли і було дуже страшно, –ділиться враженнями Юрій Воловик, який уже приземлився і складає парашут. Ну приземлився ще руки ноги трясуться, а так нормально.
— Нам помагають наші друзі із Донецька, дай їм Бог здоров’я, – священик хреститься, – вони жертвують нам на цей спеціальний одяг для дітей, – показує на учнів, – і відповідно оплачують ці стрибки. Але і клуб нам іде на зустріч, вони ціни не загибають.
Такі заняття священик і надалі планує проводити. Здібних до такого спорту учнів забиратимуть до Житомира на професійне навчання – за згодою самих дітей та їхніх батьків.