Кримчаки – то кримські євреї. Швидше за все, нащадки тих євреїв, яким вдалося уникнути страти після того, як римський імператор Адріан у 135 році нашої ери придушив повстання Бар-Кохби. Їх вигнали на Кримський півострів, де вони й жили собі під тамтешнім сонцем протягом багатьох століть.
— Пане Станіславе, у новому виданні Вашої книги «Евпатория: прогулки по Малому Иерусалиму», яка нещодавно побачила світ, з’явилася глава про кримчаків та їхній молитовний будинок.
— Так. Якось я почув, що теперішній Степовий провулок у Євпаторії до Другої світової війни звали Кримчацьким провулком. Почав перевіряти – ні, на тодішніх картах міста він позначений як Міщанський. З’ясувалося, що Кримчацький провулок – це така собі народна назва, яка існувала лише в усному варіанті. А все тому, що в цьому провулку, а також у сусідніх кварталах Малого Єрусалиму мешкали переважно кримчаки.
— Хто вони ?
— Кримчаки – то кримські євреї. Швидше за все, нащадки тих євреїв, яким вдалося уникнути страти після того, як римський імператор Адріан у 135 році нашої ери придушив повстання Бар-Кохби. Їх вигнали на Кримський півострів, де вони й жили собі під тамтешнім сонцем протягом багатьох століть. Рахуючи від ІІ ст. н.е. – близько 1800 років.
— Під час однієї з бесід Ви також згадували про можливий «київський слід» кримчаків…
— Річ у тім, що в кримчаків зберігся давній переказ, за яким вони прийшли до Криму у VІІІ ст. з Києва. З огляду на те, що Київ, за однією з версій, заснували хозари, «київський слід» кримчаків має право на існування. Адже хозари з другої половини VІІІ ст. саме сповідували юдаїзм… Є історики, які впевнені, що кримчаки з'явилися на півострові лише в ХІІІ ст. В різних джерелах і досі можна знайти різні відомості.
— А самі кримчаки ким себе вважають?
— Серед них нема згоди в цьому питанні. Частина кримчаків вважає себе самостійним тюркським етносом. Проте інша частина поділяє думку про те, що кримчаки є етнолінгвістичною групою євреїв. Я особисто схиляюся до другого погляду.
— Звідки взялася назва «кримчаки»?
Самовизначення «кримчаки-євреї» вперше з’явилося в офіційних документах у серпні 1859 року. Цим кримські євреї хотіли визначити свою відмінність від євреїв з України, Польщі, Кавказу, які почали селитися на півострові після 1783 року, коли Крим опинився в складі Російської імперії.
Але громада в цілому стала називатися кримчаками лише наприкінці ХІХ або на початку ХХ ст.
— Якщо вони сповідують той самий юдаїзм, то про які відмінності йдеться?
— Відмінності є. Приміром, кримчацький к’аал орієнтований не на схід, як звичайні синагоги, а на південь, подібно мусульманським храмам. Богослужіння відбуваються двічі на день: уранці та ввечері. В молитовному залі відсутні стільці або лави. Віруючі сідають на підлогу, застелену ковдрою, схрестивши ноги. Є відмінності й іншого плану. Наприклад, кримчаки послуговуються не ідишем, а власною кримчацькою мовою, яку до кінця ХІХ ст. вони самі називали «чагатай». Кримчацька мова близька до мови кримських татар.
— Ну а в Євпаторії кримчаки коли з'явилися?
— Майже до кінця ХІХ ст. вони мешкали здебільшого лише в Карасубазарі (нині Білогорськ). Далі почали розселятися по Криму. Вже 1902 року кримчаки присутні в Євпаторії.
— Як взаємодіяли кримчацька та єврейска спільноти в місті?
— Чудово взаємодіяли… Достатньо навести лише один приклад. Тривалий час кримчаки Євпаторії не мали власного храму. Тому відвідували Купецьку синагогу на вул. Караїмській. Конфліктів, отже, не було.
— А коли з'явився кримчацький молитовний будинок у Євпаторії?
— 1908 року, коли чисельність громади збільшилася, її представники утворили Кримчацьке товариство і звернулися в Сімферополь до Таврійського губернатора Василя Новицького по дозвіл відкрити в Євпаторії кримчацьку синагогу.
— Не к’аал?
— Ні, ця назва з’явилася пізніше. А 1908 року йшлося про відкриття саме кримчацької синагоги. Губернатор дав дозвіл. І 28 березня 1908-го уповноважений Кримчацького товариства Євпаторії Нісім Таукчі написав листа в міську управу, де повідомив: «Его Превосходительство Господин Таврический Губернатор разрешил Крымчакскому обществу Синагогу (молитвенный дом)» і попросив «назначить нам день для производств выборов: старосты, ученого и казначея», оскільки без обрання Духовного Правління кримчаки не зможуть проводити богослужіння.
— І що далі?
— Міська управа не лише призначила день виборів – 17 серпня, – але й люб’язно дозволила провести їх у приміщенні самої управи. Кримчаки взяли в оренду одноповерхову кам’яницю й перебудували її під свій молитовний будинок «Поалей Цедек». Богослужіння в ньому почалися того ж 1908 року.
— Чи багато кримчаків на той час мешкало в Євпаторії?
— За переписом 1913 року – 272 особи.
— Чим вони займалися? Яку барву внесли в життя міста?
— Вони були ремісниками, здебільшого чоботарями й шорниками. Тримали крамнички, невеличкі майстерні. Десь о п’ятій-шостій ранку ця весела темпераментна публіка збиралася в кав’ярні такого собі Зефира, це біля Кріпосних воріт. Пили каву, гомоніли, грали в доміно. Водночас обговорювали справи, домовлялися про постачання шкіри. Адже по неї їздили в Одесу. Коли в 1920-ті роки в Євпаторію почали масово приїжджати курортники, кримчаки взялися виробляти капці з лосиної шкіри – на той час надзвичайно модне взуття. Ці капці відпочивальники охоче розбирали на сувеніри. Отже, навесні кримчаки шили цілі партії тих капців, а влітку продавали біля моря… Також кримчаки були знаними в місті кравцями, бляхарями.
— А що в ті 1920-ті роки було з к’аалом?
— Там продовжувалися богослужіння. Але наприкінці 1920-х почався тотальний наступ на релігію. Більшовики почали закривати церкви, костели, синагоги, мечеті. Робили це лукаво – нібито на прохання самих трудящих. Не обминула ця доля й молитовний будинок кримчаків. 10 лютого 1930 року міська влада скликала Загальні збори трудящих-кримчаків Євпаторії. Присутні були 82 особи. На порядку денному – лише два питання: «1) о классовой сущности Религии, 2) о ликвидации дома Культа Крымчаков» (саме так напівграмотна людина записала в протоколі).
— Ну а самі кримчаки? Як склалася їхня доля?
— Під час Другої світової нацисти розстрілювали кримчаків разом з євреями. Цього удару кримчаки не витримали – їх знищили на 80%. Відтоді їх кількість лише зменшується. Якщо до війни було 10 тисяч осіб, то нині на півострові залишилося лише близько 200 людей. В Євпаторії – жодного. Останній євпаторійський кримчак Давид Вейнберг пішов у засвіти у квітні 2008 року…
— Дякую за розмову. Скажіть наостанок, чи плануєте ще щось, пов’язане з Євпаторією?
— Так, планую. Йдеться про одну дуже цікаву роботу. Але розкривати секрети ще зарано…
Розмовляла Катерина НОВІКОВА
Київ, вересень, 2012